Постанова

від 15.11.2023 по справі 686/14733/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 686/14733/21

провадження № 61-10895св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - прокурор Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представницею - адвокаткою Савченко Оксаною Володимирівною, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2022 року у складі судді Заворотної О. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 липня 2023 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позову та судових рішень судів попередніх інстанцій

У червні 2021 року прокурор Окружної прокуратури міста Хмельницького (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастр у Хмельницькій області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що наказом ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4511-СГ затверджено проєкт землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1598, розташовану за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області та призначену для ведення особистого селянського господарства. 26 червня 2019 року на підставі цього наказу зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Згідно з договором купівлі-продажу від 16 серпня 2019 року ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку ОСОБА_2 .

Відповідно до державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року серії ХМ № 31 Колективному сільськогосподарському підприємству «Відродження» с. Колибань (далі - КСП «Відродження») передано у колективну власність 962,3 га земель на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. За наслідками розпаювання цієї землі земельні ділянки № НОМЕР_3-НОМЕР_1, НОМЕР_4 віднесені до невитребуваних паїв та перейшли у комунальну власність.

Оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області є незаконним, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6825083300:09:008:1598 накладається на земельні ділянки невитребуваних паїв колишнього КСП «Відродження» за № НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_1, а тому ОСОБА_1 набув право власності на неї незаконно. ОСОБА_2 придбала спірну земельну ділянку в особи, яка не мала права на її отримання та відчуження, внаслідок чого ця ділянка вибула з власності територіальної громади поза її волею та може бути витребувана у добросовісного набувача.

Враховуючи наведені обставин, прокурор просив суд:

- визнати недійсним наказ Держгеокадастру від 20 червня 2019 року № 22-4511-СГ про надання земельної ділянки, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1598, у власність ОСОБА_1 ;

- витребувати у ОСОБА_2 на користь Хмельницької міської ради земельну ділянку, площею 2,00 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1598.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 06 липня 2023 року, позов задоволено. Визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4511-СГ «Про затвердження проєкту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки». Витребувано у ОСОБА_2 на користь Хмельницької міської ради земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1598, яка розташована за межами населених пунктів Копистинської сільської ради (Хмельницька міська територіальна громада). Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що земельна ділянка, площею 2,0 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1598, належить до земель колективної власності колишнього КСП «Відродження», внаслідок чого ОСОБА_1 незаконно набув право власності на цю ділянку та відчужив її ОСОБА_2 . Оскільки ОСОБА_1 незаконно набув право власності на спірну земельну ділянку та розпорядився цією ділянкою поза волею власника - Хмельницької міської ради, а ОСОБА_2 придбала цю земельну ділянку в особи, яка не мала права її відчужувати, тому ця земельна ділянка на підставі частини першої статті 388 ЦК України може бути витребувана у ОСОБА_2 як у добросовісного набувача на користь власника.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представниця адвокатка Савченко О. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 липня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження заявниця зазначає про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, Верховного Суду від 23 липня 2018 року у справі № 760/8892/17, 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справах № 926/03/18, № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 920/284/18, від 14 березня 2019 року у справі № 757/55244/17-ц, від 02 вересня 2019 року у справі № 500/5291/13-ц, від 14 вересня 2022 року у справі № 686/14731/21.

У серпні 2023 року керівник Окружної прокуратури міста Хмельницького подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представниця адвокатка Савченко О. В., залишити без задоволення. Відзив мотивовано тим, що прокурор надав належні, допустимі та достатні докази, які доводять той факт, що КСП «Відродження» існувало, під час проведення земельної реформи йому передані землі у колективну власність, надалі співвласники земельних сертифікатів їх розподілили, залишивши частину земель під невитребувані паї, а також, те що спірна земельна ділянки на момент її відведення у власність в межах норм безоплатної приватизації не була вільною, належала до невитребуваних паїв колективної власності, надавалася органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, в розпорядженні якого перебувала.

У серпні 2023 року Хмельницька міська рада подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представниця адвокатка Савченко О. В., залишити без задоволення. Відзив мотивовано тим, що ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області оспорюваним наказом розпорядилося спірною земельною ділянкою, тоді як таке право належало виключно Копистинській сільській раді. На час розгляду справи судами відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 727-р територія населеного пункту Копистин увійшла до складу території Хмельницької територіальної громади, згідно з рішенням Хмельницької міської ради від 08 грудня 2020 року № 11 Хмельницька міська рада є правонаступником прав та обов`язків Копистинської сільської ради.

У листопаді 2023 року від Першого заступника керівника Хмельницької області до Верховного Суду надійшли письмові пояснення, у яких прокурор просить врахувати позицію Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладену у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/14706/21.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обставини, встановлені судами

Рішенням Копистинської сільської ради народних депутатів Хмельницького району Хмельницької області від 22 березня 1995 року № 3 передано КСП «Відродження» у колективну власність 962,3 га землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі цього рішення КСП «Відродження» отримало державний акт на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року серії ХМ № 31, який зареєстровано в книзі реєстрації державних актів на право колективної власності на землю Хмельницької районної ради під номером 31.

08 травня 1998 року рішенням загальних зборів членів КСП «Відродження», оформленим протоколом № 3, прийнято кооперативну форму господарювання з колективного сільськогосподарського підприємства у Виробничий сільськогосподарський кооператив «Відродження» (далі - ВСК «Відродження»).

Науково-виробничим ТОВ «Геокадастр» розроблено проєкт землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району та картографічний матеріал розташування земельних ділянок колективної власності.

03 листопада 2008 року рішенням загальних зборів власників земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області затверджено проєкт землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) колишнього ВСК «Відродження» та проведено розподіл земельних ділянок між співвласниками методом жеребкування. Цим же рішенням земельні ділянки № НОМЕР_3-НОМЕР_1, НОМЕР_4 не включені у жеребкування та залишені для невитребуваних паїв.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4511-СГ за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1598, для ведення особистого селянського господарства.

26 червня 2019 року реєстратором Олешинської сільської ради Хмельницького району Андрієвською М. В. зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1598, для ведення особистого селянського господарства, номер запису про право власності 32192250, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1861843668250 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 липня 2019 року, індексний номер 47562224).

16 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу № 986, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Фомовою О. С., за умовами якого ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1598, для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до інформації Хмельницької регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» та наданих картографічних матеріалів земельна ділянка, що передана ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6825083300:09:008:1598, накладається на земельні ділянки колективної власності на території Копистинської сільської ради, які протоколом загальних зборів від 03 листопада 2008 року залишено для невитребуваних паїв, а саме: на земельні ділянки під номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2 та АДРЕСА_1 розташовані на картографічному матеріалі проєкту землеустрою із схематичним зображенням.

Згідно з інформацією Відділу Держгеокадастру у Хмельницькому районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 24 березня 2021 року № 10-22-0.33-455/116-21 спірна земельна ділянка перебуває в межах земель колективної власності колишньої ВСК «Відродження».

Правове обґрунтування

Щодо вирішення спору по суті

Згідно зі статтями 22, 23 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

З 01 січня 2019 року набув чинності Закон України від 10 липня 2018 року № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил користування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в України», згідно з яким землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад.

Згідно з пунктом 21 Перехідних положень ЗК України (який є чинним з 01 січня 2019 року), з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Тобто, вказаним законом оновлено та конкретизовано порядок використання земель зазначеної категорії та, відповідно, єдиною підставою для виділення таких земельних ділянок в натурі (на місцевості) після 01 січня 2019 року є рішення територіальної громади (в особі відповідної сільської, селищної, міської ради).

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 530/467/19, від 06 червня 2023 року у справі № 371/153/22.

Відповідно до частин першої та другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 359/3912/15-ц, від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Щодо підстав звернення прокурора до суду

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131? Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини першої статті 131? Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Системне тлумачення положень частин третьої - п`ятої статті 53 ЦПК України і частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131? Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 6825083300:09:008:1598, на момент її виділення ОСОБА_1 знаходилася у межах земель колективної власності КСП «Відродження» та накладалася на земельні ділянки невитребуваних паїв, зазначені землі колективно власності увійшли до складу території Хмельницької територіальної громади, суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про те, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4511-СГ, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку, прийнятий із порушенням вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», пункту 21 Перехідних положень ЗК України, а відповідно ОСОБА_1 незаконно набув право власності на спірну земельну ділянку.

Надалі ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 серпня 2019 року відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2 .

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - Хмельницької територіальної громади на підставі незаконного рішення ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, тобто поза волею власника, а ОСОБА_1 , не маючи на це права, здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відновлення права Хмельницької територіальної громади на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, якою є ОСОБА_2 .

Верховний Суд погоджується із висновком судів, що у спірних правовідносинах за встановлених обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому необхідно приймати до уваги, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України), так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач пред`явивши відповідний позов.

Так, за обставин цієї справи, ОСОБА_1 , незаконно набувши право власності на земельну ділянку, через незначний період часу - два місяці відчужив її ОСОБА_2 , за умов, які мали б викликати сумнів у останньої, і яка, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності відчужувача на цю земельну ділянку, і за необхідності отримавши правову допомогу, мала б зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу земельної ділянки, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведене узгоджується зі висновками Верховного Суду, зробленими у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/14706/21, які виникли у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач на надав суду належного та допустимого доказу, зокрема, оформленого відповідно до вимог закону державного акта на право власності на землю, який би підтверджував належність КСП «Відродження» права колективної власності на спірну земельну ділянку, є безпідставними, оскільки наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що 18 грудня 1995 року КСП «Відродження» отримало державний акт на право колективної власності на землю відповідно до вимог статей 22, 23 ЗК України 1990 року, пункту 3.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року № 28 (у редакції, чинній на час видачі державного акта).

Відсутність оригіналу державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року не дає підстав для висновку про те, що позивач всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України не довів, що КСП «Відродження» отримало у колективну власність земельну ділянку площею 962,3 га.

Так, суди встановили, що оригінал державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року серії ХМ 31 втрачено, що підтверджується інформацією ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області (а. с. 41 т. 1), а наявна лише його копія, яка долучена до матеріалів справи.

Факт отримання у колективну власність КСП «Відродження» с. Колибань Хмельницького району Хмельницької області земельної ділянки площею 962,3 га підтверджується рішенням третьої сесії Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області 22 скликання від 22 березня 1995 року (а. с. 39 т. 1) та записами у належній чином завіреній копії Книги реєстрації державних актів на право колективної власності на землю Хмельницької районної ради, згідно з якої за записом № 31 зареєстровано державний акт на право колективної власності на землю КСП «Відродження» с. Колибань площею 962,3 га від 18 грудня 1995 року (а. с. 39, 42, 42 зворот т.1).

Необґрунтованими є посилання заявниці у касаційній скарзі на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо необхідності позивачу довести існування оригіналу документа на підтвердження відповідного права власності на земельну ділянку, викладених у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, оскільки у вказаній справі суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд, тобто не зробив остаточних висновків що вирішення спору по суті.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не довів, що відбулося повне накладення земельної ділянки, яка передана у колективну власність КСП «Відродження», та спірної земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 , спростовано наданими позивачем доказами, а саме:інформацією Хмельницької регіональної філії Державного підприємства «Центр земельного кадастру» від 07 червня 2021 року № 25/93 з картографічними матеріалами (а. с. 62-63 т. 1), інформацією Відділу у Хмельницькому районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 25 квітня 2019 року (а. с. 26 т. 1), від 24 березня 2021 року № 10-22-0.33-455/116-21 (а. с. 33 т. 1), проєктом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району та картографічний матеріал розташування земельних ділянок колективної власності (а. с. 58 т. 1), яким суди попередніх інстанцій надали належну оцінку.

Доводи касаційної скарги про те, що у прокурора були відсутні підстави для представництва в суді інтересів держави в особі Хмельницької міської ради, є необґрунтованими, оскільки прокурор, звертаючись до суду з позовом відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Хмельницької міської радиу суді, визначив, у чому полягає порушення його інтересів, та визначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, у цій справі підставою для представництва інтересів держави в особі Хмельницької міської ради прокурор зазначив нездійснення Хмельницькою міською радою упродовж тривалого часу захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, а саме: не звернення до суду з вимогами про витребування спірного майна із чужого незаконного володіння.

Також, з матеріалів справи встановлено, що керівник Окружної прокуратури м. Хмельницького направив Хмельницькій міській раді лист-повідомлення, в якому попередньо повідомив міську раду про намір здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави в особі Хмельницької міської ради (а. с. 72-75 т. 1).

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що у цій справі прокурор обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради, яка самоусунулася від виконання покладених на неї обов`язків щодо витребування майна із чужого незаконного володіння.

Враховуючи наведене, безпідставними є посилання заявниці у касаційній скарзі на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо відсутності у прокурора законних підстав для представництва інтересів держави в спірних правовідносинах, викладених у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справах № 926/03/18, № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 920/284/18, а також висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20.

Необґрунтованими також є доводи касаційної скарги про те, що позивач не довів порушення прав Хмельницької міської ради зі сторони відповідачів. Встановивши, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 727-р територія населеного пункту Копистин увійшла до складу території Хмельницької територіальної громади, рішенням Хмельницької міської ради від 08 грудня 2020 року території Хмельницької міської територіальної громади утворено 6 старостинських округів в тому числі з центром у с. Копистин, до якого, зокрема увійшло село Колибань, розпочато процедуру реорганізації Копистинської сільської ради шляхом приєднання до Хмельницької міської ради та врахувавши положення пункту 21 Перехідних положень ЗК України, правильними є висновки судів попередніх інстанції щодо доведеності прокурором, який діяв відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», порушення прав територіальної громади Хмельницької міської ради та її права на витребування спірної земельної ділянки.

Такі висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 березня 2019 року у справі № 757/55244/17, від 23 липня 2018 року у справі № 760/8892/17, щодо порушення прав позивача на час звернення до суду, на які як на підставу касаційного оскарження посилався заявник.

Таким чином, доводи заявниці, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявницею у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У листопаді 2023 року на електрону пошту Верховного Суду від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представниця адвокатка Савченко О. В., надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та додаткові пояснення до цього клопотання.

У зазначеному клопотанні заявниця просить передати справу № 686/14733/21 для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/14706/21.

Згідно з частиною третьою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Вказаною нормою передбачено, що підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Заявниця просить відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/14706/21, тобто того ж касаційного суду, тому відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з приписами частини третьої статті 403 ЦПК України.

Також у клопотання заявниця як підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначає пункт 5 частини третьої статті 403 ЦПК України, а саме: необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо можливості доведення права власності на земельну ділянку виключно на підставі державного акта, за умови існування його оригіналу (1), можливості визначення накладення земельних ділянок виключно на підставі земельно-технічної документації, відповідно до якої формувався правовстановлюючий документ на земельну ділянку (2), неможливості звернення прокурора до суду із позовом за наявності іншого суб`єкта владних повноважень, в якого є юридичний відділ із значною кількістю штатних юристів та до компетенція якого належить право на звернення до суду з позовною заявою (3).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиною правозастосовної практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Заявницею у клопотанні не наведено, у чому саме полягає виключна правова проблема у цій справі, аналіз судової практики, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці у справах із аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

Зважаючи на наведене, суд касаційної інстанції не встановив достатніх та обґрунтованих підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 , поданого представницею - адвокаткою Савченко Оксаною Володимирівною, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представницею - адвокаткою Савченко Оксаною Володимирівною, залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний