Постанова

від 14.11.2023 по справі 193/1345/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5839/23 Справа № 193/1345/20 Суддя у 1-й інстанції - Шумська О.В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач- ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року, ухваленого суддею Шумською О.В. в смт.Софіївка Софіївського району Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),

ВСТАНОВИВ

У грудні2020року позивач ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієпредставник ОСОБА_3 звернувсядо судуіз позовом до ОСОБА_2 щодо розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та скасування його державної реєстрації.

В обгрунтування позову представник позивача зазначив, що 24 травня 2018 року між ОСОБА_1 (власник), в особі представника ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (землекористувач) було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису). Згідно п.1 договору власник в особі представника надав в користування землекористувачу земельну ділянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський район, с/рада Жовтнева, площею 7,7237 га, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225283300:02:002:0047 щодо якої власник передає землекористувачу права володіння та користування для сільськогосподарських потреб. Вищевказана земельна ділянка належить на праві приватної власності.

Починаючи з моменту підписання - 24.05.2018 та державної реєстрації - 25.05.2018 у землекористувача - ОСОБА_2 виник обов`язок щодо сплати земельного податку.

В порушення вимог п.6.1. договору та приписів чинного податкового законодавства землекористувачем ОСОБА_2 з моменту підписання та державної реєстрації договору по теперішній час жодного разу не було сплачено земельний податок, що у свою чергу є порушенням істотних умов договору.

Так, згідно інформації Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з травня 2018 року по березень 2020 року ОСОБА_2 податки не сплачував, декларації не подавав. За вказаний період, на адресу тричі (2018, 2019 та 2020 роки) надходили податкові повідомлення рішення про необхідність сплати земельного податку, однак якщо за 2018 рік позивач його сплатив, оскільки ОСОБА_2 відмовився це робити, то у подальшому протягом виникнення обов`язку сплати податку за 2019 та 2020 роки позивач його не сплачував, а в свою чергу ОСОБА_2 , в подальшому й не мав наміру його сплачувати, однак зобов`язаний був це робити.

На теперішній час заборгованість по земельному податку складає 1878,49 грн. Позивач вважає, що внаслідок систематичної несплати земельного податку землекористувачем ОСОБА_2 протягом 2018, 2019, 2020 років, останнім було порушено істотні умови договору емфітевзису, що є достатніми підставами для розірвання вказаного договору.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року позов представника позивача ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , щодо розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та скасування його державної реєстрації - задоволено частково.

Розірвано договір емфітевзису серія та номер ННА 429850, ННА 429851, яким позивачем надано в користування ОСОБА_2 на 49 років земельну ділянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський район, с/рада Жовтнева, площею 7,7237 га, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225283300:02:002:0047, зареєстрований 25.05.2018 року в Державному реєстріречовихправна нерухомемайноприватнимнотаріусом Криворізького міськогонотаріальногоокругуДніпропетровської областіРукавіциним I.A. за №731 та скасовано його державну реєстрацію.

Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп.

В задоволенні інших вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Кіщак А.А., просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.

При цьому, скаржник зазначає, що рішення суду є незаконним, оскільки судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до п.87.7 ст.87 Податкового Кодексу України забороняється будь-яка уступка грошового зобов`язання або податкового боргу платника податків третім особам, у зв`язку з чим відповідач не має права платити передбачену Податковим Кодексом України плату за землю замість власника земельної ділянки, навіть тоді, коли таке положення закріплено в договорі емфітевзису. У разі домовленості між сторонами про покладання такого обов`язку на емфітевта, банківські платежі повинні здійснюватися від імені власника земельної ділянки.

Податкове повідомлення-рішення про сплату земельного податку та платіжні реквізити відповідачу не надходять, податкова служба надсилає їх на адресу власника земельної ділянки, а власник земельної ділянки жодного разу не надавав відповідачу такі податкові повідомлення- рішення.

З листа, ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 03.03.2023 року, вбачається, що громадянин ОСОБА_2 , згідно баз даних інформаційної системи ДПС України не перебуває на обліку в ГУ ДПС як платник земельного податку та станом на 03 березня 2021 року сума нарахованих ОСОБА_1 податкових зобов`язань по земельному подаку з фізичних осіб сплачена в повному обсязі, податковий борг відсутній, що також підтверджено й Довідкою ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 21.01.2021. Натомість, позивач в судовому засіданні в суді першої інстанції визнав, що податок з фізичних осіб за період 2018 року- 2020 рік був сплачений особисто ОСОБА_2 від імені позивача ОСОБА_1 , наразі заборгованість за земельним податком відсутня.

Разом з тим, позивачем не доведено наявність істотного порушення договору та завданої йому реальної шкоди другій стороні договору.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін та їх представників в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановленосудом тавбачається ізматеріалів справи 24 травня 2018 року між ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису)(а.с.7-10).

Згідно п.1 договору власник в особі представника надав в користування землекористувачу земельну ділянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський район, с/рада Жовтнева, площею 7,7237 га, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225283300:02:002:0047 щодо якої власник передає землекористувачу права володіння та користування для сільськогосподарських потреб. Вищевказана земельна ділянка належить позивачу на праві приватної власності.

Згідно п.14 договору земельна ділянка передається власником землекористувачу у користування в момент підписання договору на строк 49 (сорок дев`ять) років з моменту його підписання та державної реєстрації.

Відповідно до п.6.1. договору землекористувач зобов`язаний щорічно сплачувати за власника суму земельного податку або інші платежі, у строки та розмірі, передбачені й встановлені чинним законодавством.

Так, згідно інформації Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з травня 2018 року по березень 2020 року ОСОБА_2 податки не сплачував, декларації не подавав (а.с.15).

За вказаний період, на адресу позивачу тричі (2018, 2019 та 2020 роки) надходили податкові повідомлення рішення про необхідність сплати земельного податку, однак за 2018 рік його сплатив позивач. За 2019 та 2020 роки податки не сплачені.Станом на день подачі позову до суду - заборгованість по земельному податку складає 1878,49 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з доведеності факту істотного порушення відповідачем по справ умов договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1, 3ст.627 ЦК України,договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

З огляду на приписи ч.1ст.628 ЦК України, відповідно достатті 6 ЦК України,сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ч.1ст.628 ЦК України,зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першоїстатті 638 ЦК України,договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно дост. 629 ЦК України,договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1ст. 407 ЦК Українита ч. 1 ст. 102-1ЗК України, єдиною підставою виникнення емфітевзису закон називає договір між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно з частиною першоюстатті 102-1 ЗК України,право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно доЦивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно доЦК Україниз урахуванням вимог цьогоКодексу.

За змістом ч. 1ст. 407 ЦК України,право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Відповідно, сторонами договору емфітевзису є власник земельної ділянки будь-якої форми власності (приватної, державної, комунальної) з одного боку та особа, яка виявила бажання користуватися земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевт, землекористувач).

Згідно ч. 1 та 2ст. 409 ЦК України, власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорі.

Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Закріплений в ч. 2ст. 410 ЦК України,обов`язок землекористувача вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом.

Так, за змістом ч. 1 ст. 526ЦПК України,зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1статті 530 ЦК Українивизначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно дост. 610 ЦК України,порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ч. 1ст. 611 ЦК України,у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другоїстатті 651 ЦК України.

Таким чином, частина друга статті 651 ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.

Вказане кореспондується із приписами ч. 2ст. 412 ЦК України,згідно якої право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно доч. 3 ст. 12,ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання позивача на те, що відповідачем не виконується п. 6.1. Договору, відповідно до якого землекористувач зобов`язаний щорічно сплачувати за власника суму земельного податку або інші платежі, у строки та розмірі, передбачені й встановлені чинним законодавством, що на думку позивача є істотним порушенням умов договору, колегія суддів вважає недостатньою правовою підставою для розірвання оспорюваного договору, оскільки позивачем не доведено того, що внаслідок несплати відповідачем земельного податку позивач значною мірою позбавляється того, на що розраховував її чоловік при укладенні договору.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №912/1385/17.

Отже, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац 2 частини 2 статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Однак, в даному випадку позивачем по справі не доведено того, що внаслідок несплати відповідачем земельного податку позивач значною мірою позбавляється того, на що розраховував її чоловік при укладенні договору та не доведено того, що несплата відповідачем земельного податку тягне для позивача неможливість досягнення нею цілей договору.

При цьомуколегія суддіввважає,що несплатавідповідачем земельногоподаткунеобумовленайогонебажаннямсплачуватитакий податок,оскільки згідно пп.14.1.72 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Відповідно до п.269.1.2. ст.269 Податкового Кодексу України, платниками земельного податку є землекористувачі. Згідно п.286.5 ст.286 Податкового Кодексу України, нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до п.287.1 ст.287 Податкового Кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Згідно п.287.2 ст.287 Податкового Кодексу України, облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня.

Емфітевти не є ні власниками, ні постійними землекористувачами, ні орендарями земельних ділянок, а тому у них відсутній обов`язок сплачувати до бюджету плату за землю, передбачену розділом XII Податкового Кодексу України. Це правило діє і у випадку, коли об`єктом договору емфітевзису є земельна ділянка державної чи комунальної власності.

Як вбачається із матеріалів справи, податкові повідомлення-рішення щодо необхідності сплати земельного податку за спірну земельну ділянку, із зазначенням реквізитів сплати такого податку і його розміром, оформлені на ім`я позивача по справі.

Відповідно квитанцій, ОСОБА_1 сплачено земельний податок з фізичних осіб за січень-2018 грудень 2020 в сумі 5215,65 грн. та за грудень 2020 року в сумі 467,39 грн., при цьому позивач не заперечує того, що вказані кошти були сплачені відповідачем ОСОБА_2 (а.с.145).

Колегія суддів приходить до висновку, що за відсутності істотного порушення умов договору зі сторони відповідача, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору, відсутні підстави для розірвання договорупро встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) на підставі статі 651 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договорупро встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), серія та номер ННА 429850, ННА 429851, відповідно до якого позивачем надано в користування ОСОБА_2 на 49 років земельну ділянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський район, с/рада Жовтнева, площею 7,7237 га, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225283300:02:002:0047, зареєстрований 25.05.2018 року в Державному реєстріречовихправна нерухомемайноприватнимнотаріусом Криворізького міськогонотаріальногоокругуДніпропетровської областіРукавіциним I.A.за №731та скасованойого державнуреєстрацію тастягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового зборув розмірі 840 грн. 80 коп.

Окрім того, відповідно до ст.141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,21 грн., що становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Керуючисьст.ст.367, 374, 376, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну відповідача ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , заявлених до ОСОБА_2 про розірвання договору від 24 травня 2018 року про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) серія та номер ННА 429850, ННА 429851 та скасування його державної реєстраці.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1261,21 грн.

Постанова набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 листопада 2023 року.

Головуючий:

Судді: