Постанова

від 16.11.2023 по справі 200/10024/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2023 року справа №200/10024/20-а

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В.,

за участю секретаря судового засідання Усенко Т.І.,

позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 інспектора прав хворих споживачів «ВО захисту прав хворих споживачів», фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023р. у справі №200/10024/20-а (головуючий І інстанції Буряк І.В.) за позовом ОСОБА_2 інспектора прав хворих споживачів «ВО захисту прав хворих споживачів» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Донецької обласної державної адміністрації, заступника голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Клюшникова Д. Г., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Департамент охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

УСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Донецької обласної державної адміністрації, заступника голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Клюшникова Д. Г., третя особа Департамент охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації (із врахуванням уточнень), в якому просили суд: визнати протиправною бездіяльність Донецької обласної державної адміністрації по не виконанню Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 р. № 727; відповідно до ст. 56 Конституції України призначити за рахунок держави чи обласного бюджету органу місцевого самоврядування відшкодування матеріальної шкоди у сумі 1 167 827,45 грн. ФОП ОСОБА_1 , завданою бездіяльністю органів державної влади Донецькою ОДА.

В обґрунтування порушеного права у позові та у заяві від 23.12.2020р. №7/10/20 зазначено, що ФОП ОСОБА_1 виконав поставку обладнання Комунальному лікувально-профілактичному закладу «Донецька обласна лікарня відновного лікування» (далі - КЛПЗ «ДОВЛ») за програмою МОЗ постанови Кабінету Міністрів України від 01 липня 2009 року № 727 «Про затвердження Порядку використання у 2009 році субвенції з державного бюджету обласному бюджету Донецької області на забезпечення лікування інвалідів-спинальників у обласній лікарні відновного лікування» (далі - Постанова №727) у сумі 223 018,00 грн. та на теперішній час кошти не отримав. Згідно наданої до позову довідки борг за поставлене обладнання складає 1 167 872,45 грн..

Позивач та його представник неодноразово звертались до відповідачів із запитами щодо причин й підстав невиконання Постанови № 727 та неперерахування коштів Комунальному лікувально-профілактичному закладу «Донецька обласна лікарня відновного лікування» за договором від 20.11.2009 № 5/ВТ, однак належної відповіді не отримали.

Таким чином, вважаючи допущену бездіяльність протиправною, звернулись до суду із позовом про стягнення шкоди відповідно статті 56 Конституції України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2020р., яка залишена без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2021р., у відкритті провадження за вказаною позовною заявою відмовлено. Роз`яснено заявнику, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Постановою Верховного Суду від 16.03.2023р. касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2021 у справі № 200/10024/20-а скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.04.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №200/10024/20.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, де викладено прохання провадження у справі закрити. В обґрунтування вказано, що між відповідачем і позивачем відсутні правовідносини, водночас постановою Верховного Суду від 19.12.2019р. у справі № 200/2440/19 закрито провадження у справі між тими самими сторонами про той самий предмет та з тих же підстав.

Позивачами надана відповідь на відзив, де зазначено, що доводи відповідача є необґрунтованими та вказано, що відповідачем допущено бездіяльність щодо виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 727.

Крім того, позивачами подано заяву про збільшення позовних вимог, а саме стягнути з відповідача 1 801 916,81 грн. матеріальної шкоди у зв`язку із нарахуванням збитків від інфляції, пені та санкцій від прострочення виплати 300 000,00 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.06.2023р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Департамент охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року провадження у справі закрито. Роз`яснено, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Господарського суду Донецької області.

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та визнати протиправною бездіяльність Донецької обласної державної адміністрації, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень у не виконанні Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 № 727 за обов`язком ст.119 Конституції України; стягнути з Донецької ОДА суб`єкта владних повноважень кошти на відшкодування шкоди, заподіяної бездіяльністю за рахунок Обласного бюджету Донецької області на користь хворого пенсіонера ФОП ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 300000 грн. за не виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 № 727 відповідно до ст.56 Конституції України.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Позивач вважає, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Судом не встановлено чому Донецька ОДА не виконала Постанову Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 № 727, чому невизначене коло хворих споживачів з 2010 року не отримали оновлену лікарню хворих спинальників за проектом Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 № 727. Відповідачем не надано доказів виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 № 727, що свідчить про бездіяльність відповідача, а саме посилання на рішення Господарського суду яким вже встановлено, що обладнання лікарні поставлено та поверненню не підлягає, та фінансування за яке згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 № 727 зобов`язана виконати Донецька ОДА не виконано, що і підтверджує бездіяльність. Господарським судом не відмінялось виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 №727. Тому далі всі звернення позивачів надавались до адміністративного суду саме у бездіяльності Донецької ОДА чим нанесено значну майнову та моральну шкоду хворому пенсіонеру ФОП ОСОБА_1 та хворі споживачі не отримали оновлену лікарню за Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 № 727.

В судовому засіданні позивачі підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Відповідачі та третя особа до апеляційного суду не прибули.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами , ФОП ОСОБА_1 , зареєстрований як фізична особа підприємець з 07.02.2002р.. 30.12.2016р. внесено запис №24440060004012554 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем. Фізичну особу-підприємця припинено.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.06.2011р. у справі № 29/106, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.07.2011р. у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до Комунального лікувально-профілактичного закладу «Донецька обласна лікарня відновного лікування» про стягнення заборгованості в розмірі 223 018,00грн. та пені в сумі 669 000,54грн., а також за зустрічним позовом Комунального лікувально-профілактичного закладу «Донецька обласна лікарня відновного лікування» до ФОП ОСОБА_1 про розірвання договору №5/ВТ від 20.11.2009 та зобов`язання відповідача забрати поставлені товари неналежної якості, за участю прокурора Петровського району м. Донецька та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державного казначейства України у Петровському районі міста Донецька відмовлено у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог.

Наведеними судовими рішеннями встановлено, що 20 листопада 2009 року між КЛПЗ «Донецька обласна лікарня відновного лікування» (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (постачальник) укладено договір №5/ВТ, за умовами якого постачальник, як переможець процедури закупівлі, (протокол засідання тендерного комітету від 11.11.2009) зобов`язався передати у власність замовника обладнання для реабілітації інвалідів (товар) в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у специфікаціях (додаток №1), що є невід`ємною частиною договору, а замовник прийняти та оплатити поставлений товар.

Специфікацією (додатком №1 до договору) сторони визначили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість, що склала 223 018,00 грн..

На виконання умов договору позивачем за первісним позовом було поставлено товар на загальну суму 223 018,00грн., що підтверджується накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №5/ВТ12 від 10.12.2009р.. Відповідачем за первісним позовом товар було прийнято без зауважень та заперечень, що підтверджується підписом та печаткою підприємства у вказаній накладній, а також довіреністю на отримання матеріальних цінностей № 214 від 10.12.2009.

Порядок та умови розрахунків сторони визначили розділом 3 договору, відповідно до якого оплата за поставлений товар здійснюється замовником по факту поставки товару в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 15 робочих днів з дати поставки при наявності коштів на рахунку замовника, через ГУДКУ у Донецькій області. У разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 3 банківських днів з дати отримання замовником відповідного бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій рахунок (п.3.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору, замовник оплачує за поставлений товар за рахунок коштів з субвенції державного бюджету обласному бюджету Донецької області.

Між тим, відповідачем за первісним позовом прийнятий товар оплачений не був.

З наявних в матеріалах справи № 29/106 довідки №61.3-59/575 від 22.04.2011 управління Державного казначейства у Петровському районі м. Донецька, довідок Комунального лікувально - профілактичного закладу «Донецька обласна лікарня відновного лікування» від 01.03.2011 №208, від 17.05.2011 №459, від 06.06.11 № 509, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що цільові кошти на погашення кредиторської заборгованості КЕКС 2110 «Придбання обладнання та предметів довгострокового використання» за договором №5/ВТ від 20.11.2009р. ФОП ОСОБА_1 у розмірі 223 018,00грн. у 2010 році на рахунок лікарні не надходили.

Проаналізувавши вищевказані докази, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивач за первісним позовом не довів, що у відповідача настав строк оплати на заявлену позивачем суму основного боргу в розмірі 223 018,00 грн., відповідно до умов п. 3.1 договору, оскільки відповідач за зустрічним позовом не отримав державного фінансування.

Крім того, з листів Донецької обласної державної адміністрації №01-00853-07/01 від 25.02.2010 та №01-05764-07/01 від 01.09.2010 вбачається, що відповідно до Закону України «Про внесення змін у Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 21.05.2009 №1402-В1, Донецькій обласній лікарні відновного лікування була виділена субвенція з державного бюджету в сумі 3,0 млн. грн., у тому числі 0,5млн.грн. на лікування хворих з інших областей та 2,5млн.грн. на поліпшення матеріально-технічної бази. Проте, за перші 11 місяців 2009 кошти на придбання медичного і реабілітаційного обладнання в рахунок субвенції на загальну суму 2,5млн.грн. надійшли на рахунок лікарні частково в розмірі 1 367 458,00грн., а решта коштів в сумі 1 132 542,00грн. надійшли лише 30.12.2009, що практично унеможливило їх реальне використання одержувачами, і по завершенню року вказана сума була перерахована в доход державного бюджету України.

Таким чином, судами відмовлено у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 223 018,00 грн. за недоведеністю. Також враховуючи те, що прострочення заборгованості виникло не внаслідок неправомірних дій відповідача, а у зв`язку з ненадходженням фінансування з державного бюджету, а також зважаючи на відмову у задоволенні вимог про стягнення основного боргу, відмовлено позивачу у задоволенні вимог первісного позову в частині стягнення з відповідача пені.

У лютому 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звертався до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної, в якому просив визнати бездіяльність відповідача протиправною з нездійснення своєчасного фінансування закладу охорони здоров`я Комунального лікувально-профілактичного закладу «Донецької обласної лікарні відновного лікування» (далі КЛПЗ «ДОЛВЛ»), що утримується за рахунок коштів обласного бюджету; стягнути з відповідача на його користь кошти в розмірі 1167872,45 грн на підставі довідки Аудиторської фірми «Аудит-ЮНИКС» в розмірі 223018, 00 грн за поставку обладнання по тендеру від 11 листопада 2009 року та за договором від 20 листопада 2009 року № 5/ВТ з КЛПЗ «ДОЛВЛ» та нарахованої інфляції 393626,77 грн, пені 492699,20 грн і санкції 3% в сумі 58528,48 грн на відшкодування шкоди, заподіяної йому протиправною бездіяльністю посадовими особами Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09.04.2019 у справі №200/2440/19-а у задоволені позовних вимог ФОП ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення своєчасного фінансування Донецької обласної лікарні відновного лікування, стягнення коштів у розмірі 1 167 872,45 грн. відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.04.2019 задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.04.2019 у справі №200/2440/19-а скасовано.

Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення своєчасного фінансування Донецької обласної лікарні відновного лікування, стягнення коштів у розмірі 1 167 872,45 грн. задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації щодо незабезпечення отримання обласним бюджетом Донецької області субвенцій з Державного бюджету України та погашення заборгованості по КЛПЗ «Донецька обласна лікарня відновного лікування» за договором від 20.11.2009 № 5/Вт укладеного між ФОП ОСОБА_1 та КЛПЗ «Донецька обласна лікарня відновного лікування».

Зобов`язано Департамент охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації звернутися до Кабінету Міністрів України щодо отримання субвенції з Державного бюджету на погашення заборгованості за договором № 5/ВТ від 20.11.2009 укладеного між ФОП ОСОБА_1 та КЛПЗ «Донецька обласна лікарня відновного лікування». В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19.12.2019 касаційну скаргу Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації задоволено частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.04.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019 у справі №220/2440/19-а скасовано.

Провадження у справі №220/2440/19-а за позовом ФОП ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення своєчасного фінансування Донецької обласної лікарні відновного лікування, стягнення коштів закрито. Роз`яснено позивачеві, що справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

У подальшому ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 неодноразово звертались із заявами, зокрема, від 29.09.2020р. вих.№ 05/09/20 до Донецької обласної державної адміністрації, відповідно до яких просили виконати Постанову Кабінету Міністрів України № 727 та прийняти рішення щодо розрахунку з постачальником обладнання ФОП ОСОБА_1 у розмірі 1 167 872,45 грн..

Листами у відповідь, зокрема, від 31.07.2020р. № 03/19-4100/4-20 та від 07.10.2020р. № 03/23-5210/4-20 Донецька ОДА, Донецька обласна ВЦА повідомила заявників про відсутність правових підстав для погашення заборгованості по державним закупівлям 2009 року. Серед іншого вказано, що згідно відповіді ГУ ДКС України у Донецькій області від 14.01.2019 № 07.2-16/195 не можливо підтвердити чи взагалі існує заборгованість з боку замовника КЛПЗ «Донецька обласна лікарня відновлювального лікування» за договором від 20.11.2009 № 5/ВТ.

Позивачі, звертаючись до адміністративного суду в основі порушеного права вбачають не порушення суб`єктом владних повноважень обов`язків, встановлених Законом України «Про звернення громадян» (ст. 19 Закону), а саме не виконання Донецькою ОДА зобов`язань за Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 № 727, тобто не здійснення функцій головного розпорядника субвенції за місцевим бюджетом, що в практичному вимірі для позивача означає неперерахування грошових коштів за поставлене обладнання згідно договору від 20.11.2009 №5/ВТ.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 3 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; «публічно-правовий спір» - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (стаття 4 КАС України).

З аналізу наведених норм права вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до статті 2 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

За статтею 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Частиною 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що спір про захист права суб`єкта господарювання на виконання умов господарського договору не є публічно-правовим, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами господарського судочинства.

У цьому випадку той факт, що відповідачем є суб`єкт владних повноважень не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

Як вбачається зі змісту позову, вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного саме цивільного права позивача, спірні правовідносини пов`язані з невиконанням умов господарського договору від 20.11.2009р. № 5/Вт за яким, як зазначає позивач, Замовником не виконані зобов`язання щодо оплати вартості поставленого обладнання.

У цьому випадку той факт, що відповідачем є суб`єкт владних повноважень - Донецька обласна державна адміністрація, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий, оскільки у цих відносинах відповідач не здійснює владних управлінських функцій щодо позивача, а спірні правовідносини пов`язані із захистом прав позивача як сторони господарського договору (постачальника) на отримання оплати за поставлене обладнання.

Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що відновлення порушених прав позивача шляхом стягнення заподіяної йому матеріальної та моральної шкоди можливе лише у порядку господарського судочинства й у випадку встановлення судом цієї юрисдикції порушення прав ФОП ОСОБА_1 , як постачальника на оплату поставленого за договором №5/ВТ товару.

Частиною 1 статті 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі:1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно винесено спірну ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відтак, суд вважає, що закриття провадження у цій справі за встановлених фактичних обставин, відповідного їм правого регулювання та правозастосування, наведеного у постановах Великої Палати Верховного Суду, не є обмеженням права на доступ на правосуддя, натомість забезпечить право особи на розгляд її справи судом належної юрисдикції й ефективне відновлення порушених прав, що у межах адміністративного судочинства не є можливим.

Доводи позивача про те, що постановою Верховного суду від 16.03.2023р. у цій справі було скасовано ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2020р. про відмову у відкритті провадження у справі, колегією суддів не прийнято до уваги, з огляду на наступне.

Частиною 5 статті 353 КАС України встановлено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

У постанові від 16.03.2023р. Верховний суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку вирішення питання щодо наявності або відсутності спору про порушене цивільне (майнове) право на стадії відкриття провадження у справі є передчасним, оскільки потребує перевірки тверджень позивача та дослідження відповідних документів, що в конкретній ситуації можливо тільки після відкриття провадження у справі. При цьому, суди не позбавлені права закрити провадження у справі, якщо будуть достеменно з`ясовані підстави про наявність спору про цивільне (майнове) право.

Тобто, Верховним судом не було встановлено, що даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Водночас, у справі №220/2440/19-а за позовом ФОП ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення своєчасного фінансування Донецької обласної лікарні відновного лікування, стягнення коштів, Верховний Суд постановою від 19.12.2019р. закрив провадження у справі. Роз`яснено позивачеві, що справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Верховний суд дійшов висновку про те, що звернення до суду з цим позовом до Департаменту, як до органу, який здійснює фінансування КЛПЗ «ДОЛВЛ», не змінює і не може змінити суть правовідносин, які виникли між ФОП ОСОБА_1 і КЛПЗ «ДОЛВЛ» щодо виконання умов цивільно-правового договору. Пред`явлення позову до іншого органу з метою пришвидшення (спонукання) сторони договору до виконання умов щодо оплати не може змінювати характер спірних правовідносин з приватноправового спору на публічно-правовий.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 інспектора прав хворих споживачів «ВО захисту прав хворих споживачів», фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023р. у справі №200/10024/20-а - залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023р. у справі №200/10024/20-а - залишити без змін.

Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 16 листопада 2023 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 16 листопада 2023 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

І.В. Сіваченко