Рішення

від 13.11.2023 по справі 320/23399/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2023 року Київ Справа № 320/23399/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1", у якому просить суд: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" за невиконання нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно - господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій у розмірі 145 843,59 грн

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, в порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", у 2022 році не виконано норматив по створенню робочих місць та не забезпечено працевлаштування осіб, яким встановлена інвалідність. У зв`язку з чим позивач, враховуючи приписи ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", визначив відповідачеві суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 145 843,59 грн.

20.07.2023, ухвалою суду дана позовна заява була відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 169 КАС України залишена без руху у зв`язку із невідповідністю останньої ч. 3 ст. 161 КАС України та визначено позивачу порядок та строк усунення недоліків позовної заяви.

21.08.2023 позивачем недоліки позовної заяви повністю усунуто.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін.

07.11.2023 від ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В відзиві зазначив, що вважає позовні вимоги необґрунтованими, оскільки позивач не врахував, що на виконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1", ще починаючи з 2017 року, забезпечено працевлаштування особи з інвалідністю.

Зокрема, наказом в.о директора ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" №33-К від 06.12.2017, прийнято на роботу, на посаду бухгалтера товариства з 07.12.2017 ОСОБА_1 . В подальшому, наказами директора ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" №2-К від 03.01.2018 та №1-К від 02.01.2019, у зв`язку зі змінами у штатному розписі товариства, ОСОБА_1 переведено на посади спеціаліста по роботі з пайщиками - юриста, а згодом юрисконсульта - відповідно, де остання працює по теперішній час.

Таким чином, ОСОБА_1 не припиняла трудових відносин з ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" починаючи з 07.12.2017 по теперішній час.

При цьому, відповідно до повідомлення підприємству, установі, організації про результати огляду медико-соціальною експертною комісією КЗ КОР "Київське обласне бюро МСЕК" від 02.04.2018 (повторний огляд) - ОСОБА_2 встановлена III група інвалідності, та за результатами чергового огляду від 01.04.2021 вказана група інвалідності встановлена - довічно.

Про факт працевлаштування особи з інвалідністю, ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" постійно звітувало шляхом подачі відповідних звітів, в тому числі і податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2022 рік (І квартал, графа - 102).

Наказом директора ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" №5-К від 03.02.2022 - ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

При цьому, останній нараховано та виплачено обов`язкові соціальні гарантії, у зв`язку з декретною відпусткою, в розмірі 34 331, 22 грн. та 3 814 , 58 грн.

Крім цього, наказом директора ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" №24-К від 18.09.2023, достроково припинено вищевказану відпустку ОСОБА_1 та остання приступила до виконання своїх обов`язків.

Отже, починаючи з 07.12.2017 по теперішній час ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" в повному обсязі забезпечено виконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо працевлаштування особи з інвалідністю, а також дотримання всіх соціальних гарантій та прав такої особи, яка за вказаний період не припиняла трудових відносин з товариством.

20.10.2023 року позивачем надано суду відповідь на відзив, в якому зазначено, що відповідачем не вжито необхідних заходів щодо працевлаштування особи з інвалідність на фактично не зайняте робоче місце у період з 04.02.2022 до 18.09.2023 під час перебування ОСОБА_1 у декретній відпустці. Зазначив, що на період перебування працівника у декретній відпустці робоче місце такого працівника не зайняте.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" є юридичною особою працедавцем, який відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов`язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Згідно наданого Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2022 року становила 19 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становить 1 осіб; фонд оплати праці штатних працівників 2618125,3 грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника 137 796,07 грн.

На думку позивача, відповідач на порушення норм ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не працевлаштував 1 особу з інвалідністю, а тому, відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 137 796,07 грн, однак у зв`язку з несплатою відповідачем таких санкцій, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 145 843,59 грн, з яких 8 047,52 грн складає пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-ХІІ від 21.03.1991.

Відповідно до частин 1, 3 статті18 Закону № 875-XII (частина третя статті 18 в редакції до внесення змін Законом № 2682-IX від 18.10.2022) забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, виходячи з наведених норм, обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають:

- у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;

- у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

- у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

- у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Після змін внесених Законом 2682-IX від 18.10.2022 року частину третьою статті 18 Закону № 875 викладено в наступній редакції: "Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.".

Зміни набрали чинності 06.11.2022 року.

Тобто, після 06.11.2022 року уже не було обов`язку роботодавців у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. В іншій частині обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування не змінились.

Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону №875-ХІІ (в редакції Закону 2682-IX від 18.10.2022 року) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця для такої особи та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону №875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та іншими законами України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим, статтею 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

У зв`язку з цим, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Як встановлено судом, на виконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб зінвалідністю в Україні", ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1", з 2017 року, забезпечено працевлаштування особи з інвалідністю - ОСОБА_1 .

Наказом в.о директора ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" №33-К від 06.12.2017 копія якого міститься в матеріалах справи, прийнято на роботу, на посаду бухгалтера товариства з 07.12.2017 ОСОБА_1 .

В подальшому, наказами директора ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" №2-К від 03.01.2018 та №1-К від 02.01.2019 , у зв`язку зі змінами у штатному розписі товариства, ОСОБА_1 переведено на посади спеціаліста по роботі з пайщиками - юриста, а згодом юрисконсульта - відповідно, де остання працює по теперішній час.

Таким чином, ОСОБА_1 не припиняла трудових відносин з ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" починаючи з 07.12.2017 по теперішній час.

При цьому, відповідно до повідомлення підприємству, установі, організації про результати огляду медико-соціальною експертною комісією КЗ КОР "Київське обласне бюро МСЕК" від 02.04.2018 (повторний огляд) - ОСОБА_2 встановлена III група інвалідності, та за результатами чергового огляду від 01.04.2021 вказана група інвалідності встановлена - довічно.

ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" в повному обсязі забезпечувалася реалізація прав та соціальних гарантій особи з інвалідністю за весь час роботи.

Відповідно до ст. 45 Конституції України - кожен, хто працює, має право на відпочинок.

При цьому, згідно ст. 2 Закону України "Про відпустки" - право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

В свою чергу, статтею 18 Закону України "Про відпустки" передбачено, що після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

На період відпустки для догляду за дитиною за працівником зберігається місце роботи (посада) на підставі ст. 2 Закону України "Про відпустки". А отже, після закінчення відпустки працівниця має право й надалі працювати на тому ж місці роботи за тією ж посадою.

Таким чином, надання працівниці відпустки для догляду за дитиною не є фактом припинення трудових відносин, більше того покладає на роботодавця обов`язки щодо забезпечення відповідних соціальних гарантій.

Наказом директора ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" №5-К від 03.02.2022 - ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

При цьому, ОСОБА_1 нараховано та виплачено обов`язкові соціальні гарантії, у зв`язку з декретною відпусткою, в розмірі 34 331, 22 грн. та 3 814, 58 грн.

Крім цього, наказом директора ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" №24-К від 18.09.2023, достроково припинено вищевказану відпустку ОСОБА_1 та остання приступила до виконання своїх обов`язків.

Отже, в 2022 році ТОВ "АГРОПРОМТЕХСЕРВІС-1" в повному обсязі забезпечено виконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо працевлаштування особи з інвалідністю, а також дотримання всіх соціальних гарантій та прав такої особи, яка за вказаний період не припиняла трудових відносин з товариством.

Слід також окремо відмітити, що згідно приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", на роботодавця не покладено обов`язок щодо працевлаштування інших осіб з інвалідністю, під час тимчасової непрацездатності іншого такого працівника, а також під час надання такій особі відпусток, в тому числі і соціальних відпусток.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що відповідачем протягом 2022 року вжито усіх залежних від нього заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю з метою виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у відповідності до законодавства, виконано норматив по створенню робочих місць та забезпечено працевлаштування 1 особи осіб, якій встановлена інвалідність - ОСОБА_1 , а отже відповідачем вчинено необхідні дії для недопущення правопорушення, за яке передбачається адміністративного-господарська санкція.

Доводи позивача відхиляються судом як необґрунтовані.

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскільки твердження позивача про порушення відповідачем вимог Закону України №875-XII та правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій спростовується наданими до матеріалів справи письмовими доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки спір вирішено не на користь суб`єкта владних повноважень, в силу вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І.І.