Постанова

від 16.11.2023 по справі 487/6696/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

16.11.23

22-ц/812/1236/23

Провадження № 22-ц/812/1236/23

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 листопада 2023 року м. Миколаїв

справа № 487/6696/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,

із секретарем Андрієнко Л.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану її представником

ОСОБА_2

на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва, постановлену 27 вересня 2023 року суддею Сухаревич З.М. в приміщенні цього ж суду, (повний текст ухвали складено того ж дня), у справі за заявою

ОСОБА_1

заінтересована особа: Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси),

про встановлення факту смерті особи,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У вересні2023року ОСОБА_1 звернулася доЗаводського районногосуду м.Миколаєва ззаявою про встановлення факту смерті батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця села Журівка, Березанського району, Миколаївської області.

Заявниця зазначала, що батько помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на хуторі Велика Федорівка, Красносулинського району, Ростовської області, російської федерації. Свідоцтво про смерть видано уповноваженим органом російської федерації.

До участі в справі як заінтересовану особу залучено Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що свідоцтво про смерть батька заявниці видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої він помер та містить всі необхідні реквізити. За таких обставин, в силу вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року № 107 не потребує засвідчення апостилем та подальшої легалізації, та вважається дійсним на території України. У зв`язку з цим повторна реєстрація смерті особи за законодавством України не передбачена. Крім цього суд не має права підміняти собою інший орган, до компетенції якого віднесено вирішення цих питань.

В апеляційній скарзі представник заявниці, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу скасувати та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд не роз`яснив до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даного спору, а припинення дії Конвенції 1993 року унеможливлює підтвердження смерті батька заявниці в інший, ніж судовий спосіб.

Узагальнені доводи інших учасників

Заводський відділ реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявниці, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на хуторі Велика Федорівка, Красносулинського району, Ростовській області, російської федерації помер батько заявниці - ОСОБА_3 .

Свідоцтво про його смерть видано уповноваженим органом російської федерації відділом запису актів громадянського стану адміністрації Красносулінського району Ростовської області.

За життя ОСОБА_3 належала земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 8,6504 га, кадастровий номер 4820983200:02:000:0014, розташована в межах Матіятівської сільської ради Березанського району, Миколаївської області.

Заповіт померлим складено на користь ОСОБА_1 .

Задля оформлення своїх спадкових справ заявниця ОСОБА_1 просила суд встановити факт смерті батька.

До апеляційної скарги заявницею додано постанову Березанської державної нотаріальної контори Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 10 жовтня 2023 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Постанова мотивована тим, що відповідно до статті 100 Закону України «Про нотаріат» документи, складені за кордоном з участю іноземних органів влади або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України. Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. Оскільки спадкодавець мав останнє місце проживання на території російської федерації, там і помер, для встановлення громадянства та місця постійного проживання спадкодавця на момент смерті, факту прийняття спадщини іншими спадкоємцями, наявності другого з подружжя, нотаріусу необхідно отримати від компетентних органів російської федерації відповідну інформацію, зокрема щодо наявності заповітів/спадкових договорів, заведення спадкової справи, та у разі її заведення витребувати її копію. Оскільки між Україною та російською федерацією на даний момент відсутні дипломатичні відносини та домовленості щодо правової допомоги, нотаріус позбавлений можливості запросити таку інформацію.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до положень частини першої та другоїстатті 19ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.

Відповідно до частини першоїстатті 293 ЦПК Україниокреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частинами третьою, четвертою, шостоїстатті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Пунктом 5 частини другої статті 293ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Пунктом 8 частини 1статті 315 ЦПК Українипередбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Факт смерті особи у певний час за відмови органів реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт смерті встановлюється за умови подання заявником документів про відмову органів реєстрації актів цивільного стану у реєстрації факту смерті, яка обумовлюється несвоєчасним зверненням до цих органів або відсутністю документів, які стверджують подію смерті.

При зверненні до суду заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланням на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Доказами, цього можуть бути: медичне свідоцтво, акт органів поліції, акт органів пожежного і водного нагляду та інші докази.

За положеннями статті 49ЦК України актом цивільного стану є, зокрема, смерть фізичної особи, яка підлягає державній реєстрації відповідно до закону та обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено у частині 1статті 17 Закону України«Про державнуреєстрацію актівцивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі:1)документа встановленої форми про смерть,виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою;2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до пункту 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У статті 13Закону України«Про міжнароднеприватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.

Частинами 1, 2 статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

В силу статті 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Статтею 3 наведеної Конвенції визначено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах передбачено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Верховною Радою 01 грудня 2022 року прийнятоЗакон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Наслідком цього є те, що із дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року.

Водночас, пунктом 1постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року № 107передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Отже, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав, приймаються на території України без спеціального посвідчення, якщо така практика існувала станом на 24лютого 2022 року відповідно до міжнародних договорів України, зокрема, Мінської конвенції.

За таких обставин, встановивши, що свідоцтво про смерть ОСОБА_3 видане належним компетентним органом російської федерації - відділом запису актів громадянського стану адміністрації Красносулінського району Ростовської області, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність потреби засвідчення апостилем та подальшої легалізації цього документа на території України, оскільки воно на території України вважається дійсним.

Щодо відмови у відкритті провадження у справі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Устатті 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Застаттею 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першоїстатті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»02 червня 2016року № 1402-VIII (далі - Закон№ 1402-VIII)суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням уКонституції Українипринципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка взаконіна вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогамзаконущодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо зазакономзаява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з заявою до суду, заявниця зазначила заінтересованою особою Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

При цьому будь-яких доказів звернення до цього органу за вирішенням спірного питання, як і відмови цього органу, суду не надала.

Крім цього, зазначивши заінтересованою особою Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_1 у своїй заяві зазначала, що встановлення факту смерті батька їй необхідне для отримання спадщини.

При цьому доказів звернення до нотаріальної контори за прийняттям спадщини суду першої інстанції не надала. Постанову Березанської державної нотаріальної контори Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 10 жовтня 2023 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 надала тільки суду апеляційної інстанції.

Таким чином суд першої інстанції правомірно стверджував, що не може підміняти державний орган, приймаючи рішення, та вирішувати питання, які належать до компетенції іншого суб`єкта владних повноважень.

За таких обставин висновок суду про необхідність відмови у відкритті провадження у справі у зв`язку з відсутністю підстав для розгляду заяви ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства є правильним.

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому ухвала суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України. Отже, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: Т.В.Крамаренко

В.І.Темнікова

---------------------------------

Повну постанову складено 16 листопада 2023 року