Постанова

від 27.11.2024 по справі 757/128/23-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 757/128/23-ц

провадження № 61-17147св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивований тим, що 11 січня 2018 року між ОСОБА_4

і ОСОБА_2 укладено договір позики, який посвідчено приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. та зареєстровано в реєстрі за № 93. Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 у позику 16 000 000,00 грн.

06 жовтня 2022 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги за вказаним договором позики щодо коштів

у розмірі 12 000 000,00 грн. Позику у встановлений законом строк відповідачка не повернула.

ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 коши за договором позики

в сумі 12 000 000,00 грн.

У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору відступлення прав вимоги за договором позики недійсним.

Зустрічний позов мотивований тим, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М., яка посвідчувала спірний договір, припинила свою діяльність у зв`язку із смертю, її нотаріальний архів та документи втрачено, і їх пошуком займається поліція. Це не перша справа одних і тих самих осіб за майже аналогічної схемою. Ціллю шахрайських дій

є земля, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Експерт проект груп консалтинг», в якому ОСОБА_5 є учасником в розмірі

99,97 % статутного капіталу, але не є власником землі і ніколи ним не була. Оскільки основного зобов`язання не було, то й укладений договір про відступлення права вимоги не відповідає волі боржника, а отже, може бути визнаний недійсним. Той факт, що в пункті 1 договору позики зазначено, що передання коштів нібито було здійснено до підписання вказаного договору, не доводить сам факт передання коштів. Оскільки ОСОБА_5 договір позики не укладала, взагалі ніколи його не бачила, то умови вказаного договору викладені на користь позивача. Підтвердженням відсутності

у відповідача договору є пункт 8 самого договору позики, який передбачає, що цей договір складено та нотаріально посвідчено у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з них зберігається у справах приватного нотаріуса Кударенко В. М., а інший видається позикодавцю. Тобто екземпляр для позичальника не передбачався взагалі. Єдиним можливим доказом факту укладання договору позики є дослідження оригіналу договору, який має бути у позикодавця відповідно до пункту 2.10 і пункту 3 договору позики.

ОСОБА_2 просила визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договором позики, посвідченим 11 січня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М., реєстровий номер 93.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти за договором позики у сумі 12 000 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позичальниця отримала у позику кошти в сумі 16 000 000,00 грн, проте частину позики у розмірі 12 000 000,00 грн у встановлений договором строк до 11 липня 2022 року включно не повернула.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та безпідставності.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задоволено.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року

в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано і ухвалено

в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при зверненні до суду

з позовом ОСОБА_1 не надав суду оригінал договору позики, мотивуючи це тим, що йому було надано лише нотаріальну копію договору позики

з відміткою про відступлення частини суми позики за цим договором. Копія договору позики не є належним доказом у справі і не може бути використана як доказ на підтвердження наведених у позовній заяви обставин, оскільки сторона позивача не надала суду оригіналу вказаного договору. За таких обставин недоведеним є факт укладення договору позики та отримання відповідно до його положень коштів відповідачем. В цьому випадку ненадання стороною позивача оригіналу договору позики позбавляє сторону відповідача можливості довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, а саме факт непідписання нею такого договору. Зазначені дії ставлять сторони в нерівні умови та порушують принцип диспозитивності і змагальності сторін. В суді першої інстанції відповідачка заявляла клопотання про витребування оригіналу договору позики, а також договору про відступлення права вимоги. Однак суд першої інстанції не розглянув зазначене клопотання та вирішив справу за наявними у матеріалах справи доказами, які відповідно до статей 77-79 ЦПК України не можуть вважатися належними, допустимими та достовірними з підстав, зазначених вище. За відсутності підтвердження факту укладення договору позики, немає підстав уважати, що ОСОБА_2 має будь-які зобов`язання за договором відступлення права вимоги за неукладеним договором.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року

в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору відступлення прав вимоги за договором позики недійсним в апеляційному порядку не переглядалося.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

01 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року і передати справу на новий розгляд до Київського апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що сторона позивача у судовому засіданні 18 жовтня 2023 року надала суду для огляду оригінал договору про відступлення права вимоги від 06 жовтня 2022 року за договором позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єременко Л. О. та зареєстрований у реєстрі за № 155. Також суду було надано для огляду завірену цим нотаріусом копію договору позики від

11 січня 2018 року із відповідною відміткою про укладення договору відступлення права вимоги. Вказує, що оскільки відступлення права вимоги було лише на частину суми позики, то нотаріус оригінал договору позики повернув первісному позикодавцю ОСОБА_4 як борговий документ, який повинен залишатися у первісного позикодавця. Проте ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Законодавство України не передбачає передання оригіналу боргового документа (договору позики) новому кредитору - позикодавцю, якому відступлено право вимоги на частину суми позики.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2023 року у справі № 209/467/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає порушення судом норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

31 січня 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада

2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов?язку сплатити борг саме в такому розмірі, який зазначено у договорі.

У разі отримання відповідних вимог від нового кредитора боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов?язанням, що виникло на підставі договору позики. Вказує, що саме оригінальний примірник договору позики підтверджує безспірність такої позики та заборгованості. Сторона позивача оригіналу договору позики не надала.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.

17 січня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що 11 січня

2018 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 укладено договір позики, який посвідчила приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. та зареєструвала в реєстрі за № 93, за умовами якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 у позику у сумі 16 000 000,00 грн.

Відповідно до пункту 2.3 копії договору позики повернення здійснюється частинами: повернення 12 000 000,00 грн має бути здійснено не пізніше

11 липня 2022 року включно; повернення 4 000 000,00 грн має бути здійснено не пізніше 11 липня 2023 року включно.

Відповідно до пункту 2.7 копії договору позики позикодавець має право передачі своїх прав та обов`язків за цим договором, у повному або частковому обсязі, третім особам, без погодження з позичальником, зокрема шляхом здійснення відступлення права вимоги. Таке відступлення може бути здійснено як до моменту настання кінцевого терміну повернення позики

(її частини), та і після його настання.

06 жовтня 2022 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Єременко Л. О. та зареєстрований у реєстрі за № 155 (далі - договір відступлення).

Згідно з пунктом 1 договору відступлення первісний позикодавець

( ОСОБА_4 ) передає право вимоги щодо виконання зобов`язань

передання йому першої частини позики за договором позики, які набуті ОСОБА_4 на підставі вказаного договору позики, укладеного

з відповідачем, ОСОБА_1 приймає у власність ці права та обов`язки на умовах, визначених цим договором.

У пункті 2 договору відступлення встановлено, що право вимоги за договором позики відступається новому позикодавцю частково на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи: право вимагати повернення першої частини позики - грошових коштів у розмірі

12 000 000,00 грн не пізніше 11 липня 2022 року включно; право, у випадку коли позичальник своєчасно не поверне новому позикодавцю позику (частково або повністю) в сумі і строки, передбачені договором позики та цим договором, пред`явити цей договір до стягнення в безспірному порядку

і в строки, передбачені законодавством України; право звернути стягнення на будь-яке майно позичальника, на яке згідно із законодавством України може бути звернене стягнення. Звернення стягнення здійснюється як за рішенням суду, так і на підставі виконавчого напису нотаріуса. Всі інші права та обов`язки, передбачені договором позики, відступаються новому позикодавцю у повному обсязі, окрім права отримання/вимоги другої частини позики у розмірі 4 000 000,00 грн.

Відповідно до пункту 3 договору відступлення, цей договір не передбачає проведення між сторонами розрахунків, відступлення права вимоги за цим договором здійснюється безкоштовно.

Згідно з пунктом 3 копії договору позики, у разі передачі позикодавцем права вимоги за цим договором третім особам у частці позикодавець на підтвердження дійсності права вимоги передає новому кредитору за договором відступлення права вимоги нотаріальну копію цього договору, що є доказом наявності відповідного права вимоги на момент відступлення. При цьому на оригінальному примірнику договору позики, який залишається

у позикодавця, робиться відмітка про здійснене відступлення.

Згідно з пунктом 9 договору відступлення разом з укладенням цього договору новому позикодавцю на підтвердження дійсності права вимоги передано засвідчену нотаріально копію договору позики, що є доказом наявності відповідного права вимоги на момент відступлення. При цьому на оригінальному примірнику договору позики, який залишається у первісного позикодавця, зроблено відмітку про здійснене відступлення.

З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 вересня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада

2024 року, у справі № 753/2002/23 за позовом ОСОБА_2 до

ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_1 , про визнання договору позики недійсним в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив висновок, що «… договір позики, посвідчений 11 січня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М., реєстровий номер 93, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не укладався, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. не виготовлявся, не посвідчувався та не реєструвався у реєстрі за номером 93».

Роблячи такий висновок, суди виходили із того, що єдиним можливим доказом факту укладання договору позики є дослідження оригіналу договору, однак відповідач ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, в судові засідання не з`явився, на виконання вимог ухвали суду для дослідження судом і призначення експертизи свій примірник договору не надав, станом на час розгляду справи архів та документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. втрачені і на зберігання до Київського державного нотаріального архіву не передані, а тому вичерпані усі процесуальні можливості з`ясування цих обставин.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 жовтня 2018 року у справі № 924/1096/17 зроблено висновок, що договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини першої статті 1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абзаці 1 частини першої статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним

з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження

№ 61-30435сво18) міститься висновок, що «реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі

№ 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам

і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17 вказано, що «договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1 статті 1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1 статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте

в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що сторонами справи не було доведено факту передання позикодавцем (відповідачем) грошових коштів позичальнику (позивачу), дійшли висновку, що наявні договори між позивачем та відповідачем в якості договорів позики є неукладеними».

У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належного виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона

є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що незважаючи на «знаходження»

в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що

і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, коли кредитору не передавався борговий документ. Тобто наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належне виконання боржником свого обов`язку.

Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 596/1123/19 (провадження № 61-7056св22) та від

05 червня 2024 року у справі № 640/15157/16-ц (провадження

№ 61-4579св24).

У постанові Верховного Суду від 08 червня 2020 року у справі № 723/779/20 (провадження № 61-11906св21) про визнання договору недійсним зроблено висновок, що «сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг саме

у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору».

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими доказами.

У частинах другій, шостій статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано,

а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,

в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Апеляційний суд встановив, що доводи позивача про боргові зобов`язання відповідачки ґрунтуються не на оригіналі боргового зобов`язання, а на копії. Врахувавши категоричне заперечення відповідачки факту укладення договору позики, суд апеляційної інстанції надав можливість стороні позивача спростувати зазначені заперечення та згідно з частиною четвертою статті 81 ЦПК України надати суду оригінал договору позики, для чого було оголошено перерву. Однак представник позивача, як і позивач обов`язку, визначеного статтею 81, частиною четвертої статті 95 ЦПК України, не виконали, оригіналу договору позики суду не надали і в судове засідання суду апеляційної інстанції 08 листопада 2023 року не з`явились.Суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, а не її копія чи документ, виготовлений за допомогою технічних засобів.

Аргументи заявника про неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 вересня 2023 року у справі № 209/467/20,

є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судом у цій справі, не суперечать висновку Верховного Суду у постанові, наведеній заявником

у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, апостанови Київського апеляційного суду від 08 листопада

2023 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає; доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного оскарження не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено

з порушенням норм процесуального права.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов