Рішення

від 02.11.2023 по справі 914/2034/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2023 Справа № 914/2034/23

За позовом:Львівської міської ради, м. Львівдо відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс-Електрон», м. Львівпро:стягнення заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних

Суддя Крупник Р.В. Секретар Зусько І.С.Представники сторін:від позивача:Гузюк Н.І. представниця;від відповідача:Михайленко Є.О. представник.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської міської ради до ТОВ «Автотранс-Електрон» про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних.

Ухвалою від 06.07.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 31.07.2023.

Ухвалою від 31.07.2023 відкладено підготовче засідання у справі на 21.08.2023.

У підготовчому засіданні 21.08.2023 суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та відклав підготовче засідання у справі на 11.09.2023.

У підготовчому засіданні 11.09.2023 оголошувалась перерва до 25.09.2023.

25.09.2023 судом оголошено перерву у підготовчому засіданні до 02.10.2023.

Ухвалою від 02.10.2023 закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено на 23.10.2023.

Ухвалою від 23.10.2023 розгляд справи по суті відкладено на 02.11.2023.

У судове засідання 02.11.2023 представниця позивача з`явилась, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 02.11.2023 також з`явився, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Позов (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) обґрунтовано тим, що ТОВ «Автотранс-Електрон» на підставі Договорів оренди землі від 30.09.2014 мало в оренді земельні ділянки площею 11942 кв.м. та 18461 кв.м. (кадастрові номери 4610137500:02:006:0235 та 4610137500:02:006:0236), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані Договори були чинними до 10.07.2019 та припинили свою дію у зв`язку з закінченням їх строку.

29.06.2020 між сторонами укладено нові Договори оренди вказаних земельних ділянок строком до 20.02.2030.

Крім цього, 29.06.2020 між позивачем та відповідачем укладено Договір №17816 про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне користування відповідачем спірними земельними ділянками за період з 20.02.2020 до 01.07.2020 в сумі 753`616,92 грн. За умовами цього Договору відповідач повинен був сплатити вказану суму до 30.07.2020.

Однак, своїх зобов`язань за Договором №17816 відповідач не виконав, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість у розмірі 548`653,82 грн. Зважаючи на це, Львівська міська рада просить стягнути вказану заборгованість, а також 272`273,82 грн. інфляційних втрат та 46`654,30 грн. 3% річних.

Аргументи відповідача.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог з наступних підстав:

1. У відповідача відсутній обов`язок сплачувати кошти за фактичне землекористування за період з 20.02.2020 по 01.07.2020, оскільки відповідач сплачував орендну плату за Договорами оренди землі в розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки спірних земельних ділянок, так як ці договори поновили свою дію на новий строк у зв`язку з відсутністю заперечень позивача.

2. Розрахована позивачем заборгованість за Договором №17816 є некоректною та не відповідає дійсності, оскільки зазначена в ньому сума коштів вираховувалася виходячи з розміру 5 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок в АДРЕСА_1 , встановленої згідно ухвали Львівської міської ради №631 від 30.06.2016. Разом з тим, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 у справі №1.380.2019.000737, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023, визнано протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради №631 від 30.06.2016 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова».

3. У відповідача відсутній обов`язок сплачувати інфляційні втрати та 3% річних, оскільки за змістом ст. 625 ЦК України боржник сплачує ці кошти на вимогу кредитора. Однак відповідну вимогу позивач направив лише за 3 дні до подачі позовної заяви.

Крім цього, в судовому засіданні 02.11.2023 представником відповідача усно заявлено про застосування позовної давності в даній справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНО СУДОМ.

10.07.2014 Львівською міською радою прийнято Ухвалу №3629 «Про затвердження ТОВ «Автотранс-Електрон» технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надання земельних ділянок на АДРЕСА_1 » (Т. 1 а.с. 22), котрою вирішено, зокрема, вилучити за згодою з користування ПАТ «Концерн-Електрон» земельні ділянки площею 1,8461 га та площею 1,1942 га на АДРЕСА_1 та передати ці земельні ділянки ТОВ «Автотранс-Електрон» в оренду терміном на 5 років для обслуговування існуючих будівель за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання землі транспорту та зв`язку.

На підставі цієї ухвали між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено два Договори оренди землі (Т. 1 а.с. 25-32), а саме:

- №Ш-3164 від 30.09.2014 щодо земельної ділянки площею 1,1942 га (кадастровий номер 4610137500:02:006:0235), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

- №Ш-3163 від 30.09.2014 щодо земельної ділянки площею 1,8461 га (кадастровий номер 4610137500:02:006:0236), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Умовами Договорів оренди землі (пункти 8) передбачено, що їх укладено на 5 (п`ять) років до 10.07.2019. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Право оренди відповідача на вказані вище земельні ділянки було зареєстроване 19.01.2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру №НВ-0000140092023 та №НВ-0000139922023 від 30.01.2023 (Т. 1; а.с. 14-21).

Судом встановлено, що Договори оренди землі від 30.09.2014 припинились у зв`язку із закінченням строку, на які їх було укладено. У матеріалах справи відсутні докази продовження дії цих договорів на новий строк.

Матеріалами справи підтверджується та обставина, що в 2019 році відповідач звернувся до Львівської міської ради з проханням надати йому дозвіл на зміну цільового призначення орендованих ним земельних ділянок.

Ухвалою міської ради №5023 від 25.04.2019 відповідачу надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (зміну цільового призначення) на АДРЕСА_1 .

20.02.2020 Львівською міською радою прийнято ухвалу №6333 «Про затвердження ТОВ «Автотранс-Електрон» проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (зміну цільового призначення) на АДРЕСА_1 » (Т. 1 а.с. 24), котрою вирішено, зокрема, затвердити відповідачу проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок (зміна цільового призначення) на АДРЕСА_1 в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування будівлі змішаного використання: з житловими квартирами на верхніх поверхах і розміщенням у нижніх поверхах об`єктів ділового, культурного, обслуговуючого і комерційного призначення (код КВЦПЗ 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури) за рахунок земель житлової та громадської забудови, перевівши їх із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а саме площею 1,1942 га (кадастровий номер 4610137500:02:006:0235) та площею 1,8461 га (кадастровий номер 4610137500:02:006:0236);

На виконання даної Ухвали між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено два Договори оренди землі (Т. 1 а.с. 184-187), строком до 20.02.2030, а саме:

- №Ш-4253 від 29.06.2020 щодо земельної ділянки площею 1,1942 га (кадастровий номер 4610137500:02:006:0235), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- №Ш-4254 від 29.06.2020 щодо земельної ділянки площею 1,8461 га (кадастровий номер 4610137500:02:006:0236), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктами 9 Договорів оренди землі від 29.06.2020 передбачено, що орендна плата становить 5 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Жодною із сторін не заперечується та обставина, що нормативну грошову оцінку цих ділянок визначено згідно з ухвалою Львівської міської ради №631 від 30.06.2016 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова».

Крім цього, 29.06.2020 між позивачем (землевласник) та відповідачем (землекористувач) укладено Договір №17816 про відшкодування втрат від недоотриманих коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування ТОВ «Автотранс-Електрон» (далі Договір №17816) (Т. 1 а.с. 33).

З преамбули цього Договору вбачається, що такий укладено відповідно до вимог Податкового кодексу України, розпорядження Львівського міського голови від 22.01.2009 №08 та ухвал Львівської міської ради №1995 від 25.05.2017 та №6333 від 20.02.2020.

За умовами Договору №17816 сторони погодили таке:

- ТОВ «Автотранс-Електрон», що користується земельними ділянками за адресою АДРЕСА_1 площами 11942 кв.м. та 18641 кв.м. зобов`язується сплатити до 30.07.2020 на розрахунковий рахунок №UA818999980314000611000013002, банк отримувача: Казначейство України (EAП), МФО 899998, отримувач: ГУК у Львів. обл./м. Львів/24062200, ЄДРПОУ 38008294, код класифікації доходів бюджету 24062200, кошти в сумі 753 616,92 грн. за землекористування за період від 20.02.2020 до 01.07.2020 (пункт 1);

- при наявності сплати орендної плати чи земельного податку за аналогічний період по цих земельних ділянках (що підтверджується відповідною довідкою виданою органом ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки) сума плати, передбачена в пункті 1, зменшується на суму сплати орендної плати чи земельного податку (пункт 2);

- Договір діє до моменту сплати землекористувачем суми, вказаної у пункті 1 або суми, зменшеної на підставі пункту 2 цього Договору (пункт 3).

З листа Управління земельних ресурсів №2403-вих-97255 від 08.08.2023 (Т. 1 а.с. 173) прослідковується, що визначена в Договорі №17816 плата за користування земельної ділянки становить собою розмір орендної плати (5 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, визначеної згідно з ухвалою Львівської міської ради №631 від 30.06.2016) з моменту прийняття Ухвали Львівської міської ради №6333 від 20.02.2020 і до моменту укладення Договорів оренди землі від 29.06.2020. Сума коштів у розмірі 753 616,92 грн. за фактичне землекористування розрахована на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.05.2020 №727 та №728 (Т. 1 а.с. 174-175).

Матеріалами справи, зокрема виписками з рахунку позивача (Т. 1 а.с. 151-152) підтверджується та обставина, що за період з 20.02.2020 по 01.07.2020 до бюджету Львівської МТГ від відповідача поступили кошти в розмірі 204 963,10 грн. з яких: земельний податок з юридичних осіб в розмірі 145 948,16 грн. та орендна плата за землю в розмірі 59 014,94 грн.

Вказана сума коштів на виконання п. 2 Договору №17816 зарахована позивачем в рахунок погашення суми вказаної у п. 1 цього Договору (753 616,92 грн.), що мало наслідком її зменшення до 548 653,82 грн.

Зважаючи на те, що сума боргу у розмірі 548 653,82 грн. у встановлений строк оплачена не була, позивач звернувся до суду із позовом про її стягнення.

Крім цього, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України на суму основного боргу здійснив нарахування 272`273,82 грн. інфляційних втрат та 46`654,30 грн. 3% річних.

ОЦІНКА СУДУ.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Положеннями статей 628 та 629 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (ч. 3 ст. 631 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини між сторонами виникли з Договору №17816 від 29.06.2020 в котрому сторони врегулювали свої права та обов`язки, пов`язані з фактичним користуванням відповідачем земельними ділянками площею 1,1942 га (кадастровий номер 4610137500:02:006:0235) та площею 1,8461 га (кадастровий номер 4610137500:02:006:0236), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 за період з 20.02.2020 по 01.07.2020.

Предметом позову в даній справі є матеріально-правові вимоги Львівської міської ради до ТОВ «Автотранс-Електрон» про стягнення основної заборгованості за Договором №17816, а також інфляційних втрат та 3% річних нарахованих на суму основної заборгованості за період з 01.08.2020 до 01.06.2023.

Підставами позовних вимог є обставини неповної сплати відповідачем грошових коштів в строки передбачені Договором №17816 (до 30.07.2020).

Матеріально-правовими підставами позовних вимог є положення ст. ст. 509, 525, 526, 610 та 625 ЦК України, а також умови Договору №17816.

Враховуючи предмет та підстави позову, беручи до уваги пояснення сторін, викладені ними в заявах по суті спору, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Підпунктами 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що земельний податок обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Згідно п. в) ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Систематична несплата земельного податку або орендної плати є підставою припинення права користування земельною ділянкою (п. Д ч. 1 ст. 141 ЗК України).

Таким чином, з наведеного вбачається, що чинне законодавство України однією із основних умов користування землею визначає платність такого користування. Значення плати за землю полягає не лише у наповненні відповідних бюджетів або реалізації економічних інтересів власника, але й стимулює ефективне та раціональне використання землі, що є одним із принципів земельного законодавства передбаченим п. г) ч. 1 ст. 5 ЗК України. Здійснювати плату за користування земельними ділянками повинні як їх власники, так і користувачі цих ділянок.

Слід зазначити, що законодавством України встановлено розмір та порядок плати за землю лише для осіб, які користуються земельними ділянками на правовий підставах. При цьому, за змістом ст. 125 ЗК України правові підстави користування особою земельною ділянкою виникають з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку, або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки.

Зокрема, за змістом підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України для власників земельних ділянок та осіб, які мають земельну ділянку на праві постійного користування плата за землю (земельний податок) встановлюється для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Натомість, для інших тимчасових землекористувачів підставою для нарахування плати за земельну ділянку є її договір оренди (пункт 288.1 статті 288 ПК України). Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою ніж 3 відсотки нормативної грошової оцінки земельної ділянки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки цієї ділянки (підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України). Винятком із правила про максимальний розмір орендної плати є укладення договору оренди земельної ділянки на конкурентних засадах. В такому випадку граничний розмір цієї плати може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки цієї ділянки (підпункт 288.5.3 пункту 288.5 статті 288 ПК України).

Поряд з цим, чинне земельне законодавство України допускає випадки користування земельною ділянкою за відсутності правовстановлюючих документів такого користування. До таких випадків відноситься як самовільне зайняття особою земельної ділянки, яка підлягає поверненню її власнику чи землекористувачу без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування нею (ч. 1 ст. 212 ЗК України), так і випадки коли земельна ділянка використовується особою без правовстановлюючих на це документів, однак таке користування не вважається самовільним. До останнього відноситься використання земельної ділянки особою, котра має у власності об`єкт нерухомості, що розташований на ній.

Зокрема, як зазначила Велика Палата Верховного Суду (далі ВПВС) у постанові від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Необхідно наголосити, що не зважаючи на те, що чинне законодавство України допускає можливість користування власником нерухомості земельною ділянкою без правовстановлюючих документів (фактичне користування), ні земельне, ні податкове законодавство не встановлюють розміру плати такого користування та порядку її нарахування.

Так, у ЗК України застереження щодо справляння плати за фактичне користування землею та порядку нарахувуання її розміру відсутні.

Натомість у пункті 287.1 статті 287 ПК України прямо зазначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відтак, зміст наведеної статті свідчить, що положення ПК України не регулюють плати за землю у разі припинення права користування (оренди) за землю.

Разом з тим, не зважаючи на відсутність правового регулювання розміру та порядку плати за фактичне землекористування, вказане жодним чином не свідчить, що у фактичного користувача земельної ділянки відсутній обов`язок здійснювати таку плату. Протилежна позиція суду не відповідала б закріпленому у ЗК України принципу платності користування землею.

В постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц ВПВС вказала, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Слід зазначити, що за відсутності згоди власника об`єкту нерухомості оформляти право оренди земельної ділянки на котрій вона знаходиться та сплачувати кошти за фактичне землекористування, суди при розгляді кондикційних спорів в примусовому порядку стягують таку плату в розмірі орендної плати (визначеному, виходячи з нормативної грошової оцінки землі), котру власник земельної ділянки отримав би, якщо б договір оренди було укладено. Це зумовлено тим, що за умов відсутності порушень прав власника земельної ділянки в частині оформлення її права користування, він не може отримати плати за землю в розмірі більшому, ніж це визначено законом та договором оренди.

Однак вказане не означає, що в позасудовому порядку власник земельної ділянки і її фактичний користувач не можуть врегулювати свої кондикційні відносини в інший спосіб, в тому числі і в спосіб збільшення розміру плати за фактичне користування.

Зокрема, з огляду на те, що чинним законодавством України не визначено розміру плати за фактичне користування землею та порядку його визначення, сторони, керуючись ч. 2 ст. 6 ЦК України, мають право врегулювати ці відносини в договорі. При цьому, враховуючи свободу договору, як одну із засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, вони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. А тому, в подальшому при розгляді кондикційних спорів суд керується умовами цього договору.

Матеріалами справи підтверджується та обставина, що ТОВ «Автотранс-Електрон» на підставі Договорів оренди землі від 30.09.2014 отримав в оренду земельну ділянку площею 1,1942 га (кадастровий номер 4610137500:02:006:0235) та земельну ділянку площею 1,8461 га (кадастровий номер 4610137500:02:006:0236), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з пунктів 1 та 3 Договорів оренди відповідач отримав земельні ділянки в оренду для обслуговування існуючих будівель, оскільки на них розміщені нежитлові будівлі та металеві гаражі.

В пункті 9 Договорів сторони погодили, що орендна плата вноситься орендарем в розмірі, що становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки, затвердженої ухвалою Львівської міської ради №2712 від 18.06.2009.

Вказані Договори оренди землі було укладено на 5 років до 10.07.2019.

Суд не погоджується з доводами представника відповідача, що після закінчення строку дії Договорів від 30.09.2014 вони продовжили свою дію на новий строк, оскільки зі сторони Львівської міської ради були відсутні письмові заперечення щодо такого продовження і з доводами про те, що відповідач повинен був сплачувати орендну плату у розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земель.

Так, за змістом ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на момент закінчення строку Договорів оренди) доказом поновлення договору оренди на новий строк є додаткова угода підписана між орендодавцем та орендарем земельної ділянки або рішення суду про визнання такої додаткової угоди укладеною.

Водночас, відповідних доказів представником відповідача не долучено до матеріалів справи. Відтак, в силу вимог ст. 31 Закону України «Про оренду землі» Договори оренди від 30.09.2014 припинилися із закінченням строку на який вони були укладені (10.07.2019).

Матеріалами справи підтверджується та обставина, що нові Договори оренди спірних земельних ділянок між сторонами було укладено лише 29.06.2020 і відповідач отримав ці ділянки в оренду строком на 10 років для будівництва та обслуговування будівлі змішаного використання: з житловими квартирами на верхніх поверхах і розміщенням у нижніх поверхах об`єктів ділового, культурного, обслуговуючого і комерційного призначення (код КВЦПЗ 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури).

За умовами п. 9 Договорів оренди землі від 29.06.2020 орендна плата вноситься орендарем в розмірі, що становить 5 відсотків від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, визначеної згідно ухвали Львівської міської ради №631 від 30.06.2016.

Таким чином, ТОВ «Автотранс-Електрон», як власник об`єктів нерухомості, фактично використовувало спірні земельні ділянки без правовстановлюючих документів з 11.07.2019 по 28.06.2020.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.06.2020 між позивачем та відповідачем укладено Договір №17816, яким сторони врегулювали відносини фактичного землекористування та визначили, що за фактичне користування спірними земельними ділянками за період з 20.02.2020 до 01.07.2020 відповідач сплачує позивачу до 30.07.2020 кошти в розмірі 753616,92 грн. При цьому, за наявності сплати орендної плати чи земельного податку за аналогічний період, вказана сума зменшується на суму цих оплат.

Хоча в тексті цього Договору не вказано, однак жодною із сторін не заперечується те, що кошти за фактичне землекористування було визначено з розрахунку 5 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, встановленої згідно ухвали Львівської міської ради №631 від 30.06.2016. Вказана сума була вирахувана на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.05.2020 №727 та №728, що підтверджується листом Управління земельних ресурсів №2403-вих-97255 від 08.08.2023.

Також судом встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 у справі №1.380.2019.000737, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023, визнано протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради №631 від 30.06.2016 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова».

Заперечуючи позовні вимоги, представник відповідача зазначає, що розрахована за Договором №17816 заборгованість зі сплати за фактичне землекористування є некоректною, оскільки нормативно-грошова оцінка прямо впливає на розмір цієї плати за землю і така оцінка визнана судом нечинною. На думку представника, судовою практикою, зокрема рішеннями Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №160/1088/19 та №904/164/19 від 28.04.2020, підтверджується те, що нечинний акт не можна застосовувати з моменту його прийняття.

Суд не погоджується з доводами ТОВ «Автотранс-Електрон» з огляду на таке.

Справді аналіз положень статті 288 ПК України і статей 15, 21 Закону України «Про оренду землі» дає підстави дійти висновку, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Разом з тим, предметом даного спору є стягнення плати за фактичне користування земельними ділянками, а не орендної плати. Як вже зазначалося, механізму визначення розміру плати за таке користування, на відміну від орендної плати, чинним законодавством України не передбачено. Суд зазначає, що нормативна грошова оцінка землі впливала б на визначення судом плати за фактичне користування земельною ділянкою, якщо б ця оцінка слугувала як підставою позовних вимог, так і підставою нарахування цих коштів.

Водночас, розмір цих коштів вже визначено сторонами в позасудовому порядку і підставами позовних вимог є невиконання відповідачем саме умов Договору №17816. Станом на дату ухвалення рішення у цій справі згаданий Договір є чинним та не визнавався у встановленому порядку недійсним.

В постановах ВПВС від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц зроблено висновок про те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони в Договорі №17816 визначили розмір коштів за період з 20.02.2020 до 01.07.2020, виходячи з розрахунку 5 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, встановленої ухвалою Львівської міської ради №631 від 30.06.2016, яка на момент укладення цього Договору була чинною і втратила свою чинність лише 14.06.2023 з моменту ухвалення Восьмим апеляційний адміністративним судом постанови у справі №1.380.2019.000737 (ч. 2 ст. 265 КАС України).

З огляду на чинність ухвали, сторони вправі були керуватися її положеннями при визначенні умов Договору №17816 і подальше ретроспективне застосування нечинності ухвали №631 від 30.06.2016 жодним чином, згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України, не впливає на дійсність цього Договору, оскільки відсутні акти цивільного законодавства України, котрі б встановлювали законодавчі вимоги щодо механізму формування плати за фактичне землекористування і яким би суперечили умови Договору в цій частині.

Також суд бере до уваги ту обставину, що згідно підпункту 6.3.2 пункту 6.3 Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові, затвердженого Ухвалою Львівської міської ради №1995 від 25.05.2017 договір оренди землі не може бути укладений при відсутності підписаного зі сторони орендаря (землекористувача) проекту договору оренди землі та договору (угоди) про відшкодування втрат від недоотримання коштів за користування земельною ділянкою за період з часу прийняття ухвали про надання в оренду земельної ділянки до часу підписання договору оренди землі у Львівській міській раді.

Таким чином, укладення між сторонами Договору №17816 було необхідною передумовою для укладення договорів оренди земельних ділянок площею 1,1942 га (кадастровий номер 4610137500:02:006:0235) та площею 1,8461 га (кадастровий номер 4610137500:02:006:0236), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач укладав Договір №17816 та погоджувався відшкодувати 753 616,92 грн. за фактичне користування земельними ділянками з метою отримання в оренду на 10 років вказані земельні ділянки із зміненим за його бажанням цільовим призначенням для можливості здійснювати будівництво і обслуговування багатоквартирних житлових будинків з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач досягнув своєї мети і з ним 29.06.2020 було укладено Договори оренди вищезазначених земельних ділянок із розміром орендної плати аналогічному тому, що зазначено в Договорі №17816 (5 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, встановленої ухвалою Львівської міської ради №631 від 30.06.2016). Матеріалами справи підтверджується та обставина, що ТОВ «Автотранс-Електрон» сплачує орендну плату за Договорами оренди землі від 29.06.2020 у погодженому порядку та розмірі. Зокрема, зі змісту довідки Управління адміністрування місцевих та залучених фінансів департаменту фінансової політики Львівської міської ради №4-2201-12421 від 15.09.2023 (Т. 1; а.с. 183) прослідковується, що за період з 01.08.2020 по 31.08.2023 до бюджету Львівської міської територіальної громади від ТОВ «Автотранс-Електрон» надійшло 6 394 326,05 грн. орендної плати та 32 377,61 грн. земельного податку.

Суд зазначає, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку (пункти 49-52 постанови Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 914/1912/19).

Очевидно, що є недобросовісними дії відповідача, які полягають в оскарженні правомірності визначення розміру коштів за фактичне користування спірними земельними ділянками за період з 20.02.2020 по 01.07.2020 після досягнення своєї мети - отримання в оренду цих ділянок і набуття права користування ними в своїй господарській діяльності, та суперечать його попередній поведінці (укладенню Договору №17816 без жодних застережень щодо розміру цих коштів). Відтак суд вважає за необхідне при вирішенні даної справи застосувати доктрину venire contra factum proprium (заборону суперечливої поведінки), як засіб для недопущення порушення прав позивача, котрий змінюючи цільове призначення спірних земельних ділянок та передаючи їх в оренду відповідачу добросовісно розраховував на отримання до 30.07.2020 коштів в сумі 753 616,92 грн.

Враховуючи те, що з цієї суми відповідач в обумовлені Договором строки сплатив лише 204 963,10 грн., відтак позовні вимоги про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 548 653,82 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Крім цього, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд не погоджується з доводами відповідача, що необхідною умовою нарахування та стягнення коштів, передбачених ст. 625 ЦК України є вимога кредитора. Так, зміст вказаної статті свідчить, що підставою для нарахування цих коштів є прострочення виконання боржником грошового зобов`язання і таке нарахування здійснюється з наступного дня після виникнення вказаної підстави і протягом всього періоду прострочення. В свою чергу боржник зобов`язаний сплатити ці кошти на вимогу кредитора, яку останній має право пред`явити як в позасудовому, так і в судовому порядку шляхом заявлення відповідних позовних вимог.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд зазначає, що такі позивачем зроблено правильно. А тому позовні вимоги про стягнення 272`273,82 грн. інфляційних втрат та 46`654,30 грн. 3% річних підлягають задоволенню повністю.

В судовому засіданні 02.11.2023 представником відповідача усно заявлено про пропуск позивачем позовної давності в даній справі.

Суд вважає таку заяву представника необґрунтованою з огляду на таке:

1) позивачем не пропущено передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності, оскільки основну суму заборгованості відповідач повинен був сплатити до 30.07.2020, а позов в даній справі подано до суду 03.07.2020;

2) враховуючи положення пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року №211 і до закінчення дії в Україні воєнного стану передбачені ст. 257 ЦК України строки позовної давності продовжуються.

Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, у разі задоволення позову на відповідача.

Зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 13`013,72 грн.

Станом на дату ухвалення рішення у даній справі залишається невирішеним клопотання позивача про повернення судового збору, подане у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог.

Розглянувши відповідне клопотання, суд зазначає, що згідно із п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Зважаючи на те, що клопотання про зменшення розміру позовних вимог було прийнято до розгляду судом 21.08.2023, а розмір зменшених позовних вимог становить 6`498,21 грн., суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення Львівській міській раді з Державного бюджету України 97,48 грн. судового збору, сплаченого згідно із платіжною інструкцією №202 від 23.06.2023.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 42, 46, 73, 74, 76-80, 123, 124, 126, 129, 222, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс-Електрон» (79039, м. Львів, вул. Єрошенка, буд. 28; код ЄДРПОУ 23888413) на користь Львівської міської ради (79008, м. Львів, площа Ринок, буд. 1; код ЄДРПОУ 04055896) 548`653,82 грн. основного боргу, 272`273,82 грн. інфляційних втрат, 46`654,30 грн. 3% річних та 13`013,72 грн. судового збору.

3. Повернути Львівській міській раді (79008, м. Львів, площа Ринок, буд. 1; код ЄДРПОУ 04055896) з Державного бюджету України 97,48 грн. судового збору, сплаченого згідно із платіжною інструкцією №202 від 23.06.2023.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 13.11.2023.

Суддя Крупник Р.В.