Постанова

від 08.11.2023 по справі 757/128/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/128/23-ц головуючий у суді І інстанції Вовк С.В.

провадження № 22-ц/824/5909/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору відступлення прав вимоги за договором позики недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з ОСОБА_1 кошти у сумі 12 000 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 січня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір позики, який посвідчено приватний нотаріусом КМНО Кударенко В.М. та зареєстровано в реєстрі за №93. Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_4 у позику 16 000 000 грн. 06 жовтня 2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги за вказаним договором позики щодо грошових коштів у розмірі 12 000 000 грн. Позику у встановлений законом строку відповідач не повернула.

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом та просила визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договором позики, посвідченим 11 січня 2018 року приватним нотаріусом КМНО Кударенко В.М., реєстровий № 93.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що приватний нотаріус КМНО Кударенко В.М., яка посвідчувала спірний договір, припинила свою діяльність у зв`язку із смертю, її нотаріальний архів та документи втрачено та пошуком яких займається поліція. Це не перша справа одних і тих же осіб, з майже аналогічної схемою та певною ціллю. Ціллю шахрайських дій є земля, яка належить ТОВ «Експерт проект груп консалтинг», код ЄДРПОУ 43466554, в якому ОСОБА_5 є учасником в розмірі 99, 97 % статутного капіталу, але не є власником землі і ніколи ним не була. Оскільки основного зобов`язання не було, то і укладений договір про відступлення права вимоги не відповідає волі боржника, а отже може бути визнано недійсним. Той факт, що в п. 1 Договору позики зазначено, що передачу коштів нібито було здійснено до підписання вказаного договору, не доводить сам факт передачі коштів. Оскільки ОСОБА_5 договір позики не укладала, взагалі ніколи його не бачила, то умови вказаного договору викладені на користь позивача. Підтвердженням відсутності у відповідача договору є п. 8 самого договору позики, який передбачає, що цей договір складено та нотаріально посвідчено у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з них зберігається у справах приватного нотаріуса Кударенко В.М., а інший видається позикодавцю. Тобто, екземпляр для позичальника не передбачався взагалі. Єдиним можливим доказом факту укладання договору позики, є дослідження оригіналу договору, який має бути у позикодавця відповідно до п. 2.10 та п. 3 Договору позики.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 травня 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що оспорюваний договір позики ніколи не укладала, підписи на вказаному документі не її, грошових коштів у позику від ОСОБА_4 не отримувала та й взагалі вона особисто не знайома з ОСОБА_4 та жодного разу його не бачила. Позивач вважає, що укладання такого договору від її імені, тягне за собою шахрайську схему недобросовісних осіб з метою наживи, шляхом заволодіння чужим майном. Оскільки позивачем подано позов про стягнення коштів на підставі договору про відступлення прав вимоги від 06 жовтня 2022 року за договором позики, посвідченим 11 січня 2018 року приватним нотаріусом КМНО Кударенко В.М., реєстровий № 93, а відповідачем заявлено, що вказаний договір позики вона не укладала та не підписувала, кошти в позику не брала суд мав би досліджувати не лише загальні поняття про виконання зобов`язання, але і природу договору відступлення прав вимоги та позики. Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором позики в даному випадку, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості. Оскільки основного зобов`язання не було, то і укладений договір про відступлення права вимоги не відповідає волі умовного боржника. Крім того, якщо уважно вивчити позовну заяву про стягнення коштів та договір позики, позивач, знаючи про відсутність існування самого договору позики, посилається саме на п. 3 договору, що у випадку передачі права вимоги за цим договором третім особам, позикодавець на підтвердження дійсності права вимоги передає новому кредитору нотаріальну копію договору позики, що є доказом наявності відповідного права вимоги на момент відступлення. Щодо цього питання варто відзначити правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, відповідно до якої доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні, а не документи, що засвідчують права, які передаються. Документи ж, які засвідчують саме право (вимогу) не є предметом договору цесії і не мають ніякого відношення до статусу цесіонарія, а тому їх не передання цесіонарію означає лише не виконання цедентом додаткового юридичного обов`язку, наявного у нього в силу закону. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Відповідач посилається на постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського руду від 09 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17 та вказує, що саме факту передання позикодавцем (відповідачем) грошових коштів позичальнику (позивачу) не доведено. Той факт, що в п. 1 Договору позики зазначено, що передачу коштів нібито було здійснено до підписання вказаного договору, не доводить сам факт передачі коштів. Оскільки ОСОБА_1 зазначає, що договір позики не укладала, та й взагалі ніколи його не бачила, умови вказаного договору викладені на користь позивача. Підтвердженням відсутності у відповідача договору є п. 8 самого договору позики, який передбачає, що цей договір складено та нотаріально посвідчено у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з них зберігається у справах приватного нотаріуса Кударенко В.М., а інший видається позикодавцю. Тобто, екземпляр для позичальника не передбачався взагалі. Єдиним можливим доказом факту укладання договору позики, є дослідження оригіналу договору, який має бути у позикодавця відповідно до п. 2.10 та п. 3 спірного договору позики. Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд у своїх справах № 2109/1704/17 від 13 травня 2020 року № 757/28231/13-ц від 23 грудня 2020 року № 201/11338/17 від 29 червня 2021 року. Отже, всупереч приписам Верховного Суду, суд першої інстанції не дав належної оцінки правовідносинам, які виникли. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Оскільки на даний час немає іншого способу підтвердження укладання спірного договору, окрім дослідження його оригіналу, з подальшою можливістю здійснення експертизи даного документу та підписів на ньому в судовому засіданні було заявлено клопотання від 27 березня 2023 року про витребування оригіналів документів. В свою чергу, суд першої інстанції не тільки прийняв рішення на підставі копії документів (неналежного доказу), які ставилися під сумнів як доказ відповідачем, але й проігнорував клопотання відповідача про витребування та дослідження оригіналу договору позики та інших документів. Саме дослідження оригіналу доказу дало б можливість здійснити почеркознавчу експертизу для доведення факту, що підпис на спірному договорі виконаний не ОСОБА_1 . В оскаржуваному рішенні суд зазначає, що договір позики не визнавався судом недійсним та відповідно до презумпції правомірності правочину є правомірним, а тому безпідставними є посилання відповідача на те, що факт отримання коштів не підтверджується договором позики, а його екземпляр навіть не був наданий позичальнику. З зазначених підстав, відповідачем було подано клопотання про зупинення провадження у справі № 757/128/23-ц до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 753/2002/23 про визнання спірного договору позики недійсним, яка паралельно слухається Дарницьким районним судом м. Києва. Однак, суд без належного обґрунтування знову ж таки відмовив у задоволенні вказаного клопотання відповідачу. В даному випадку, відповідач наголошує, що її майно хочуть незаконно забрати, ніякого договору вона не укладала, підписи свої не ставила, доступу до якого не має, у руках якого ніколи не тримала.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що у відповідності до наданої суду фотокопії, 11 січня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кударенко В. М. та зареєстровано в реєстрі за №93.

Згідно п. 1. вказаного Договору позики, позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 16 000 000,00 грн. у позику. Передачу грошей здійснено до підписання цього договору, про що свідчить підписи на цьому договорі.

Вказана позика є безпроцентною (пункт 2.1. Договору позики).

Відповідно до п. 2.2. Договору позики, Сторони домовилися, що позика повертається двома частинами: кінцевий термін повернення першої частини - 11 липня 2022 року, кінцевий термін повернення другої частини 11 липня 2023 року.

Пунктом 2.3. Договору позики встановлено, що повернення здійснюється частинами - повернення 12 000 000,00 грн. має бути здійснено не пізніше 11 липня 2022 року включно; повернення 4 000 000,00 грн. має бути здійснено не пізніше 11 липня 2023 року включно.

Відповідно до п. 2.7. Договору позики, позикодавець має право передачі своїх прав та обов`язків за цим договором, у повному або частковому обсязі, третім особам, без погодження з позичальником, зокрема шляхом здійснення відступлення права вимоги. Таке відступлення може бути здійснено як до моменту настання кінцевого терміну повернення позики (її частини), та і після його настання.

06 жовтня 2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором позики, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Єременко Л.О. та зареєстрований у реєстрі за №155.

Згідно п. 1. Договору відступлення, первісний позикодавець ( ОСОБА_4 ) передає право вимоги щодо виконання зобов`язань по передачі йому першої частини позики по Договору позики, які набуті ОСОБА_4 на підставі вищевказаного Договору позики, укладеного із відповідачем, ОСОБА_3 приймає у власність ці права та обов`язки на умовах визначених цим Договором.

Пунктом 2 Договору відступлення встановлено, що право вимоги за Договором позики відступається новому позикодавцю частково на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи:

- право вимагати повернення першої частини позики - грошових коштів у розмірі 12 000 000,00 грн. не пізніше 11 липня 2022 року включно;

- право, у випадку коли Позичальник своєчасно не поверне Новому позикодавцю позику (частково або повністю) в сумі і строки передбачені Договором позики та цим Договором, пред`явити цей Договір до стягнення в безспірному порядку і в строки, передбачені чинним законодавством України;

- право звернути стягнення на будь-яке майно Позичальника на яке, згідно законодавством України, може бути звернене стягнення. Звернення стягнення здійснюється як за рішенням суду так і на підставі виконавчого напису нотаріуса.

- всі інші права та обов`язки, передбачені Договором позики, відступаються новому позикодавцю у повному обсязі, окрім права отримання/вимоги другої частини позики у розмірі 4 000 000,00 грн.

Згідно п. 2.4. Договору позики, виконання зобов`язання за договором має бути здійснено готівкою у приміщенні приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за адресою АДРЕСА_1 або за іншою адресою вказаною Позикодавцем.

Відповідно до п. 3. Договору відступлення, цей Договір не передбачає проведення між Сторонами розрахунків, відступлення права вимоги за цим Договором здійснюється безкоштовно.

Згідно п. 3. Договору позики, у випадку передачі Позикодавцем права вимоги за цим договором третім особам у частці, Позикодавець, на підтвердження дійсності права вимоги, передає новому кредитору за договором відступлення права вимоги нотаріальну копію даного договору, що є доказом наявності відповідного права вимоги на момент відступлення. При цьому, на оригінальному примірнику договору позики, який залишається у Позикодавця, робиться відмітка про здійснене відступлення.

Згідно п. 9. Договору відступлення, разом із укладенням цього Договору, Новому позикодавцю на підтвердження дійсності права вимоги передано засвідчену нотаріально копію Договору позики, що є доказом наявності відповідного права вимоги на момент відступлення. При цьому на оригінальному примірнику Договору позики, який залишається у первісного позикодавця, зроблена відмітка про здійснене відступлення.

На виконання пункту 15. Договору відступлення, позивачем повідомлено у семиденний строк відповідача про укладення цього Договору, що підтверджується відповідним листом від 13 жовтня 2022 року.

Рішення суду першої інстанції оскаржується ОСОБА_1 в частині задоволених первісних позовних вимог, а, відтак, в частині відхилених вимог зустрічної позовної заяви апеляційним судом не переглядається.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник отримала у позику від позикодавця грошові кошти в сумі 16 000 000, 00 грн., проте, частину позики у розмірі 12 000 000, 00 грн. у встановлений договором строк до 11 липня 2022 року включно не повернула.

Однак, апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

У статтях 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплене право кожного на захист свого цивільного (особистого немайнового або майнового) права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 і від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 вказував про те, що 11 січня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір позики, який посвідчено приватний нотаріусом КМНО Кударенко В.М. та зареєстровано в реєстрі за №93. Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_4 у позику 16 000 000 грн. 06 жовтня 2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги за вказаним договором позики щодо грошових коштів у розмірі 12 000 000 грн. Позику у встановлений законом строку відповідач не повернула.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 вказувала про те, що оспорюваний договір позики ніколи не укладала, підписи на вказаному документі не її, грошових коштів у позику від ОСОБА_4 не отримувала та й взагалі вона особисто не знайома з ОСОБА_4 та жодного разу його не бачила.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду страви і підлягають встановленню для ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електрону копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) такий доказ не береться судом до уваги.

Відтак, оскільки позивачем подано позов про стягнення коштів на підставі договору про відступлення прав вимоги від 06 жовтня 2022 року за договором позики, посвідченим 11 січня 2018 року приватним нотаріусом КМНО Кударенко В.М., реєстровий № 93, а відповідачем заявлено, що договір позики вона не укладала та не підписувала, кошти в позику не брала, суд мав би досліджувати не лише загальні поняття про виконання зобов`язання, але і природу договору позики та відступлення прав вимоги.

Копія наданого позивачем договору позики не є належним доказом у справі і не може бути використана в якості доказу на підтвердження наведених у позовній заяви обставин, оскільки стороною позивача не надану суду оригіналу вказаного договору. За таких обставин, є недоведеним факт укладання договору позики та отримання у відповідності до його положень коштів відповідачем.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 81 ЦПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Враховуючи категоричне заперечення відповідачем факту укладення договору позики, судом апеляційної інстанції надано можливість стороні позивача спростувати зазначені заперечення, та згідно з вимогами ч. 4 ст. 81 ЦПК України надати суду оригінал договору позики, для чого була оголошена перерва.

Однак, представник позивача, як і позивач обов`язку визначеного ст. 95, ч. 4 ст. 81 ЦПК України не виконали, оригіналу договору позики суду не надали і в судове засідання суду апеляційної інстанції 08 листопада 2023 року не з`явились.

За таких обставин, апеляційний суд, на підставі приписів ч. 4 ст. 81 ЦПК України вважає встановленим факт не укладення ОСОБА_1 договору позики від 11 січня 2018 року між нею та ОСОБА_4 , який посвідчено приватним нотаріусом КМНО Кударенко В.М. та зареєстровано в реєстрі за № 93.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з позовом, ОСОБА_3 не надав суду оригінал договору позики, мотивуючи це тим, що йому було надано лише нотаріальну копію договору позики з відміткою про відступлення частини суми позики по зазначеному договору.

Натомість, такі доводи є необґрунтованими та не можуть підтверджувати факту укладення договору позики, за яким було відступлено право вимоги.

В даному випадку не надання стороною позивача оригіналу договору позики позбавляє сторону відповідача можливості довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх заперечень, а саме факт не підписання нею зазначеного договору. Зазначені дії ставлять сторони в нерівні умови та порушують принцип диспозитивності та змагальності сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про витребування оригіналу договору позики, а також договору про відступлення права вимоги. Однак, суд першої інстанції не розглянув зазначене клопотання та вирішив справу за наявними у матеріалах справи доказами, які в силу вимог ст. 77-79 ЦПК України не можуть вважатися належними, допустимими та достовірними з підстав зазначених вище.

Враховуючи зазначене, за відсутності підтвердження факту укладення договору позики відповідачем, відсутні підстави вважати, що остання має будь-які зобов`язання за договором відступлення права вимоги за не укладеним договором.

За таких обставин, суд першої інстанції по суті дійшов не обґрунтованого висновку про наявність підстав до задоволення позову, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови по суті вимог позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі апеляційної скарги відповідач сплатила 20 130 грн. судового збору. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав до задоволення апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню з позивача на її користь.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 травня 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 20 130 (двадцять тисяч сто тридцять) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 10 листопада 2023 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.