Постанова

від 30.01.2024 по справі 917/1674/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 року м. Харків Справа № 917/1674/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О.,

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Лубнифарм" (вх. 2714 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 13.11.2023, ухвалене суддею Кльоповим І.Г. у приміщенні Господарського суду Полтавської області в порядку спрощеного позовного провадження (повне рішення складено 13.11.2023) у справі №917/1674/23

за позовною заявою Моторного (транспортного) страхового бюро України, м.Київ,

до Акціонерного товариства "Лубнифарм", м.Лубни Полтавської області,

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Акціонерного товариства "Лубнифарм" про стягнення 27831,83 грн, з яких 3311,00 грн 3% річних, нарахованих за період з 03.12.2021 по 15.05.2023, та 24520,83 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з грудня 2021 року по травень 2023 року за несвоєчасне повернення регламентної виплати у розмірі 76295,06 грн (позов про стягнення якої було задоволено рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.01.2023 у справі №917/582/22, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.11.2023 у справі №917/1674/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Лубнифарм" на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 3285,91 грн 3% річних, 24019,26 грн інфляційних втрат та 2633,21 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування вказаного рішення місцевий господарський суд зазначив наступне: норма ст. 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу; оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Стосовно розміру заявлених до стягнення сум, за висновком місцевого господарського суду, сума інфляційних втрат має бути нарахована за період з грудня 2021 року по квітень 2023 року, а не по травень 2023 року, як заявлено позивачем. Також господарський суд вказав, що позивачем неправильно визначено початкову дату розрахунку 3% річних, а саме, враховуючи, що у претензії, яку отримано відповідачем 23.11.2021, позивач визначив 14-денний строк виконання зобов`язання, нарахування відсотків річних має починатися з наступного дня після останньої дати вказаного строку (07.12.2021), тобто з 08.12.2021, а не з 03.12.2021, як зазначив позивач. За наведеного, господарський суд дійшов висновку про правомірність заявлених вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 3285,91 грн за період з 08.12.2021 по 15.05.2023 та в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 24019,26 грн за період грудень 2021 - квітень 2023, в іншій частині вимоги щодо стягнення річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню як завищені щодо розміру.

АТ "Лубнифарм" надіслало поштою до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення Господарського суду Полтавської області від 13.11.2023 у справі №917/1674/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначає, що місцевим господарським судом неправильно визначено момент виникнення акцесорного зобов`язання зі сплати відсотків річних та інфляційних втрат. А саме, на думку відповідача, обов`язок щодо повернення позивачеві основного боргу у сумі 76295,06 грн (на яку нараховано відсотки річних та інфляційні, що є предметом спору в даній справі №917/1674/23) виник у відповідача лише після вирішення судом спору у справі №917/582/22 про стягнення з Акціонерного товариства "Лубнифарм" на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 76295,06 грн в порядку ст.1212 ЦК України тобто з дня прийняття Східним апеляційним господарським судом постанови від 19.04.2023, якою залишено без змін рішення Господарського суду Полтавської області від 27.01.2023 у справі №917/582/22. За твердженням, АТ "Лубнифарм", підстава, на якій було здійснено регламентну виплату, відпала саме у зв`язку із ухваленням судового рішення, тому судом було застосовано ст.1212 ЦК України, отже, у розумінні ч.5 ст.11 ЦК України, відбувся правоперетворювальний факт і у АТ "Лубнифарм" виникло зобов`язання із поверення Моторному (транспортному) страховому бюро України регламентної виплати в сумі 76295,06 грн. Відтак, за розрахунком відповідача, стягненню з АТ "Лубнифарм" підлягає загальна сума інфляційних та відсотків річних за період з 19.04.2023 по 15.05.2023 у розмірі 169,31 грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 вказану апеляційну скаргу було залишено без руху з підстав неналежного обґрунтування заявником поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження. Іншою ухвалою від цієї ж дати витребувано у суду першої інстанції матеріали даної справи, які надійшли до Східного апеляційного господарського суду 25.12.2023.

Після усунення заявником недоліків апеляційної скарги, ухвалою суду від 27.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Лубнифарм", повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться "30" січня 2024 р. об 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104. Встановлено учасникам справи строк до 25.01.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також для подання заяв, клопотань тощо.

Ухвалою суду від 29.01.2024 було задоволено заяву представника апелянта, адвоката Сови В.В., про участь у судовому засіданні 30.01.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

29.01.2024 на електронну адресу суду від позивача надійшли засвідчені ЕЦП електронні листи - додаткові пояснення, а також заява про розгляд справи за відсутності представника Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Відповідно до ч.5, 6 ст.42 ГПК України, документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Позивач у даній справі, Моторне (транспортне) страхове бюро України, має зареєстрований електронний кабінет у системі "Електронний суд". Разом з тим, вищевказані додаткові пояснення та заяву було направлено не через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, а електронною поштою. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що зазначені документи слід залишити без розгляду як такі, що подані з порушенням установленого законом порядку.

У судовому засіданні 30.01.2024 представник відповідача (у режимі відеоконференції) підтримав викладену ним письмово правову позицію та наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Присутній в судовому засіданні представник АТ "Лубнифарм" не висловлював заперечень щодо повноти дослідження доказів, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши представника відповідача (апелянта), дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

15.01.2021 в м. Лубни Полтавської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Suzuki Grand Vitara під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Lexus ES 250, власником якого є AT Лубнифарм. Внаслідок ДТП, винуватцем якої був ОСОБА_1 , автомобілю Lexus ES 250 завдано механічних пошкоджень.

Моторне (транспортне) страхове бюро України 15.06.2021 здійснило регламентну виплату AT Лубнифарм в загальному розмірі 76295,06 грн.

Однак, після виплати страхового відшкодування потерпілому та звернення в порядку регресу до ОСОБА_1 (особи, відповідальної за заподіяну шкоду), Моторному (транспортному) страховому бюро України стало відомо про те, що іще у січні 2021 року AT Лубнифарм було отримано від ОСОБА_1 матеріальне відшкодування на ремонт автомобіля Lexus ES 250 у розмірі 3000,00 доларів США. Таким чином, відповідачем було фактично отримано подвійне (повторне) відшкодування збитків, котрі були завдані внаслідок вищевказаної ДТП.

16.11.2021 позивач направив відповідачу претензію про повернення безпідставно набутих коштів (а.с.16), в якій просив у найкоротший термін, але не пізніше 14 календарних днів з моменту отримання претензії, сплатити Моторному (транспортному) страховому бюро України 76295,06 грн в порядку ст.1212 ЦК України як безпідставно отримані кошти.

Як вбачається з відповіді AT Лубнифарм (а.с.18) вказану претензію відповідач отримав 23.11.2021, однак AT Лубнифарм визнало вимогу Моторного (транспортного) страхового бюро України такою, що не підлягає задоволенню, та відхилило її, у зв`язку з чим Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з AT Лубнифарм 76295,06 грн безпідставно отриманих коштів.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.01.2023 у справі № 917/582/22 (а.с.9) позов задоволено, стягнуто з AT Лубнифарм на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 76295,06 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 у справі №917/582/22 (а.с.12) вказане рішення залишено без змін. Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 у справі № 917/582/22 не було оскаржено в касаційному порядку, отже, рішення суду про стягнення коштів у вказаній справі набрало законної сили 19.04.2023.

Відповідно до змісту рішення господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції у справі № 917/582/22, кошти стягнуто з відповідача на користь позивача у відповідності до ст.1212 ЦК України - як безпідставно отримані.

16.05.2023 AT Лубнифарм сплатило Моторному (транспортному) страховому бюро України 76295,06 грн (а.с. 19).

У вересні 2023 року Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом у даній справі №917/1674/23 про стягнення з AT Лубнифарм 3311,00 грн 3% річних, нарахованих за період з 03.12.2021 (наступної дати після 02.12.2021, коли, як зазначає позивач, ним було отримано відповідь на претензію) по 15.05.2023, та 24520,83 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з грудня 2021 року по травень 2023 включно відповідно до наданого позивачем розрахунку ціни позову (а.с.20).

Місцевий господарський суд оскаржуваним рішенням задовольнив позов частково з наведених вище підстав.

В частині відмови в позові рішення не оскаржено позивачем в апеляційному порядку.

Суд апеляційної інстанції переглядає вказане рішення за апеляційною скаргою відповідача, в межах наведених у скарзі доводів та вимог, відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України.

Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду, про які зазначено вище, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом позову в даній справі є вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих в порядку ст.625 ЦК України на суму основного боргу 76295,06 грн, розмір та підстави виникнення якого встановлено судовими рішеннями у справі №917/582/22, що набрали законної сили.

Відповідач в апеляційній скарзі не заперечує відповідних обставин, які місцевий господарський суд правильно визнав преюдиційними у розумінні п.4 ст.75 ГПК України, згідно з якою, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з апеляційної скарги, заявник не погоджується з визначеним місцевим господарським судом періодом нарахування відсотків річних та інфляційних, наполягаючи на тому, що таке нарахування слід розпочинати лише з моменту набрання законної сили судовими рішеннями у справі №917/582/22, відтак, за розрахунком відповідача, загальна сума інфляційних та відсотків річних за період з 19.04.2023 по 15.05.2023 становить 169,31 грн.

Стосовно вказаних аргументів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Відповідну правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.11.2023 у справі № 307/3192/19.

Визначаючи момент виникнення спірного грошового зобов`язання в даній справі №917/1674/23, відповідач посилається на ч.5 ст.11 ЦК України, відповідно до якої, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Разом з тим, як було вказано вище, на момент здійснення позивачем у червні 2021 року регламентної виплати відповідачеві, останнім уже було отримано від ОСОБА_1 матеріальне відшкодування на ремонт автомобіля. Цих обставин, встановлених судовими рішеннями у справі №917/582/22, апелянт не заперечує.

Тобто, сума регламентної виплати 76295,06 грн є безпідставно отриманими коштами про що зазначено як Моторним (транспортним) страховим бюро України у направленій на адресу AT Лубнифарм претензії, так і судами у справі у справі №917/582/22.

А саме, відповідними судовими рішеннями було не створено, а лише встановлено обставини, що є підставою для виникнення у відповідача обов`язку повернути позивачеві кошти в порядку ст.1212 ЦК України, оскільки вказані обставини існували і до ухвалення цих рішень, при цьому і позивач, і суди при розгляді справи №917/582/22 надали їм однакову правову кваліфікацію.

Тому твердження заявника скарги про те, що підстава, на якій було здійснено регламентну виплату, відпала лише у зв`язку із ухваленням судового рішення і що в даному випадку має місце правоперетворювальний факт - на думку колегії суддів, суперечить як змісту судових рішень у справі №917/582/22, так і обставинам справи №917/1674/23.

За висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов`язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди, тобто це зобов`язання не є таким, що виникло з рішення суду, це зобов`язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 21.11.2023 у справі №910/3658/23, в якій суд касаційної інстанції погодився з нарахуванням відсотків річних та інфляційних втрат на суму основного боргу, стягнуту рішенням суду у справі №910/16330/21 (у спорі між тими ж сторонами), за період, у тому числі, до ухвалення вказаного рішення в іншій справі.

Протилежної судової практики апелянтом не наведено.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 23.03.2016 у справі № 6-2978цс15, від 03.06.2015 у справі № 6-100цс15, в яких зазначено, що якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Однак AT Лубнифарм в ході апеляційного провадження не пояснено, яким чином із вказаного висновку вбачається, що нарахування в порядку ст.625 ЦК України на суму основної заборгованості, що підлягає стягненню згідно зі ст.1212 ЦК України, можуть бути здійснені виключно після ухвалення судового рішення про стягнення відповідної основної заборгованості.

У постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, на яку посилався відповідач в ході розгляду справи, викладено загальні висновки щодо правової природи зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів як акцесорного, додаткового до основного, що залежить від основного та поділяє його долю.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду в даній справі №917/1674/23 не суперечить правовій позиції Верховного Суду у справах щодо стягнення коштів в порядку ст.625 ЦК України.

Натомість, на думку суду апеляційної інстанції, господарський суд правомірно стягнув інфляційні втрати та 3% річних за період, початок якого визначено виходячи не з моменту набрання чинності судовими рішеннями у справі №917/582/22, а з дати отриманої відповідачем претензії позивача про повернення коштів.

Відповідне також узгоджується з принципами справедливості, добросовісності та розумності (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України), оскільки позивач не повинен бути позбавлений компенсації в порядку ст.625 ЦК України за тривале невиконання відповідачем грошового зобов`язання тільки через те, що спір про виконання такого зобов`язання (внаслідок дій AT Лубнифарм) було доведено до суду.

Окрім того, відповідач просить відмовити в позові повністю, незважаючи на те, що в мотивувальній частині апеляційної скарги ним зазначено, що загальна сума інфляційних та відсотків річних за період з 19.04.2023 по 15.05.2023 становить 169,31 грн. На думку колегії суддів, зазначене додатково свідчить про непослідовність та суперечливість правової позиції заявника.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак обставин, що могли б бути визнані належною підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та повної або часткової відмови у позові, AT Лубнифарм в апеляційній скарзі не наведено.

Суд апеляційної інстанції в ході даного провадження надав належну оцінку наявним у справі доказам та доводам апелянта, водночас, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За результатами апеляційного провадження колегією суддів також не було встановлено зазначених у ч.4 ст.269 ГПК України обставин, а саме, наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Лубнифарм" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 13.11.2023 у справі №917/1674/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05.02.2024.

Головуючий суддя О.В. Шевель

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.О. Фоміна