Рішення

від 02.11.2023 по справі 465/5412/20

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/5412/20

2/465/1477/23

РІШЕННЯ

Іменем України

02.11.2023 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого- судді Мартинишин М.О.

за участі секретаря Оверко Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіакр Львів», ОСОБА_2 , з участю третіх осіб: ОСОБА_3 , Моторного (транспортного)страхового бюроУкраїни простягнення шкодизавданої внаслідокдорожньотранспортної пригоди-

в с т а н о в и в:

Представник позивача звернулася до суду з позовом до відповідачів Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіакр Львів», ОСОБА_2 , в якому з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить стягнути з ПрАТ «Київський страховий дім» страхове відшкодування у розмірі 67692,45 грн. (50000,00 грн. сума боргу + 12271,90 грн. інфляційне збільшення, 5420,55 грн. штрафні санкції), з ТзОВ «Фіакр Львів» майновушкоду урозмірі 171070,59грн.,завдану внаслідокдорожньо-транспортноїпригоди,з ОСОБА_2 моральнушкоду урозмірі 5000,00грн. Судові витрати покласти на відповідачів.

Свої вимогимотивує тим,що 21.03.2018року о15:15год.на перехрестівул.В.Великогота вул.Стрийськау м.Львовітрапилася дорожньо-транспортнапригода заучастю автомобілямарки ToyotaRAV4,реєстраційний номер НОМЕР_1 ,під керуванням ОСОБА_3 ,позивача усправі,та транспортногозасобу БАЗ,реєстраційний номер НОМЕР_2 ,під керуванням ОСОБА_2 ,відповідача усправі.Вину ОСОБА_2 у ДТПвстановлено постановоюФранківського районногосуду м.Львовавід 21.01.2019року усправі №465/1575/18.Вартість відновлювальногоремонту пошкодженогоавтомобіля згідноз висновкомекспертного автотоварознавчогодослідження становить221070,59грн.без врахуванняПДВ.Цивільна відповідальністьвласника транспортногозасобу БАЗ,реєстраційний номер НОМЕР_2 ,застрахована уПрАТ «Київськийстраховий дім»згідно зполісом АМ/0424705.Вважає,що з ПрАТ «Київськийстраховий дім»слід стягнутина користьпозивача 50000,00грн.страхового відшкодування,а також12271,90грн.інфляційних втратта 5420,55грн.3%річних запрострочення виконаннягрошового зобов`язання.Крім того,з ТзОВ«Фіакр -Львів»,на думкупозивача,слід стягнути171070,59грн. майнової шкоди, як різницю між вартістю відновлювального ремонту та страховим відшкодуванням, оскільки ОСОБА_2 на момент ДТП виконував службові обов`язки водія ТзОВ «Фіакр Львів», а з ОСОБА_2 слід стягнути 5000,00 грн. моральної шкоди так, як змушена була змінити звичайний спосіб життя, пов`язаний зі щоденним використанням автомобіля, кожний день переживала стрес та страждання щодо спричинених їй в ДТП незручностей, що потягло порушення нормального сну, душевні хвилювання.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Франківського районного суду м.Львова від 25.08.2020 року для вирішення даної справи визначено суддю Дзеньдзюра С.М., на підставі ухвали якого від 27.08.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати таку за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 02.11.2021 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

06.12.2021 року представником відповідача ТзОВ «Фіакр Львів» подано до суду клопотання про призначення транспортно-товарознавчої експертизи, оскільки на думку відповідача висновок експертного автотоварознавчого дослідження №109 не відповідає вимогам ч.7 ст.102 та ч.5 ст.106 ЦПК України, а відтак є недопустимим доказом, а при складанні висновку №112 технічний огляд автомобіля взагалі не здійснювався, що викликає сумнів відносно повноти та об`єктивності експертного дослідження.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Франківського районного суду м.Львова від 23.02.2023 року №417/Р на виконання рішення зборів суддів №1 від 16.01.2023 року, дана справа передана судді Мартинишин М.О. на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2023 року.

Ухвалою судді від 27.02.2023 року справу прийнято до свого провадження та призначено розгляд справи по суті за участю учасників справи.

24.04.2023 року ухвалою, постановленої судом, не виходячи до нарадчої кімнати, занесеної до журналу судового засідання, за клопотанням представника позивача до участі у справі залучено Моторне (транспортне) страхове бюро України, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою суду від 02.11.2023 року у задоволенні клопотання представника відповідача ТзОВ «Фіакр Львів» про призначення транспортно-товарознавчої експертизи відмовлено.

Від відповідачів відзив на позовну заяву не надійшов, як і не находили на адресу суду й пояснення від третіх осіб.

Позивач в судове засідання не з`явився, втім представник позивача - адвокат Юхименко Р.І. подала заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, в якій позовні вимоги підтримує, а тому суд вважає, що справу слід слухати у відсутності позивача на підставі наявних у справі доказів, достатніх для постановлення рішення.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце слухання справи.

Треті особи у судове засідання не з`явились, про причини своєї неявки суд не повідомляли, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце слухання справи.

За таких обставин суд вважає, що справу слід слухати за відсутності відповідачів та третіх осіб на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.

У відповідності до ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та матеріали судової справи №465/1575/18, в їх сукупності, та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 21 березня 2018 року о 15:15 год. під час керування транспортним засобом БАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 виїхав на регульоване перехрестя вул.В.Великого та вул.Стрийська у м.Львові на заборонений сигнал світлофора «жовтий» та скоїв зіткнення з автомобілем Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався по вул.Стрийська на зелений сигнал світлофору, внаслідок чого автомобілі отримали технічні пошкодження.

Постановою Франківського районного суду м.Львова від 21.01.2019 року у справі №465/1575/18, винним у цій дорожньо-транспортній пригоді визнано ОСОБА_2 (а.с.11-14).

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, зібраними у справі доказами підтверджується наявність вини водія ОСОБА_2 у завданні пошкоджень автомобілю марки Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 05.04.2011 року НОМЕР_3 , автомобіль Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_4 , належить ОСОБА_4 (а.с.42, 43).

Як вбачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення №465/1575/18, розглянутої Франківським районним судому м.Львова, ОСОБА_2 керував транспортним засобом БАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , як водій ТзОВ «Фіакр - Львів».

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу БАЗ-А079.14, реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у страховій компанії ПрАТ «Київський страховий дім» за полісом №АМ424705 (а.с.48).

23.03.2023 року позивачем подано до ПрАТ «Київський страховий дім» повідомлення про подію, що може бути визнана страховою, №712-13480 (а.с.15).

11.05.2018 року ПрАТ «Київський страховий дім» прийняло від ОСОБА_3 заяву на виплату страхового відшкодування, що підтверджується відповідачем ПрАТ «Київський страховий дім», лист від 29.05.2018 року №828 (а.с.47).

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження №109, складеного 16.04.2018 року судовим експертом Галамай Я.І. (а.с.16-42), а також висновком судового експерта Галамай Я.І. №112, складеного 20.07.2021 року за результатами судової автотоварознавчої експертизи (а.с.64-84), вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на дату огляду 29.03.2018 року без врахування ПДВ на складові (запчастини) та матеріали становить 221070,59 грн.

Відповідно до ч.1 ст.106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

При цьому, експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду (ч.6 ст.106 ЦПК України).

У висновку судового експерта Галамай Я.І. №112 від 20.07.2021 року зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України.

Відтак, висновок судового експерта Галамай Я.І. №112 від 20.07.2021 року є належним і допустимим доказом вартості відновлювального ремонту автомобіля Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

За проведення експертного автотоварознавчогодослідження №109,складеного 16.04.2018року судовимекспертом ГаламайЯ.І. позивачембуло оплаченоданому експерту1000грн.(а.с.46)таза проведеннявисновку судовогоексперта ГаламайЯ.І.№112,складеного 20.07.2021року позивачем оплачено даному експерту 3 000 грн.(а.с.101)

Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно зі ст.999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст.5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено правило, згідно з яким, при настанні страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно з вимогами ст.12 цього Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Відповідно до п.9.2 ст.9 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на момент ДТП, розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої ДТП, у розмірі, який перевищує 50000 грн. страхової суми на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну останнього.

За змістом Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22-28, 35) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов`язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на зазначене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права, шляхом окремого звернення вимоги до завдавала шкоди, страховика винної особи чи шляхом звернення до страховика та до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 повідомила 23.03.2023 року страховика ПрАТ «Київський страховий дім» про факт ДТП, яке зареєстровано за №712-13480, чим було надано страховику можливість перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Окрім того, факт настання страхового випадку ніким не оспорюється. Вина відповідача в ДТП встановлена судовим рішенням.

Окрім того, як вбачається з листа ПрАТ «Київський страховий дім» 29.05.2018 року №828, позивач ОСОБА_3 звернулася 11.05.2018 року до ПрАТ «Київський страховий дім» із заявою на виплату страхового відшкодування.

За змістом ст.34 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Однак, ПрАТ «Київський страховий дім» не надало суду жодних доказів дотримання вимог ст.34 цього Закону.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ч.2 ст.1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (п.73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), п.62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019року у справі №752/16797/14-ц (провадження № 14-80цс19)).

Пунктом 36.1. ст.36 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків (п.36.4 ст.36 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня (п.36.5 ст.36 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

З огляду на вищенаведене, слід стягнути з ПрАТ «Київський страховий дім» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 50000 грн., розмір якого позивачем підтверджено доказами витрат на відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля та ПрАТ «Київський страховий дім» не спростовано.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з наведеним позивачем розрахунком інфляційних втрат та 3% річних, оскільки ПрАТ «Київський страховий дім» свої зобов`язання із виплати страхового відшкодування прострочило. Відповідач зазначені розрахунки належними та достатніми доказами не спростував.

Відтак, з відповідача ПрАТ «Київський страховий дім» на користь позивача за час прострочення зобов`язання підлягає стягненню інфляційні втрати у розмірі 12271,90 грн. та 3% річних 5420,55 грн., а також понесені витрати на виготовлення висновків у розмірі 2 000 гривень

Згідно з ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі №6-108цс13, підтриманою у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №373/1773/18-ц (провадження № 61-17948св19), від 20 листопада 2019 року у справі №501/2298/16-ц (провадження № 61-31268св18), від 5 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц (провадження № 61-11969св18).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №914/820/17).

Оскільки у цій справі суд установив, що на момент ДТП її винуватець ОСОБА_2 був працівником (водієм) ТзОВ «Фіакр - Львів» і виконував свої трудові обов`язки, відповідно відповідальним за завдану ним шкоду є роботодавець, тобто відповідач у справі ТзОВ «Фіакр - Львів».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) викладено висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст.37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 21 грудня 2020 року №911/286/20, від 13.03.3018 у справі №910/9396/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17.

Оскільки, збитки позивачу внаслідок пошкодження у ДТП автомобіля Toyota RAV4 завдано працівником (водієм) ТзОВ «Фіакр - Львів» ОСОБА_2 під час виконання ним своїх трудових обов`язків, а згідно з висновком судового експерта Галамай Я.І. №112, складеного 20.07.2021 року за результатами судової автотоварознавчої експертизи, та висновку експертного автотоварознавчого дослідження №109 від 16.04.2018 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого в ДТП транспортного засобу позивача Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 221070,59 грн., тому з відповідача ТзОВ «Фіакр Львів» слід стягнути на користь позивача різницю між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та страховим відшкодуванням у розмірі 50000 грн., що становить 171 070,59 гривень, а також понесені витрати на виготовлення висновків у розмірі 2 000 гривень.

Що стосується позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Під моральною шкодою розуміють втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого; тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках; можливість, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Водночас суд має виходити із засад розумності, пропорційності та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Як зазначено у пункті 53 постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року по справі №821/1841/17, практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував обставини справи, доведеність вини відповідача ОСОБА_2 у вчиненні ДТП, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач у зв`язку з пошкодженням його майна, характер майнових втрат, зокрема, враховано зміни звичайного укладу життя позивача та додаткові зусилля для його організації, тривалість відсутності відшкодування завданих збитків, а відтак виходячи із засад розумності і справедливості, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача моральну шкоду у розмір 5000 гривень.

Згідно зі ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Судове рішеннямає відповідатизавданню цивільногосудочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд дійшов висновку щодо необхідності задоволення позову.

Згідно з ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.4, 5, 76, 77, 79, 80, 83, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України-

в и р і ш и в:

позов задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 50 000 гривень, 3% річних у розмірі 5420,55 гривень, інфляційні витрати у розмірі 12271,90 гривень, суму сплаченого судового збору в розмірі 587,50 гривень, понесені витрати на виготовлення висновків у розмірі 2 000 гривень, а всього разом 70279,95 гривень(сімдесят тисяч двісті сімдесят дев`ять гривень, дев`яносто п`ять копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіакр Львів»на користь ОСОБА_1 майновушкоду,завдану внаслідокдорожньо-транспортноїпригоди урозмірі 171070,59гривень, суму сплаченого судового збору в розмірі 1 710,70 гривень, понесені витрати на виготовлення висновків у розмірі 2 000 гривень, а всього разом 174 781,30 гривень(сто сімдесят чотири гривні, сімсот вісімдесят одна гривня, двадцять дев`ять копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень та суму сплаченого судового збору в розмірі 50 гривень, а всього разом 5050(п`ять тисяч п`ятдесят)гривень.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім», код ЄДРПОУ: 25201716, місцезнаходження: м. Київ вул. Артема, буд.37-41.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіакр Львів», код ЄДРПОУ: 03114848, місцезнаходження: м. Львів вул. Федьковича, буд. 34Б.

Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Моторно (транспортне) страхове Бюро України, код ЄДРПОУ 21647131, місцезнаходження: м.Київ вул. Русанівський бульвар, буд. 8.

Дата складення повного судового рішення 13.11.2023 року.

Суддя Мартинишин М.О.