Постанова

від 15.11.2023 по справі 500/1070/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 500/1070/23 пров. № А/857/11212/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року (ухвалене головуючою-суддею Мірінович У.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріусу Чортківського районного нотаріального округу Тернопільської області Доліби Олени Володимирівни) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач) (за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Чортківського районного нотаріального округу Тернопільської області Доліби Олени Володимирівни (далі - Приватний нотаріус Доліба О.В., третя особа)), в якому просила визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо відмови у виплаті їй суми пенсії, які належали до виплати померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 за період з 01.04.2019 по 30.04.2022 в розмірі 131607,02 грн на підставі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 по справі №500/9304/21 та стягнути з відповідача вказані суми пенсії.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.05.2023 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішенням суду від 19.01.2022 по справі №500/9304/21 ГУ ПФУ було зобов`язано здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату основного розміру пенсії ОСОБА_2 на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим спеціальним званням, надбавки за вислугу років, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням виплачених сум. Вказане рішення суду виконане в межах повноважень, ОСОБА_2 нараховано доплату пенсії в сумі 131607,02 грн за період з 01.04.2019 по 30.04.2022. Зазначене рішення суду внесено до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. Вказує, що на сьогоднішній день здійснюється погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, за відповідною бюджетною програмою.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 по справі №500/9304/21 визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_2 згідно оновленої довідки про грошове забезпечення станом на 05.03.2019 та зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.04.2019 згідно оновленої довідки про грошове забезпечення станом на 05.03.2019 з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим спеціальним званням, надбавки за вислугу років, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням виплачених сум.

На виконання вказаного судового рішення, ГУ ПФУ нарахувало ОСОБА_2 доплату за період з 01.04.2019 по 30.04.2022 в розмірі 131607,02 грн, яку фактично не виплачено.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 17.06.2022, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, про що внесено відповідний актовий запис №117 про смерть особи.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії серії НОМЕР_2 .

Приватним нотаріусом Долібою О.В., на підставі заяви дружини спадкодавця ОСОБА_1 про прийняття спадщини (зареєстровано в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за №356), 28.06.2022 заведено спадкову справу №162/2022 щодо майна померлого, яку зареєстровано у Спадковому реєстрі за №69416716.

З матеріалів видно, що до відкриття третьою особою спадкової справи №162/2022 щодо майна померлого, його спадкоємиця (дружина), звернулась із заявою від 06.06.2022 до ГУ ПФУ, у якій просила повідомити їй про розмір нарахованої та невиплаченої померлому чоловіку суми доплати за судовим рішенням від 19.01.2022 по справі №500/9304/21, та виплатити нараховану заборгованість спадкодавця.

Листом ГУ ПФУ №2227-2332/М-02/8-1900/22 від 20.06.2022 позивачку повідомлено про те, що сума заборгованості померлого ОСОБА_2 обліковується в автоматизованій базі даних обробки пенсійної документації та її виплата буде проведена після виділення коштів на ці витрати.

Приватним нотаріусом Долібою О.В. скеровано на адресу відповідача запит №383/02-14 від 26.09.2022 про надання довідки про наявність суми недоодержаної пенсії або інших виплат (в тому числі згідно рішень, постанов, ухвал судів) та їх розмір, що належали померлому пенсіонеру ОСОБА_2 .

Відповіддю №1900-0504-8/29144 від 05.10.2022 повідомлено про те, що на виконання рішення суду від 19.01.2022 по справі №500/9304/21 було нараховано померлому суми коштів, які станом на 05.10.2022 не виплачені.

30.01.2023 позивачка повторно звернулась до відповідача із заявою про виплату їй нараховані померлому чоловіку суми доплати за судовим рішенням від 19.01.2022 по справі №500/9304/21, однак відповідач листом №527-438/М-02/8-1900/23 від 16.02.2023 повідомив про нарахування за вказаним судовим рішенням померлому пенсіонеру суми доплати в розмірі 131607,02 грн за період з 01.04.2019 по 30.04.2022, та вказано що такі суми заборгованості виплачується за окремою бюджетною програмою та не включаються в недоотриману пенсію.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті їй, як дружині померлого пенсіонера, заборгованості з пенсійних виплат, що підлягали виплаті, та залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має право на одержання суми пенсії, що підлягали виплаті її чоловіку, і які залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю. Натомість відповідач, відмовляючи позивачці у виплаті суми недоодержаної пенсії, діяв протиправно та всупереч нормам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058), сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Згідно ст.61 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб №2262-XII від 09.04.1992 (далі - Закон №2262), суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Згідно ч.3 ст.61 Закону №2262, зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Такий підхід до врегулювання спірних правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного осіб, для яких спільно з отримувачем цих сум, які є доходом сім`ї.

У постанові Верховного Суду від 30.01.2020 по справі №200/10269/19-асформульовано висновок, відповідно до якого, у разі переходу до членів сім`ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактичнозакономвстановлено переважне право членів сім`ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.

Такий висновок Верховного Суду стосується випадків, коли члени сім`ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсією у разі втрати годувальника, реалізувала своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому ч.1 ст.52 Закону №1058 та ч.1 ст.61 Закону №2262, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера (ч.2 ст.52 Закону №1058), проте не отримала таку виплату й оскаржує прийняте суб`єктом владних повноважень рішення з цього питання.

Вказаний висновок сформований Верховним Судом у постанові від 06.04.2022 по справі №200/10136/20-а.

Як зазначалось вище, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 17.06.2022 і 06.06.2022 позивачка звернулася до ГУ ПФУ із заявою про виплату нарахованої, але невиплаченої за життя померлого пенсії.

Таким чином, позивачкою виконано свій обов`язок щодо звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи те, що дружина померлого пенсіонера ОСОБА_2 звернулася до пенсійного органу за відповідними виплатами після смерті пенсіонера, вона має право на одержання суми пенсії, яка підлягала виплаті померлому пенсіонеру з числа військовослужбовців, але не була виплачена пенсійним органом у зв`язку з його смертю.

Додатково колегія суддів зазначає, що право позивачки на отримання спірних сум пенсії є законними сподіваннями, оскільки така виплата передбачена національним законодавством. Таке майнове право підпадає під поняття майно у значенні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), а відмова відповідача є втручанням в право на мирне володіння майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обгрунтованості даного позову.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року по справі №500/1070/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук