Рішення
від 15.11.2023 по справі 904/5072/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2023м. ДніпроСправа № 904/5072/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від прокуратури: Волкогон Т.В.;

від позивача: Григоренко А.В.;

від відповідача: Котович М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури (м. Дніпро) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тополь-2" (м. Дніпро)

про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном

Ю.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дніпропетровська обласна прокуратура (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (далі - позивач) з позовною заявою, в якій просить суд:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Тополь-2" (далі - відповідач), усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, житловий масив Тополя-1, 15Л, загальною площею 185 кв. м, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва: комплекс магазинів, що складається з магазину літ. Б-1, загальною площею 82,20 кв. м, магазину літ В-1, загальною площею 55,60 кв. м, торгового павільйону літ Г-1, загальною площею 13,40 кв. м, торгового павільйону літ. Д-1, загальною площею 13,40 кв. м, всього 4 об`єкти загальною площею 164,60 кв. м;

- припинити володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Тополь-2" нерухомим майном: комплекс магазинів, що складається з магазину літ. Б-1, загальною площею 82,20 кв. м, магазину літ В-1, загальною площею 55,60 кв. м, торгового павільйону літ Г-1, загальною площею 13,40 кв. м, торгового павільйону літ. Д-1, загальною площею 13,40 кв. м, всього 4 об`єкти загальною площею 164,60 кв. м., яке розташоване за адресою: м.Дніпро, житловий масив Тополь-1, 15Л, проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., номер 55452549 від 01.12.2020 (номер запису - 39474335), шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2137766812101.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- під час вивчення законності набуття речових прав на об`єкти нерухомого майна, дотримання вимог містобудівного та земельного законодавства обласною прокуратурою з`ясовано, що 30.07.2020 державним реєстратором Виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучковою Т.Ф. зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на комплекс будівель загальною площею 164,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Державна реєстрація проведена на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації б/н, зареєстрованої 03.10.2017 Управлінням державного архітектурного-будівельного контролю Дніпровської міської ради. В пункті 11 зазначеної декларації зазначено, що будівельні роботи розпочаті на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт ДП 082653979856, зареєстрованої 10.06.2017 Управлінням державного архітектурного-будівельного контролю Дніпровської міської ради. При цьому, в пункті 13 зазначеної декларації зазначено про те, що надання інформації про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою не передбачено частиною четвертою статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Однак частина четверта статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції станом на жовтень 2017 рік таких виключень не передбачала;

- як вбачається з листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради №10/8-44 від 27.03.2023, управлінням не реєструвалася дозвільна документація (декларація про початок будівельних робіт або дозвіл) та документи, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (декларації про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат) по об`єкту, розташований за адресою: м.Дніпро, житловий масив Тополя-1, 15Л;

- відповідно до даних Реєстру будівельної діяльності не здійснювалася реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт ДП 082653979856 від 10.06.2017 та декларації про готовність об`єкта до експлуатації б/н від 03.10.2017. Згідно з даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста адреса "житловий масив Тополя-1, 15Л" офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалась (лист Дніпровської міської ради № 7/22-862 від 27.04.2023);

- відомості про речові права на земельну ділянку ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Дніпровською міською радою, що здійснює розпорядження земельними ділянками на території міста Дніпра, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 у власність чи користування не передавалася;

- у подальшому, на підставі акту від 04.08.2020 посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Н.Б. за № 2205 та № 2206 зазначене нерухоме майно ОСОБА_1 передано до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстрой Проперті 2020". В свою чергу ТОВ "Будстрой Проперті 2020" складено акт від 10.08.2020, на підставі якого передано будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , як внесок зі статутного капіталу ОСОБА_2 , як учаснику, що виходить з товариства. Як вбачається з витягу є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, товариство з обмеженою відповідальністю "Будстрой Проперті 2020" з ідентифікаційним кодом 43807627 вперше зареєстроване 09.09.2020, та має єдиного учасника - ОСОБА_2 , що володіє 100 відсотками статутного капіталу. ОСОБА_1 є директором цього товариства, але учасником його не являється. Таким чином, акт приймання передачі від 04.08.2020 між ОСОБА_1 та ТОВ "Будстрой Проперті 2020" та акт приймання передачі від 10.08.2020 між ТОВ "Будстрой Протерті 2020" та ОСОБА_2 містять недостовірну інформацію, оскільки вони укладені з юридичною особою, що не була створена на час їх підписання, відповідно до норм чинного законодавства, а також містять недостовірну інформацію щодо членства фізичних осіб у товаристві. В свою чергу ОСОБА_2 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до Статутного капіталу ТОВ "Тополь-2" від 01.12.2020 передав будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , як внесок до статутного капіталу ТОВ "Тополь-2". При цьому на підставі акту приймання передачі частки у статутному фонді ТОВ "Тополь-2" складеному між ОСОБА_2 та ПП "Фенікс" 08.12.2020, ОСОБА_2 безоплатно вийшов зі складу учасників товариства, та на сьогодні єдиним учасником товариства є його засновник - ПП "Фенікс";

- на теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про реєстрацію права власності на комплекс будівель за адресою: м. Дніпро, житловий масив Тополя-1, 15Л, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тополь-2";

- при цьому, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам не передавалась; розпорядчі документи, на підставі яких об`єктам нерухомості, розташованим на земельній ділянці присвоєно адресу у м. Дніпрі "житловий масив Тополя-1, будинок, 15Л" не видавались, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим грубо порушено право комунальної власності територіальної громади м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради;

- за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , збудовано нерухоме майно - комплекс магазинів, що складається з магазину літ. Б-1, загальною площею 82,2 кв. м, магазину літ В-1, загальною площею 55,6 кв. м, торгового павільйону літ Г-1, загальною площею 13,4 кв. м, торгового павільйону літ. Д-1, загальною площею 13,4 кв. м, всього 4 об`єкти загальною площею 164,60 кв. м., що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України;

- в результаті незаконної реєстрації права власності на комплекс будівель, розташований за адресою: житловий масив Тополя-1, 15Л в м. Дніпрі, порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Дніпра, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою. Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес;

- правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не відводилася ні ОСОБА_3 , ні ТОВ "Будстрой Проперті 2020", ні ОСОБА_2 , ні ТОВ "Тополь-2", оскільки Дніпровською міською радою рішення про відведення цієї земельної ділянки у користування чи у власність зазначеним фізичним та юридичним особам не виносились (лист Дніпровської міської ради № 7/22-862 від 27.04.2023);

- як встановлено з листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №25132/5/04-36-24-12-13 від 04.07.2023 ТОВ "Будстрой Проперті 2020" та ТОВ "Тополь-2" податкова звітність за землю не подавалась. Згідно з поданими податковими деклараціями іншими юридичними особами податкові зобов`язання з плати за землю на 2020-2023 роки за земельну ділянку у АДРЕСА_1 , також не нараховувались;

- відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3 520/16-ц). Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього;

- як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження для здійснення державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 надано державному реєстратору декларацію про готовність об`єкта до експлуатації без номеру від 03.10.2017 та технічний паспорт від 12.01.2019, виготовлений ФОП Латаковим В.В. При цьому жодного документу, що підтверджував присвоєння адреси новоствореному об`єкту нерухомого майна та відведення земельної ділянки під його будівництво заявником державному реєстратору не надано;

- як встановлено з листа Дніпровської міської ради №7/22-862 від 27.04.2023 адреса "ж/м Тополя-1, 15Л" жодному об`єкту нерухомості в місті Дніпрі не надавалась, відповідні документи, на підставі яких присвоєно або змінено цю адресу у міської ради відсутні. Паспорти прив`язки тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, містобудівні умови та обмеження про проєктування об`єктів будівництва за адресою: ж/м Тополя-1, 15Л Головним архітектурно-планувальним управлінням Дніпровської міської ради не оформлювалися;

- як вбачається з відомостей, отриманих прокурором на запит, в єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відсутні відомості про реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт ДП 082653979856 від 10.06.2017, як і декларації про готовність об`єкта до експлуатації б/н від 03.10.2017 стосовно об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , замовником ОСОБА_1 . Також Управлінням державного архітектурного-будівельного контролю Дніпровської міської ради підтверджено той факт, що реєстрація цих документів не здійснювалась (лист № 10/8-44 від 27.03.2023). Таким чином, в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , не зважаючи на той факт, що адреса цьому об`єкту в установленому законом порядку не присвоювалася, та декларація про готовність об`єкта до експлуатації б/н від 03.10.2017 уповноваженим органом місцевого самоврядування не реєструвалася та відповідно відсутня їх реєстрація в єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, що в свою чергу свідчить про те, що такі будівлі в експлуатацію не введені, та є самочинним будівництвом;

- головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України);

- правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним;

- вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою;

- як встановлено, після здійснення державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно - комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна б/н від 04.08.2020, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Н.Б. за № 2205 та № 2206, зазначене нерухоме майно передано до статутного капіталу ТОВ "Будстрой Проперті 2020". В свою чергу ТОВ "Будстрой Проперті 2020" 10.08.2020 передано зазначену будівлю як внесок зі статутного капіталу, що виходить з товариства ОСОБА_2 , яким 01.12.2020 також на підставі акту приймання передачі це майно передано до статутного капіталу ТОВ "Тополь-2". Отже саме акти передавання майна у даних правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення сторін даного правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків, а тому зазначені акти за своєю правовою суттю є правочинами;

- відповідно до відомостей Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація ТОВ "Будстрой Проперті 2020" проведена 09.09.2023 державним реєстратором Виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучковою Т.Ф. Тобто акти приймання-передачі нерухомого майна б/н від 04.08.2020 підписані між ОСОБА_1 та ТОВ "Будстрой Проперті 2020" та від 10.08.2020, підписаний між ТОВ "Будстрой Проперті 2020" та ОСОБА_2 , як правочини вчинені юридичною особою поза межами її процесуальної правоздатності (за місяць до її створення). Зазначені обставини поряд з тим, що ці правочини укладені щодо самочинно збудованого нерухомого майна, на яке право не виникало, вчинені виключно з метою протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності, є нікчемними в силу статті 228 Цивільного кодексу України як такі, що порушують публічний порядок;

- повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.

- з огляду на викладене, вбачається найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , є її повернення власнику з приведенням відповідачем у придатний до використання стан, шляхом знесення самочинного будівництва.

- належним способом захисту порушених прав на земельну ділянку територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради є повернення земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , та знесення самочинно збудованого нерухомого майна - комплексу магазинів, що складається з магазину літ. Б-1, загальною площею 82, 2 кв. м, магазину літ В-1, загальною площею 55, 6 кв. м, торгового павільйону літ Г-1, загальною площею 13, 4 кв. м, торгового павільйону літ. Д-1, загальною площею 13, 4 кв. м, всього 4 об`єкти загальною площею 164, 60 кв. м. В свою чергу наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки;

- державна реєстрація права власності на комплекс магазинів, що складається з 4 об`єктів загальною площею 164, 60 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2137766812101) та подальша неодноразова перереєстрація зі збільшенням площі забудови, у тому числі остання реєстрація 01.12.2020, якою зареєстровано право власності за товариством з обмеженою відповідальністю "Тополь-2" прийняті за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та підлягає скасуванню.

- з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для припинення володіння відповідача на самовільно збудоване нерухоме майно комплекс магазинів, що складається з магазину літ. Б-1, загальною площею 82, 2 кв. м, магазину літ В-1, загальною площею 55, 6 кв. м, торгового павільйону літ Г-1, загальною площею 13, 4 кв. м, торгового павільйону літ. Д-1, загальною площею 13, 4 кв. м, всього 4 об`єкти загальною площею 164, 60 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2137766812101.

Також, у позовній заяві прокурором вказано про підстави звернення із вказаним позовом до суду, а саме: органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, а також суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпро. Дніпропетровською обласною прокуратурою неодноразово скеровувались на адресу Дніпровської міської ради листи (від 03.03.2023 №15/4-152вих-23, від 20.06.2023 № 15/4-473вих-23), в яких повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки по на житловому масиві Тополя -1, 15Л в м. Дніпрі, шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також набуття права власності на об`єкти нерухомого майна (реєстраційний номер 2137766812101), що є самочинним будівництво на підставі документів, які відповідними органами місцевого самоврядування не видавалися. Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради №7/22-862 від 27.04.2023, №7/11-1680 від 14.08.2023 та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом. Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпровської міської ради. Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє. Отже, прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпровської міської ради у порядку статті131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Ухвалою суду від 21.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.10.2023.

Разом з позовною заявою Дніпропетровською обласною прокуратурою подано заяву про забезпечення позову (вх. суду № 47673/23 від 19.09.2023), в якій прокурор просить суд заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Тополь-2" та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - комплекс магазинів, що складається з магазину літ. Б-1, загальною площею 82, 2 кв. м, магазину літ В-1, загальною площею 55, 6 кв. м, торгового павільйону літ Г-1, загальною площею 13, 4 кв. м, торгового павільйону літ. Д-1, загальною площею 13, 4 кв. м, всього 4 об`єкти загальною площею 164, 60 кв. м., розташований за адресою: м. Дніпро, житловий масив Тополя-1, 15Л (реєстраційний номер 2137766812101).

В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор посилається на таке:

- земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, житловий масив Тополя-1, будинок, 15Л у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам не передавалась. Більш того, розпорядчі документи, на підставі яких об`єктам нерухомості, розташованим на земельній ділянці присвоєно адресу у м. Дніпрі "житловий масив Тополя-1, будинок, 15Л" не видавались, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим грубо порушено право комунальної власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради;

- як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, предметом позову прокурора є, в тому числі, припинення речового права ТОВ "Тополь-2" та скасування державної реєстрації відповідача на об`єкт нерухомого майна комплекс будівель за адресою: м. Дніпро, житловий масив Тополя-1, 15Л закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. З урахуванням того, ТОВ "Тополь-2", маючи зареєстроване право власності на спірні самочинно збудовані будівлі не обмежений в розпорядженні таким майном, відсутність арешту комплексу будівель, розташованого за адресою: ж/м Тополя-1, 15Л в м. Дніпрі, реєстрація права власності на яке оскаржується прокурором, може призвести до відчуження цього майна з метою утруднення чи унеможливлення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі за позовом прокурора, що в свою чергу свідчить про наявність підстав, визначених статтями 136, 137 Господарського процесуального кодексу України для забезпечення позову прокурора;

- предметом позову є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до відповідача про зобов`язання повернути земельну ділянку, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та права власності на будівлі, розташовані на спірній земельній ділянці;

- питання забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом позову, та заборони вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо спірних будівель, не є тотожними позовним вимогам про зобов`язання повернення земельної ділянки, привівши її у придатний до використання стан шляхом знесення розміщених на ній багатофункціональних будівель та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а тому вжиття таких заходів відповідає вимогам статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України та є адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами;

- з предмету спору вбачається, що такий позов може бути поданий лише до титульного власника будівлі. У разі задоволення позову та одночасної зміни власника, під час розгляду справи в суді, а також під час набрання законної сили судовим рішенням, виконання такого рішення суду буде неможливим, що може призвести до необхідності подання нового позову до наступного власника та виникненню нового спору;

- обраний прокурором вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Ухвалою суду від 21.09.2023 заяву Дніпропетровської обласної прокуратури про забезпечення позову було задоволено та заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Тополь-2"та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - комплекс магазинів, що складається з магазину літ. Б-1, загальною площею 82, 2 кв. м, магазину літ В-1, загальною площею 55, 6 кв. м, торгового павільйону літ Г-1, загальною площею 13, 4 кв. м, торгового павільйону літ. Д-1, загальною площею 13, 4 кв. м, всього 4 об`єкти загальною площею 164, 60 кв. м., розташований за адресою: м. Дніпро, житловий масив Тополя-1, 15Л (реєстраційний номер 2137766812101).

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 51042/23 від 09.10.2023), в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на таке:

- у пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: "розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо". Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар (постанова Верховного суду від 15.03.2023 по справі № 725/1824/20);

- у даному випадку ТОВ "Тополь-2" став законним власником нежитлового приміщення за адресою: м. Дніпро, ж/м Тополя-1, буд. 15Л, загальною площею 164,6 кв. м на підставі Акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Тополь-2" від 01.12.2020, відповідно до якого громадянин ОСОБА_2 передав, а ТОВ "Тополь-2" прийняло у свою власність нерухоме майно, що розташоване за адресою: ж/м Тополя-1, буд. 15Л, м.Дніпро. Зазначений Акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Тополь-2" від 01.12.2020 відповідає вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, та є дійсним. Укладаючи такий акт приймання-передачі, ТОВ "Тополь-2" було упевнено в законності повноважень відчужувана майна - Туркіна О.В. Таким чином, як вбачається з викладеного вище, ТОВ "Тополь-2" у 2020 році на законних підставах стало власником нежитлового приміщення, площею 164,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на що воно є добросовісним набувачем зазначеного нерухомого майна;

- вимога позивача щодо зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку у придатний для використання стан, шляхом зобов`язання його знести побудовані на ній магазини, є безпідставною, оскільки з врахуванням усталеної судової практики ВСУ та ВС по аналогічним справам, знесення об`єкта самочинного будівництва є виключним способом захисту права цивільного. При цьому, саме позивач повинен довести у чому конкретно полягають порушення його прав та довести, що іншим способом (наприклад перебудова, грошове відшкодування) неможливо поновити його права";

- ТОВ "Тополь-2" в 2021 році зверталось до Дніпровської міської ради з заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0550 га за адресою: АДРЕСА_1 , а Дніпровська міська рада проігнорувала його звернення. Даний факт також говорить про те, що ТОВ "Тополь-2" стало добросовісним набувачем зазначеного вище нерухомого майна, оскільки розраховувало на порядність зі сторони Дніпровської міської ради, яка, в свою чергу, проігнорувала звернення відповідача про надання останньому згоди на розробку проекту землеустрою та в подальшому оформлення між сторонами орендних правовідносин. Таким чином, Дніпропетровська обласна прокуратура, яка діє в інтересах Дніпровської міської ради, на думку відповідача, в своїй позовній заяві не наводить достатніх підстав необхідності у застосуванні в даній ситуації такого способу захисту як зобов`язання ТОВ "Тополь-2" знести нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Верховний суд у багатьох свої постановах прийшов до правильного висновку щодо надмірності такого тягаря, як зобов`язання знести нерухоме майно, оскільки позивач спочатку повинен використати інші способи поновлення його порушуваних прав, наприклад передання земельної ділянки в оренду, грошове відшкодування, перебудова тощо;

- позивач взагалі без будь-яких обстежень самостійно визначив площу земельної ділянки, яку просить зобов`язати відповідача звільнити, а саме: земельну ділянку, площею 185 кв. м (навіть не орієнтовною), в той час, як саме приміщення, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 має площу тільки 164,6 кв. м, що більш ніж на 20 кв. м менше ніж розмір заявленої до звільнення земельної ділянки. Таким чином, позивачем жодним чином у позовній заяві не обґрунтовано, на підставі чого він просить зобов`язати відповідача звільнити саме такий розмір земельної ділянки, а не будь-який інший;

- прокурором у позовній заяві не зазначено, в чому саме полягає неможливість позивача звернутися з відповідним позовом про витребування майна, оскільки позивач, в інтересах якого з позовом до суду звернулась Дніпропетровська обласна прокуратура, має підстави і можливість самостійно захищати свої права, і прокурор не довів неможливості реалізації такого захисту самим позивачем;

- позивач у позовній заяві посилається на те, що юридична особа - ТОВ "Будстрой Проперті 2020" була створена 09.09.2023 (аркуш 26 позовної заяви). Дане твердження не відповідає дійсності та спростовується, в тому числі, наданими позивачем доказами, а саме: витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб,фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого вбачається, що ТОВ "Будстрой Проперті 2020" була створена 09.09.2020, а ніяк не в 2023 року, як пише позивач. У той же час, позивач посилається на те, що між ТОВ "Будстрой Проперті 2020" та громадянином ОСОБА_1 04.08.2020 був підписаний акт приймання-передачі нерухомого майна, а також на те, що 10.08.2020 між ТОВ "Будстрой Проперті 2020" та громадянином ОСОБА_2 був підписаний ще один акт приймання-передачі майна, а тому, на думку позивача "дані правочини вчинені юридичною особою поза межами її процесуальної правоздатності (за місяць до її створення)", проте з цим твердженням відповідач також не може погодитися;

- у даному випадку приміщення площею 164,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було побудоване та зареєстроване за ОСОБА_1 . У подальшому ОСОБА_1 здійснив відчуження зазначеного приміщення на користь ТОВ "Будстрой Проперті 2020", який у подальшому передав зазначене нерухоме майно на користь ОСОБА_2 , який в грудні 2020 року здійснив відчуження зазначеного приміщення на користь ТОВ "Тополь-2", який станом на сьогоднішній день жодних перепланувань чи будівельних робіт в цьому приміщенні не проводив, що підтверджується наданою позивачем копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, частина 7 статті 376 Цивільного кодексу України чітко встановлює те, що знести нерухоме майно повинна та особа, яка його побудувала або перебудувала (здійснила перебудову), а отже вимога щодо знесення нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не може бути направлена до ТОВ "Тополь-2", оскільки останнім жодних будівельних робіт чи перепланувань за цією адресою не здійснювалось.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. суду № 51765/23 від 11.10.2023), обґрунтоване неможливістю участі адвоката відповідача у судовому засіданні за сімейними обставинами.

У підготовче засідання 11.10.2023 з`явилися прокурор та представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, при цьому, судом було враховано наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Крім того, судом було відзначено, що станом на 11.10.2023 прокурором та позивачем не отриманий відзив на позовну заяву.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 11.10.2023 підготовче засідання було відкладене на 25.10.2023.

Від прокуратури надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду №52409/23 від 16.10.2023), в якій прокурор просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на таке:

- у відзиві відповідач невірно визначив предмет спору, внаслідок чого зробив хибні та нелогічні висновки щодо невірності обрання прокурором способу захисту порушеного права територіального громади міста Дніпра. Зокрема, предметом спору у даній справі є земельна ділянка комунальної форми власності, яку протиправно зайнято шляхом розміщення на ній самочинно збудованого нерухомого майна, право власності на яке, в силу спеціальних застережень, передбачених статтею 376 Цивільного кодексу України, не виникає, не залежно від здійснення державної реєстрації такого права за будь-якими особами. Оскільки позивач в своїх позовних вимогах просить звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна, а не повернути таке майно їй, при цьому, позивач не зазначає у своїй позовній заяві, що комплекс магазинів, розташований на житловому масиві Тополь-1, 15Л в м. Дніпрі, вибував з її чи чийогось володіння та не просить його відновлювати. Конструкція статті 388 Цивільного кодексу України, на яку безпідставно послався представник відповідача передбачає звернення неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння. Тобто предметом такого позову, вочевидь, має бути саме рухоме чи нерухоме майно, яке створене як нерухома річ, що може бути об`єктом цивільних правовідносин;

- аналіз змісту статей 331 та 376 Цивільного кодексу України та статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дозволяє дійти до висновку, що новостворене нерухоме майно набуває оборотознатності як нерухома річ після завершення будівництва відповідно до діючих норм земельного та містобудівного законодавства та обов`язкового введення його в експлуатацію. Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється;

- відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України). Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому є виключеним з цивільного обороту як нерухома річ згідно з нормами статтями 178, 367 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №127/28862/21);

- приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Таким чином, прокурором вірно визначено предмет спору - земельну ділянку комунальної форми власності та вірно застосовано спосіб захисту права - повернення її власнику з приведення у первісний стан шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна;

- прокурор наголошує на тому, що заявлений ним позов є негаторним, оскільки його предмет становить вимога володіючого земельною ділянкою власника Дніпровської міської ради до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (постанова Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 925/366/18). Не вірне розуміння чи умисне спотворення представником відповідача предмету спору та предмету позову прокурора, не спростовує вірність застосованого способу захисту порушеного права територіальної громади міста Дніпра на землю, та не може бути підставою для відмови в задоволенні законних та обґрунтованих вимог прокурора;

- коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Встановивши відсутність доказів надання земельної ділянки відповідачу для будівництва спірного комплексу магазинів, відсутність формування земельної ділянки та присвоєння їй указаної відповідачем поштової адреси, а також доказів реєстрації декларації та готовність спірного об`єкта - нежитлової будівлі, належним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки, що призведе до їх ефективного поновлення є скасування незаконної державної реєстрації неіснуючого речового права (постанова Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 263/18985/19). Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову. Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі №915/127/18;

- виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт. Разом з тим, невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20), аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду № 904/7803/21 від 19.04.2023). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України). З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для припинення володіння відповідача на самовільно збудоване нерухоме майно комплекс магазинів, загальною площею 164, 60 кв. м., розташований за адресою: м. Дніпро, ж/м Тополя-1, будинок, 15Л із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2137766812101;

- окремо прокурор зауважує, що він не звертається з вимогами про визнання недійсними жодних правочинів, укладених щодо самочинно збудованого нерухомого майна наголошуючи на тому, що всі ці правочини є нікчемними в силу положень статті 228 Цивільного кодексу України, як такі що укладені щодо майна, вилученого з цивільного обороту, та з єдиною метою заволодіння в протиправний спосіб національним багатством землею. Всі правові висновки зазначені у відзиві відповідача є застарілими та вихопленими з контексту правовідносин, в яких їх було зроблено;

- аналогічним чином представником відповідача наведено ряд постанов Верховного Суду, які містять висновки, що змінені чи уточнені Верховним Судом у поточному та минулому роках, та не можуть застосовуватися для регулювання спірних правовідносин та відповідно жодним чином не спростовують законність та обґрунтованість позовних вимог прокурора;

- твердження представника відповідача, щодо неможливості знесення самочинно збудованого майна без його перебудови та посилання на правові висновки Верховного Суду, винесені у справах з не те що нетотожнім, а повністю відмінним предметом як спору, так позову, свідчить про те, що ці доводи не можуть бути підставою для відмови прокурору в позові;

- умова надання можливості здійснення перебудови наявна в законі виключно щодо випадку віднесення будівлі до категорії самочинних через істотне відхилення чи порушення будівельних норм і правил, тобто у випадку, коли особа мала право здійснювати будівельні роботи, але в процесі допустила порушення. Як вбачається з матеріалів справи комплекс магазинів за адресою: м. Дніпро, ж/м Тополь-1, 15Л створено за відсутності права на землю та будь-яких документів на будівництво, а тому положення частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України, власне як і правові висновки Верховного Суду з застосування саме цієї частини статті, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, а тому про жодна перебудова незаконно спорудженої речі, яка не введена в цивільний оборот, не передбачена нормами чинного цивільного законодавства, тому висновки відповідача про передчасність звернення прокурора з вимогою про знесення будівель, суперечать нормам чинного законодавства. Зокрема, треба зауважити, що у постанові Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17, на яку послався відповідач у відзиві, мова йшла про існуюче, введене в експлуатацію, нерухоме майно, під розміщення якого виділена земельна ділянка в установленому законом порядку, однак в подальшому перебудоване законним власником з порушенням будівельних вимог та частковим захопленням суміжної земельної ділянки, що дозволяє стверджувати про інший предмет спору та неможливість застосування висновків Верховного Суду, зроблених у цій справі, до спірних правовідносин через їх суттєву відмінність

- право комунальної власності виникло на спірну земельну ділянку внаслідок вимог закону та не залежить від того чи вона сформована з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Водночас факт несформованості земельної ділянки під будівлями за адресою: м. Дніпро, ж/м Тополь-1, 15Л, підтверджує той факт, що ця земельна ділянка жодним фізичним та юридичним особам в установленому законом порядку не відводилася. При цьому єдиним документом, що дозволяє встановити розміри самовільно зайнятої земельної ділянки є технічний паспорт, наданий, зокрема, ТОВ "Тополь-2" для державної реєстрації;

- як вбачається з технічного паспорту від 08.10.2020, складеного на замовлення Туркіна О.В. інженером з технічної інвентаризації ФОП Москаленком О.М., площа забудованої земельної ділянки складає 185 кв. м (сторінка 2). Таким чином, враховуючи не сформованість самовільно зайнятої земельної ділянки, прокурором вірно сформульовано розмір такої ділянки виходячи з розміру забудови земельної ділянки, зазначеної в технічному паспорті будівель, який складено інженером з технічної інвентаризації за результатами відповідних вимірів її меж;

- як вбачається з позовної заяви та долучених до нього доказів, Дніпропетровською обласною прокуратурою неодноразово скеровувались на адресу Дніпровської міської ради листи (від 03.03.2023 № 15/4-152вих-23, від 20.06.2023 № 15/4-473вих-23), в яких повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки по на житловому масиві Тополя -1, 15Л в м. Дніпрі, шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також набуття права власності на об`єкти нерухомого майна (реєстраційний номер 2137766812101), що є самочинним будівництво на підставі документів, які відповідними органами місцевого самоврядування не видавалися. Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради № 7/22-862 від 27.04.2023, № 7/11-1680 від 14.08.2023 та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом;

- прокурором до позовної заяви долучено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Будстрой Проперті 2020", з якого вбачається, що первісна державна реєстрація цієї юридичної особи проведена 09.09.2020, номер запису: 1002241020000095401. Будь-які описки, допущені у позовній заяві не спростовують фактів, доведених належними та допустимими доказами, наданими до позовної заяви;

- у своєму відзиві відповідач посилається на неіснуючі статті 48 та 50 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження", оскільки цей закон як станом на серпень-вересень 2020 року, так і станом на теперішній час містить всього 38 статей.

У підготовче засідання 25.10.2023 з`явилися прокурор, представники позивача та відповідача.

У вказаному засіданні представник відповідача повідомив, що не має наміру подавати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, а також, прокурор, представники позивача та відповідача повідомили, що ними повідомлені суду всі обставини справи, які їм відомі; надані всі докази, на які вони посилаються; матеріали справи не містять нерозглянутих заяв чи клопотань, у зв`язку з чим прокурор, представники позивача та відповідача підтвердили доцільність закриття підготовчого провадження.

Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 25.10.2023 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 25.10.2023 підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 15.11.2023.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення у справі (вх. суду № 58430/23 від 14.11.2023), в яких він просить суд залишити позовні вимоги без задоволення, посилаючись на таке:

- обов`язок щодо знесення самочинного будівництва покладається саме на особу, яка здійснила таке самочинне будівництво. В даній ситуації, приміщення, яке просить знести позивач, площею 164,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було побудоване та зареєстроване за ОСОБА_1 , який і отримав спірну декларацію про введення об`єкта в експлуатацію. В подальшому, ОСОБА_1 здійснив відчуження зазначеного приміщення на користь ТОВ "Будстрой Проперті 2020", який потім передав зазначене нерухоме майно на користь ОСОБА_2 . Нарешті, ОСОБА_2 у грудні 2020 року здійснив відчуження зазначеного приміщення на користь ТОВ "Тополь-2", який станом на сьогоднішній день жодних перепланувань чи будівельних робіт в цьому приміщенні не проводив, що підтверджується наданою позивачем копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України обов`язок щодо знесення самочинно побудованого нерухомого майна покладається саме на ОСОБА_1 , а не на інших тимчасових чи останнього власника, як того просить позивач;

- ТОВ "Тополь-2" стало добросовісним набувачем приміщення, яке просить знести позивач, не знаючи при цьому про обставини, на які посилається позивач. Наразі відповідач не тільки втрачає нерухоме майно, власником якого він став ще в 2020 році (3 роки назад), а ще й від нього вимагають знести таке майно, яке він не будував, не робив в ньому жодних перепланувань тощо, що покладає на нього додаткові фінансові витрати, пов`язані з таким знесенням;

- відповідач 21.10.2021 звертався до Дніпровської міської ради з клопотанням про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою. Станом на сьогодні, зазначене клопотання ТОВ "Тополь-2" так і не було розглянуто пленарним засіданням Дніпровської міської ради, а тому питання щодо надання відповідачу згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під приміщенням, площею 164,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , залишається не вирішеним. З огляду на викладене, та у відповідності до частини 1 та 3 статті 376 Цивільного кодексу України, позивач передчасно звернувся до суду з вимогою зобов`язання відповідача знести приміщення, площею 164,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки пленарним засіданням Дніпровської міської ради може бути прийнято рішення про надання ТОВ "Тополь-2" згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під цим приміщенням;

- законом передбачено, що дефект у підставі речового права на земельну ділянку може бути нівельований зацікавленою особою шляхом одержання правовстановлюючих документів на земельну ділянку;

- законодавцем чітко визначено випадки, в яких відповідний орган державної влади має право на звернення до суду з певними позовними вимогами (позовом): 1) про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову у разі наявності фактів: а) відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; б) істотного порушення будівельних норм і правил); 2) про знесення за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво позивач у разі наявності факту: а) якщо проведення такої перебудови є неможливим; б) особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення. Отож, приведений перелік позовних вимог, з якими позивач вправі звертатись до суду, застосовується за наявності чітко визначених випадків та є взаємовиключними;

- знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності;

- застосування до відповідача зобов`язання щодо знесення самочинно збудованого об`єкта є передчасним та неспівмірним заходом, оскільки позивачем не використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності;

- зважаючи на те, що позивач не використав інші механізми впливу на забудовника чи хоча б на останнього власника приміщення, яке він просить знести, то його позовна заява є передчасною, що в свою чергу дає підстави для застосування в даних спірних правовідносинах судової практики, наведеної вище.

У судове засідання 15.11.2023 з`явилися прокурор, представники позивача та відповідача.

У судовому засідання 15.11.2023 прокурор просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву.

Представник позивача у вказаному судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги прокурора та просив суд їх задовольнити з підстав, наведених прокурором у позовній заяві.

У судовому засіданні 15.11.2023 представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 15.11.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора та представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для зобов`язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Такі випадки встановлено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів:

1) наявність інтересів держави у спірних відносинах;

2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів;

3) наявність/відсутність компетентного суб`єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави;

4) нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним суб`єктом владних повноважень (у разі його наявності).

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів ( далі у тексті Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 810/2763/17 дійшла висновку відповідно до якого, за загальним визначенням "публічним інтересом" є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації.

Слід зазначити про те, що "правильне застосування законодавства" незаперечно становить "суспільний інтерес" та в даному випадку зверненням до суду дотримано "справедливої рівноваги", висловлені також у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Раймондо проти Італії" від 22.07.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ріела та інші проти Італії" від 04.09.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008, "Спорронг і Льоннрот проти Швеціїї" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Тригубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відтак, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", навівши відповідне обґрунтування цього.

Згідно із частиною 2 статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначену норму закону, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (стаття 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі статтями 12, 83, 122 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Зокрема, статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, а також суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпро.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, положення статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до правових висновків, зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, "знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі" (пункт 84 постанови).

Таким чином, в результаті незаконної реєстрації права власності на комплекс будівель, розташований за адресою: житловий масив Тополя-1, 15Л в м. Дніпрі, порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Дніпра, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження №14-104цс19).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Фактично, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, у зв`язку з чим прокурор звертається до суду з позовом щодо захисту інтересів держави.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Варто зазначити, що у постанові від 22.08.2018 у справі №807/62/16 Верховний Суд, посилаючись на частину другу статті 19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Проте, Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду.

Дніпропетровською обласною прокуратурою неодноразово скеровувались на адресу Дніпровської міської ради листи (від 03.03.2023 № 15/4-152вих-23, від 20.06.2023 № 15/4-473вих-23), в яких повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки по на житловому масиві Тополя -1, 15Л в м. Дніпрі, шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також набуття права власності на об`єкти нерухомого майна (реєстраційний номер 2137766812101), що є самочинним будівництво на підставі документів, які відповідними органами місцевого самоврядування не видавалися.

Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради №7/22-862 від 27.04.2023, №7/11-1680 від 14.08.2023 та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

У постанові від 10.08.2021 у справі №923/833/20 Верховним Судом наголошено, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази щодо обставин, які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі № 923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Таким чином, зазначене свідчить про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку.

Враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпровської міської ради.

Позовні вимоги прокурора в інтересах держави у даній справ не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.11.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Отже, прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпровської міської ради у порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до вимог статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України земля є основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (статей 13, 14), Земельного кодексу України (статей 78, 92, 93, 102-1, 116,118, 119, 123, 125, 126), а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України "Про оренду землі", Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Згідно зі статтею 12 Земельним кодексом України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, житловий масив Тополя-1, будинок, 15Л у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам не передавалась. Більш того, розпорядчі документи, на підставі яких об`єктам нерухомості, розташованим на земельній ділянці присвоєно адресу у м. Дніпрі "житловий масив Тополя-1, будинок, 15Л" не видавались, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим порушено право комунальної власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

За відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , збудовано нерухоме майно комплекс магазинів, що складається з магазину літ. Б-1, загальною площею 82,2 кв.м., магазину літ В-1, загальною площею 55,6 кв.м., торгового павільйону літ Г-1, загальною площею 13,4 кв.м., торгового павільйону літ. Д-1, загальною площею 13,4 кв.м., всього 4 об`єкти загальною площею 164,60 кв. м., що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.

Так, 30.07.2020 державним реєстратором Виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучковою Т.Ф. зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на комплекс будівель загальною площею 164,6 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Державна реєстрація проведена на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації б/н, зареєстрованої 03.10.2017 Управлінням державного архітектурного-будівельного контролю Дніпровської міської ради.

В пункті 11 зазначеної декларації зазначено, що будівельні роботи розпочаті на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт ДП 082653979856, зареєстрованої 10.06.2017 Управлінням державного архітектурного-будівельного контролю Дніпровської міської ради.

При цьому в пункті 13 зазначеної декларації зазначено про те, що надання інформації про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою не передбачено частиною 4 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Однак частина 4 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції станом на жовтень 2017 рік таких виключень не передбачала.

Як убачається з листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради № 10/8-44 від 27.03.2023, управлінням не реєструвалася дозвільна документація (декларація про початок будівельних робіт або дозвіл) та документи, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (декларації про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат) по об`єкту, розташований за адресою: м.Дніпро, житловий масив Тополя-1, 15Л.

Відповідно до даних Реєстру будівельної діяльності не здійснювалася реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт ДП 082653979856 від 10.06.2017 та декларації про готовність об`єкта до експлуатації б/н від 03.10.2017.

Згідно з даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста адреса "житловий масив Тополя-1, 15Л" офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалась (лист Дніпровської міської ради №7/22-862 від 27.04.2023).

Відомості про речові права на земельну ділянку ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Дніпровською міською радою, що здійснює розпорядження земельними ділянками на території міста Дніпра, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 у власність чи користування не передавалася.

У подальшому, на підставі акту від 04.08.2020 посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Н.Б. за № 2205 та № 2206 зазначене нерухоме майно ОСОБА_1 передано до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстрой Проперті 2020".

В свою чергу ТОВ "Будстрой Проперті 2020" складено акт від 10.08.2020, на підставі якого передано будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , як внесок зі статутного капіталу ОСОБА_2 , як учаснику, що виходить з товариства.

Як убачається з витягу є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будстрой Проперті 2020" з ідентифікаційним кодом 43807627 вперше зареєстроване 09.09.2020, та має єдиного учасника - ОСОБА_2 , що володіє 100 відсотками статутного капіталу. ОСОБА_1 є директором цього товариства, але учасником його не являється (а.с.72-74).

Таким чином, акт приймання передачі від 04.08.2020 між ОСОБА_1 та ТОВ "Будстрой Проперті 2020" та акт приймання передачі від 10.08.2020 між ТОВ "Будстрой Протерті 2020" та ОСОБА_2 містять недостовірну інформацію, оскільки вони укладені з юридичною особою, що не була створена на час їх підписання, відповідно норм чинного законодавства, а також містять недостовірну інформацію щодо членства фізичних осіб у товаристві.

В свою чергу ОСОБА_2 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до Статутного капіталу ТОВ "Тополь-2" від 01.12.2020 передав будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , як внесок до статутного капіталу ТОВ "Тополь-2".

При цьому на підставі акту приймання передачі частки у статутному фонді ТОВ "Тополь-2" складеному між ОСОБА_2 та ПП "Фенікс" 08.12.2020, ОСОБА_2 безоплатно вийшов зі складу учасників товариства, та на сьогодні єдиним учасником товариства є його засновник - ПП "Фенікс".

На теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про реєстрацію права власності на комплекс будівель за адресою: м. Дніпро, житловий масив Тополя-1, 15Л, за товариством з обмеженою відповідальністю "Тополь-2".

Статтею 152 Земельного кодексу України унормовано, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не відводилася ні ОСОБА_3 , ні ТОВ "Будстрой Проперті 2020", ні ОСОБА_2 , ні ТОВ "Тополь-2", оскільки Дніпровською міською радою рішення про відведення цієї земельної ділянки у користування чи у власність зазначеним фізичним та юридичним особам не виносились (лист Дніпровської міської ради № 7/22-862 від 27.04.2023.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Землекористувачі юридичні та фізичні особи (резиденти та нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної форми власності, у тому числі, на умовах оренди (підпункт 14.1.73, пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до абзацу першого пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок на земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт. 287.6 статті 287 Податкового кодексу України).

Як вбачається з листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №25132/5/04-36-24-12-13 від 04.07.2023 ТОВ "Будстрой Проперті 2020" та ТОВ "Тополь-2" податкова звітність за землю не подавалась. Згідно поданих податкових декларацій іншими юридичними особами податкові зобов`язання з плати за землю на 2020-2023 роки за земельну ділянку у м. Дніпро, ж/м Тополя-1, 15Л, також не нараховувались.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяження не містить відомостей про набуття права власності чи користування на земельну ділянку за адресою: м. Дніпро, житловий масив Тополя-1, 15Л, за жодною юридичною чи фізичною особою.

Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").

Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3 520/16-ц.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частини 4 статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до приписів частин другої та третьої статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

Слід відзначити, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1)документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2)технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3)документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4)письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність;

5)договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності.

Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження для здійснення державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 надано державному реєстратору декларацію про готовність об`єкта до експлуатації без номеру від 03.10.2017 та технічний паспорт від 12.01.2019, виготовлений ФОП Латаковим В.В.

При цьому, жодного документу, що підтверджував присвоєння адреси новоствореному об`єкту нерухомого майна та відведення земельної ділянки під його будівництво заявником державному реєстратору не надано.

Статтею 26-3 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що адресою об`єкта нерухомого майна (далі - адреса) є унікальна структурована сукупність реквізитів, що використовуються для ідентифікації об`єкта та визначення місця його розташування на місцевості. Адреса присвоюється об`єктам будівництва, будинкам, будівлям, спорудам, квартирам, гаражним боксам, машиномісцям, іншим житловим та нежитловим приміщенням, які є самостійними об`єктами нерухомого майна. Адреса присвоюється, змінюється, коригується, анулюється виконавчим органом сільської, селищної, міської ради - у разі, якщо об`єкт знаходиться у межах території, на яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради.

Як вбачається з листа Дніпровської міської ради № 7/22-862 від 27.04.2023 адреса "ж/м Тополя-1, 15Л" жодному об`єкту нерухомості в місті Дніпрі не надавалась, відповідні документи, на підставі яких присвоєно або змінено цю адресу у міської ради відсутні.

Паспорти прив`язки тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, містобудівні умови та обмеження про проєктування об`єктів будівництва за адресою: ж/м Тополя-1, 15Л Головним архітектурно-планувальним управлінням Дніпровської міської ради не оформлювалися.

Замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) (пункт 1 частини 1 статті 34, частина перша статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви (частина перша статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Статтею 22-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено ведення єдиної державної електронної система у сфері будівництва як єдиної інформаційно-комунікаційної системи у складі містобудівного кадастру, що забезпечує створення, перегляд, відправлення, прийняття, збирання, внесення, накопичення, обробку, використання, розгляд, зберігання, захист, облік та надання інформації у сфері будівництва, а також електронну взаємодію між фізичними та юридичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг з метою отримання визначених цим Законом послуг у сфері будівництва.

Електронна система складається з: 1) Реєстру будівельної діяльності; 2) електронного кабінету користувача електронної системи (далі - електронний кабінет); 3) порталу електронної системи.

Невід`ємною архівною складовою частиною Реєстру будівельної діяльності є єдиний реєстр документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.

Як вбачається з відомостей, отриманих прокурором на запит, в єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відсутні відомості про реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт ДП 082653979856 від 10.06.2017, як і декларації про готовність об`єкта до експлуатації б/н від 03.10.2017 стосовно об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , замовником Семенюком Євгенієм Володимировичем (ІПН НОМЕР_1 ).

Також Управлінням державного архітектурного-будівельного контролю Дніпровської міської ради підтверджено той факт, що реєстрація цих документів не здійснювалась (лист №10/8-44 від 27.03.2023).

Таким чином, в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , не зважаючи на той факт, що адреса цьому об`єкту в установленому законом порядку не присвоювалася, та декларація про готовність об`єкта до експлуатації б/н від 03.10.2017 уповноваженим органом місцевого самоврядування не реєструвалася та відповідно відсутня їх реєстрація в єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, що в свою чергу свідчить про те, що такі будівлі в експлуатацію не введені, та є самочинним будівництвом.

Разом з цим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Водночас частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04.12.2013 № 6-130цс13, від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15).

У пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

За змістом частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Частиною 2 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України).

Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частинами 1,2 статті 228 Цивільного кодексуУкраїни правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Правова природа нікчемних правочинів унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання їх недійсними, оскільки такі правочини є недійсними в силу закону та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Таким чином, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

У законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

У частині 3 статті 5 Господарського кодексу України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Таким чином, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору у справах про визнання правочину таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Верховний суд України у постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, аналізуючи приписи статті 228 Цивільного кодексу України зазначив, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Аналогічні висновки відображено і у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19, від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16.

Визначальним у кваліфікації правочину, що порушує публічний порядок, є його нелегітимна мета. Наміри осіб, які його вчиняють, не спрямовані на досягнення правового результату, передбаченого правочином. При цьому неможливо формулювати поняття "публічного порядку" лише через призму законодавчого регулювання певних відносин в його позитивному значенні, оскільки необхідно враховувати також характер принципів, засад та цінностей, які можуть бути порушені сторонами спірного правочину, та наслідки допущених порушень для держави і суспільства з точки зору функціонування цих принципів та цінностей.

Під час дослідження судами факту порушення правочином публічного порядку, суд повинен брати до уваги усі аспекти його вчинення. Сама лише обставина, що правочин порушує певну норму права не має вирішального значення для висновку про невідповідність правочину публічному порядку. І навпаки, формальне дотримання визначеної законом форми та змісту правочину, за умови, що укладаючи його, сторони переслідували нелегітимну мету, може свідчити про порушення правочином публічного порядку.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов`язання і суперечність його мети публічному порядку (інтересам держави та суспільства) і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

При цьому стаття 228 Цивільного кодексу України не містить припису щодо обов`язкового встановлення вини сторін (сторони) правочину на підставі вироку суду у кримінальній справі.

Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідними особами, як і спрямованість умислу осіб, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №911/2574/18, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Так, згідно з частинами 1 -4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша).

Акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який в свою чергу підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки - факт набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

Як встановлено, після здійснення державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна б/н від 04.08.2020, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Н.Б. за № 2205 та № 2206 зазначене нерухоме майно передано до статутного капіталу ТОВ "Будстрой Проперті 2020".

В свою чергу ТОВ "Будстрой Проперті 2020" 10.08.2020 передано зазначену будівлю як внесок зі статутного капіталу, що виходить з товариства ОСОБА_2 , яким 01.12.2020 також на підставі акту приймання передачі це майно передано до статутного капіталу ТОВ "ТОПОЛЬ-2".

Отже саме акти передавання майна у даних правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення сторін даного правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків, а тому зазначені акти за своєю правовою суттю є правочинами.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, від 12.06.2019 у справі № 927/352/18, від 11.10.2021 у справі № 910/17954/20, від 28.09.2021 у справі № 910/17954/20, від 06.07.2022 у справі №372/3737/19.

Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (частина ч4 статті 87 Цивільного кодексу України).

Створення товариства відбувається за рішенням його засновників. Якщо товариство створюється кількома особами, такі особи у разі необхідності визначення взаємовідносин між ними щодо створення товариства можуть укласти договір про створення товариства в письмовій формі. Договір про створення товариства може встановлювати порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про створення товариства діє до дня державної реєстрації товариства, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання (стаття 10 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Відповідно до відомостей Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація ТОВ "Будстрой Проперті 2020" проведена 09.09.2020 державним реєстратором Виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучковою Т.Ф.

Тобто акти приймання-передачі нерухомого майна б/н від 04.08.2020 підписані між ОСОБА_1 та ТОВ Будстрой Проперті 2020" та від 10.08.2020, підписаний між ТОВ "Будстрой Проперті 2020" та ОСОБА_2 , як правочини вчинені юридичною особою поза межами її процесуальної правоздатності (за місяць до її створення).

Зазначені обставини поряд з тим, що ці правочини укладені щодо самочинно збудованого нерухомого майна, на яке право не виникало, вчинені виключно з метою протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності, є нікчемними в силу статті 228 Цивільного кодексу України як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальних характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав.

Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16 Цивільного кодексуУкраїни). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту.

Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Викладені у позовній заяві факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, шляхом самовільного захоплення земельної ділянки шляхом розташування на ній самочинно збудованих будівель магазинів та торговельних павільйонів за адресою: м. Дніпро, ж/м Тополь 1, 15Л, чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшої використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.

Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об`єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 зроблено висновок, що "за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 зазначено, що "у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 зазначено, що "задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна".

У свою чергу, у постанові Верховного Суду у справі № 202/7377/16-ц від 27.10.2021 зазначено, що визнання незаконними і скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

При цьому, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проєкту або будівельних норм і правил.

У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 № 822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).

Дніпровська міська рада в листі № 7/11-1680 від 14.08.2023 зазначила, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці за адресою: м. Дніпро, ж/м Тополя-1, 15Л, яка не відводилася жодним фізичним та юридичних особам для цієї мети, заперечила проти визнання права власності на таку забудову та вважає, що вказаною забудовою порушено права власника земельної ділянки, та належним способом захисту порушено права є саме знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

З огляду на викладене, вбачається найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: м.Дніпро, ж/м Тополя-1, 15Л, є її повернення власнику з приведенням Відповідачем у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (статті 321 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 Земельного кодексу України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.

Враховуючи вказане, судом відхиляються заперечення відповідача в цій частині.

Також необхідно зазначити, що відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення вказаних об`єктів нерухомості, правовий режим будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.

Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України).

Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, належним способом захисту порушених прав на земельну ділянку територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради є повернення земельної ділянки, за адресою: м. Дніпро, житловий масив Тополя-1, будинок, 15Л, та знесення самочинно збудованого нерухомого майна комплексу магазинів, що складається з магазину літ. Б-1, загальною площею 82, 2 кв.м., магазину літ В-1, загальною площею 55, 6 кв.м., торгового павільйону літ Г-1, загальною площею 13, 4 кв.м., торгового павільйону літ. Д-1, загальною площею 13, 4 кв.м., всього 4 об`єкти загальною площею 164, 60 кв. м.

В свою чергу наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частиною 4 статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Статтею 24 Закону визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

З огляду на викладене, державна реєстрація права власності на комплекс магазинів, що складається з 4 об`єктів загальною площею 164, 60 кв. м., за адресою: м. Дніпро, житловий масив Тополя-1, будинок, 15Л (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2137766812101) та подальша неодноразова перереєстрація зі збільшенням площі забудови, у тому числі остання реєстрація 01.12.2020, якою зареєстровано право власності за товариством з обмеженою відповідальністю "Тополь-2" прийняті за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у редакції з 26.07.2022, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.

Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі №915/127/18.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові № 904/7803/21 від 19.04.2023, зазначив, що стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Ці висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 316/2082/19. Тому посилання у статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав не є встановленням приватно-правових способів захисту прав.

При цьому законами України не встановлено способу захисту для випадків, коли за особою зареєстроване право власності чи інше речове право, яке не може бути зареєстроване за жодною особою. Тобто у законах наявна прогалина, яка має бути заповнена за аналогією закону чи права (стаття 8 ЦК України).

Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 (пункт 100)).

Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності позивача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності).

Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

Разом з тим, невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20) аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду № 904/7803/21 від 19.04.2023). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для припинення володіння відповідача на самовільно збудоване нерухоме майно комплекс магазинів, що складається з магазину літ. Б-1, загальною площею 82, 2 кв.м., магазину літ В-1, загальною площею 55, 6 кв.м., торгового павільйону літ Г-1, загальною площею 13, 4 кв.м., торгового павільйону літ. Д-1, загальною площею 13, 4 кв.м., всього 4 об`єкти загальною площею 164, 60 кв. м., розташоване за адресою: м. Дніпро, ж/м Тополя-1, будинок, 15Л із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2137766812101.

Заперечення відповідача відхиляються судом з огляду на таке.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124). Вбачається, що загальний інтерес у контролі за використанням зайнятої прибережною захисною смугою земельної ділянки за її цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає над приватним інтересом у заволодінні такою ділянкою у власність, з огляду на що така перевага за обставин справи забезпечує справедливий баланс між вказаними інтересами.

Обставини справи, що розглядається, свідчать про те, що підробна довідка про присвоєння адреси, договір оренди земельної ділянки, яким не передбачено будівництво капітальних споруд, використовували як підстави набуття права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, у випадку, якщо зареєструвати право власності у встановленому законом порядку неможливо. Проте, отримання такого рішення не може гарантувати непорушність такого права власності у майбутньому.

Великою Палатою Верховного Суду також зазначено, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна в супереч закону.

У постанові Верховного Суду України від 29.06.2022 у справі № 727/10017/18 зазначено, що новий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.

Територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, як власник земельної ділянки має право вимагати від ТОВ "Тополь-2" усунення перешкод у користуванні своєю земельні ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 185 кв.м., шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки, набувши у власність будівлі магазинів та торговельних павільйонів за цією адресою товариство набуло усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник ОСОБА_1 , а тому зазначена юридична особа є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від у справі № 755/3782/17.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 122-126 постанови від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об`єкт законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об`єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб`єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.

З огляду на викладене, позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягають 5 368 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, яку було задоволено судом.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тополь-2" про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном - задовольнити у повному обсязі.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Тополь-2"(вулиця Комбрига Петрова, будинок 6-Б, м. Дніпро, 49041; ідентифікаційний код 41138268) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (проспект Дмитра Яворницького, будинок 75, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 26510514) у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, житловий масив Тополя-1, 15Л, загальною площею 185 кв. м, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва: комплекс магазинів, що складається з магазину літ. Б-1, загальною площею 82,20 кв. м, магазину літ В-1, загальною площею 55,60 кв. м, торгового павільйону літ Г-1, загальною площею 13,40 кв. м, торгового павільйону літ. Д-1, загальною площею 13,40 кв. м, всього 4 об`єкти загальною площею 164,60 кв. м.

Припинити володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Тополь-2" (вулиця Комбрига Петрова, будинок 6-Б, м. Дніпро, 49041; ідентифікаційний код 41138268) нерухомим майном: комплекс магазинів, що складається з магазину літ. Б-1, загальною площею 82,20 кв. м, магазину літ В-1, загальною площею 55,60 кв. м, торгового павільйону літ Г-1, загальною площею 13,40 кв. м, торгового павільйону літ. Д-1, загальною площею 13,40 кв. м, всього 4 об`єкти загальною площею 164,60 кв. м, яке розташоване за адресою: м.Дніпро, житловий масив Тополь-1, 15Л, проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., номер 55452549 від 01.12.2020 (номер запису - 39474335) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2137766812101.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тополь-2" (вулиця Комбрига Петрова, будинок 6-Б, м. Дніпро, 49041; ідентифікаційний код 41138268) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 38, МФО 820172, Державна казначейська служба, м. Київ, р/р UA228201720343160001000000291; ідентифікаційний код 02909938) 5 368 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 16.11.2023.

Суддя Ю.В. Фещенко

СудГосподарський суд Дніпропетровської області
Дата ухвалення рішення15.11.2023
Оприлюднено17.11.2023
Номер документу114953153
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин

Судовий реєстр по справі —904/5072/23

Ухвала від 26.11.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Дармін Михайло Олександрович

Ухвала від 30.07.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Дармін Михайло Олександрович

Ухвала від 07.05.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Дармін Михайло Олександрович

Ухвала від 05.03.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Дармін Михайло Олександрович

Ухвала від 19.01.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Дармін Михайло Олександрович

Ухвала від 18.12.2023

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Дармін Михайло Олександрович

Ухвала від 06.12.2023

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Дармін Михайло Олександрович

Рішення від 15.11.2023

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Фещенко Юлія Віталіївна

Ухвала від 25.10.2023

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Фещенко Юлія Віталіївна

Ухвала від 11.10.2023

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Фещенко Юлія Віталіївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні