Рішення

від 17.10.2023 по справі 910/6704/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.10.2023Справа №910/6704/23

За позовом Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Індустріальний" від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Асвіо"до Російської Федераціїпро стягнення збитків у загальному розмірі 1 278 108,00 грн Суддя Бойко Р.В. секретар судового засідання Кучерява О.М.Представники сторін:від позивача:Ткаченко В.М.від відповідача:не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2023 року Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Індустріальний", від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Асвіо", звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Російської Федерації про стягнення збитків у загальному розмірі 1 278 108,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що внаслідок нанесення 23.11.2022 російськими військовими ракетного удару було завдано руйнувань належному Акціонерному товариству "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Індустріальний" комплексу будівель, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Промислова, буд. 3-А, внаслідок чого позивачу було завдано матеріальної шкоди у розмірі 690 114,00 грн.

Крім того, позивач вказує, що до нанесення руйнувань ракетним ударом дане майно було передане Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Індустріальний" в орендне оплатне користування іншій особі, однак після пошкодження спірним ракетним ударом комплексу будівель їх використання є неможливим, у зв`язку з чим позивачу нанесено збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 587 994,00 грн.

У змісті позовної заяви позивачем викладено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач очікує понести витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 50 000,00 грн та на проведення будівельно-технічної експертизи у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 відкрито провадження у справі №910/6704/23; вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; визначено учасникам справи строки на подання заяв по суті справи; підготовче засідання призначено на 27.07.2023; зобов`язано Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Індустріальний" від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Асвіо" здійснити переклад на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності ухвали Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/6704/23, позовної заяви та доданих до неї документів, та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 відкладено підготовче засідання на 05.09.2023 для здійснення направлення ухвали суду в посольство Російської Федерації в іншій країні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 повідомлено Російську Федерацію, що підготовче засідання у справі №910/6704/23 призначено на 05.09.2023; зобов`язано Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Індустріальний", від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Асвіо" здійснити переклад даної ухвали на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru; вирішено направити дану ухвалу суду в Посольство Російської Федерації в Румунії; зупинено провадження у справі №910/6704/23 до 04.09.2023.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 встановлено позивачу строк для направлення відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами та копії інших доказів, поданих позивачем, - 3 дні; зобов`язано позивача надати суду нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали суду, постановленої за наслідками даного судового засідання, у строк 3 днів; закрито підготовче провадження у справі; встановлено порядок дослідження доказів - в порядку їх розміщення в матеріалах справи; призначено розгляд справи по суті на 17.10.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 повідомлено Російську Федерацію, що розгляд справи №910/6704/23 по суті призначено на 17.10.2023; зобов`язано Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Індустріальний", від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Асвіо" здійснити переклад даної ухвали на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru; вирішено направити дану ухвалу суду в Посольство Російської Федерації в Румунії; зупинено провадження у справі №910/6704/23 до 16.10.2023.

В судове засідання 17.10.2023 з`явився представник позивача, надав пояснення по суті спору, за змістом яких позивач позов підтримує та просить його задовольнити повністю.

Відповідач явку свого представника у засідання по справі №910/6704/23 не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, своїм правом на подання відзиву не скористався хоча про розгляд справи та призначені засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується наступним.

По-перше, у мережі Інтернет судом було виявлено електронну пошту Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru, інформація про яку розміщена на сайті Міністерства юстиції Російської Федерації https://minjust.gov.ru.

Зважаючи на те, що .gov.ru - головний домен російських державних сайтів, на якому знаходиться основний сайт уряду Росії, то суд приходить до висновку, що сайт за посиланням https://minjust.gov.ru належить державному органу Російської Федерації, а відтак електронна пошта Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru була повідомлена Російською Федерацією в особі відповідного органу, а відтак є офіційною електронною поштою (адресою) Міністерства юстиції Російської Федерації.

Водночас, згідно підпункту 3.1. пункту 3 указу президента Російської Федерації від 13.10.2004 №1313 основними завданнями Міністерства юстиції Російської Федерації, є, серед іншого, забезпечення в межах своїх повноважень представництва та захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав та міжнародних судових органах.

Так, переклад на російську мову ухвал по справі №910/6704/23 та позовної заяви направлявся на електронну пошту Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru, що підтверджується наявними в матеріалах справи прінт-скрінами поштової скриньки представника позивача.

По-друге, частиною 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

З 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).

Також припинено доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.

Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).

Оскільки діяльність посольства Російської Федерації в Україні зупинена, в той час як суду не відоме місцезнаходження інших дипломатичних представництв відповідача в Україні, судом здійснювались публікації на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи №910/6704/23 та призначені в ній засідання.

По-третє, судом було здійснено направлення перекладу на російську мову позовної заяви і ухвали від 06.09.2023 в Посольство Російської Федерації в Румунії та згідно митної декларації №ЕА040075687UA дана ухвала була вручена Посольству Російської Федерації в Румунії 08.09.2023.

Посольство - це дипломатичне представництво держави в столиці іншої, або при міжнародній організації.

Таким чином, представництву відповідача було вручено переклад на російську мову позовної заяви і ухвали від 06.09.2023, а відтак Російська Федерація була обізнана про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/6704/23 та про призначене на 17.10.2023 засідання.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово переглядав справи про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких заявники зверталися до судів та просили встановити факт про вимушене переселення після 2014 року з окупованої частини територій Луганської та Донецької областей, яке відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської і Донецької областей України.

Так, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 2-о/381/134/16 (провадження № 61-3789св18), Верховний Суд встановив факт, що вимушене переселення особи у листопаді 2014 року з окупованої частини території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України. При цьому, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частини Луганської області, покладено на РФ як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено у статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", частиною четвертою статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", та підтверджує факт того, що вимушене переселення у листопаді 2014 року особи з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.

Подібні висновки щодо вимушеного переселення осіб з окупованих територій Луганської та Донецької областей внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України викладені у постановах Верховного Суду: від 21 серпня 2018 року у справі №752/6366/16-ц, від 21 серпня 2018 року у справі №428/8076/16-ц, від 06 червня 2018 року справа №428/13977/16-ц.

За таких обставин, починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України №2188-IX від 14 квітня 2022 року "Про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії РФ проти України - повномасштабне вторгнення агресора на нашу суверенну територію. В цей день Україна розірвала з РФ дипломатичні відносини.

02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України №2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію "Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" №2433 і визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Преамбулою Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Отже, враховуючи, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої на території України внаслідок повномасштабної військової агресії іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" (англ. "tort exсeption"). Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, суд врахував таке:

- предметом позову є відшкодування матеріальної шкоди, завданої юридичній особі, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту).

Додатково суд врахував, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто суд виходить з того, що у разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету вказаної країни на цей час немає.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Згідно із правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі №428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Таким чином, через повномасштабну військову агресію будь-який поштовий/дипломатичний зв`язок із РФ припинений, що виключає можливість звернення потерпілої особи до суду країни-агресора. Крім того, в стороннього спостерігача є підстави для обґрунтованих сумнівів у здійсненні судами країни-агресора захисту прав особи, оскільки це означало визнання державними органами РФ незаконності своїх дій. Відтак, не здійснення розгляду національним судом України даного спору фактично позбавить особу права на доступ до правосуддя.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, від 18.05.2022 у справі №428/11673/19 та від 08.06.2022 у справі №490/9551/19.

Попри наведене, судом було вручено примірник позову та ухвали суду від 06.09.2023 Посольству Російської Федерації в Румунії, проте жодних заперечень щодо розгляду даного спору Господарським судом міста Києва чи заяви про незгоду розгляду надої справи судом від відповідача не надходило.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що Російська Федерація була належним чином і завчасно повідомлена про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/6704/23, суд вбачає за можливе розглянути дану справу по суті без участі представника відповідача.

У судовому засіданні 17.10.2023 судом було завершено розгляд справи №910/6704/23 по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються правові позиції сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2022 на підставі Договору купівлі-продажу комплексу будівель, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбенко Ю.Е. та зареєстрованого за №184, Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Індустріальний" було набуто у власність комплекс будівель загальною площею 3 957,1 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Промислова (Голосіївський район), буд. 3-А.

23.11.2022 внаслідок влучання боєприпасу в нежитлову будівлю (літ. Б) загальною площею 514,2 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Промислова (Голосіївський район), буд. 3-А, даному майну було завдано пошкоджень.

29.11.2022 було складено акт комісійного обстеження, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, в якому зафіксовано характеристики пошкоджень внаслідок влучання ракети Російської Федерації.

Згідно висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №1445/02-2023 від 20.02.2023, вартість ремонтно-будівельних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень, направлених на відновлення нежитлової будівлі літ. Б, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Промислова (Голосіївський район), буд. 3-А, складає 690 140,00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Індустріальний" про наявність у РФ обов`язку відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі 690 114,00 грн, а також упущену вигоду у розмірі 587 994,00 грн.

Згідно із частинами першою-третьою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов`язання; збитки; причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; вина.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Як вбачається із акту комісійного обстеження, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 29.11.2022 та висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №1445/02-2023 від 20.02.2023, внаслідок влучання у одноповерхову нежитлову будівлю (літ. Б), що розташована за адресою: м. Київ, вул. Промислова (Голосіївський район), буд. 3-А, боєприпасу вказаній будівлі було завдано руйнування.

Варто відзначити, що експертом у висновку №1445/02-2023 від 20.02.2023 вказується, що мало місце пряме влучання боєприпасу у покрівлю нежитлової будівлі, внаслідок чого така будівля зазнала руйнувань. При цьому, експерт презюмує, що даний боєприпас належить Російській Федерації.

За висновком експерта розмір завданої матеріальної шкоди заподіяної внаслідок руйнування (пошкодження) нежитлової будівлі (літ. Б), що розташована за адресою: м. Київ, вул. Промислова (Голосіївський район), буд. 3-А, у зв`язку із збройною агресією РФ, в діючих цінах на момент проведення дослідження складає 690 114,00 грн.

Тобто, як вбачається з наведеного висновку експерта, причиною часткового руйнування та пошкодження спірної нежитлової будівлі, є влучання у таку будівлю боєприпасу під час збройної агресії Російської Федерації проти України.

Загальновідомими обставинами є, що:

- 22.02.2022 рада федерації федеральних зборів Російської Федерації надала дозвіл президенту Російської Федерації на використання збройних сил Російської Федерації за межами Росії;

- 24.02.2022 президент Російської Федерації оголосив про проведення спеціальної воєнної операції в Україні. Наведене підтверджується інформаційними повідомленнями та записами відеотрансляції наведеного звернення, розміщеними як на офіційному веб-сайті президента РФ, а також на веб-сайтах інформаційних ресурсів як України, так і самої країни-агресора.

- з жовтня 2022 року Російська Федерація здійснювала систематичні та масовані обстріли цивільної інфраструктури України, в тому числі розміщеної у м. Києві.

Факт здійснення Російською Федерацією проти України так званої "спеціальної воєнної операції" підтверджується Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, Резолюцією ГА ООН від 01.03.2022 №A/ES-11/L.1, наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182.

За таких умов, суд виходить із того, що дії відповідача щодо заподіяння шкоди майну позивача були вчинені саме в межах проведення відповідачем, як державою, так званої "спеціальної воєнної операції" та є її прямим і безпосереднім наслідком. Відтак, правову оцінку відповідним обставинам заподіяння шкоду у цій господарській справі слід надавати у тому числі в межах правової оцінки дії держави Російська Федерація (відповідача) щодо проведення зазначеної "спеціальної воєнної операції". Таким чином, відповідачем у цій справі правомірно є держава Росія в цілому, як специфічний суб`єкт правовідносин, оскільки здійснення "спеціальної воєнної операції" було ініційовано та погоджено вищими органами державної влади Російської Федерації, а отже до відповідних правовідносин повинні застосовуватись не лише нормативно-правові акти та міжнародні договори, які стосуються відшкодування шкоди як цивільно-правового інституту, але й нормативно-правові акти та міжнародні договори, які врегульовують порядок реалізації державою своїх суверенних прав і функцій, зокрема і правила та звичаї війни.

З підтверджених наявними доказами обставин вбачається, що внаслідок ракетного обстрілу було пошкоджене належне позивачу на праві власності майно.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно із ст. 1 Протоколу №1 від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 статті 386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, пошкодження (руйнування) належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Матеріали справи не містять жодних доказів використання зруйнованого майна позивача з воєнними цілями. Відтак, дії відповідача щодо обстрілу спірної нежитлової будівлі були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний ракетний удар, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Отже, матеріалами справи підтверджується неправомірна поведінка Російської Федерації, яка полягає у незаконній воєнній агресії проти України та здійсненні ракетних обстрілів території України, внаслідок чого 23.11.2022 боєприпас влучив в належну позивачу будівлю, завдавши їй руйнувань.

У відповідності до висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №1445/02-2023 від 20.02.2023 розмір завданої матеріальної шкоди заподіяної внаслідок руйнування (пошкодження) нежитлової будівлі (літ. Б), що розташована за адресою: м. Київ, вул. Промислова (Голосіївський район), буд. 3-А, у зв`язку із збройною агресією РФ, в діючих цінах на момент проведення дослідження складає 690 114,00 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується склад цивільного правопорушення, а відтак вимога позивача про стягнення завданої матеріальної шкоди у розмірі 690 114,00 грн підлягає задоволенню.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення упущеної вигоди у розмірі 587 994,00 грн.

Позивач обґрунтовує дану вимогу тим, що до нанесення руйнувань ракетним ударом дане майно було передане Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Індустріальний" в орендне оплатне користування іншій особі, однак після пошкодження спірним ракетним ударом комплексу будівель їх використання є неможливим, у зв`язку з чим позивачу нанесено збитків у вигляді упущеної вигоди.

На підтвердження таких доводів, позивачем було долучено до позовної заяви Договір оренди об`єкта нерухомості №3ІН-2022 від 01.11.2022, на підставі якого комплекс будівель (в тому числі будівля літ. Б), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Промислова (Голосіївський район), буд. 3-А, був переданий в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Сінтіон" за плату у розмірі 300 106,46 грн на місяць. Факт передання в оренду вказаного майна підтверджується актом приймання-передачі об`єкта оренди від 01.11.2022.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, серед іншого, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Разом із тим відповідно до частини 1 статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №923/700/17, а також у постановах Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15, від 09.12.2014 у справі №5023/4983/12)

Таким чином, розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Як вбачається із Договору оренди об`єкта нерухомості №3ІН-2022 від 01.11.2022 комплекс будівель загальною площею 3 957,1 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Промислова (Голосіївський район), буд. 3-А, був зданий в оренду за плату у розмірі 300 106,46 грн на місяць.

Очевидно, що внаслідок влучання боєприпасу та руйнування нежитлова будівля літ. Б площею 514,2 кв.м. не могла використовуватись орендарем.

Частиною 6 статті 761 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Отже, позивач був позбавлений можливості отримати дохід від здачі в оренду нежитлової будівлі літ. Б площею 514,2 кв.м. у розмірі 38 997,00 грн на місяць (300 106,46 грн / 3 957,1 кв.м. х 514,2 кв.м.).

23.01.2023 Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Індустріальний" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінтіон" укладено Додаткову угоду №1 до Договору оренди об`єкта нерухомості №3ІН-2022 від 01.11.2022, в якому у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, продовженням строку дії воєнного стану в Україні, а також нанесенням ударів із застосуванням ракет по об`єктам цивільної інфраструктури у м. Києві, внаслідок яких зазнала руйнування (пошкодження) частина об`єкта оренди - нежитлова будівля літ. Б, сторони домовились, що починаючи з 01.02.2023 орендна плата складатиме 130 106,46 грн на місяць.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що влучання в об`єкт оренди за Договором оренди об`єкта нерухомості №3ІН-2022 від 01.11.2022 боєприпасу міг та вплинув на ціну орендної плати за такий об`єкт, що мало своїм наслідком погодження сторонами такої орендної плати у меншому розмірі, ніж був погоджений первісно.

Отже, внаслідок ракетного обстрілу Російської Федерації м. Києва та відповідно влучання у належну позивачу нежитлову будівлю, що була передана в оренду іншій особі, позивач недоотримав дохід у розмірі 77 994,00 грн з грудня 2022 року по січень 2023 року, а починаючи з лютого 2023 року недоотримує дохід у розмірі 170 000,00 грн на місяць (300 106,46 грн первісної орендної плати - 130 106,46 грн нової орендної плати).

Таким чином, станом на дату звернення позивача до суду із даним позовом, упущена вигода Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Індустріальний" становить загальну суму 587 994,00 грн (170 000,00 грн х 3 місяці (лютий, березень, квітень 2023 року) + 77 994,00 грн за з грудня 2022 року по січень 2023 року), відшкодування якої підлягає покладенню на Російську Федерацію.

За таких обставин, позов Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Індустріальний" підлягає задоволенню повністю.

Керуючись статтями 13, 74, 79, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Індустріальний" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14; Russian Federation код ISO ru/rus 643) на користь Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Індустріальний" (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 66; ідентифікаційний код 43989654) збитки у розмірі 690 114 (шістсот дев`яносто тисяч сто чотирнадцять) грн 00 коп. та упущену вигоду у розмірі 587 994 (п`ятсот вісімдесят сім тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) грн 00 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 14.11.2023.

Суддя Р.В. Бойко