Рішення

від 14.11.2023 по справі 910/13787/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.11.2023Справа № 910/13787/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корні", м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканрок", м.Київ

про стягнення 255 681,39 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Корні" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканрок" про стягнення основного боргу в сумі 107 675 грн, інфляційних збитків в розмірі 25 070,70 грн, 3% річних в розмірі 3101,59 грн, пені в сумі 70 200,10 грн та санкції, що передбачена п.5.6.1 договору, в розмірі 21 531 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором №2507 від 22.12.2021 про надання послуг щодо охорони, підтримання порядку та здійснення контрольно-пропускного режиму в частині оплати наданих у березні-лютому 2022 послуг.

Ухвалою від 05.09.2023 судом було залишено позов без руху; надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

15.09.2023 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 18.09.2023 відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

Відповідач у відзиві, який надійшов суду 25.10.2023, проти задоволення позовних вимог було надано заперечення, посилаючись на те, що позивачем не вірно визначено вартість послуг за березень - квітень 2022, оскільки листом від 02.03.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Корні" було повідомлено про зняття одного цілодобового поста охорони 08.03.2022, тоді як умовами укладеного між сторонами правочину визначено, що охорона об`єкта здійснюється шляхом виставлення двох цілодобових постів. Також вказаним учасником судового процесу наголошено, що позивачем у передбачений законом спосіб акти наданих послуг за березень-травень відповідачу не направлялись. Разом із відзивом було подано клопотання про поновлення строку на подачу відзиву на позов. Вказане клопотання було розглянуто та задоволено судом з урахуванням такого.

Частиною 1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, судом в контексті означеного враховано, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

За приписами ч.ч.2,6 ст.119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, з метою виконання завдань господарського судочинства та дотримання його основних засад, суд дійшов висновку щодо можливості задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканрок" про поновлення строку на подачу відзиву.

06.11.2023 на адресу суду від позивача надійшли заява про зменшення позовних вимог та додаткові пояснення по справі. Враховуючи поновлення відповідачу строку на подання відзиву на позов, змісту якого і став підставою для зменшення позовних вимог, суд дійшов висновку щодо доцільності прийняття вказаних заяв, в тому числі і про зменшення ціни позову, від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканрок". У заяві про зменшення позовних вимог позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 67 627,36 грн, інфляційних збитків в розмірі 15 866,16 грн, 3% річних в розмірі 3319,84 грн, пені в сумі 48148,20 грн та санкції, що передбачена п.5.6.1 договору, в розмірі 41634,27 грн.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

22.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Корні" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сканрок" (замовник) було укладено договір №2507 про надання послуг щодо охорони майна, підтримання порядку та здійснення контрольно-пропускного режиму, предметом якого згідно п.1.1 якого є надання послуг щодо підтримання порядку, здійснення контрольно-пропусктного режиму та охорони майна та об`єкті замовника, яке знаходиться в охороняємому (зачиненому) приміщенні та належним чином (згідно акту передання-приймання майна під охорону) здане під охорону, розташованого за адресою: м.Київ, вул.Аеродромна, 10.

Згідно п.2.1.1 договору №2507 від 22.12.2021 виконавець зобов`язаний забезпечувати підтримання порядку, охорону майна та здійснювати встановлений замовником контрольно- перепускний режим на об`єкті, вказаному в пункті 1.1 даного договору, шляхом виставлення на об`єкті двох цілодобових постів по одному охороннику на кожному з них вахтовим методом щоденно (включаючи робочі, вихідні та святкові дні).

Пунктом 2.2.1 договору №2507 від 22.12.2021 передбачено, зо виконавець має право у період виконання зобов`язань, виконавець лишає за собою право в будь-який час змінити свій особовий склад персоналу охорони із міркувань безпеки, без згоди на це замовника.

Відповідно до п.4.1 договору №2507 від 22.12.2021 оплата за послуги виконавця, відповідно до умов цього договору складає 70 272 грн з податком на додану вартість за один місяць охорони.

У п.4.2 договору №2507 від 22.12.2021 контрагенти визначили, що замовник оплачує послуги виконавця згідно п.4.1 договору, авансом не пізніше 5-го числа поточного місяця на підставі даного договору.

За умовами п.4.3 договору №2507 від 22.12.2021 послуги за цим договором вважаються наданими після підписання акту приймання-передачі наданих послуг. Виконавець кожного місяця надає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг. Замовник протягом 5 днів підписує акт приймання-передачі наданих послуг, або направляє виконавцю мотивовану відмову від підписання. Якщо протягом вказаного терміну акти наданих послуг не будуть підписані чи виконавцем не буде одержано мотивованої відмови, то акти наданих послуг вважаються підписаними, а дані послуги надані належним чином і в повному обсязі без будь-яких зауважень та претензій зі сторони замовника. Правові наслідки такого акту прирівнюються до правових наслідків підписанні актів наданих послуг.

Оплата відбувається шляхом перерахування грошових коштів на вказаний виконавцем розрахунковий рахунок у відповідності до чинного законодавства України (п.4.5 договору №2507 від 22.12.2021).

Пунктом 5.6 договору №2507 від 22.12.2021 визначено, що при простроченні проведення розрахунків за договором з вини замовника, замовник має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3%річних від простроченої суми, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення оплати.

У разі несвоєчасної оплати за договором, замовник зобов`язаний сплатити санкцію у розмірі 20% від суми місячної плати за договором за кожний факт прострочення (п.5.6.1 договору №2507 від 22.12.2021).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2022 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання обома сторонами прийнятих на себе зобов`язань (п.7.1 договору №2507 від 22.12.2021).

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір №2507 від 22.12.2021 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №2507 від 22.12.2021 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було складено та підписано акт прийому-передачі об`єкта під охорону від 22.12.2021.

За наслідками надання послуг у грудні 2021 контрагентами шляхом застосування електронних цифрових підписів було складено та підписано акт №159 від 31.12.2021 на суму 23 040 грн.

Згідно платіжного доручення №7056 від 10.01.2023 замовником було оплачено послуги охорони за грудень 2021 на суму 23040 грн.

За наслідками надання послуг у січні 2022 контрагентами шляхом застосування електронних цифрових підписів було складено та підписано акт №7 від 31.01.2022 на суму 70272 грн.

Згідно платіжного доручення №7085 від 18.01.2023 замовником було оплачено послуги охорони за січень 2022 на суму 70272 грн.

За наслідками надання послуг у лютому 2022 контрагентами шляхом застосування електронних цифрових підписів було складено та підписано акт №7 від 31.01.2022 на суму 70272 грн.

Згідно платіжного доручення №7220 від 15.02.2023 замовником було оплачено послуги охорони за лютий 2022 на суму 70272 грн.

21.04.2023 контрагентами було підписано акт приймання-передачі об`єкта з-під охорони.

19.05.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Корні" було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканрок" вимогу про необхідність оплати за надані послуги №153/18 від 18.05.2022. До вказаної вимоги було додано акт №ER-30 від 31.03.2022 на суму 70272 грн та №ER-38 від 20.04.2022 на суму 37403 грн й рахунки на оплату.

Як вказує позивач, відповідачем належним чином обов`язки за договором №2507 від 22.12.2021 не виконувались, зокрема, було порушено визначені умовами договору строки внесення платежів за послуги позивача у січні та лютому 2022 року, а також не внесено оплату з послуги, які було надано у березні та квітні 2022 року. Означені обставини і стали підставою для нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат, пені та штрафів і звернення до суду з розглядуваним позовом.

Судом зазначалось, що заперечуючи проти задоволення позову відповідачем вказано, що позивачем не вірно визначено вартість послуг за березень - квітень 2022, оскільки листом від 02.03.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Корні" було повідомлено про зняття одного цілодобового поста охорони 08.03.2022, тоді як умовами укладеного між сторонами правочину визначено, що охорона об`єкта здійснюється шляхом виставлення двох цілодобових постів. Також вказаним учасником судового процесу наголошено, що позивачем у передбачений законом спосіб акти наданих послуг за березень-травень відповідачу не направлялись.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як вказувалось вище, згідно п.2.1.1 договору №2507 від 22.12.2021 виконавець зобов`язаний забезпечувати підтримання порядку, охорону майна та здійснювати встановлений замовником контрольно- перепускний режим на об`єкті, вказаному в пункті 1.1 даного договору, шляхом виставлення на об`єкті двох цілодобових постів по одному охороннику на кожному з них вахтовим методом щоденно (включаючи робочі, вихідні та святкові дні).

Пунктом 2.2.1 договору №2507 від 22.12.2021 передбачено, зо виконавець має право у період виконання зобов`язань, виконавець лишає за собою право в будь-який час змінити свій особовий склад персоналу охорони із міркувань безпеки, без згоди на це замовника.

Відповідно до п.4.1 договору №2507 від 22.12.2021 оплата за послуги виконавця, відповідно до умов цього договору складає 70 272 грн з податком на додану вартість за один місяць охорони.

У п.4.2 договору №2507 від 22.12.2021 контрагенти визначили, що замовник оплачує послуги виконавця згідно п.4.1 договору, авансом не пізніше 5-го числа поточного місяця на підставі даного договору.

За умовами п.4.3 договору №2507 від 22.12.2021 послуги за цим договором вважаються наданими після підписання акту приймання-передачі наданих послуг. Виконавець кожного місяця надає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг. Замовник протягом 5 днів підписує акт приймання-передачі наданих послуг, або направляє виконавцю мотивовану відмову від підписання. Якщо протягом вказаного терміну акти наданих послуг не будуть підписані чи виконавцем не буде одержано мотивованої відмови, то акти наданих послуг вважаються підписаними, а дані послуги надані належним чином і в повному обсязі без будь-яких зауважень та претензій зі сторони замовника. Правові наслідки такого акту прирівнюються до правових наслідків підписанні актів наданих послуг.

Як було встановлено вище, 19.05.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Корні" було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканрок" вимогу про необхідність оплати за надані послуги №153/18 від 18.05.2022. До вказаної вимоги було додано акт №ER-30 від 31.03.2022 на суму 70272 грн та №ER-38 від 20.04.2022 на суму 37403 грн й рахунки на оплату. На підтвердження направлення вказаних документів на адресу відповідача позивачем було надано до матеріалів справи опис вкладення у цінний лист №0209077682801, поштову накладну та фіскальний чек від 19.05.2022.

Наведеним спростовуються твердження відповідача стосовно не направлення позивачем у визначений договором спосіб актів наданих послуг за березень-квітень 2022 на адресу замовника.

При цьому, доказів висловлення відповідачем заперечень з приводу означених актів у відповідності до умовам п.4.3 договору №2507 від 22.12.2021 матеріали справи не містять, а отже, акти №ER-30 від 31.03.2022 на суму 70272 грн та №ER-38 від 20.04.2022 на суму 37403 грн у відповідності до п.4.3 договору №2507 від 22.12.2021 послуг вважаються підписаними, а дані послуги надані належним чином і в повному обсязі без будь-яких зауважень та претензій зі сторони замовника.

Одночасно, судом вище вказувалось, що відповідачем у відзиві зауважено, що позивачем не вірно визначено вартість послуг за березень - квітень 2022, оскільки листом від 02.03.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Корні" було повідомлено про зняття одного цілодобового поста охорони 08.03.2022, тоді як умовами укладеного між сторонами правочину визначено, що охорона об`єкта здійснюється шляхом виставлення двох цілодобових постів.

Суд погоджується із вказаними твердженнями відповідача, оскільки згідно п.2.1.1 договору №2507 від 22.12.2021 виконавець зобов`язаний забезпечувати підтримання порядку, охорону майна та здійснювати встановлений замовником контрольно- перепускний режим на об`єкті, вказаному в пункті 1.1 даного договору, шляхом виставлення на об`єкті двох цілодобових постів по одному охороннику на кожному з них вахтовим методом щоденно (включаючи робочі, вихідні та святкові дні).

Відповідно до п.4.1 договору №2507 від 22.12.2021 оплата за послуги виконавця, відповідно до умов цього договору складає 70 272 грн з податком на додану вартість за один місяць охорони.

Як вбачається з матеріалів справи листом №02/03-22-1 від 02.03.2022 виконавцем було повідомлено замовника про часткове призупинення надання послуг за договором, а саме зняття одного цілодовобового поста охорони з 08.03.2022.

Проте, судом вище вказувалось, що протягом розгляду справи позивачем було зменшено розмір позовних вимог та визначено вартість послуг за березень та квітень 2022 року саме з урахуванням зменшення кількості постів охорони на об`єкті та поверненням об`єкта з-під охорони. Зокрема, визначено, що вартість послуг за березень 2022 становить 44 203,36 грн, а за квітень 2022 - 23424 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку вартості наданих у березні та квітні 2022 року послуг, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.сЖодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проте, вступереч викладеного вище, відповідачем обставини, які повідомлено позивачем (з урахуанням заяви про зменшення позовних вимог), належними та допустими доказами не спростовано, доказів належного виконання своїх обов`язків за договором №2507 від 22.12.2021 в частині оплати послуг за за березень та квітень 2022 року не надано.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Корні" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканрок" про стягнення основного боргу в сумі 67 627,36 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних збитків в розмірі 15 866,16 грн, 3% річних в розмірі 3319,84 грн, пені в сумі 48148,20 грн та санкції, що передбачена п.5.6.1 договору, в розмірі 41634,27 грн суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 5.6 договору №2507 від 22.12.2021 визначено, що при простроченні проведення розрахунків за договором з вини замовника, замовник має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3%річних від простроченої суми, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення оплати.

У разі несвоєчасної оплати за договором, замовник зобов`язаний сплатити санкцію у розмірі 20% від суми місячної плати за договором за кожний факт прострочення (п.5.6.1 договору №2507 від 22.12.2021).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування на суму боргу 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

З огляду на порушення відповідачем строків оплати послуг за договором №2507 від 22.12.2021 позивачем було нараховано та заявлено до стягнення інфляційні збитки в розмірі 15 866,16 грн, 3% річних в розмірі 3319,84 грн, пеню в сумі 48148,20 грн та санкції, що передбачена п.5.6.1 договору, в розмірі 41634,27 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку (додано до заяви про зменшення позовних вимог), суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним.

При цьому, щодо застосування санкції, яка передбачена п.5.6.1 договору суд зауважує, що обставини порушення строків внесення платежів за послуги охорони за січень, лютий, березень та квітень 2022 підтверджуються матеріалами справи.

Одночасно, з приводу нарахування пені, суд також прийняв до уваги, що відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту:"7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Постановою №651 від 27.06.2023 Кабінету міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на період нарахування пені, який визначено позивачем, у суду відсутні підстави вважати, що заявником було порушено при нарахуванні приписи ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Корні" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканрок" про стягнення основного боргу в сумі 67 627,36 грн, інфляційних збитків в розмірі 15 866,16 грн, 3% річних в розмірі 3319,84 грн, пені в сумі 48148,20 грн та санкції, що передбачена п.5.6.1 договору, в розмірі 41634,27 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканрок" (03191, місто Київ, вулиця Касіяна Василя, будинок 10б, ЄДРПОУ 35965995) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корні" (02068, м.Київ, вул.Драгоманова, буд.2, кв.124, ЄДРПОУ 43220579) основний борг в сумі 67 627,36 грн, інфляційні збитки в розмірі 15 866,16 грн, 3% річних в розмірі 3319,84 грн, пеню в сумі 48148,20 грн, неустойку, що передбачена п.5.6.1 договору, в розмірі 41634,27 грн та судовий збір в сумі 2684 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено 14.11.2023.

Суддя В.В. Князьков