Рішення

від 13.11.2023 по справі 917/1674/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2023 Справа № 917/1674/23

м.Полтава

Суддя господарського суду Полтавської області Кльопов І.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали

за позовною заявою Моторного (транспортного) страхового бюро України, Русанівський бульвар, 8, м.Київ, 02154, ел.пошта: mtibu@mtibu.kiev.ua

до Акціонерного товариства "Лубнифарм", вул.Барвінкова, 16, м.Лубни, Полтавська область, 37500

про стягнення грошових коштів

встановив:

Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Акціонерного товариства "Лубнифарм" про стягнення 27831,83грн., з яких3311,00грн. -3% річних та 24520,83грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 13.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено відповідачу строк для подання суду відзиву на позов, оформленого згідно з вимогами частини 3 статті 165 ГПК України, з додатками, передбаченими частинами 6, 7 статті 165 ГПК України - 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановлено відповідачу строк для подання заяви з запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, передбаченої приписами частини 4 статті 250 ГПК України - 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановлено відповідачу строк для подання суду (за бажанням) клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін - 15 днів з дня вручення даної ухвали; роз`яснено сторонам, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву, позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (частина 7 статті 252 ГПК України).

05.10.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 12649), в якому відповідач заперечує проти правильності періоду нарахування інфляційних та 3% річних та просить суд в стягненні 27662,52грн. відмовити.

09.10.2023 за віхід. №12805 від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

17.10.2023 за вхід. №13233 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Відповідач наполягає на тому, що оскільки обов"язок повернення грошових коштів виник у відповідача з моменту ухвалення рішення по справі № 917/582/22, то і період прострочення зобов"язання має обраховуватися від дати ухвалення такого рішення. А отже, період має розпочатися з 19.04.2023 (дата набрання рішення законної сили) до моменту здійснення фактичного повернення, тобто до 16.05.2023.

Відповідно до частини 2 статті 233 ГПК України це рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Моторно (транспортного) страхове бюро України звернулося до Господарським судом Полтавської області з позовом до Акціонерного товариства «ЛУБНИФАРМ» (далі - Відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та призначено до стягнення з Відповідача на користь Позивача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 76 295 (сімдесят шість тисяч двісті дев`яносто п`ять) грн. 06 коп., та судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.

Позовні вимоги Позивач обґрунтовував тим, що 15.01.2021 року приблизно о 17 год. 20 хв. в м. Лубни по вул. Фабричній 14 Полтавської області, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Suzuki Grand Vitara» державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Lexus ES 250» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_2 (власник AT «Лубнифарм»). Внаслідок ДТП автомобілю «Lexus ES 250» завдано механічних пошкоджень. Відповідно до Постанови Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25.02.2021 року та Постанови Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24.03.2021 року, вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_1 . Позивачем було здійснено регламентну виплату в загальному розмірі 76 295 (сімдесят шість тисяч двісті дев`яносто п`ять) грн. 06 коп. Однак, після виплати страхового відшкодування потерпілому та звернення в порядку регресу до ОСОБА_1 (особи відповідальної за заподіяну шкоду), МТСБУ стало відомо про отримання Відповідачем від останнього матеріального відшкодування на ремонт пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля, що підтверджується розпискою про відсутність претензій. Таким чином, Відповідачем було фактично отримано подвійне (повторне) відшкодування збитків, котрі були завдані внаслідок вищевказаної ДТП. Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

16.11.2021 року позивач направив відповідачу претензію про повернення безпідставно набутих коштів.

02.12.2021 року Позивачем було отримано відповідь від Відповідача, відповідно до якої останній не вбачає підстав для задоволення претензії та відхиляє вимоги в повному обсязі.

27.01.2023 року рішенням Господарського суду Полтавської області по справі № 917/582/22 було задоволено позов Моторно (транспортного) страхового бюро України (далі - Позивач) до Акціонерного товариства «ЛУБНИФАРМ» (далі - Відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та призначено до стягнення з Відповідача на користь Позивача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 76 295 (сімдесят шість тисяч двісті дев`яносто п`ять) грн. 06 коп., та судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.043.2023 рішення Господарського суду Полтавської області від 27.01.2023 в справі № 917/582/22 залишено без змін.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до пункту 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, обставини, встановлені рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.01.2023 по справі № 917/582/22 мають преюдиціальне значення та не доказуються при розгляді даної справи.

Як зазначає позивач в позовній заяві та відповідно до виписки з карткового рахунку НОМЕР_3 за січень 2016 - серпень 2023 відповідач перерахував суму боргу у розмірі 78776,06грн. 16.05.2023 платіжне доручення 00000007330

Враховуючи порушення відповідачем строку повернення суми боргу із посиланням ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач заявив до стягнення з відповідача 3311,00 грн 3% річних, нарахованих за період з 03.12.2021 по 15.05.2023, та 24520,83 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з грудня 2021 року по травень 2023 включно (розрахунок ціни позову долучений до матеріалів справи).

При вирішення спору суд виходить з наступного.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три -проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Отже, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Разом з тим, за змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Подібний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 07 лютого 2018 року по справі № 910/11249/17.

Так, Верховний Суд зробив висновок, що норма ст. 625 ЦК України, не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановлениям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010). 0тже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до статті 625 ЦК України носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з`являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора.

Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

З метою досудового врегулювання спору 16.11.2021 року відповідачеві було направлено претензію про повернення безпідставно набутих коштів, в якій позивач просив відповідача у найкоротший термін але не пізніше 14 календарних днів з моменту отримання претензії відшкодувати завдані позивачу збитки в розмірі 76295,06грн.

Відповідач отримав претензію 23.11.2021. Таким чином, строк виконання зобов"язання слід вважати - з 08.12.2021

02.12.2021 року позивачем було отримано відповідь від відповідача, відповідно до якої останній не вбачає підстав для задоволення претензії та відхиляє вимоги в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач, отримавши претензію, не виконав свої зобов"язання у встановлений строк.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 3311,00 грн 3% річних, нарахованих за період з 03.12.2021 по 15.05.2023, та 24520,83 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з грудня 2021 року по травень 2023 включно

Розглянувши зазначений розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд встановив, що позивачем неправильно визначений період нарахування річних.

Так, у Постанові від 14.01.2020 по справі № 924/532/19 Верховний Суд зазначив, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Також, позивачем при здійсненні розрахунку, не враховано початок строку виконання зобов"язання.

За наведеного, дійшов висновку про правомірність заявлених вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 3285,91грн за період з 08.12.2021 по 15.05.2023 та в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 24019,26грн. за період грудень 2021 - квітень 2023, в іншій частині вимоги щодо стягнення річних та інфляційних втрат відхиляються як завищені щодо розміру.

Згідно із ст.ст.78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати за розгляд справи відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 126, 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Лубнифарм" ( вул.Барвінкова, 16, м.Лубни, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 00480951) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, 8, м.Київ, 02154, код ЄДРПОУ 21647131) 3285,91 грн 3% річних, 24019,26грн інфляційних втрат та 2633,21 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 статті 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені статтями 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено: 13.11.2023

Суддя Кльопов І.Г.