Постанова

від 13.02.2024 по справі 902/1339/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2024 р. Справа № 902/1339/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Котенка О.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Дидинське"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 (суддя Бондарчук В.В.)

у справі № 902/1339/23 Господарського суду міста Києва

за позовом Фермерського господарства "Дидинське"

до Міністерства юстиції України

про визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Фермерське господарство "Дидинське" (далі - ФГ "Дидинське", позивач) звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України (відповідач) від 04.10.2023 № 3534/5 "Про задоволення скарги" (далі - Наказ).

Позов обґрунтовано тим, що спірний Наказ прийнято з порушенням Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 30.10.2023 у справі № 902/1339/23 позовну заяву ФГ "Дидинське" до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування Наказу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 902/1339/23 відмовлено ФГ "Дидинське" у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

При постановленні оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд виходив із того, що оспорюваний Наказ прийнято за результатами розгляду скарги громадянина ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), який оскаржував реєстраційні дії щодо реєстрації права власності за ФГ "Дидинське" на нерухоме майно, посилаючись на порушення власних майнових прав на нерухоме майно.

При цьому, як зазначив суд першої інстанції, громадянин ОСОБА_1 , законність права власності на майно якого оспорюється позивачем, є фізичною особою та не має статусу підприємця.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що дана справа не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до п. 6, 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України та має розглядатись за правилами цивільного судочинства згідно зі ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки є спором у справі про право цивільне, тобто має приватноправовий характер, а також належний суб`єктний склад сторін цього спору, до якого відносяться власники нерухомого майна, зокрема, фізична особа, яка не є фізичною особою - підприємцем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 902/1339/23, ФГ "Дидинське" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу № 902/1339/23 до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачем у даній справі визначено Міністерство юстиції України, оскільки позивач обґрунтовує незаконність спірного Наказу порушенням закону саме державним органом під час розгляду скарги. Відтак, відповідно до ч. 5 ст. 30 ГПК України позовна заява ФГ "Дидинське" до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування Наказу підлягає розгляду Господарським судом міста Києва за встановленою в законі виключною підсудністю.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П, Владимиренко С.В.) задоволено клопотання ФГ "Дидинське" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 902/1339/23 та поновлено ФГ "Дидинське" зазначений строк; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ "Дидинське" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 902/1339/23; розгляд апеляційної скарги призначено на 13.02.2024 о 10:40; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 05.02.2024.

Позиції учасників справи

Міністерство юстиції України у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги ФГ "Дидинське" заперечує і просить суд відмовити в її задоволенні в повному обсязі.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 13.02.2024 представники сторін не з`явились. Усі учасники справи були належним чином повідомлені судом про дату, час і місце судового засідання.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а їх нез`явлення в судове засідання не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи аргументи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе здійснити перегляд оскаржуваного судового акта в апеляційному порядку без участі в судовому засіданні представників позивача та відповідача.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Зі змісту позовної заяви вбачається, що:

- відповідно до договору купівлі-продажу від 06.11.2006, укладеного між ПСП "Олена" та ФГ "Дидинське", позивач придбав у власність майно, а саме зернотік-піднавіс та вагову, що знаходиться в с. Гранів;

- вказане майно передано позивачу відповідно до акта приймання-передачі та накладної № 86 від 10.11.2006, розрахунок здійснено на підставі квитанцій до прибуткового касового ордера;

- рішенням Гранівської сільської ради від 13.09.2016 надано Дидинському Володимиру Макаровичу (далі - Дидинський В.М. ) - голові ФГ "Дидинське", дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,50 га в оренду для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва, в тому числі під господарськими будівлями та дворами;

- 10.10.2016 між позивачем та Гранівською сільською радою укладено попередній договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,50 га, яка розташована по АДРЕСА_1 ;

- з метою внесення адрес до Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва позивач звернувся з відповідною заявою до Краснопільської сільської ради;

- 20.04.2023 Краснопільською сільською радою прийнято рішення № 21, відповідно до якого вирішено: нежитловому приміщенню (виробничий будинок зернотік-навіс), що розташований у с. Гранів та належить ФГ "Дидинське", присвоїти поштову адресу: АДРЕСА_1 ; нежитловому приміщенню (виробничий будинок вагова), що розташований у с. Гранів та належить ФГ "Дидинське", присвоїти поштову адресу: АДРЕСА_1 ; голові ФГ "Дидинське" Дидинському В.М. впорядкувати документи та провести державну реєстрацію права власності на будівлю;

- відповідно до рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексні №№ 68014581 та 68014897 від 14.06.2023 державним реєстратором Головатюком Костянтином Володимировичем (далі - Головатюк К.В.) зареєстровано в державному реєстрі речових прав право власності на зернотік-піднавіс та вагову, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав № 335646282 та № 335649219;

- зазначене майно, яке належить позивачу, межує з нерухомим майном, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 ;

- у ході перевірки, проведеної працівниками поліції, встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрував право власності на об`єкт нерухомого майна (майновий комплекс), який знаходиться за адресою: с. Гранів (50 р Радянської влади), 2, загальною площею 1 341,3 кв.м; право власності на зазначений майновий комплекс 27.11.2009 зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 29003717, реєстратор КП "Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації";

- але вже 03.09.2020 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 зареєстровано право власності на майновий комплекс, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2 341,8 кв.м;

- загальна площа майнового комплексу, який заходиться за адресою: АДРЕСА_1 , була незаконно збільшена ОСОБА_1 на 1 000,5 кв.м саме за рахунок майна, яке належить позивачу та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ;

- 02.08.2023 ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на реєстраційні дії, проведені державним реєстратором, із вимогою провести перевірку правомірності прийнятого рішення державного реєстратора Головатюка К.В. та скасувати рішення про державну реєстрацію № 68014581 та № 68014897 від 14.06.2023, прийняті державним реєстратором Головатюком К.В., щодо реєстрації права власності за позивачем на вагову загальною площею 26,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зернотік-піднавіс, загальною площею 1 131,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для звернення зі скаргою стало те, що нерухоме майно, на яке зареєстрував право власності позивач, входить до майнового комплексу ОСОБА_1 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташовується на земельній ділянці, яка належить йому на праві оренди;

- рішення Краснопільської сільської ради № 21 від 20.04.2023 про присвоєння адрес: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , скасовано за заявою ОСОБА_1 ;

- на підставі висновку центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність державного реєстратора від 12.09.2023 відповідачем видано наказ № 3534/5 від 04.10.2023, відповідно до якого скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано прийнятими з порушеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анульовано рішення від 14.06.2023 № 68014581, № 68014897 державного реєстратора Самгородської сільської ради Головатюка К.В.;

- позивач вважає Наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у ст. 20 ГПК України.

Відповідно до ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Таким чином, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб`єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно із ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.

За змістом статті 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 55 ГК України визначено, що суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є:

- господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового, приватного права чи інтересу.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису у державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18)).

Як встановлено місцевим господарським судом і свідчать матеріали справи, виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою ФГ "Дидинське" з наказом Міністерства юстиції України в частині визнання такими, що прийняті з порушенням законодавства, та анулювання рішень від 14.06.2023 № 68014581 та № 68014897 державного реєстратора Самгородської сільської ради Головатюка К.В., яким зареєстровано за позивачем право власності на громадські будівлі за адресами: АДРЕСА_3. Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

При цьому, як зазначено в позовній заяві, на адресу Міністерства юстиції України надійшла скарга громадянина ОСОБА_1 стосовно оскарження реєстраційних дій, зокрема, реєстрації права власності за ФГ "Дидинське" на будівлі з вимогою скасувати ці рішення державного реєстратора як такі, що порушують майнові права ОСОБА_1 , зокрема, право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_2 , а також право оренди земельної ділянки, на якій знаходиться вказане майно.

Як вказав суд першої інстанції, оспорюваний позивачем Наказ було прийнято, зокрема, на підставі того, що державним реєстратором Головатюком К.В. під час прийняття спірних рішень про реєстрацію за позивачем права власності не було встановлено факт реєстрації заявлених прав до 01.01.2013 та не витребувано відповідну інформацію від органів державної влади, підприємств, установ, організацій, що проводили реєстрацію прав до 01.01.2013; подані документи не давали змогу встановити набуття права власності ФГ "Дидинське" на громадські будівлі.

При цьому, як правильно зауважив місцевий господарський суд, у позовній заяві позивач обґрунтовує свої вимоги наявністю в нього права власності на спірний об`єкт нерухомого майна та незаконністю заволодіння майновими правами на нерухоме майно фізичною особою - ОСОБА_1 .

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку вбачається спір про право позивача у сфері майнових відносин. Отже, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права власності на нерухоме майно, тобто цей спір є спором про право цивільне та має приватноправовий характер. Таким чином, такий спір має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, юридичний конфлікт у поданому до господарського суду позові виник у майнових правовідносинах, стороною яких є, зокрема, фізична особа, яка оспорює законність набуття позивачем майнових прав на нерухоме майно, тобто такий спір має розглядатися як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою теж зареєстроване речове право на це майно.

При цьому, відсутність позовних вимог до фізичної особи - ОСОБА_1 не змінює суб`єктний склад правовідносин щодо права власності на нерухоме майно, з приводу якого виник спір.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 920/226/22, від 02.05.2023 у справі № 920/225/22, від 10.05.2023 у справі № 920/155/22, від 10.05.2023 у справі № 920/343/22, від 16.05.2023 у справі № 925/352/22.

При цьому, належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється позивачем. Участь Міністерства юстиції України як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.

Зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (п. 6 та 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

Натомість, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі ч. 1 ст. 15 цього Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція цивільних справ визначена ст. 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Приписи ЦПК України не виключають розгляду за його правилами справ, сторонами в яких є виключно юридичні особи та/або фізичні особи-підприємці.

Так, у пункті 25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 906/277/18 зазначено таке: "Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа (див. пункт 33 постанови від 1 березня 2018 року у справі № 461/12052/15-ц, пункт 34 постанови від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, постанову від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц). Тобто, за певних умов обидві сторони у цивільному процесі можуть і не бути фізичними особами, якщо тільки такий спір не належить до юрисдикції іншого суду, зокрема господарського.".

Як зазначено вище, оспорюваний наказ Міністерства юстиції України № 3534/5 від 04.10.2023 прийнято за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 , який оскаржував реєстраційні дії щодо реєстрації права власності за ФГ "Дидинське" на нерухоме майно, посилаючись на порушення власних майнових прав на нерухоме майно.

При цьому, ОСОБА_1 , законність права власності на майно якого оспорюється позивачем, є фізичною особою та не має статусу підприємця.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що дана справа не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до п. 6, 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України та має розглядатись за правилами цивільного судочинства згідно зі ст. 19 ЦПК України, оскільки є спором у справі про право цивільне, тобто має приватноправовий характер, а також належний суб`єктний склад сторін цього спору, до якого відносяться власники нерухомого майна, зокрема, фізична особа, яка не є фізичною особою - підприємцем.

Аналогічні висновки з подібних правовідносин викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Оскільки позовна заява ФГ "Дидинське" не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, суд першої інстанції правомірно відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ФГ "Дидинське" до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування Наказу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.

Щодо доводів апелянта про те, що висновок суду про відмову в задоволенні позову через неможливість оскарження лише наказу Міністерства юстиції України без заявлення одночасно інших вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Господарський суд міста Києва не відмовляв позивачу у задоволенні позову, судом першої інстанції було лише відмовлено ФГ "Дидинське" у відкритті провадження у справі.

У даному випадку відмова у відкритті провадження у справі є лише констатацією неправильного вибору підвідомчості позивачем.

Оскаржувана ухвала жодним чином не є перешкодою в доступі до правосуддя, навпаки, суд першої інстанції роз`яснив позивачу, як краще захистити свої права, щоб рішення суду було законним та не було скасовано в майбутньому у зв`язку з неправильною підвідомчістю спору, а саме роз`яснив, що розгляд даної справи підвідомчий місцевому загальному суду за правилами цивільного судочинства.

Щодо твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що якщо Міністерство юстиції України має право скасувати реєстраційну дію у процедурі адміністративного оскарження (квазісудова процедура) і від особи, яка звертається до Міністерства юстиції України зі скаргою, не вимагається у такому разі одночасне чи попереднє звернення до суду з позовом про право цивільне, то суд тим більше має таке право (скасувати наказ Міністерства юстиції України та скасувати реєстраційну дію шляхом задоволення позову), колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що це є лише думкою ФГ "Дидинське", яку суд апеляційної інстанції поважає, проте яка не ґрунтується на чинному законодавстві та практиці Верховного Суду.

Наприклад, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 821/669/17 зазначено, що спір про скасування наказу Мін`юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ДРП). Участь Мін`юсту та державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

У даному випадку єдиною позовною вимогою є визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту, що не є похідною від вимоги щодо вирішення спору про право, хоча необхідність вирішення саме спору про право обумовлює зміну виду судової юрисдикції. Такій ситуації була надана правова оцінка Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 707/477/20, який постановою від 03.03.2021 відмовив у задоволенні позову про скасування наказу Мін`юсту та зобов`язання відповідача внести до ДРП відомості про позивача як про суб`єкта іншого речового права на земельну ділянку (з інших підстав, ніж суди попередніх інстанцій), встановивши неналежність відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою позивача з наказом Міністерства юстиції України, прийнятим щодо скасування рішень про державну реєстрацію за ним (позивачем) права власності на нерухоме майно.

Тобто, позов зумовлений на захист права цивільного (майнового) на об`єкт нерухомості, реєстрація права власності на який скасована у процедурі розгляду скарги у сфері державної реєстрації за скаргою сторони.

При цьому підстави та мотиви позову (недодержання, на думку позивача, суб`єктом владних повноважень процедури розгляду скарги у сфері державної реєстрації) не спростовують того факту, що цей спір виник про право цивільне, а вимога про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України є похідною при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття речових прав на нерухоме майно і має вплив на майнові права та інтереси цих осіб.

Оскарження рішень Мін`юсту безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з третьою особою (власника нерухомості), яка заперечує законність дій державного реєстратора з реєстрації права власності на об`єкт нерухомості.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.09.2020 у справі № 640/6930/19.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що основним завданням судочинства є відновлення порушеного права та недопущення порушення права інших осіб. У даному випадку визнання протиправним та скасування спірного наказу відповідача без вирішення спору про право не відновить порушене право позивача, проте може призвести до порушення права ОСОБА_1. Відтак саме вирішення спору про право виконає основне завдання судочинства та дозволить остаточно вирішити спір.

Проте, оскільки ОСОБА_1 , законність права власності на майно якого оспорюється позивачем, є фізичною особою, то саме суду цивільної юрисдикції підвідомчий даний спір.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду постановлена з урахуванням вимог чинного законодавства, практики розгляду спорів та обґрунтована належними доводами.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно із ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 902/1339/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для її скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги ФГ "Дидинське" відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Дидинське" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 902/1339/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

У зв`язку з тривалими повітряними тривогами по місту Києву повний текст постанови складено та підписано 23.02.2024.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко