Постанова

від 14.11.2023 по справі 522/3209/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5639/23

Справа № 522/3209/21

Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Комлевої О.С., Кострицького В.В.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Українська Залізниця»,

розглянувши в порядку письмового провадження

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі представника Рахнянської Світлани Вікторівни

на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 березня 2023 року,

ухваленого Суворовським районним судом м. Одеси у складі: судді Сувертак І.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська Залізниця» про відшкодування моральної шкоди заподіяної смертю,

в с т а н о в и в:

У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував тим, що 25 травня 2018 року поїзд № 63 Дніпро - Одеса-Головна (ВЛ80Т №1439 ТЧ-7 Знам`янка) на 1508 км ПК5 в районі платформи Одеса-Мала допустив наїзд на його мати - ОСОБА_2 , внаслідок чого вона загинула.

Власником потяга є Акціонерне товариство «Укрзалізниця», а машиністом потяга є ОСОБА_3 , який працює в виробничому підрозділі служби локомотивного господарства "Локомотивне депо Знам`янка".

За фактом настання цієї події було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018161470001119 та розпочато досудове розслідування.

Посилаючись як на правову підставу своїх вимог на вимоги ч. 2 ст. 1187, ч. 1 ст. 1172, п. 1 ч. 2 ст. 1167, ч. 2 ст. 1168 ЦК України як на наявність підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування заподіяної джерелом підвищеної небезпеки моральної шкоди, яка полягає у втраті фактично найближчої людини, оскільки позивач є сином загиблої, їх об`єднував спільний побут, вони разом святкували свята, йому тяжко сприймати неприродню, не в спокою вдома, а насильницьку смерть матері внаслідок наїзду на неї потягу, позивач просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» моральну шкоду у розмірі 200 000 гривень.

Представник відповідача Рахнянська С. В. під час розгляду справи надала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що 29 травня 2018 року за фактом службового розслідування аварії Комісією складено Акт форми ЦРБО-2, у п.12 якого встановлено відсутність вини робітників залізничного транспорту. Потерпіла грубо порушила Правила технічної експлуатації залізниць України, які затверджені наказом Міністерства транспорту України № 411 від 20.12.1996 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України за № 50/1854 від 25.02.1997, оскільки вона самостійно, умисно залишалась на коліях, не покидаючи їх до моменту її зіткнення з потягом, під яким необхідно розуміти її таку протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого наслідку, а саме потрапляння під поїзд. Позивачем до суду не надано висновок судово-психологічної експертизи як доказ визначення можливого розміру грошової компенсації за завдані особі страждання (моральну шкоду), тому і підстав для задоволення позовних вимог не має.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська Залізниця» про відшкодування моральної шкоди заподіяної смертю задоволено частково та вирішено стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 на відшкодування спричиненої моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи - його матері ОСОБА_2 , 100000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягнуто з АТ «Укрзалізниця» судовий збір на користь держави в сумі 1000 грн.

В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі представника Рахнянської Світлани Вікторівни вважає оскаржуване рішення суду постановленим з порушенням норм процесуального і матеріального права, просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 березня 2023 року змінити в частині стягнення на користь позивача 100 000 грн, зменшивши розмір стягнення до 20 000 грн.

Доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 161/3557/19, не враховано грубу необережність потерпілої, що сприяла виникненню шкоди та стягнуто на користь позивача необґрунтовано велику суму моральної шкоди.

Крім того, скаржник послався на те, що стягнення зазначених сум загрожує стратегічно важливому товариству зривом відповідних перевезень військових вантажів та пасажирів, перевезенню гуманітарних вантажів для забезпечення медикаментами та продовольством цивільного населення в окремих регіонах України, ремонтів пошкоджених рухомого складу та інфраструктури, що у свою чергу в умовах воєнного стану може призвести до загибелі тисяч військовослужбовців Збройних Сил України та цивільних осіб до масштабних та незворотних наслідків для держави України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 березня 2023 року законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - такою, що не підлягає задоволенню.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення коштів у розмірі 200 000 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судом встановлено, що 25 травня 2018 року поїзд № 63 Дніпро - Одеса-Головна (ВЛ80Т №1439 ТЧ-7 Знам`янка) на 1508 км ПК5 в районі платформи Одеса-Мала допустив наїзд на ОСОБА_2 , внаслідок чого вона загинула.

За фактом настання цієї події було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018161470001119 та розпочато досудове розслідування.

Досудовим розслідуванням було встановлено, що смерть ОСОБА_2 , 1936 року народження, настала від наїзду потягом. Інших тілесних ушкоджень, окрім тих, що спричинені потягом, у неї на тілі не було виявлено, також не було виявлено етилового спирту в крові.

Постановою слідчого СВ Хмельницького ВП Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 25 листопада 2019 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018161470001119, закрите, що підтверджується копією відповідної постанови про закриття кримінального провадження (а.с. 117-118).

Також судом встановлено, що власником потяга, котрий здійснив наїзд на ОСОБА_2 , є AT "Укрзалізниця", що підтверджується листом-відповіддю на адвокатський запит від 02.09.2020 вих №Ц-4-80/2806-20 (а.с. 10).

Машиніст даного потяга ОСОБА_3 працює в виробничому підрозділі служби локомотивного господарства "Локомотивне депо Знам`янка", що підтверджується довідкою № 140 від 01 вересня 2020 року (а.с. 11).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (обов`язків).

Відповідно до вимог частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, обов`язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) та постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 336/3665/16-ц (провадження № 61-44173св18), від 26 жовтня 2022 року у справі № 243/6516/21 (провадження № 61-4095св22).

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Згідно із частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що причиною загибелі матері позивача - потерпілої ОСОБА_2 є потрапляння під потяг у зв`язку з її грубою необережністю, а саме: порушення нею п. 2.2., 2.3, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, обґрунтовано зробив висновок, що ця обставина не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності, однак підлягає врахуванню судом при визначенні розміру відшкодування.

Судом вірно взято до уваги доводи сторони відповідача щодо того, що 29 травня 2018 року за фактом службового розслідування аварії Комісією складено Акт форми ЦРБО-2.

Згідно п.п. 8, 9 акту службового розслідування встановлено, що 25 травня 2018 року 09 год. 38 хв. поїзд №63 сполученням Дніпро-Одеса, електровоз ВЛ80т № 1439 приписки виробничого підрозділу «Локомотивне депо Знам`янка», під керуванням локомотивної бригади виробничого підрозділу «Локомотивне депо Знам`янка» у складі машиніста електровоза ОСОБА_5 , помічника машиніста ОСОБА_6 вагою 975 т, довжиною 68 осей, при швидкості 47-48 км/год, зупинено на 1508 км пк4 по непарній колії (у межах низької пасажирської платформи з.п. «Одеса-Мала»), гальмівний шлях склав 250 м, із застосуванням екстреного гальмування для попередження наїзду на сторонню людину, яка знаходилась на міжколії, на звукові сигнали великої і та малої гучності не реагувала, наїзд попередити не вдалось.

Відповідно до п. 2.5. Правил, ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів. Згідно 2.6. Переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м.)

Машиніст діяв відповідно до вимог п.п. 16.38, 16.39 Правил технічної експлуатації залізниць України, які затверджені наказом Міністерства транспорту України №411 від 20.12.1996 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України №50/1854 від 25.02.1997, і з метою уникнення наїзду подавав сигнали великої гучності, на які потерпіла не реагувала, при швидкості 47-48 км/год, застосував екстрене гальмування.

Згідно п.12 Акту встановлено, що вини робітників залізничного транспорту немає.

Матеріали справи не містять, а судом першої інстанцій не встановлено обставин, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблої.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду, що обставини щодо спричинення шкоди виникли не з вини відповідача, а з необережності самої потерпілої, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець джерела підвищеної небезпеки) відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише за спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого.

Суд установив, що смерть ОСОБА_2 настала від тяжких тілесних ушкоджень, отриманих нею як пішоходом при зіткненні з джерелом підвищеної небезпеки - електровозом, належним відповідачу, вина та протиправність дій АТ «Українська залізниця» відсутні, а смерті потерпілої сприяла її власна груба необережність.

За таких обставин, врахувавши фактичні обставини справи, поведінку потерпілої, характер, глибину і тривалість душевних страждань позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд правильно врахував факт наявності грубої необережності потерпілої від нещасного випадку, характер та обсяг страждань позивача з урахуванням їх ступеня, глибини та тривалості, при цьому суд виходив із засад розумності, пропорційності та справедливості.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Висновки суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах за аналогічних обставин.

Докази та обставини, на які посилається заявник у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом та додаткового правового аналізу не потребують.

Посилання у апеляційній скарзі на грубе порушення потерпілою Правил дорожнього руху враховано судом під час зменшення розміру моральної шкоди, порівняно із заявленим, тому таке не може бути підставою для зменшення розміру шкоди до 20000 грн, як просить заявник, оскільки такий розмір вочевидь не відповідає завданій позивачу моральній шкоді.

Не заслуговує на увагу і посилання заявника на неврахування судом висновків, зроблених Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2020 рок у справі № 161/3557/19, за обставинами якої також груба необережність самої загиблої, якій машиніст потягу подавав звукові сигнали, сприяла ДТП, коли судом було визначено розмір такої шкоди у 50000 грн, оскільки з приводу відшкодування моральної шкоди в кожній справі є свої особливості та відмінні життєві обставини, які впливають на розмір такої шкоди.

Посилання заявника на покладення на АТ «УЗ» надмірного майнового тягаря як на стратегічно важливий в умовах воєнного стану об`єкт інфраструктури, то вказане не може бути підставою для зменшення розміру стягнутої з залізниці моральної шкоди аж до невиправдано заниженої суми.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що АТ «Укрзалізниця» є належним відповідачем у справі, оскільки є володільцем джерела підвищеної небезпеки, а позивач наділений правом вимагати відшкодування йому спричиненої моральної шкоди в результаті смерті його матері, яка сталася внаслідок наїзду на неї електропотягу.

Помилкові доводи апеляційної скарги в наведеній частині не спростовують правильних висновків суду.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін є ухвалення судом рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі представника Рахнянської Світлани Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Дата складення повного тексту постанови - 14 листопада 2023 року.

Судді: М.В. Назарова

О.С. Комлева

В.В. Кострицький