Постанова

від 16.10.2023 по справі 465/9544/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/9544/21 Головуючий у 1 інстанції: Марьянова С.М.

Провадження № 22-ц/811/1957/23 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Провадження № 22-ц/811/2728/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.,

суддів: Приколоти Т.І.,Савуляа Р.В.,

секретар Іванова О.О.

розглянувши у м. Львові у відсутності учасників справи цивільну справу №450/889/21 за апеляційною скаргою Ліцею №57 ім.Короля Данила Львівської міської ради на рішення Франківського районного суду м.Львова від 27 вересня 2022 року та апеляційною скаргою Ліцею №57 ім.Короля Данила Львівської міської ради на додаткове рішення Франківського районного суду м.Львова від 05 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ліцею №57 імені Короля Данила Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в :

Позивач зеврнулася до суду з позовом до Ліцею №57 імені Короля Данила Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просила суд скасувати наказ про відсторонення її від роботи, та допустити до виконання її посадових обовязків; виплатити середній заробіток за час відсторонення до фактичного допуску до виконання посадових обов`язків.

Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м.Львова від 27 вересня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Ліцею №57 ім Короля Данила Львівської міської ради від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Зобов`язано Ліцей №57 ім. Короля Данила Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 23888637) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи з 08.11.2021 року до дня фактичного допуску до виконання посадових обов`язків.

У задоволені решти вимог - відмовлено.

Стягнуто з Ліцей №57 ім. Короля Данила Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок судового збору.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць.

Оскаржуваним додатковим рішенням Франківського районного суду м.Львова від 05 червня 2023 року.

Зобов`язано Ліцей №57 ім. Короля Данила Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 23888637) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 71029 (сімдесят одну тисячу двадцять дев`ять) гривень 14 копійок за час відсторонення від роботи з 08.11.2021 року до дня фактичного допуску до виконання посадових обов`язків - до 01.03.2022 року.

Рішення та додаткове рішення суду оскаржив Ліцей №57 ім.Короля Данила Львівської міської ради.

В апеляційній скарзі на рішення директор Ліцею зазначає, що вважає його незаконним, необґрунтованим ,таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Звертає увагу, що з врахуванням правових позицій Верховного Суду втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві. Звертає увагу, що підставою для видачі наказу був пункт 41-6 Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», набрання чинності наказу МОЗ №2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» відповідно до якого щеплення проти COVID-19 для педагогічних працівників є обов`язковим та ненадання ОСОБА_1 , відповідно до повідомлення від 05.11.2021 року №92, документів, що підтверджують вакцинацію чи документи про абсолютні протипоказання до щеплення. Відсторонення від роботи має насідок втрати заробітної плати, проте це було прямим наслідком рішення позивача свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обв`язку, метою якого є захист здоров`я. Стверджує, що відповідно до ст.3 Конституції України, саме право на життя, здоров`я і безпека людини є найвищою цінністю, а тому є пріоритетним над правом на працю. Зазначає, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян. Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників які зробили щеплення, з метою досягнення блага у формі права на охорону здоров`я. Вважає, що оскаржуваний наказ є законним, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове,яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення зазначає, що наказ про відсторонення від роботи є законним, а тому підстави для стягнення середнього заробітку відсутні. Звертає увагу, що всі працівники ліцею крім позивача були вакциновані. Крім цього, зазначає, що наказом №17-к від 01.03.2022 року позивач допущена до роботи. Просить додаткове рішення скасувати ухвалити нове рішення,яким повністю відмовити в задоволенні позову.

Позивач в порядку ст.360 ЦПК України подала відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що вважає рішення суду законним і обгрунтованим, а тому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу. Стверджує, що оскаржуваний наказ про відсторонення її від роботи винесений на підставі одного лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення , яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує факту відмови чи ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення , а також факту ненадання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Учасники справи в судове засідання не з`явилась, хоч належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що стверджується довідками про доставку електронних листів.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Судом встановлено такі обставини.

ОСОБА_1 працює у Ліцеї №57 ім Короля Данила Львівської міської ради на посаді вчителя англійської мови. (а.с. 8)

05.11.2021 року позивач повідомлена про необхідність до 08.11.2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність у неї профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

В іншому разі її буде відстронено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ. (а.с.9)

08.11.2021 позивачка отримала наказ №106-к ліцею №57 ім. короля Данила Львівської міської ради від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19. Оскільки відповідачем без законних підстав відсторонено позивача від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, з відповідача суд стягнув в користь позивача 71029,14 грн. середнього заробітку за час відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам рішення та додаткове рішення суду не відповідають.

За змістом пункту «б» частини першої статті 10 Закону України « Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі Закон) громадяни у передбачених законодавством випадках зобов`язані проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України(ст. 30 Закону).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року (справа № 130/3548/21 ) дійшла висновків, що нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Крім цього, суд зауважив, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Судом, встановлено, що позивач працює у навчальному закладі на посаді вчителя анлійської мови. На зазначеній посаді у позивача була об`єктивна можливість контактувати на роботі з дітьми та іншими працівниками, а, відповідно, і був наявний підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення не врахував висновки Верховного Суду, наведені у постановах: від 17 квітня 2019 року у справі №682/1692/17, від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 про те, що Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу.

Право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вірус COVID-19 стрімко поширювався, люди масово хворіли та внаслідок цієї хвороби було надзвичайно багато летальних випадків.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Законодавство України спрямоване на забезпечення конституційних та конвенційних положень про право на життя та охорону здоров`я.

Відповідачем дотримана процедура відсторонення, зокрема, позивача належним чином повідомлено, що усі працівники навчального закладу повинні надати документи, які підтверджують вакцинацію від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Позивач була ознайомлена з наказом, чого не заперечила, однак зазначених документів відповідачу не представила.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

ЄСПЛ висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно Наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928 та набрав чинності з 08 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік №2153) до передіку якого належать зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до пункту 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Матеріалами справи безспірно встановлено, що позивач, працюючи на посаді вчителя англійської мови, посада якої віднесена до тих, працівники на якій підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти COVID-19, не надала довідки відповідної форми про наявність протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або сертифікату про проходження вакцинації, що беззаперечно підтверджує відсутність у неї протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та те, що позивач не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що відповідно до згаданого вище законодавства було її обов`язком.

Наведене свідчить про необґрунтованість висновків суду першої інстанції, про те, що наказ про відстронення позивачки від роботи є незаконним, що відповідно і стало підставою для стягнення середнього заообітку за час відсторонення від роботи.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження у наведених вище нормах чинного законодавства, а відтак рішення та додаткове рішення суду підлягають скасуванню з ухаваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п.3,4 ч.1ст. 376 ЦПК України підставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є: невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.3,4, 383, 384, 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргуЛіцею №57 ім.Короля Данила Львівської міської ради задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м.Львова від 27 вересня 2022 року та додаткове рішення Франківського районного суду м.Львова від 05 червня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 26 жовтня 2023 року.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк