Рішення

від 14.11.2023 по справі 910/12896/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.11.2023Справа № 910/12896/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд"

до Державного підприємства "Експериментальний завод медичних препаратів інституту біоорганічної хімії та нафтохімії Національної академії наук України"

про стягнення 35 448,97 грн.,

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Експериментальний завод медичних препаратів інституту біоорганічної хімії та нафтохімії Національної академії наук України" (далі - відповідач, Завод) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 35 448,97 грн., з яких: 24 458,16 грн. - основний борг, 3 768,90 грн. - пеня, 1 034,69 грн. - 3 % річних, 6 187,22 грн. - інфляційні втрати.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе за укладеним між сторонами 31.12.2021 року договором постачання природного газу № 221041/Т (для не побутових споживачів) зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого Заводу протягом січня-лютого 2022 року природного газу, у зв`язку з чим за відповідачем утворився основний борг та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат у вищенаведених розмірах.

Ухвалою від 17.08.2023 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням позивачу строку та способу усунення її недоліків.

04.09.2023 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 11.09.2023 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/12896/23 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін.

28.09.2023 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення вимог позивача про стягнення із Заводу заявленої суми основного боргу в розмірі 24 458,16 грн. з огляду на її добровільне погашення відповідачем, а також на підставі статті 233 Господарського кодексу України просив суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій, посилаючись, зокрема, на їх значний розмір та скрутне матеріальне становище Заводу.

Крім того, 28.09.2023 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача від 27.09.2023 року, в якому останній просив суд закрити провадження у справі № 910/12896/23 в частині стягнення із Заводу суми основного боргу в розмірі 24 458,16 грн. з огляду на її добровільне погашення відповідачем. До цього клопотання Заводом долучено копії відповідних платіжних інструкцій від 17.08.2023 року № 7184 на суму 1 102,50 грн., від 05.09.2023 року № 8060 на суму 5 355,66 грн. та від 19.09.2023 року № 8094 на суму 18 000,00 грн.

10.10.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь Товариства від 05.10.2023 року № 335/01 на відзив на позовну заяву, в якій позивач визнав факт погашення Заводом спірної у даній справі суми основного боргу в розмірі 24 458,16 грн., проте заперечив проти посилань відповідача на наявність правових підстав для зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій.

12.10.2023 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення відповідача від 12.10.2023 року, в яких останній повторно просив суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій та не покладати на Завод судові витрати у даній справі.

Інших заяв чи клопотань на адресу суду від сторін не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.12.2021 року між Товариством (постачальник) та Заводом (споживач) було укладено Договір постачання природного газу № 221041/Т (для не побутових споживачів) (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити (передати) природний газ (код за ДК 021-2015:09123000-7 Природний газ) споживачу, а останній, у свою чергу, - прийняти та своєчасно оплатити постачальнику вартість природного газу, а також виконувати інші зобов`язання, передбачені цим Договором, у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.

Зазначений правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками наведених юридичних осіб.

За умовами пункту 1.2 Договору споживач може використовувати природний газ виключно на власні потреби.

У розділі 2 Договору його сторони погодили добові та місячні планові об`єми постачання газу в 2022 році, а також встановили, що плановий об`єм (обсяг) постачання/споживання природного газу у 2022 році за цим Договором становлять 12 000 м3.

Відповідно до абзаців 9, 11, 12 розділу 3 Договору фактичний об`єм поставленого у розрахунковому періоді газу підтверджується підписаним між постачальником та споживачем актом приймання-передачі газу, що складається на підставі даних оператора ГРМ.

Споживач до 5 (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов`язаний надати постачальнику засвідчену копію акту про фактичний об`єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу за розрахунковий період, складеного між споживачем та оператором ГРМ відповідно до вимог кодексу ГТС/Кодексу ГРМ. В іншому випадку, для розрахунку вартості поставленого за цим Договором газу застосовуються дані оператора ГРМ про об`єм розподіленого (протранспортованого) споживачу газу. Постачальник має право самостійно звернутись до оператора ГРМ для отримання даних про об`єм газу, розподіленого (протранспортованого) для споживача протягом розрахункового місяця.

На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ постачальник протягом п`яти робочих днів готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період з зазначенням фактичних об`ємів (обсягів) споживання за кожну газову добу протягом газового місяця, підписані уповноваженим представником постачальника.

За змістом абзацу 1 розділу 4 Договору на момент укладання вказаного правочину ціна планового обсягу природного газу, що поставляється в межах об`ємів, встановлених згідно з пунктом 2.2 цього Договору (з урахуванням змін, здійснених відповідно до пункту 3.10 Договору), з урахуванням тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішніх точок входу і точок виходу в/з газотранспортну(ої) систему(и) ТОВ "Оператор ГТС України", становить 31 719,9093 грн. за 1000 (одну тисячу) куб. м., крім того ПДВ 20 % - 6 343,9819 грн., разом з ПДВ: 38 063,8912 грн. за 1000 (одну тисячу) куб. м.

Згідно з абзацом 10 розділу 4 Договору оплата вартості планового обсягу газу на газовий місяць (М), визначеного пунктом 2.2 Договору, здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника до 25 числа газового місяця (М-1) на умовах 100 % попередньої оплати, за ціною планового обсягу газу, встановленою у пункті 4.1 Договору.

Абзацом 12 розділу 4 Договору встановлено, що остаточні розрахунки за фактичний об`єм (обсяг) спожитого природного газу у газовому місяці (М) здійснюються споживачем за остаточною вартістю та остаточною ціною природного газу, які визначені пунктами 4.4, 4.5 Договору, в строк до 15 числа включно газового місяця (М+1).

При цьому, слід зазначити, що газовим місяцем (М) є газовий місяць, в якому здійснюється постачання природного газу. Газовий місяць розпочинається з першої газової доби поточного місяця і триває до початку першої газової доби наступного місяця.

Газовий місяць (М+1) - газовий місяць, наступний за газовим місяцем (М).

Газовий місяць (М-1) - газовий місяць, що передує газовому місяцю (М).

За умовами абзаців 1, 2 розділу 11 Договору останній набуває чинності з дати його укладання та діє в частині постачання природного газу до 31.12.2022 року, а в частині грошових зобов`язань - до їх повного виконання. Умови цього Договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 01.01.2022 року (ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач у період з січня по лютий 2022 року включно поставив відповідачу природний газ загальною вартістю 24 458,16 грн. Означені обставини підтверджуються, зокрема, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 року № ОТБИ-000220 на суму 23 355,66 грн. та від 28.02.2022 року № ОТБИ-001653 на суму 1 102,50 грн.

Проте всупереч положенням вищенаведеного правочину відповідач взятий на себе обов`язок по оплаті вартості поставленого йому природного газу на час звернення Товариства до суду з означеним позовом не виконав, заборгувавши таким чином позивачу 24 458,16 грн.

Враховуючи наведені обставини, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь Другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Разом із тим, як було зазначено вище, 28.09.2023 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача від 27.09.2023 року, в якому останній просив суд закрити провадження у справі № 910/12896/23 в частині стягнення із Заводу суми основного боргу в розмірі 24 458,16 грн. з огляду на її добровільне погашення відповідачем. До цього клопотання Заводом долучено копії відповідних платіжних інструкцій від 17.08.2023 року № 7184 на суму 1 102,50 грн., від 05.09.2023 року № 8060 на суму 5 355,66 грн. та від 19.09.2023 року № 8094 на суму 18 000,00 грн. Факт погашення відповідачем спірної суми основного боргу в розмірі 24 458,16 грн. був визнаний позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву.

З огляду на викладене, суд зазначає, що статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави для закриття провадження у справі.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19).

З матеріалів справи вбачається, що предмет спору в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за Договором існував на момент виникнення останнього та припинив існування лише після звернення Товариства до суду з даним позовом, у зв`язку з погашенням відповідачем цієї суми заборгованості, що підтверджується платіжними інструкціями від 17.08.2023 року № 7184 на суму 1 102,50 грн., від 05.09.2023 року № 8060 на суму 5 355,66 грн. та від 19.09.2023 року № 8094 на суму 18 000,00 грн.

З огляду на викладене, а також зважаючи на фактичну відсутність між сторонами неврегульованих питань щодо сплати спірного основного боргу за Договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за Договором в розмірі 24 458,16 грн. відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним Договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 034,69 грн. 3 % річних та 6 187,22 грн. інфляційних втрат, нарахованих на відповідну суму простроченого платежу за актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 року № ОТБИ-000220 на суму 23 355,66 грн. у період з 16.02.2022 року по 09.08.2023 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 6 187,22 грн. та 3 % річних у розмірі 1 034,69 грн., суд встановив, що такі розрахунки є арифметично правильними та такими, що відповідають положенням чинного законодавства.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати поставленого газу, позивач також просив суд стягнути з Заводу пеню в розмірі 3 768,90 грн., нараховану з 16.02.2022 року по 16.08.2022 року на суму простроченого платежу за актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 року № ОТБИ-000220 на суму 23 355,66 грн.

За приписами статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафними санкціями) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Аналогічні положення містить і частина 1 статті 230 Господарського кодексу України.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Таким чином, законом надано право сторонам встановити в договорі розмір і порядок нарахування штрафних санкцій.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

В силу приписів статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до абзацу 8 розділу 8 Договору у разі порушення споживачем строків розрахунків за природний газ, встановлених цим Договором, споживач сплачує на користь постачальника (крім суми заборгованості) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу та нараховується до дати остаточного погашення заборгованості.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 3 768,90 грн., суд вважає його арифметично правильним та таким, що повністю відповідає положенням чинного законодавства та умовам Договору.

Як було зазначено вище, у відзиві на позовну заяву Завод на підставі статті 233 Господарського кодексу України просив суд зменшити розмір заявлених Товариством до стягнення штрафних санкцій, посилаючись, зокрема, на їх значний розмір, скрутне матеріальне становище відповідача, а також добровільне погашення спірної суми основного боргу в даній справі.

З огляду на викладене, суд зазначає наступне.

За змістом статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За умовами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту вищезазначених приписів чинного законодавства вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, необхідно об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони тощо.

При цьому, зменшення розміру означених вище сум є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

У той же час, відповідач у порядку, визначеному процесуальним законом, не надав жодних доказів на підтвердження обставин, які, на його думку, є підставою для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, тоді як сам по собі факт оплати Заводом спірної суми основного боргу після звернення Товариства до суду з наведеним позовом не є тією виключною обставиною, з якою закон пов`язує зменшення розміру санкцій.

Суд також зазначає, що розмір нарахованої Товариством штрафної санкції (пені) у розмірі 3 768,90 грн. не є значним, а Заводом у його клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій взагалі не було зазначено та обґрунтовано конкретної суми, до якої останній просив суд зменшити нараховану позивачем пеню.

Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, приймаючи до уваги, що питання зменшення вищенаведених сум грошових коштів не є обов`язком суду, а його правом, і таке право підлягає застосуванню виключно у виняткових випадках, враховуючи заявлений до стягнення розмір пені, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання Заводу щодо зменшення розміру цієї штрафної санкції.

Отже, вимоги Товариства про стягнення з відповідача 3 768,90 грн. пені, а також 1 034,69 грн. 3 % річних та 6 187,22 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасного погашення наявної у нього заборгованості за Договором перед позивачем.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки щодо оплати вартості поставленого йому природного газу, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Експериментальний завод медичних препаратів інституту біоорганічної хімії та нафтохімії Національної академії наук України" (02099, місто Київ, вулиця Зрошувальна, будинок 15-А; код ЄДРПОУ 01527703) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" (03124, місто Київ, вулиця Миколи Василенка, будинок 5; код ЄДРПОУ 42394311) 3 768 (три тисячі сімсот шістдесят вісім) грн. 90 коп. пені, 1 034 (одну тисячу тридцять чотири) грн. 69 коп. 3 % річних, 6 187 (шість тисяч сто вісімдесят сім) грн. 22 коп. інфляційних втрат, а також 832 (вісімсот тридцять дві) грн. 16 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Провадження у справі в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" до Державного підприємства "Експериментальний завод медичних препаратів інституту біоорганічної хімії та нафтохімії Національної академії наук України" про стягнення 24 458 (двадцять чотири тисячі чотириста п`ятдесят вісім) грн. 16 коп. основного боргу закрити, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 14.11.2023 року.

Суддя В.С. Ломака