Постанова

від 26.03.2024 по справі 910/13554/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2024 р. Справа№ 910/13554/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2023 р.

у справі № 910/13554/23 (суддя - Чебикіна С.О.)

за позовом Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Золотоворітська"

про стягнення 49652,82 грн

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Акціонерне товариство "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулося з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Золотоворітська" про стягнення 49652,82 грн, з яких: 8357,74 грн пені за договором постачання природного газу № 20/21-4171-ТЕ-41 від 24.09.2020 р., 35318,34 грн інфляційних втрат та 5976,74 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.09.2023 р. відкрито провадження у справі № 910/13554/23, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.11.2023 р. у справі № 910/13554/23 позов Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволено частково. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Золотоворітська" на користь Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 8932,70 грн інфляційних втрат, 2941,27 грн 3% річних. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Так, в апеляційній скарзі позивач вказує на те, що відповідач є юридичною особою, тому відсутні правові підстави для застовування Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг у період воєнного стану» № 206 від 05.03.2022 р., оскільки вказаною постановою передбачено звільнення від нарахування інфляційних втрат та 3% річних лише населення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2023 р. апеляційну скаргу у справі № 910/13554/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2023 р. відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2023 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/13554/23.

До суду 28.12.2023 р. надійшли матеріали справи № 910/13554/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/13554/23 та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України.

12.01.2024 р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

29.01.2024 р. через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення на відзив відповідача.

07.02.2024 р. через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу позивача.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України та електронною поштою відповідно до ч. ч. 6, 7, 8 ст. 120 ГПК України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (документа) на відповідні електронні адреси, повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачу, а також враховуючи закінчення строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 р. на подання всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

24.09.2020 р. між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - постачальник) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Золотоворітська" (далі - споживач) було укладено договір постачання природного газу № 20/21-4171-ТЕ-41 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Як передбачено п. 5.1 договору, оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У відповідності до п. 7.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. п. 5.1, 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 14,2 % річних, але не більше подвійної обліковій ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2021 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

На виконання умов укладеного договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 306393,36 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких наявні у матеріалах справи.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач, на думку позивача, свої зобов`язання з оплати спожитого природного газу виконав з порушенням визначеного договором строку, у зв`язку з чим йому нараховано пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

За змістом ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 8357,74 грн пені за загальний період з 26.11.2020 р. по 25.11.2021 р.

Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. п. 5.1, 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 14,2 % річних, але не більше подвійної обліковій ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Як передбачено ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Як передбачено ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

З умов укладеного між сторонами договору вбачається, що відповідач є споживачем послуг в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Однак, дія зазначеної норми була зупинена відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період дії здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 18 березня 2020 року.

Так, відповідно до п.п. 4 п. 3 розділу ІІ Прикінцеві положення вказаного закону на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 карантин на всій території України тривав з 12.03.2020 р. до 30.06.2023 р.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 8357,74 грн пені за загальний період з 26.11.2020 р. по 25.11.2021 р. не підлягає задоволенню, оскільки нарахована у період дії карантину, що суперечить Прикінцевим положенням Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період дії здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Також за невчасне виконання грошового зобов`язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 35318,34 грн інфляційних втрат за загальний період з 01.02.2021 р. по 31.05.2023 р. та 5976,74 грн 3% річних за загальний період з 26.11.2020 р. по 11.06.2023 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 р. у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18.

Як було встановлено вище, при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат позивачем було допущено помилку у даті виникнення у відповідача прострочення грошового зобов`язання.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, місцевий суд виходив з того, що 05.03.2022 р. була прийнята Постанова Кабінету міністрів України № 206 «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою передбачена заборона на нараховування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому відповідно до Указів Президента України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, який триває дотепер.

В умовах воєнного стану Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова від 05.03.2022 року № 206 «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», відповідно до абз. 1 п. 1 якої до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Оскільки Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Золотоворітська" не належить до категорії населення, а є юридичною особою, тому відсутні правові підстави для застовування положень Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» № 206 від 05.03.2022 р.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем строків оплати, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 35318,34 грн інфляційних втрат за загальний період з 01.02.2021 р. по 31.05.2023 р. та 5976,74 грн 3% річних за загальний період з 26.11.2020 р. по 11.06.2023 р. підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими, їх розмір є арифметично правильним.

Стосовно заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді першої інстанції у розмірі 12000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Як передбачено ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано:

- договір № 3-02/22 від 15.02.2022 р. про надання правничої (правової) допомоги, укладений між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Золотоворітська» та Адвокатським об`єднанням «Пі Ел Сі»;

- додаткову угоду № 5 від 19.09.2022 р. до договору № 3-02/22 від 15.02.2022 р. про надання правничої (правової) допомоги;

- рахунок № 069 від 19.09.2023 р. на суму 12000,00 грн;

- платіжну інструкцію № 382 від 10.10.2023 р. на суму 12000,00 грн;

- звіт від 10.10.2023 р. про обсяг наданих адвокатом юридичних послуг та виконаних робіт, відповідно до умов додаткової угоди № 5 від 19.09.2023 р.;

- акт прийому-передачі (виконаних робіт) № 69 від 10.10.2023 р. на суму 12000,00 грн;

За умовами укладеного договору адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання з надання клієнту правничої (правової) допомоги, представництва прав, свобод та законних інтересів клієнта, зокрема у всіх судах системи судоустрою України з урахуванням територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Згідно з п. 3 додаткової угоди сторони домовились, що вартість робіт (надання юридичних послуг), передбачених даною додатковою угодою, визначається у формі гонорару та розраховується у фіксованому розмірі 12000,00 грн.

У звіті про обсяг наданих адвокатом юридичних послуг від 10.10.2023 р. сторони погодили перелік послуг, а саме:

- аналіз позовної заяви АТ НАК «Нафтогаз України», додатків до неї та розрахунків, доданих до позовної заяви - 60 хв;

- підготовка відзиву на позовну заяву - 240 хв.;

- аналіз відповіді на відзив АТ НАК «Нафтогаз України» - 30 хв;

- підготовка заперечень на відповідь на відзив АТ НАК «Нафтогаз України» - 180 хв.

10.10.2023 р. між сторонами підписано акт надання послуг № 69 на суму 12000,00 грн.

Отже наявними в матеріалах справи доказами підтверджується понесення відповідачем витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 12000,00 грн.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

За змістом ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 2, 5 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати сторін, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст. 129 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Аналіз наведених норм ч. 4 ст. 126 ГПК України, а також ст. 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 р. у справі № 910/13071/19.

Заперечуючи проти розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, позивач посилається на те, що відповідачем у звіті про обсяг наданих адвокатом юридичних послуг не зазначено вартість кожної послуги.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги чи вартості певних послуг не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Частина третя статті 126 ГПК України не визначає конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат посилаючись зокрема, на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 р. у справі № 922/1964/21.

Задовольяючи повністю клопотання відповідача про стягнення з позивача 12000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, місцевий суд вказав, що у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вбачається, що позов Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволено частково, відтак витрати відповідача на професійну правничу допомогу також підлягають частковому задоволенню пропорційно до задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового слухання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі та враховуючи часткове задоволення позову, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення заяви відповідача та стягнення з позивача вартість витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 2019,60 грн.

Також відповідач подав клопотання про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідач надав суду наступні докази:

- договір № 3-12/23 від 01.12.2023 р. про надання правничої (правової) допомоги, укладений між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Золотоворітська» та Адвокатським об`єднанням «Пі Ел Сі»;

- додаткову угоду № 7 від 19.09.2022 р. до договору № 3-12/23 від 01.12.202 р. про надання правничої (правової) допомоги;

- рахунок № 003 від 09.01.2024 р. на суму 10000,00 грн;

- платіжну інструкцію № 5 від 15.01.2024 р. на суму 10000,00 грн;

- звіт від 08.02.2024 р. про обсяг наданих адвокатом юридичних послуг та виконаних робіт, відповідно до умов додаткової угоди № 7 від 08.0.2024 р.;

- акт прийому-передачі (виконаних робіт) № 003 від 08.02.2024 р. на суму 10000,00 грн;

За змістом додаткової угоди № 7 від 19.09.2022 р. до договору № 3-12/23 від 01.12.2023 р. про надання правничої (правової) допомоги адвокатське об`єднання зобов`язалось надати відповідачу професійну правничу допомогу щодо повного юридичного супроводу з розгляду в Північному апеляційному господарському суду судової справи за апеляційною скаргою АТ НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2023 р. у справі № 910/13554/23.

У звіті про обсяг наданих адвокатом юридичних послуг від 08.02.2024 р. сторони погодили перелік послуг, а саме:

- аналіз апеляційної скарги та додатків до неї - 60 хв;

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу - 240 хв.;

- аналіз заперечень на відзив - 30 хв;

- підготовка заперечень на заперечення на відзив - 180 хв.

08.02.2024 р. між сторонами підписано акт надання послуг № 003 на суму 10000,00 грн.

Таким чином, наданими відповідачем доказами підтверджується понесення ним витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

За змістом ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

14.02.2024 р. через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про зменшення заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн.

Вказане клопотання обґрунтоване ти, що один і той самий адвокат представляв інтереси відповідача в суді першої інстанції і в апеляційній інстанції. При цьому правова позиція сторін протягом розгляду справи не змінювалась.

Однак, як було встановлено вище, між відповідачем і адвокатським об`єднанням було визначено фіксований розмір гонорару за надані послуги правової допомоги у суді апеляційної інстанції.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

За ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Витрати сторін, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст. 129 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволено частково та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового слухання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу також підлягають частковому задоволенню пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1683,00 грн.

Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення були неповно з`ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а тому рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2023 р. у справі № 910/13554/23 підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до статті 129 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги необхідно покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених нормами чинного законодавства.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2023 р. у справі № 910/13554/23 скасувати частково, прийняти в цій частині нове рішення, в іншій частині рішення залишити без змін.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

« 1. Позов Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Золотоворітська" (01034, м. Київ, вул. Золотоворітська, 13, код 32775593) на користь Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код 20077720) 35318 (тридцять п`ять тисяч триста вісімнадцять),34 інфляційних втрат та 5976 (п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят шість),74 грн 3% річних.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Золотоворітська" (01034, м. Київ, вул. Золотоворітська, 13, код 32775593) на користь Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код 20077720) 2232 (дві тисячі двісті тридцять дві),28 грн судового збору за подання позовної заяви.

5. Стягнути з Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код 20077720) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Золотоворітська" (01034, м. Київ, вул. Золотоворітська, 13, код 32775593) 2019 (дві тисячі дев`ятнадцять),60 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції».

4. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Золотоворітська" (01034, м. Київ, вул. Золотоворітська, 13, код 32775593) на користь Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код 20077720) 2678 (дві тисячі шістсот сімдесят вісім),74 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути з Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код 20077720) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Золотоворітська" (01034, м. Київ, вул. Золотоворітська, 13, код 32775593) 1683 (одна тисяча шістсот вісімдесят три),00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

6. Доручити Господарському суду м. Києва видати накази.

7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В. Андрієнко