Постанова

від 14.11.2023 по справі 380/14921/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 380/14921/21

адміністративне провадження № К/990/33369/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А.І.

суддів: Тацій Л.В., Коваленко Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/14921/21

за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Яворівської районної державної адміністрації Львівської області до Управління державного агентства рибного господарства у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство "КРГ "Яворівське", про визнання протиправним та скасування дозволу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2022, постановлену судом у складі головуючого судді Гулика А.Г.

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2022, ухвалену судом у складі колегії суддів: головуючого судді - Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,

УСТАНОВИВ:

I. РУХ СПРАВИ

1. У вересні 2021 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Яворівської районної державної адміністрації Львівської області до суду з позовом до Управління державного агентства рибного господарства у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство "КРГ "Яворівське", в якому просив визнати незаконним та скасувати дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єкта, виданий Приватному підприємству "КРГ "Яворівське".

В обґрунтування права на звернення до суду з цим позовом прокурор зазначив, що порушення інтересів держави у цій справі полягає в наданні суб`єкту господарювання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) з метою здійснення промислового вилову риби згідно з Режимом рибогосподарської експлуатації водосховища «Малий Гноєнець», погодженого Управлінням охорони використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Львівській області 26.12.2017 та Державним агентством рибного господарства України 09.02.2018, за відсутності в суб`єкта господарювання правовстановлюючих документів на водний об`єкт, а саме: договору оренди чи іншого документа, що підтверджує право користування таким об`єктом, у зв`язку з чим, на думку прокурора, порушено фінансовий інтерес держави в частині недоотримання коштів з оренди водного об`єкту.

При цьому, на думку прокурора, Яворівська районна державна адміністрація Львівської області не вчинила жодних дій та не висловила наміру щодо вчинення будь-яких дій щодо припинення безпідставного користування суб`єктом господарювання зазначеним вище водним об`єктом.

2. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2022, яка була залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2022, позов заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Яворівської районної державної адміністрації Львівської області до Управління державного агентства рибного господарства у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство "КРГ "Яворівське", про визнання протиправним та скасування дозволу залишено без розгляду.

3. 29.11.2022 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Львівської обласної прокуратури на вказані судові рішення, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, скаржник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити її до суду першої інстанції для продовження розгляду.

4. Верховний Суд ухвалою від 20.12.2022 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що прокурор не обґрунтував наявності визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, зокрема не довів, що компетентний орган, який прокурор зазначив як позивача, не здійснює своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

6. В обґрунтування касаційної скарги прокурор зазначив, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права (статті 19, 131-1 Конституції України, статті 23, 24 Закону України «Про прокуратуру»), а також порушено норми процесуального права (статті 2, 5, 8, 9, 53, 160, 161, 169, 171, 240, 244, 322 Кодексу адміністративного судочинства України).

З посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі №925/383/18, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, скаржник зазначив, що прокурору перед зверненням до суду із позовною заявою на захист інтересів держави достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомі причини, з яких компетентний орган не звернувся до суду для захисту інтересів держави, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься у позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Скаржник зазначив, що для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

IV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

8. Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

9. З цього приводу у рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

10. Важливо звернути увагу на втрату актуальності юридичних позицій, сформульованих у рішенні Конституційного Суду України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99. У пунктах 3 та 4 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин; в основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій; із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

11. Це рішення об`єктивно не враховує зміни, що були внесені до Конституції України та положення нового Закону України «Про прокуратуру»; крім того, воно було винесено у контексті офіційного тлумачення саме Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність.

12. Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України «Про прокуратуру», полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, які повинні самостійно звертатимуться до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та у подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.

13. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

14. Отже, подаючи позов до адміністративного суду в порядку, передбаченому частиною третьою статті 23 Закону №1697-VII відповідний прокурор повинен мотивувати та довести допустимими та достатніми доказами наявність:

суб`єктної складової: відсутність жодного суб`єкта владних повноважень, який має законодавчо визначену компетенцію подати відповідний позов, або відмову чи бездіяльність цього суб`єкта щодо звернення з таким позовом (цьому повинно передувати офіційне звернення прокурора до такого суб`єкта з проханням подати позов);

об`єктивної складової: наявність порушення законних інтересів держави або загрози порушення інтересів держави; загроза порушення інтересів держави (часткова відсутність предмету позову на момент звернення до суду при встановленні судом факту того, що дії або бездіяльність відповідача у справі дають підстави стверджувати про реальну загрозу вчинення порушення у майбутньому), що дозволяє прокурору звертатися з таким превентивним позовом, зокрема, для запобігання у майбутньому вчинення відповідними суб`єктами порушень вимог законодавства.

15. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

16. Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

17. Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

18. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина п`ята статті 53 КАС України).

19. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист інтересів держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

20. Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

21. Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист кого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

22. Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

23. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 (справа № 826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді, з урахуванням частин третьої та четвертої статті 23 Закону № 1697-VІІ, зазначила про те, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

24. Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, згідно з яким суд касаційної інстанції, зокрема, зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

25. Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

26. Таким чином, з урахуванням усталеної судової практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також, наведених вище положень законодавства, яке регламентує порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді, таке повноваження реалізується в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

27. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

28. Як вже було зазначено вище, у справі, що розглядається, заступник керівника Львівської обласної прокуратури у поданому до суду позові як на наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді вказав, що позов у цій справі подано з метою захисту інтересів держави від порушень вимог природоохоронного законодавства щодо неправомірного фактичного використання Приватним підприємством "КРГ "Яворівське" водного об`єкту (земель водного фонду), яке здійснюється на підставі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах, виданого відповідачем, проте за відсутності в суб`єкта господарювання правовстановлюючих документів на водний об`єкт (договору оренди чи іншого документа, що підтверджує право користування таким об`єктом).

29. При цьому, заступник керівника Львівської обласної прокуратури, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, уповноваженим органом останньої визначив Яворівську районну державну адміністрацію, проте належних обґрунтувань стосовно того, що районна адміністрація уповноважена на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах наведено не було.

30. Колегія суддів зазначає, що незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

31. Колегія суддів також враховує, що у пунктах 8-9 частини першої статті 4 КАС України визначено позивача як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкта владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. При цьому відповідачем може бути суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інша особа, до якої звернена вимога позивача.

32. Пунктами 3 та 5 частини першої статті 19 КАС України визначено два спеціальних види спорів, у яких позивачем може виступати суб`єкт владних повноважень:

1) спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління - компетенційні спори, під якими слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 13.11.2019 року у справі №826/3115/17 та постанова Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 826/6228/17);

2) спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом. У цій категорії справ можливі два випадки (види): 1) прямо передбачено КАС України (частина п`ята статті 46); 2) прямо передбачено спеціальним законом.

33. За загальним правилом, суб`єкти владних повноважень у некомпетенційних спорах мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України) та з метою реалізації покладених на них повноважень.

34. З огляду на вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17 та від 04.12.2019 у справі № 826/6228/17, дійшла висновку, що, за загальним правилом, якщо право державного органу на звернення з відповідним позовом прямо не передбачено законодавством, один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої. Винятком є компетенційний спір.

35. Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Яворівської районної державної адміністрації Львівської області, прокурор просив скасувати дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах виданий відповідачем Приватному підприємству «КРГ Яворівське».

36. Колегія суддів зазначає, що звернення органу державної влади до адміністративного суду на виконання владних управлінських функцій передбачає, що така форма реагування має витікати безпосередньо з повноважень цього органу (у певній сфері правовідносин), а право на звернення до суду (з відповідним адміністративним позовом), зміст якого, коли це стосується суб`єкта владних повноважень, прирівнюється до його повноважень, має бути чітко передбачено законом.

37. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, залишаючи без розгляду позов заступника керівника Львівської обласної прокуратури, виходив з того, що прокурор не обґрунтував наявності визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, зокрема не довів, що компетентний орган, який прокурор зазначив як позивача, не здійснює своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

38. При цьому суд першої інстанції, вирішуючи питання про наявність повноважень в Яворівської районної державної адміністрації Львівської області на звернення до суду в спірних правовідносинах, зазначив, що згідно з положеннями статті 17-2 Водного кодексу України (далі - ВК України) до компетенції обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить: видача дозволів на спеціальне водокористування; погодження проектів водоохоронних зон; вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин, визначених законом.

Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, в розумінні положень частини п`ятої статті 53 КАС України, у цій справі є місцева державна адміністрація.

39. Колегія суддів зазначає, що наведене судом першої інстанції обґрунтування наявності в Яворівської районної державної адміністрації Львівської області повноваження здійснювати відповідну функцію в спірних правовідносинах та повноваження на звернення до суду з позовом у цій справі є помилковим, оскільки положеннями статті 17-2 ВК України визначено компетенцію обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, натомість у справі, що розглядається прокурор позивачем визначив районну державну адміністрацію.

40. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що для вирішення питання про можливість розгляду цього позову по суті, суди попередніх інстанцій передусім повинні встановити чи правильно прокурор визначив орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах та чи має право Яворівська районна державна адміністрація Львівської області на звернення до суду із позовом у правовідносинах, що виникли у цій справі. Тобто, суди попередніх інстанції повинні встановити належний склад учасників справи.

41. Суд же касаційної інстанції, в силу наявних у нього повноважень, закріплених у статті 341 КАС України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

42. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

43. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що оскаржувані судові рішення були постановлені з порушенням вимог процесуального права, а тому підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі №380/14921/21 скасувати.

Справу №380/14921/21 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.І. Рибачуксудді Л.В. Тацій Н.В. Коваленко