Постанова

від 07.11.2023 по справі 922/2116/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року м. Харків Справа № 922/2116/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.,

за участі секретаря судового засідання Дзюби А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Електробритва-Харків" (вх. №2004) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2023 (рішення ухвалено суддею Ольшанченко В.І. в приміщенні Господарського суду Харківської області 04.09.2023 о 14:55 год., повний текст складено 14.09.2023) у справі №922/2116/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Електробритва-Харків" (61052, м. Харків, вул. Лозівська, 5)

до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 583371,17 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ Електробритва-Харків" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь кошти попередньої оплати за договором поставки від 02.04.2018 №05/04-2018 у сумі 513500,00 грн, пеню у сумі 57680,82 грн, три відсотки річних у сумі 3460,85 грн, інфляційні втрати у сумі 8729,50 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.09.2023 у справі №922/2116/23 в позові відмовлено повністю.

ТОВ "ВКФ Електробритва-Харків" звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2023 у справі №922/2116/23 та ухвалити нове, яким задовольнити позов ТОВ "ВКФ Електробритва-Харків" до ОСОБА_1 про стягнення коштів, пені, 3% річних, інфляційних втрат.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначає, що договір №05/04-2018 від 02.04.2018 підписаний сторонами без зауважень чи розбіжностей. В якості авансу (попередньої оплати) за товар, який мав бути поставлений за цим договором, позивач перерахував відповідачці кошти у загальній сумі 513500,00 грн, які були прийняті нею без зауважень. Позивач направив вимоги про поставку товару за договором, які містили його номенклатуру, строк і порядок поставки. Жодних заперечень щодо вказаних вимог відповідачка не висловила, що, на думку позивача, свідчить про їх погодження.

На думку позивача, оскільки договір почав виконуватись, то він є укладеним, а номенклатура товару, строк і місце поставки є узгодженими (оскільки відповідач заперечень на вимоги не надав), тому є підстави для застосування положень ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Позивач також вважає, що якщо суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач припустився неправильної правової кваліфікації обставин справи, і що в даному випадку застосуванню підлягають не положення ст. 693 ЦК України, а положення ст. 1212 ЦК України, керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони») суд повинен був самостійно правильно застосувати норми права.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ВКФ Електробритва-Харків" (вх. №2004) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2023 у справі №922/2116/23, встановлено учасникам справи строк по 20.10.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 31.10.2023.

20.10.2023 від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№12758), в якому вона просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/2116/23 залишити без змін.

23.10.2023 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення (вх.№12812).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 оголошено у судовому засіданні перерву до 07.11.2023.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Відповідачка та її представник проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечували і просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

02.04.2018 між ТОВ "ВКФ Електробритва-Харків" (покупець) та ФОП Калініною Т.І. (продавець) підписаний договір поставки №05/04-2018 (далі - договір), відповідно до якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар (партію товару), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 1.2 договору одиниця виміру, загальна кількість товару та його асортимент визначається відповідно до видаткової накладної. Загальна вартість товару за цим договором визначається сумою здійснених сторонами поставок партій товару (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору вартість кожної окремої партії товару визначається згідно видаткової накладної на кожну окрему партію товару.

Згідно з п. 2.3 договору оплата здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в гривнях України.

Пунктом 2.4 договору визначено, що покупець має право на відстрочку платежу протягом 120 календарних днів з моменту відвантаження товару продавцем.

Перехід права власності на товар відбувається в момент отримання товару покупцем (п. 3.1 договору). Видаткова накладна підтверджує передачу замовнику товару та виконання зобов`язань виконавця за цим договором (п. 3.4 договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 4.1 договору). Термін дії договору складає один рік. В разі відсутності ініціативи будь-якої зі сторін до розірвання договору - договір автоматично вважається пролонгованим на наступний рік (п. 4.5 договору).

Пунктом 5.3 договору передбачено, що продавець за договором у випадку несвоєчасної поставки товару (партії товару) зобов`язаний сплатити покупцю пеню за кожен день прострочування в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно поставленого товару.

Умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмового документа (п. 8.1 договору).

ТОВ "ВКФ Електробритва-Харків" в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що воно як покупець в порядку, передбаченому п. 2.3 договору, перерахував на розрахунковий рахунок Калініної Т.І. кошти у загальній сумі 513500,00 грн.

На підтвердження здійснення передоплати на вищевказану суму позивач надав копії платіжних доручень з призначенням платежу: «сплата за комплектуючі та матеріали згідно договору №05/04-2018 від 02.04.2018р без ПДВ».

У зв`язку з відсутністю поставок комплектуючих та матеріалів для електроприладів на суму попередньої оплати, ТОВ "ВКФ Електробритва-Харків" 02.03.2023 та 30.03.2023 направило цінним листом з описом вкладення на фактичну адресу ФОП Калініної Т.І. вимоги від 24.02.2023 №В/2023/к, а також, 01.05.2023 та 18.05.2023 на юридичну адресу ФОП Калініної Т.І. вимогу від 01.05.2023 №В/2023/к3 про здійснення поставки товару за договором. Цими листами-вимогами позивачем визначено номенклатуру товару, що підлягає поставці за договором, місце та строк його поставки. Проте, станом на дату звернення з позовом Калініна Т.І. не виконала свої зобов`язання за договором, поставку не здійснила, кошти попередньої оплати не повернула.

Позивач зазначає, що у зв`язку з невиконанням Калініною Т.І. свого зобов`язання із поставки попередньо оплачених комплектуючих та матеріалів для електроприладів за договором, відповідний аванс (попередня оплата у розмірі 513500,00 грн.) ураховуючи положення ч. 2 ст. 693 ЦК України підлягає поверненню / стягненню. Також, враховуючи п. 5.3 договору та положення ст. 625 ЦК України позивачем нараховано до стягнення пеню у розмірі 57680,82 грн., 3% річних - 3460,85 грн. та інфляційні втрати 8729,50 грн. за період з 02.03.2023 по 22.05.2023.

Приймаючи оскаржуване рішення від 04.09.2023 про відмову у позові суд першої інстанції обґрунтував його тим, що, оскільки договір поставки №05/04-2018 від 02.04.2018 не містить всіх істотних умов договору (ціни та строку поставки товару), то він є неукладеним. Вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних суд вважав не обґрунтованими, оскільки статтею 625 ЦК України передбачена відповідальність за прострочення саме грошового зобов`язання, а за договором поставки у відповідача відсутнє грошове зобов`язання, а наявне лише зобов`язання передати майно (товар). Посилання позивача на ч. 2 ст. 693 ЦК України суд також вважав безпідставними, оскільки ця норма застосовується до правовідносин, що виникли на підставі договору купівлі-продажу (поставки) товару, а оскільки договір є неукладеним, то спірні відносини регулюються ст. 1212 ЦК України, яка застосовується до зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Проте, позивач не заявив відповідних позовних вимог.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509 ЦК України).

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 статті 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Визначення договору поставки наведено у статті 712 ЦК України відповідно до якого, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.655 ЦК України).

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (ч. 1. 2 ст. 656 ЦК України).

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України). Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (ст. 664 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).

Положеннями ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

При цьому, відповідно до положень статей 655, 656, 691, 712 ЦК України істотними умовами договору поставки є предмет (товар, майно або майнові права), ціна товару та строки його передачі.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано, зокрема, копію договору поставки №05/04-2018 від 02.04.2018 та платіжні доручення на загальну суму 513500,00 грн.

Водночас зі змісту вказаного договору поставки вбачається, що в ньому відсутні відомості про товар, зокрема, його вид або найменування, кількість та ціну, які передбачалося визначити у видаткових накладних, проте яких матеріали справи не містять.

Таким чином, при підписанні договору поставки №05/04-2018 від 02.04.2018 сторони не узгодили всіх його істотних умов, як не досягли такої згоди і в подальшому, зокрема, шляхом складання видаткових накладних або будь-яких інших документів.

Колегія суддів враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду у справі №338/180/17 від 05.06.2018, відповідно до якого не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Також, у постанові у справі №922/189/18 від 11.10.2018 Верховний Суд зазначив, що фактичне виконання усіма сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 ГК України, за змістом якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов.

Позивач наполягає, що ним здійснено попередню оплату в рахунок майбутніх поставок за договором №05/04-2018 від 02.04.2018, на підтвердження чого надав платіжні доручення з призначенням платежу: «Сплата за комплектуючі та матеріали згідно договору №05/04-2018 від 02.04.2018р, без ПДВ», що за його твердженням свідчить про виконання ним умов договору.

Апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на п. 2.4 договору, яким визначено право покупця на відстрочку платежу протягом 120 календарних днів з моменту відвантаження товару продавцем, а отже перерахування коштів у вигляді попередньої оплати умовами договору не було передбачено.

Сам факт перерахування позивачем відповідачу коштів з посиланням на договір не свідчить про досягнення між сторонами згоди, зокрема, щодо його предмету, ціни та строків передачі товару, оскільки оплата (передплата) за товар має здійснюватися на виконання досягнутих сторонами домовленостей щодо істотних умов договору.

Позивач також стверджує, що всі істотні умови договору сторони погодили у лситах-вимогах №В/2023/к від 24.02.2023 та №В/2023/к3 від 01.05.2023, які направлялись позивачем на адресу відповідача. На переконання позивача, відсутність заперечень або відповіді відповідача на вказані вимоги свідчить про мовчазну згоду щодо погодження номенклатури, кількості, ціни та строків поставки товару.

Вказаними вимогами позивач повідомляв відповідача, що на виконання договору поставки №05/04-2018 від 02.04.2018 ним перераховано на поточний рахунок відповідача авансовий платіж у загальній сумі 513500,00 грн., проте, останнім жодних поставок за договором не здійснено. Тому, ТОВ "ВКФ Електробритва-Харків" вимагало від Калініної Т.І. на виконання умов договору у семиденний строк від дня отримання цих вимог поставити за місцезнаходженням товариства партію комплектуючих та матеріалів для електроприладів з визначеними ним номенклатурою товару, його кількістю та ціною. Також, позивач звертав увагу, що у випадку невиконання зобов`язання з поставки у строк, в силу п. 5.3 договору будуть застосовані відповідні санкції. Крім того, ТОВ "ВКФ Електробритва-Харків" повідомляло про можливість розірвання договору за згодою сторін та повернення з боку Калініної Т.І. всіх авансових сум сплачених за договором.

Колегія суддів зауважує, що передумовою виникнення у позивача права вимагати у відповідача поставки товару може бути лише попереднє узгодження сторонами відповідних істотних умов щодо його найменування (номенклатури, асортименту), ціни, кількості. Водночас, наведені у зазначених вимогах позивача №В/2023/к від 24.02.2023 та №В/2023/к3 від 01.05.2023 відповідні умови сторонами не були узгоджені.

Враховуючи п. 8.1 договору та положення ст. 654 ЦК України, оскільки договір поставки №05/04-2018 від 02.04.2018 складений у письмовій формі, то і будь-які зміни та доповнення до нього мають вчинятися в такій самій формі.

Відповідно до ч.2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Особа, яка отримала оферту, яка містить усі істотні умови договору і виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв`язаною умовами оферти у разі її прийняття, виражає свою згоду щодо змісту істотних умов договору або навпаки незгоду у момент ознайомлення із змістом пропозиції.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ст. 641 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 2 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні. Акцептом визнається відповідь особи, якій адресована оферта, про її прийняття. Акцепт повинен бути повним і беззастережним. Мовчання за загальним правилом не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом (постанова Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №642/8624/19).

Обидві сторони договору мають бути ознайомлені про факт існування названої згоди. Моментом укладення договору є одержання оферентом відповіді від акцептанта про прийняття пропозиції. Визначення моменту одержання відповіді залежить від способу укладення договору.

Колегія суддів звертає увагу, що Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України та інші законодавчі акти, що регулюють відносини стосовно укладення договорів поставки, не передбачають, що мовчання сторони є акцептом. Зазначене також не випливає із закону, звичаю ділового обороту.

Тому, листи-вимоги №В/2023/к від 24.02.2023 та №В/2023/к3 від 01.05.2023 можна розцінювати лише як пропозицію (оферту) з боку позивача про узгодження умов щодо поставки товару з вказаними найменуванням, кількістю та ціною та у строк зазначеній у пропозиції.

Водночас, матеріали справи не містять доказів прийняття відповідної пропозиції позивача (акцепту) відповідачем. Зокрема, позивач не надав суду належні та допустимі докази в розумінні статей 76, 77 ГПК, які б свідчили про повідомлення відповідачем про схвалення ним умов договору, визначених у вимогах.

В свою чергу, сама відповідачка заперечує факт досягнення з позивачем домовленості у будь-якій формі щодо найменування, кількості, ціни та строку поставки товару. Отже, в даному випадку відсутні підстави стверджувати, що сторони досягли згоди щодо істотних умов договору, зокрема, й у спрощений спосіб.

Окрім того, всупереч положенням ст. 656 ЦК України позивачем не доведено і обставини, що у продавця (відповідачки) на момент укладення договору був товар, який, зокрема, позивачем визначено у листах-вимогах або який буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з положеннями ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі та доведено до продавця.

Законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким способом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Отже, у зв`язку з невиконанням зобов`язання щодо своєчасної поставки товару, сторона може скористатися своїм правом на звернення з вимогою про повернення суми попередньої оплати шляхом звернення з позовом.

Водночас, встановлені в сукупності обставини справи унеможливлюють застосування до спірних правовідносин положень ст. 693 ЦК України, оскільки, умовою їх застосування є неналежне виконання продавцем зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. Проте, як встановлено судом, строки на передачу товару (як і його номенклатура та кількість) сторонами не були узгоджені.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі правовідносини мають регулюватися ст. 1212 ЦК України, яка застосовується до зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Проте, відповідних вимог позивач не заявляв. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволенні заявлених позовних вимог.

Стосовно доводів позивача, що суд першої інстанції, який дійшов висновку, що позивач припустився неправильної правової кваліфікації спірних правовідносин і застосуванню підлягають не положення ст. 693 ЦК України, а положення ст. 1212 ЦК України, самостійно мав застосувати вірні норми права, а не обмежуватися констатацією факту, що позивач таких вимог не заявляв, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України зазначено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних, функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки, інше) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумки такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia».

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечень осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись названим принципом, суд при вирішенні спору може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.

Посилання заявника апеляційної скарги стосуються не лише застосування судом належних норм права (а не тих, що визначені позивачем у позові), тобто тих, які дійсно регулюють спірні правовідносини сторін, що відповідало би змісту наведеного принципу, а й у застосуванні протилежної правової позиції щодо підстави позову (зміна підстав позову з договірних на позадоговірні). Проте, за обставин даної справи позивач безальтернативно обґрунтовує свої вимоги обставинами укладення, на його думку, між сторонами договору поставки, тобто досягнення згоди щодо істотних умов договору, та відповідно порушенням відповідачем таких договірних зобов`язань. Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій на обставини позадоговірних відносин позивач не посилався.

Колегія суддів зауважує, що у даному випадку застосування вказаного принципу «jura novit curia» є неможливим, оскільки призведе проти відповідного волевиявлення позивача до зміни не тільки правових (наприклад, замість положень ст. 693 ЦК України застосування положень ст. 1212 ЦК України), а й фактичних підстав позову (замість встановлення обставин досягнення між сторонами згоди щодо істотних умов договору та застосування відповідальності за порушення відповідного зобов`язання зобов`язання у зв`язку з набуттям майна без достатньої правової підстави).

Така самостійна зміна судом підстав позову неодмінно призведе і до порушення інших принципів господарського судочинства як-то рівності сторін, змагальності та диспозитивності.

У рішенні ЄСПЛ від 14.04.2021 у справі за заявою № 25531/12 "Гусєв проти України" Суд нагадав, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (див. рішення у справах "Авотіньш проти Латвії [ВП] () [GC], заява № 17502/07, пункт 119, й інші посилання, ЄСПЛ 2016, та "Регнер проти Чехії" [ВП] (Regner v. the Czech Republic) [GC], заява № 35289/11, пункт 146, від 19.09.2017). До того ж право на змагальний судовий процес у принципі означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні вимоги задовольнили (див. рішення у справі "Клінік дез Акація та інші проти Франції" (Clinique des Acacias and Others v. France), заява № 65399/01 та 3 інші заяви, пункти 36- 43, від 13.10.2005). Крім того, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (див. рішення у справі "Чепек проти Чехії", заява №9815/10, пункти 45 та 51- 60, від 05.09.2013) (пункт 26).

Суд зауважив, що хоча, звичайно, саме національні суди повинні визначати правильну правову кваліфікацію позовів на підставі національного законодавства, це має відбуватися із дотриманням принципу справедливого судового розгляду, що передбачає надання належного обґрунтування принаймні стосовно питань, які є вирішальними для результату розгляду справи (пункт 30).

Недостатньо чіткі підстави для зміни правової кваліфікації позову заявника мають розглядатися як повністю невиправдані та такі, що суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно справедливості цивільного провадження і принципу змагальності судового процесу (пункт 33).

Отже, принцип «jura novit curia», з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. За таких умов необхідно зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права аргументувати свою позицію в умовах нової кваліфікації.

У контексті спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що розсуд суду не є безмежним навіть у площині захисту порушених інтересів, тому в абзаці 2 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено право суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у даному випадку відсутня можливість застосування принципу «jura novit curia», оскільки розгляд справи за інших правових та фактичних обґрунтувань, які не зазначалися позивачем, буде виходом за межі предмету та підстав позову, а також порушить принципи диспозитивності, змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2023 у справі №922/2116/23 - без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 281-284 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Електробритва-Харків" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2023 у справі №922/2116/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.11.2023.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.О. Фоміна

Суддя О.В. Шевель