Рішення

від 14.11.2023 по справі 910/2469/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.11.2023Справа № 910/2469/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИТАН ТЕПЛОЕНЕРГО" (вул. М. Грушевського 15а, кв. 21, м. Дніпро, 49000)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НРП" (вул. Богдана Хмельницького 44, м. Київ, 01030)

про стягнення 30 999,00 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Титан Теплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "НРП" про стягнення 30 999,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що придбаний позивачем у відповідача через сайт останнього товар - телевізор марки SONY, вартістю 30 999,00 грн. не відповідає вимогам щодо якості, у зв`язку з чим за наявності механічних пошкоджень товару та відмови відповідача від гарантійного ремонту останнім має бути відшкодована його вартість у вказаній сумі.

Також разом з позовною заявою позивачем подано клопотання № 33 від 13.02.2023 року про витребування доказів, в якому останній просить суд витребувати у ТОВ "НРП" інформацію по всіх зверненнях щодо телевізора 50х85 (KD50X85TJR), які здійснені по телефонам 044 459-02-40 та 044 333-65-13, на електронну пошту за адресами refund@moyo.ua, sales@moyo.ua з номерів НОМЕР_1 (ОСОБА_1), НОМЕР_2 (ОСОБА_2), а також з електронних адрес: ІНФОРМАЦІЯ_1 , zpravo@ukr.net із зазначенням змісту звернень, аудіозаписів звернень та прийнятими рішеннями по зверненням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 28.03.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 07.03.2023 року надійшла заява № 65 від 22.03.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2469/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Окрім цього, за результатами розгляду клопотання позивача про витребування доказів, оскільки, за висновками суду, позивачем не наведено належного обґрунтування необхідності витребування зазначених доказів саме в контексті предмету доказування та належності доказів, що витребовуються у даній справі, а також їх значення для повного, об`єктивного та всебічного вирішення спору, позаяк в порушення п. 2 ч. 2 ст. 81 ГПК України не зазначено, які саме обставини можуть підтвердити вказані у клопотанні докази, в задоволенні відповідного клопотання позивача судом відмовлено.

Суд зазначає, через відділ діловодства суду 26.04.2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 10.04.2023 року, з доказами його надсилання на адресу позивача, в якому відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що повернення коштів за товар або його обмін відбувається за наявності в товарі саме істотного недоліку, який виник з вини виробника чи продавця та характеризується чітко встановленим переліком властивостей. При цьому гарантійні обов`язки не поширюються на випадкові пошкодження (дефекти, що виникли з вини клієнта) та в разі наявності механічних пошкоджень (подряпин, розбитого скла, пошкоджень, відколів).

Відповідач вказує, що оскільки згідно висновку сервісного центру №187498 від 17.01.2023 року товар мав механічне пошкодження екрану (розбитий екран), що також зафіксовано у квитанції від 20.08.2022 року, спірний випадок не є гарантійним, а тому підстави для повернення позивачу грошових коштів, сплачених за товар, відсутні. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу, через відділ діловодства суду 28.04.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву №101 від 24.04.2023 року, з доказами її надсилання на адресу відповідача, відповідно до якої позивач заперечує факт належного прийняття в магазині пошкодженого телевізора на ремонт, оскільки поняття «розбита матриця», зазначене як опис дефектів у квитанції, не описує конкретне пошкодження, а відповідачем не надано фото та відео докази, здійснені під час приймання телевізора у ремонт.

Крім того позивач зауважує, що Акт технічного стану від 17.01.2023 року свідчить про те, що відповідач з 20.08.2022 року по 17.01.2023 року не здійснював жодних дій щодо виконання ремонту товару, тобто ним пропущений 3-місячний строк для ремонту. Зазначений акт не замовлявся позивачем, не містить підпису позивача та не направлявся на адресу позивача. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечення на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «НРП» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, на офіційному сайті мережі магазинів МОYО (торгівельна марка МОYО належить Товариству з обмеженою відповідальністю «НРП» на підставі свідоцтва на торговельну марку №126408 від 26.07.2010 року) за посиланням https://www.moyo.ua/ua/useful/publichnaya_oferta.html розміщена публічна оферта, в преамбулі якої зазначено, що «Договір купівлі-продажу призначений покупцям і є офіційного пропозицією Продавця під час укладання угоди. Покупець, щоб купити Товар, приймає умови цього Договору».

Відповідно до пункту 1.1, 1.2 зазначеної оферти цей документ є договором публічної оферти (відповідно до ст.ст. 633, 641 та глави 54 Цивільного кодексу України). Його Умови однакові для Покупців незалежно фізична особа, юридична або фізична особа - підприємець. Що стосується прийняття умов цього договору, тобто публічної оферти Продавця, споживач стає Покупцем.

Згідно з пунктом 3.1 оферти Продавець зобов`язується продавати Товар на підставі Замовлення, оформленого Покупцем на сайті магазину. Покупець зобов`язується сплачувати за вартість Товару.

Замовленням є оформлена та розміщена заявка Покупця для придбання Товарів, адресована Продавцю (пункт 2.4 оферти). Доступ до сайту магазину здійснюється в Інтернеті за адресою https://www.moyo.ua/ (пункт 2.5 оферти).

Як зазначає позивач у позовній заяві, 08.08.2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Титан Теплоенерго» було замовлено у Товариства з обмеженою відповідальністю «НРП» через інтернет https://www.moyo.ua/ (мережа магазинів МОYО) телевізор SONY 50х85 (KD50X85TJR).

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю «НРП» (як продавцем та постачальником) виставлено покупцю - Товариству з обмеженою відповідальністю «Титан Теплоенерго» рахунок №2911891 від 07.08.2022 року на оплату інтернет-замовлення №2407561594 - товару телевізор SONY 50х85 (KD50X85TJR) на суму 30 999,00 грн. з ПДВ, копія якого наявна в матеріалах справи.

У відповідності до вказаного рахунку позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок продавця - Товариства з обмеженою відповідальністю «НРП» грошові кошти у загальній сумі 30 999,00 грн. платіжною інструкцією № 1608 від 08.08.2022 року із посиланням в реквізиті "призначення платежу" на рахунок № 2911891 від 07.08.2022 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією зазначеної платіжної інструкції.

Пунктом 6.5. оферти передбачено, що Замовлення вважається оплаченим з моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця або його представника. Факт оплати Замовлення свідчить про згоду Покупця з умовами цього договору.

Таким чином, виходячи із приписів статті 202 Цивільного кодексу України суд приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків. Так, зміст зобов`язальних відносин сторін полягає в тому, що відповідач зобов`язався поставити позивачу товар (телевізор SONY 50х85 (KD50X85TJR)) загальною вартістю 30 999,00 грн., а позивач зобов`язався оплатити товар, який зазначений в рахунку № 2911891 від 07.08.2022 року.

Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

При цьому, згідно висновку суду щодо зобов`язальних відносин сторін договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Зважаючи на надані позивачем докази судом встановлено, що позивачем в повному обсязі виконано прийняті на себе зобов`язання з оплати товару у сумі 30 999,00 грн. платіжною інструкцією №1608 від 08.08.2022 року, що належним чином підтверджується матеріалами справи.

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не заперечувався.

Доказів наявності заперечень щодо розміру та порядку здійсненої передплати в зазначеному розмірі з боку відповідача як станом на час реалізації сторонами спірних правовідносин, так і на час винесення рішення судом, матеріали справи не містять.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 6.6 оферти доставка Замовлення Продавцем виконується після повної оплати Товару.

Як свідчать матеріали справи та зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов вищевказаного Договору (оферти) відповідачем за допомогою послуг ТОВ «Нова пошта» (номер декларації 20400291830574) з м. Києва на адресу отримувача ТОВ «Титан Теплоенерго» (м. Дніпро, вул. Грушевського Михайла 15а, кв. 21, телефон НОМЕР_3 ) було здійснено відправлення товару.

Доставка замовленого товару за вказаною адресою була здійснена 10.08.2022 року.

В місці доставки товар було прийнято позивачем, що підтверджується підписаною представниками постачальника ТОВ «НРП» та покупця ТОВ «Титан Теплоенерго» видатковою накладною №518376 від 08.08.2022 року на суму 30 999,00 грн.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна.

Як стверджує позивач в позовній заяві, під час передання товару співробітниками служби доставки Нова Пошта у місці доставки, товар був одразу оглянутий позивачем, комплектність була повна, в наявності були телевізор, підставки для розміщення на горизонтальних поверхнях (ніжки), пульт, документація, кабель для підключення до електромережі. Жодних механічних пошкоджень, які можна було визначити візуально телевізор не мав.

Проте, через декілька годин після доставки при спробі включення було з`ясовано, що екран телевізора пошкоджено, а саме в одному куті з`явились замість зображення горизонтальні та вертикальні лінії та різнокольорові прямокутники.

В 18:07 годин 10.08.2022 року директором ТОВ «Титан Теплоенерго» Сухомуд Юрієм за телефоном відповідача НОМЕР_4 було повідомлено останнього, що у телевізора пошкоджений екран. За результатами дзвінка оператором MOYO було повідомлено про формування заявки та необхідність очікування спеціаліста, який повинен на місці оглянути та прийняти товар для вирішення питання про його подальше переміщення.

Не дочекавшись спеціаліста, 20.08.2022 року ОСОБА_1 відвіз телевізор до найближчого магазину мережі MOYO, який знаходиться за адресою м. Дніпро, вул. Глінки 2, де передав представникам ТОВ «НРП» (касир 26) вищезазначений телевізор разом з оригінальною коробкою, кабелем зарядного пристрою, ніжками, пультом дистанційного управління, документацією для гарантійного ремонту тощо.

За фактом прийняття від позивача телевізора SONY 50х85 (KD50X85TJR) для наступної його передачі до авторизованого сервісного центру представником ТОВ «НРП» була сформована квитанція №ИМ-034003 від 20.08.2022 року, копія якої надана позивачем.

За змістом вказаної квитанції судом встановлено, що в полі «дефекти» зазначено: «разбита матрица, полосы по экрану, пятна на экране»; в полі «інше (вигляд та місце пошкодження)» зазначено: разбит экран, разбита матрица, полосы по экрану, пятна на экране. В квитанції зазначений строк виконання ремонту не більше ніж 90 днів.

Вказана квитанція №ИМ-034003 від 20.08.2022 року містить підпис позивача та відбиток штампу магазину МОYО.

Однак, як зазначає позивач, оскільки за наслідками численних звернень по телефону до відповідача щодо стану ремонту телевізора та з питань повернення коштів за товар неналежної якості жодного рішення та дій з боку ТОВ «НРП» здійснено не було, 28.12.2022 року уповноваженим представником позивача було надіслано на адресу відповідача адвокатський запит №134 від 28.12.2022 року щодо вирішення питання про повернення коштів у сумі 30 999,00 грн. на користь ТОВ «Титан Теплоенерго». Копія запиту наявна в матеріалах справи.

У відповідь на вказаний адвокатський запит відповідач листом №4 від 17.01.2023 року повідомив позивача про те, що згідно інформації, наданої сервісним центром, до якого було передано телевізор, недоліки товару виникли внаслідок механічного впливу, такий випадок не є гарантійним та не підлягає гарантійному обслуговуванню. За таких обставин відповідач не вбачає підстав для заміни товару, безоплатного усунення недоліків або повернення його вартості.

Проте позивач вважає, що такі дії відповідача свідчать про його недобросовісну поведінку, адже будь-яких повідомлень до січня 2023 року про неприйняття на гарантійний ремонт телевізора та про наявність механічних пошкоджень відповідач не отримував, такі претензії також не пред`являлись представником відповідача під час приймання товару 20.08.2022 року у ремонт.

При цьому, на переконання позивача, зважаючи на факт перебування телевізора у відповідача протягом 5 місяців з 20.08.2022 року, механічний вплив міг бути здійснений у будь-який момент, що не пов`язано з недоліками, які зафіксовано у квитанції від 20.08.2022 року при здачі телевізора в магазині в ремонт.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, станом на час звернення позивача з позовом до суду відповідачем не було проведено гарантійний ремонт телевізора, сплачені позивачем кошти не повернуто, відповідач утримує телевізор у себе без достатніх підстав, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача грошової суми в розмірі 30 999,00 грн., сплаченої позивачем за товар неналежної якості, на підставі статей 678, 679 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) вказала, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Наразі, доказів розірвання або визнання недійсним укладеного сторонами 08.08.2022 року у спрощений спосіб шляхом прийняття позивачем запропонованої відповідачем публічної оферти, за наслідками здійснення оплати інтернет-замовлення №2407561594 на придбання телевізору на суму 30 999,00 грн. договору поставки сторонами суду не надано.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Нормами глави 48 Цивільного кодексу України визначено принципи (умови) належного виконання зобов`язання, до яких відносяться: виконання зобов`язання належними сторонами (стаття 527 ЦК України); виконання у належний спосіб (стаття 529 ЦК України - виконання зобов`язання частинами); належний строк (термін) виконання зобов`язання (стаття 530 ЦК України); належне місце виконання зобов`язання (стаття 532 ЦК України), а також щодо належного предмета.

Зокрема, зобов`язання вважається виконаним належним чином відповідно до умов договору, якщо боржник виконав його таким чином та способом, на які повинні були розраховувати обидві сторони, а за наслідками такого виконання кредитор отримав можливість розпоряджатися виконаним на свій розсуд.

Відповідно до частин 1, 4 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Відповідно до частини 2 статті 673 Цивільного кодексу України у разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Визначення поняття гарантії якості товару міститься у частині першій статті 675 ЦК України, якою передбачено, що товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Згідно з положеннями частини 1-4 статті 268 Господарського кодексу України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Відповідно до частини 2 статті 675 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).

Частиною 1 статті 676 Цивільного кодексу України передбачено, що гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

У відповідності до ч. 2 ст. 269 ГК України стандартами, технічними умовами (у разі наявності) або договором щодо товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання, можуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами (у разі наявності).

Згідно частини 3 вказаної статті гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами (у разі наявності) або договором.

Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами, технічними умовами (у разі наявності) на основний виріб.

Так, умовами пункту 8.2 оферти передбачено, що продавець зобов`язаний гарантувати відповідність якості Товару в межах України.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії гарантійного талону від 09.08.2022 року на телевізор SONY 50х85 (KD50X85TJR), серійний номер S01-2101890-7, відповідач гарантує якість товару впродовж 12 місяців від дати продажу - 09.08.2022 року.

Відповідно до частини 1, 2 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв`язку з його недоліками може бути пред`явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк.

Відповідно до ч. 4 вказаної статті покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару, на який встановлений строк придатності, якщо вони виявлені протягом строку придатності товару.

У відповідності до частини 2 статті 678 Цивільного кодексу України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

За умовами частини 5 статті 269 Господарського кодексу України постачальник (виробник) зобов`язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни (частина 6 вказаної статті).

Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що за будь-яких умов набуття позивачем як покупцем права вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми обумовлене належним чином доведеним фактом порушення конкретно визначених вимог щодо якості товару або виявлення покупцем протягом гарантійного строку встановлених обов`язковими для сторін правилами чи договором недоліків, не застережених продавцем.

Разом з тим, посилаючись на той факт, що відповідач поставив неякісний товар, позивач має довести, що такий факт мав місце, а недоліки товару виникли саме з вини виробника чи продавця цього товару та не обумовлені неналежним використанням покупцем такого товару. Характеристики істотних недоліків обумовлюють права покупця, який придбав товар із вказаними недоліками.

Так, у виданому відповідачем гарантійному талоні від 09.08.2022 року визначено випадки, за яких товар не підлягає гарантійному обслуговуванню, зокрема: якщо виявлено порушення правил та умов транспортування та експлуатації виробу, викладених в інструкції до виробу; якщо дефект викликаний дією непереборних сил, нещасним випадком, навмисними або необережними діями користувача або третіх осіб; якщо виявлено сліди потрапляння всередину виробу сторонніх предметів, речовин, рідин, комах, виявлені сліди впливу температур, хімічних речовин, дії високих напруг, а також інших видів зовнішнього впливу, що суперечать правилам експлуатації виробу.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження факту, що спірний випадок не є гарантійним, відповідачем було надано Акт технічного стану №187498 від 17.01.2023 року, відповідно до якого у виробі (телевізор SONY 50х85 (KD50X85TJR), серійний номер 2101890) присутнє механічне пошкодження, слідів втручання особою, що не мають сертифікату, а також попадання у виріб сторонніх предметів, рідини не виявлено. Випадок не гарантійний, апарат потребує заміни панелі. Ремонт неможливий.

Таким чином, згідно інформації сервісного центру відповідача, до якого був переданий телевізор для діагностики, недоліки товару (телевізора) виникли внаслідок механічного впливу/пошкодження товару, тобто не з вини виробника чи продавця.

Відповідно до частини 1 статті 668 Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару.

Частиною 1 статті 679 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили (частина 2 статті 679 Цивільного кодексу України).

Відтак, умовою відповідальності продавця за недоліки товару є виникнення цих недоліків до моменту передання товару покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару. Відповідно, коли недоліки товару виявлені після переходу до покупця, а отже і ризик випадкової загибелі та випадкового знищення товару, саме на покупця у такому випадку покладається обов`язок доведення того, що недоліки чи їх причини виникли до передачі йому товару.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2019 року у справі № 904/5002/18.

Водночас, згідно з частиною другою статті 679 Цивільного кодексу України якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

За змістом наведеної правової норми у випадку існування гарантії щодо якості товару обов`язок доведення обставин, що звільняють продавця від відповідальності, покладається на нього.

Так, в постановах від 13.12.2019 року у справі № 904/5002/18, від 06.12.2022 року у справі №925/1429/21 та від 16.03.2023 року у справі № 925/400/21 Верховний Суд звертає увагу, що у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації), існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

Відповідно до частини 1 статті 687 Цивільного кодексу України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами з питань стандартизації встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.

Згідно з частиною 2 статті 687 Цивільного кодексу України якщо порядок перевірки додержання продавцем умов договору купівлі-продажу не встановлений відповідно до частини першої цієї статті, перевірка здійснюється відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться в таких випадках.

В свою чергу, за умовами пунктів 9.3 - 9.4 оферти встановлено, що покупець зобов`язаний купуючи товар уважно оглядати товар та упаковку. У присутності представника служби доставки розкрити упаковану покупку та перевірити збереження комплектації, переконатися, чи немає пошкоджень. Розписатися у накладній (квитанції, реєстрі тощо) про отримання Замовлення. Якщо є претензії, вимагати від представника служби доставки скласти Акт зовнішнього огляду та Акт приймання-передачі у 3-х примірниках. У акті огляду описуються пошкодження зовнішньої упаковки, а Акті прийому-передачі описуються дефекти індивідуальної упаковки товару.

Наразі, як зазначається позивачем у позовній заяві, під час перевірки товару у місці видачі жодних механічних пошкоджень, які можна було визначити візуально, телевізор не мав. Акт зовнішнього огляду з описом дефектів та деформацій не складався.

Таким чином позивач прийняв товар від працівників служби доставки без претензій та рекламацій, що свідчить про те, що товар був переданий покупцю за відсутності ознак будь-яких механічних ушкоджень, в тому числі пошкоджень матеріалу пакування.

Посилання позивача на те, що включення телевізору та виявлення дефектів екрану відбулось у день доставки, але пізніше за часом свідчить про те, що позивач не скористався своїм правом детально оглянути товар та пересвідчитись в його цілісності та неушкодженості (у тому числі з урахуванням особливості товару шляхом включення телевізору) саме в момент доставки безпосередньо в присутності співробітників служби доставки.

Отже, після завершення процедури доставки та видачі товару телевізор вибув з-під контролю продавця, а до покупця разом із правом власності на товар перейшли всі ризики його втрати чи пошкодження.

Разом з цим, як вбачається з наявної в матеріалах справи квитанції №ИМ-034003 від 20.08.2022 року, телевізор був прийнятий представником магазину MOYO із застереженням про наявність механічних пошкоджень - розбитого екрану та розбитої матриці. При цьому посилання позивача на відсутність фото та відео фіксації пошкоджень суд не приймає до уваги, оскільки зазначена квитанція від 20.08.2022 року містить підпис позивача, а відтак останній погодився з наведеним у квитанції описом характеру пошкоджень.

Згідно Акту технічного стану від 17.01.2023 року, після проведення діагностики даного пристрою на сервісному центрі продавця не було виявлено істотного недоліку, що виник з вини виробника або фальсифікації товару, а також встановлено факт наявності механічного пошкодження (розбитий екран), який також зафіксовано у квитанції від 20.08.2022 року, який, як зазначено відповідачем, міг виникнути після отримання товару позивачем та при його експлуатації останнім.

Суд також зазначає, що підписуючи квитанцію від 20.08.2022 року позивач погодився з тим, що товар приймається для передачі до сервісного центру, сервіс вправі провести діагностику з метою встановлення причини появи дефектів, а тому посилання позивача на те, що Акт технічного стану від 17.01.2023 року ним не замовлявся та не підписувався є безпідставними.

Таким чином, наявними матеріалами справи підтверджується, що на день звернення позивача до магазину з вимогами усунути недоліки товару на гарантійних умовах, товар мав механічні дефекти екрану, які не були зафіксовано у відповідному акті під час приймання товару позивачем від служби доставки.

З огляду на вищенаведене, за висновком суду, за відсутності доказів наявності описаних у квитанції від 20.08.2022 року механічних дефектів товару (розбитого екрана) до моменту його вручення позивачу від служби доставки, підстави для заміни товару, безоплатного усунення недоліків або повернення його вартості відсутні.

При цьому факт тривалого нездійснення відповідачем дій щодо діагностики, ремонту або повернення телевізору позивачу жодним чином не спростовує встановлені судом обставини.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними доказами факт порушення відповідачем умов Договору щодо передання позивачеві товару належної якості, а також факт поставки відповідачем товару, який мав заводський брак, механічні дефекти та пошкодження, або фальсифікованого товару з вини відповідача як необхідної підстави для повернення сплаченої за товар грошової суми, а відтак позивач у відповідності до приписів частини 2 статті 678 Цивільного кодексу України не набув права вимагати здійснення відповідачем повернення вартості товару.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 14 листопада 2023 року.

Суддя А.М. Селівон