Постанова

від 14.11.2023 по справі 813/2245/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 813/2245/18 пров. № А/857/15369/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судових засідань Максим Х.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галич Екофрукт» до Державної податкової служби України, Державної казначейської служби України, Міністерства аграрної політики та продовольства України про зобов`язання вчинити дії,

суддя у І інстанціїЖелік О.М.,

час ухвалення судового рішення 11 год 40 хв,

місце ухвалення судового рішенням. Львів,

дата складення повного тексту рішення 21 липня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Галич Екофрукт» (далі ТОВ «Галич Екофрукт») звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило про зобов`язання Державної податкової служби України (далі ДПС) та Державної казначейської служби України (далі ДКС) вчинити дії щодо перерахунку узгоджених та невиплачених коштів бюджетної дотації як сільськогосподарському товаровиробнику у загальній сумі 1120971,97 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року, у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 24 листопада 2022 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

При цьому Верховний Суд зазначив, що суди не дослідили та не з`ясували доводів позивача про відкриття ним відповідного рахунку, оскільки єдиною підставою для відмови у позові було те, що ДФС України не отримало інформацію про відкриття планових асигнувань за бюджетною програмою 280180 «Фінансова підтримка сільськогоспвиробників» за результатами діяльності сільськогосподарських товаровиробників у листопаді 2017 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2023 року позов було задовольнити частково. Зобов`язано ДПС вчинити дії щодо перерахунку ТОВ «Галич Екофрукт» узгоджених та невиплачених коштів бюджетної дотації для розвитку сільськогосподарських товаровиробників та стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції в загальній сумі 1 120 971,97 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що ДПС не надано суду доказів отримання від ДКС інформації про відкриття планових асигнувань за бюджетною програмою 280180 «Фінансова підтримка сільгосптоваровиробників» за результатами діяльності сільськогосподарських товаровиробників у вересні 2017 року та жовтні 2017 року, хоча позивач отримав частину бюджетної дотації сільськогосподарським товаровиробникам за ці місяці.

Тому, з урахуванням факту безспірності права позивача на отримання такої бюджетної дотації ДПС допустила протиправну бездіяльність щодо її перерахунку позивачу у цього відповідача слід зобов`язати вчинити дії щодо перерахунку ТОВ «Галич Екофрукт» узгоджених та невиплачених коштів спірної бюджетної дотації в загальній сум 1 120 971,97 грн, оскільки недосконалість механізму або інші причини неперерахування органами державної влади коштів платнику податку, право на які не оспорюється є порушенням прав та інтересів і втручанням у мирне володіння майном платника податків.

У поданій апеляційній скарзі ДПС просила скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ТОВ «Галич Екофрукт» у повному обсязі.

Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що бюджетна дотація за результатами діяльності у листопаді 2017 року не була перерахована, оскільки для проведення таких розрахунків з товаровиробниками Мінагрополітики мало відкрити в Казначействі небюджетний рахунок за балансовим рахунком групи рахунків 375 «Інші спеціальні рахунки» в системі електронного адміністрування податку на додану вартість та довести до відома ДФС інформацію про його реквізити і помісячний розподіл бюджетних асигнувань за напрямом «Бюджетна дотація сільськогосподарським товаровиробникам для розвитку сільськогосподарських товаровиробників та стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції».

Оскільки ДФС не отримало інформацію про відкриття планових асигнувань за бюджетною програмою 280180 «Фінансова підтримка сільгоспвиробників» за результатами діяльності сільськогосподарських товаровиробників у листопаді 2017 року, то дії щодо неперерахування бюджетних дотацій ТОВ «Галич Екофрукт» є правомірними.

Суд не взяв до уваги те, що відповідно до Порядку розподілу бюджетної дотації для розвитку сільськогосподарських товаровиробників та стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції у 2017 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 2017 року №83 (далі Порядок №83), головним розпорядником бюджетних коштів і відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінагрополітики.

ДПС не має змоги надати докази ненадання інформації про відкриття планових асигнувань, неповідомлення реквізитів небюджетного рахунку, адже зазначена інформація не була надана податковому органу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ТОВ «Галич Екофрукт» підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що у апеляційній скарзі цитуються норми Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року № 11, який до спірних правовідносин не має жодного відношення, оскільки стаття 209 Податкового кодексу України (далі ПК), яка передбачала спеціальний режим оподаткування, втратила чинність з 01 січня 2017 року.

Посилання апелянта на неотримання ДФС України інформації про відкриття планових асигнувань за бюджетною програмою 280180 «Фінансова підтримка сільськогосподарських товаровиробників» за результатами діяльності сільськогосподарських товаровиробників у листопаді 2017 року спростовується матеріалами справи.

ДКС у відзиві на позов зазначала, що відповідно до Порядку № 83 саме ДФС України визначала суму дотації для кожного отримувача, надсилала до казначейства електронний реєстр отримувачів, на підставі якого в автоматичному режимі здійснювалося перерахування суми бюджетної дотації з небюджетного рахунку Мінагрополітики. При цьому небюджетний рахунок в листопаді 2017 року згідно з інформацією ДКС був закритий тільки 23 грудня 2020 року, а залишок коштів на ньому був повернутий до бюджету.

Окрім того, у додатку до відзиву Мінагрополітики «стан фінансування» наведено таблицю із зазначенням помісячного відкриття асигнувань, перерахунку сум на небюджетний рахунок та фактичного спрямування коштів отримувачам дотацій на підставі реєстру складеного ДФС України. Із цього додатку випливає, що бюджетні дотації систематично виплачувались в меншому розмірі, ніж було перераховано Мінагрополітики на небюджетний рахунок.

Оскільки, перерахування відбувалось на підставі реєстру ДФС України, то єдиним поясненням такого невикористання бюджетних коштів може бути систематичне неналежне подання реєстру отримувачів зі сторони ДФС України. На небюджетному рахунку утворився залишок коштів в розмірі 2 574 403 грн, який був повернений до державного бюджету перед закриттям рахунку 23 грудня 2020 року.

Представник ДПС у судовому засіданні апеляційного суду підтримала подану апеляційну скарги доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ТОВ «Галич Екофрукт» відмовити.

Представник ТОВ «Галич Екофрукт» у ході апеляційного розгляду заперечив обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає її розгляду.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Галич Екофрукт» було включено до Реєстру отримувачів бюджетної дотації 29 березня 2017 року та набуло статусу отримувача бюджетної дотації 01 лютого 2017 року.

ТОВ «Галич Екофрукт» подано звітні податкові декларації за квітень 2017 року та заявлено 504252 грн до бюджетного відшкодування, у тому числі за вересень 2017 року заявлено 975912 грн, за жовтень 2017 року заявлено 520659 грн, за листопад 2017 року в податковій декларації вказано суму в 634008 грн.

Відтак, позивачу було перераховано бюджетну дотацію з рахунку Мінагрополітики згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року №178 «Деякі питання виплати бюджетної дотації для розвитку сільськогосподарських товаровиробників та стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції»:

13 квітня 2017 року в сумі 15830 грн;

12 червня 2017 року в сумі 504252 грн;

08 листопада 2017 року в сумі 792 538,13 грн;

12 грудня 2017 року в сумі 216 978,90.

Залишок коштів вказаної бюджетної дотації у сумі 1 120 971,97 грн залишився невиплаченим і ТОВ «Галич Екофрукт» за захистом своїх прав звернулося до адміністративного суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи та поясненнях представників під час судового розгляду, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду відповідачами не заперечується право ТОВ «Галич Екофрукт» на отримання бюджетної дотації у сумі 1 120 971,97 грн на підставі приписів постанови Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року №178 «Деякі питання виплати бюджетної дотації для розвитку сільськогосподарських товаровиробників та стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції».

При цьому заперечення ДПС зводяться до наявності певної неузгодженості у діях відповідачів, що призвело до неможливості своєчасного перерахування позивачу спірної бюджетної дотації.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 83 він визначає механізм розподілу коштів, передбачених Мінагрополітики у державному бюджеті за програмою 2801580 «Фінансова підтримка сільгосптоваровиробників», які спрямовуються за напрямом «Бюджетна дотація сільськогосподарським товаровиробникам для розвитку сільськогосподарських товаровиробників та стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції» (далі - бюджетна дотація).

Згідно із пунктом 2 вказаного Порядку право на отримання бюджетної дотації мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, основною діяльністю яких є постачання сільськогосподарських товарів (у визначенні пункту 2.15 статті 2 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України»), вироблених ними на власних або орендованих основних засобах, за умови, що питома вага вартості таких сільськогосподарських товарів становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів, поставлених ними протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно, та які на кінець звітного періоду (місяця), за який проводиться бюджетна дотація, в установленому порядку включені до Реєстру отримувачів бюджетної дотації, сформованого ДПС (далі - товаровиробники).

Як уже зазначалося, відповідачами визнається те, що ТОВ «Галич Екофрукт» відноситься до юридичних осіб, які мають право на отримання бюджетної дотації у загальній сумі 1 120 971,97 грн та вчинило для цього всі необхідні дії.

У відповідності до пункту 13 Порядку № 83 на підставі отриманого від ДПС Реєстру Казначейство в автоматичному режимі перераховує відповідним отримувачам суми бюджетної дотації з небюджетного рахунка Мінагрополітики.

При вирішенні спору апеляційний суд враховує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Відповідно до статей 8, 129, 147 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який має доволі широкий зміст та включає, зокрема, такий елемент, як юридична визначеність.

Водночас судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

У пункті 48 Доповіді «Верховенство права», схваленої Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року наголошується, що юридична визначеність, крім іншого, означає, що держава загалом повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «легітимних очікувань»).

Водночас у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р(II)/2020 зазначено, що складовим елементом загального принципу юридичної визначеності, як вимоги верховенства права (правовладдя), є принцип правомірних (легітимних) очікувань, який за тлумаченням Венеційської Комісії виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань.

У постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 826/3694/16 Верховний Суд підкреслив, що складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, який має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може виступати у формі не тільки майна, а й «виправданих очікувань» від ефективного використання права власності.

У рішенні ЄСПЛ у справі Стретч проти Об`єднаного Королівства від 24 червня 2003 року майном, у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції (встановлює право особи на мирне володіння своїм майном), вважається, зокрема, «законне і обґрунтоване очікування набути майно або майнове право»

У сталій практиці Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) принцип легітимних очікувань пов`язаний з розширеним тлумаченням поняття «майно».

Зокрема, ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає, що поняття «майно» має автономне значення, яке є незалежним від офіційної класифікації у національному законодавстві і не обмежується правом власності на фізичні товари; деякі інші права та інтереси, які складають активи, також можуть розглядатися як «права на майно», і таким чином, як «майно»; питання, яке необхідно розглянути в кожному випадку, полягає в тому, чи обставини справи, якщо їх розглядати в цілому, надавали заявникові право власності на матеріально-правові інтереси, захищені статтею 1 Першого протоколу

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права». Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві; певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 1522/16455/12).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має легітимне очікування, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя наприклад, коли є чинний закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 68 рішення ЄСПЛ у справі «Воловік проти України»; пункт 35 рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України»)

При цьому апеляційний суд зазначає, що відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

У постанові від 13 січня 2021 року у справі № 2-а-13964/08/1570 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не можна виправдовувати бездіяльність держави щодо захисту прав на мирне володіння майном відсутністю визначеного у національному законодавстві механізму визначення розміру нарахувань соціальних виплат, які належать до нарахувань за приписами закону, оскільки саме у визначенні такого механізму, зокрема, полягає позитивний обов`язок держави та легітимні очікування особи на отримання виплат, передбачених законом.

Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні особою бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань протиправно унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що недосконалість механізму або інші причини неперерахування ТОВ «Галич Екофрукт» бюджетної дотації у загальній сумі 1 120 971,97 грн, задля отримання якої товариство вчинило всі необхідні дії і право на отримання якої не оспорюється, є втручанням у мирне володіння майном позивача.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2023 року у справі №813/2245/18 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 16 листопада 2023 року.