Ухвала

від 16.11.2023 по справі 902/1339/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

м. Київ

16.11.2023Справа № 902/1339/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., розглянувши

позовну заяву Фермерського господарства «Дидинське», Вінницька обл., Гайсинський р-н, с. Михайлівка

до Міністерства юстиції України, м. Київ

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «Дидинське» звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України «Про задоволення скарги» №3534/5 від 04.10.2023.

Господарський суд Вінницької області ухвалою від 30.10.2023 матеріали позовної заяви Фермерського господарства «Дидинське» направив за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

13.11.2023 матеріали позовної заяви надійшли до Господарського суду міста Києва та за результатом автоматизованого розподілу судової справи передані на розгляд судді Бондарчук В.В.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Таким чином, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб`єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно із ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.

За змістом статті 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Згідно статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є:

- господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису у державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17 (провадження № 12-58гс18)).

Із матеріалів позову слідує, що виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою Фермерського господарства «Дидинське» із наказом Міністерства юстиції України в частині визнання такими, що прийняті із порушенням законодавства та анулювання рішень від 14.06.2023 №68014581 та №68014897 державного реєстратора Самгородської сільської ради Головатюка К.В., яким зареєстровано за позивачем право власності на громадські будівлі за адресами: Вінницька область, Гайсинський район, село Гранів, провулок Соборний, будинок 2-А та будинок 2-Б. Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

Разом із тим, як зазначено у позовній заяві, на адресу Міністерства юстиції України 08.08.2023 надійшла скарга громадянина ОСОБА_1 стосовно оскарження реєстраційних дій, зокрема, реєстрації права власності за Фермерським господарством «Дидинське» на громадські будівлі за адресами: АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_2 з вимогою скасувати ці рішення державного реєстратора, як такі, що порушують майнові права ОСОБА_1 , зокрема, право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , а також право оренди земельної ділянки, на якій знаходиться вказане майно.

Отже, оспорюваний позивачем наказ Міністерства юстиції України «Про задоволення скарги» №3534/5 від 04.10.2023 було прийнято, зокрема, на підставі того, що державним реєстратором Головатюком К.В. під час прийняття спірних рішень про реєстрацію за позивачем права власності, не було встановлено факт реєстрації заявлених прав до 01.01.2013 та не витребувано відповідну інформацію від органів державної влади, підприємств, установ, організацій, що проводили реєстрацію прав до 01.01.2013; подані документи не давали змогу встановити набуття права власності Фермерського господарства «Дидинське» на громадські будівлі.

При цьому, у позовній заяві позивач обґрунтовує свої позовні вимоги наявністю у нього права власності на спірний об`єкт нерухомого майна та незаконністю заволодіння майновими правами на нерухоме майно фізичною особою - ОСОБА_1 .

З наведеного випливає, що правовідносини, які склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку вбачається спір про право позивача у сфері майнових відносин.

Отже, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права власності на нерухоме майно, тобто цей спір є спором про право цивільне та має приватноправовий характер. Таким чином, такий спір має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.

Отже, юридичний конфлікт у поданому до Господарського суду міста Києва позові виник у майнових правовідносинах, стороною яких є, зокрема, фізична особа, яка оспорює законність набуття позивачем майнових прав на нерухоме майно, тобто такий спір має розглядатися як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою теж зареєстроване речове право на це майно.

Однак відсутність позовних вимог до фізичної особи - ОСОБА_1 не змінює суб`єктний склад правовідносин щодо права власності на нерухоме майно, з приводу якого виник спір.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі №920/226/20, від 02.05.2023 у справі №920/225/22, від 10.05.2023 у справі №920/155/22, від 10.05.2023 у справі №920/343/22, від 16.05.2023 у справі№ 925/352/22.

При цьому, належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється позивачем. Участь Міністерства юстиції України як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.

Зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постановах від 04.02.2020 у справі №910/7781/19, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський процесуальний кодекс України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункти 6 та 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

Натомість, відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі частини першої статті 15 цього Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Приписи Цивільного процесуального кодексу України не виключають розгляду за його правилами справ, сторонами у яких є виключно юридичні особи та/або фізичні особи-підприємці.

Так, у пункті 25 постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №906/277/18 зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа (див. пункт 33 постанови від 1 березня 2018 року у справі № 461/12052/15-ц, пункт 34 постанови від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, постанову від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц). Тобто, за певних умов обидві сторони у цивільному процесі можуть і не бути фізичними особами, якщо тільки такий спір не належить до юрисдикції іншого суду, зокрема господарського».

Як вже зазначено вище, оспорюваний наказ Міністерства юстиції України №3534/5 від 04.10.2023 прийнято за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 , який оскаржував реєстраційні дії щодо реєстрації права власності за Фермерським господарством «Дидинське» на нерухоме майно, посилаючись на порушення власних майнових прав на нерухоме майно.

При цьому, ОСОБА_1 , законність права власності на майно якого оспорюється позивачем, є фізичною особою та не має статусу підприємця.

Отже, дана справа не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до пунктів 6, 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України та має розглядатись за правилами цивільного судочинства згідно зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки є спором у справі про право цивільне, тобто має приватноправовий характер, а також належний суб`єктний склад сторін цього спору, до якого відносяться власники нерухомого майна, зокрема, фізична особа, яка не є фізичною особою - підприємцем.

Аналогічні висновки з подібних правовідносин викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №910/7781/19.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 175 ГПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Таким чином, ураховуючи, що позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, суд відмовляє у відкритті провадження у справі за позовом Фермерського господарства «Дидинське» до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.

Керуючись ст. 175, ст. 232, ст. 233, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити Фермерському господарству «Дидинське» у відкритті провадження у справі.

Позовну заяву Фермерського господарства «Дидинське» разом із доданими до неї документами повернути позивачу.

Роз`яснити Фермерському господарству «Дидинське», що розгляд даної справи підвідомчий місцевому загальному суду за правилами цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення».

Суддя В.В. Бондарчук