Постанова

від 08.11.2023 по справі 752/19044/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/19044/17 Головуючий у І інстанції Мазур Ю.Ю.

Провадження № 22-ц/824/380/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року у справі за позовом Національного університету харчових технологій до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Тарасівська 9-В», про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У вересні 2017 року Національний університет харчових технологій звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСББ «Тарасівська 9-В», в якому просив зобов`язати відповідачів звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:76:063:0016 від частини офісно-житлового будинку з паркінгом та його елементів (відмостки, балконів), які накладаються на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:76:063:0016, та привести розташування офісно-житлового будинку з паркінгом та його елементів (відмостки, балконів) у відповідність з вимогами пункту 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 380283 від 14 травня 2008 року Національний університет харчових технологій є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,7272 га, кадастровий номер 8000000000:76:063:0016, розташованої по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

По АДРЕСА_2 також знаходиться офісно-житловий будинок з паркінгом, власниками якого відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Вказаний будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:76:063:0003, власником якої відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є ОСББ «Тарасівська 9-В».

Однак, цей офісно-житловий будинокне відповідає вимогам пункту 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» та частково знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:76:063:0016, що належить на праві постійного користування позивачу.

Зазначене обмежує права позивача щодо вільного володіння та користування вказаною земельною ділянкою, оскільки він не має можливості використовувати її для господарський цілей, зокрема, встановити паркан, вести роботи для благоустрою своєї території та використовувати свою земельну ділянку для обслуговування університету.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:76:063:0016 від частини офісно-житлового будинку з паркінгом та його елементів (відмостки, балконів), які накладаються на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:76:063:0016.

Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 привести розташування офісно-житлового будинку з паркінгом та його елементів (відмостки, балконів) у відповідність з вимогами п. 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Національного університету харчових технологій по 1 066,66 грн судового збору з кожного.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Клочай Н.І. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладений в рішенні суду, обставинам справи й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач не довів ані факт порушення його прав на користування земельною ділянкою, ані тих обставин, що відповідачі є належними відповідачами за заявленими позовними вимогами.

Висновок експерта, на підставі якого суд першої інстанції дійшов висновку про накладення будинку на земельну ділянку позивача, є неналежним і недопустимим доказом у справі, оскільки на час замовлення цього висновку позивачем у листопаді 2016 року ЦПК України не передбачав можливість складання висновку експертизи за зверненням учасника справи та подання його до суду. Така можливість з`явилася, починаючи з 15 грудня 2017 року, тобто з дати набрання чинності таких змін до ЦПК України. Крім того, експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу неправдивого висновку, а у висновку не зазначено, що він підготовлений саме для подання до суду.

Вказує, що офісно-житловий будинок знаходиться на балансі ОСББ «Тарасівська 9-В». Передумовою передачі будинку на баланс об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку є, серед іншого, введення його в експлуатацію, а факт реєстрації державними уповноваженими органами декларації про готовність об`єкта до експлуатації спростовує посилання позивача про невідповідність будинку вимогам пункту 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Позивач оскаржував в судовому порядку зазначену вище декларацію, однак рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/19680/16, яке набрало законної сили, Національному університету харчових технологій було відмовлено в позові до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, що спростовує твердження позивача та висновки, наведені в експертизі.

Суд першої інстанції не надав правової оцінки посиланням відповідача на те, що він не є особою, яка порушила права та інтереси позивача, оскільки правонаступництво у даних правовідносинах не допускається, а особою, відповідальною за дотримання будівельних норм під час спорудження об`єкта будівництва, є замовник будівництва.

Так, поза увагою суду залишився той факт, що позивач звертався до суду з позовом до замовника будівництва будинку по АДРЕСА_2 - ОСОБА_4 з позовними вимогами про зобов`язання: припинити дії, які порушують майнові права, шляхом знесення у тижневий термін будівельного майданчика, облаштованого на земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ; звільнити самовільно зайняту земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:76:063:0016; привести вказану земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівельних конструкцій, які зводяться ОСОБА_4 в частині, яка розташовується на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:76:063:0016.

Судовим рішенням у справі № 752/7233/14-ц, предмет якої співпадає з предметом даної справи, провадження було закрито у зв`язку зі смертю відповідача. При цьому всіх інстанцій встановили, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, оскільки нерозривно пов`язані з особою ОСОБА_4 , який був замовником будівництва, проте суд першої інстанції не надав правової оцінки цим обставинам.

Додатково відповідач звертає увагу на те, що суд, мотивуючи своє рішення, посилається на норми матеріального права, які не можуть застосовуватися до відповідача. Зокрема, посилання суду на пункт «г» частини першої статті 91, частини першу, другу статті 103 ЗК України є необґрунтованими, адже цими нормами регулюються правовідносини, що виникають між власниками сусідніх земельних ділянок. Проте ОСОБА_1 не є ані власником земельної ділянки, ані її землекористувачем. Позивач не надав до суду жодних доказів наявності у відповідача статусу землевласника та/або землекористувача земельної ділянки, яка є суміжною із земельною ділянкою, що йому належить на праві користування, а відтак ОСОБА_1 не є особою, яка порушує права та інтереси позивача.

З огляду на вищенаведене, ОСОБА_1 просить суд врахувати, що він є лише одним із власників житлових квартир, а не суб`єктом, який відповідає за дотримання будівельних норм при будівництві житлових будинків. З моменту набуття права власності на квартири в даному житловому будинку жоден з відповідачів не вчиняв будь-яких будівельних та/або оздоблюваних робіт, що могли б призвести до порушення державних будівельних норм, тому вони не могли порушити і не порушували права та інтереси позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Національного університету харчових технологій - адвокат Юрченко О.А. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надав належну оцінку наданим позивачем доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Спростовуючи доводи відповідача щодо висновку експерта, який був досліджений судом першої інстанції, позивач зазначає, що висновок експерта для суду не є обов`язковим та не має наперед встановленого значення, такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ з надання йому відповідної оцінки. Висновок комплексного експертного земельно-технічного та будівельно-технічного дослідження № 1983 від 11 листопада 2016 року виготовлено за заявою позивача експертом, який має право на здійснення такої експертизи. Таким чином, суд першої інстанції правильно оцінив це експертне дослідження як письмовий доказ, наданий позивачем в обґрунтування обставин, на які він посилається та зазначив, що цей доказ є належним та допустимим у розумінні статей 76-79 ЦПК України.

Позивач також не погоджується із доводами відповідача, що будинок знаходиться на балансі ОСББ «Тарасівська 9-В», а тому відповідачами не порушено його прав та інтереси. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власниками будинку є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . Цей будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:76:063:0003, власником якої є ОСББ «Тарасівська 9-В», тобто об`єднання не є власником самого будинку, а тому не може виступати відповідачем у даній справі.

Позивач звертає увагу на те, що він звертався до Господарського суду м. Києва з позовом до ОСББ «Тарасівська 9-В», так як останнє для обслуговування будинку в незаконний спосіб використовує земельну ділянку позивача (справа № 910/15483/17). Саме у цій справі об`єднання співвласників багатоквартирного будинку порушувало права позивача і виступало у справі відповідачем, а позов університету було задоволено і рішення набрало законної сили 04 березня 2020 року. В даній же справі позивач звернувся до власників будинку, які порушують права останнього.

Відзиви інших учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Клочай Н.І. підтримала апеляційну скаргу та просив задовольнити її вимоги.

Позивач, інші відповідачі та третя особа в судове засідання не з`явилися і явку своїх представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 380283 від 14 травня 2008 року Національний університет харчових технологій на підставі рішення Київської міської ради від 27 грудня 2007 року № 1608/4441 є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,7272 га, кадастровий номер 8000000000:76:063:0016, розташованої по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (а.с. 9, т. 1).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2012 року у справі № 2а-8868/11/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року, визнано протиправним та скасовано пункт 2 рішення Київської міської ради від 27 грудня 2007 року № 1608/4441 «Про надання Національному університету харчових технологій земельної ділянки для будівництва навчально-адміністративного корпусу та торговельно-офісного центру з підземним паркінгом та майданчиком для паркування по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 » (а.с. 179-192, т. 1).

Разом з тим, постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року скасовано, провадження у справі № 2а-8868/11/2670 закрито.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 липня 2017 року № 93074889, по АДРЕСА_2 знаходиться земельна ділянка площею 0,0434 га з кадастровим номером 8000000000:76:063:0003, цільове призначення - для житлової і комерційної забудови, власником якої є ОСББ «Тарасівська 9-В» на підставі договору дарування (пожертви) земельної ділянки від 01 грудня 2016 року (а.с. 52, т. 1).

Крім того, відповідно до зазначеної інформаційної довідки на вказаній земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:76:063:0003 по АДРЕСА_2 знаходиться офісно-житловий будинок, в якому: власником групи нежитлових приміщень № 4, загальною площею 330,3 кв. м, на підставі договору міни нерухомого майна від 02 червня 2016 року значиться ОСОБА_2 ; власником групи нежитлових приміщень № 3, загальною площею 114,7 кв. м, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 червня 2017 року - ОСОБА_1 ; власником групи нежитлових приміщень № 2, загальною площею 104 кв. м, на підставі свідоцтва про право власності від 13 червня 2014 року - ОСОБА_3 (а.с .53-55, т. 1).

Згідно наданого позивачем висновку комплексного експертного земельно-технічного та будівельно-технічного дослідження № 1983, складеного Київської незалежної судово-експертної установи 11 листопада 2016 року, офісно-житловий будинок з паркінгом по АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:76:063:0003, частково розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:76:063:0016, що розташована по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , що не відповідає вимогам пункту 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (а.с.10-51, т. 1).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами порушено право позивача володіти та користуватися земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:76:063:0016, що розташована по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є співрозмірним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Виходячи зі змісту порушеного права позивача, відсутності обґрунтованих належними доказами доводів відповідачів про можливість усунення порушення прав позивача іншим співмірним способом, суд вважав, що правомірним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідачів звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:76:063:0016 від частини офісно-житлового будинку з паркінгом та його елементів (відмостки, балконів), які накладаються на вказану земельну ділянку, та привести розташування офісно-житлового будинку з паркінгом та його елементів (відмостки, балконів) у відповідність з вимогами пунктів 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За правилом частин першої, другої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відповідно до статті 92 ЗК України (тут і далі у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, заклади освіти незалежно від форми власності.

Частиною першою статті 95 ЗК України встановлено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право в тому числі самостійно господарювати на землі. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет, підстави та відповідачів за пред`явленим позовом наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, Національний університет харчових технологій посилався на те, що офісно-житловий будинок по АДРЕСА_2 , співвласниками приміщень у якому є відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , розташований на земельній ділянці, власником якої являється ОСББ «Тарасівська 9-В», не відповідає вимогам пункту 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» та частково знаходиться на земельній ділянці, яка належить йому на праві постійного користування, що обмежує його права щодо вільного володіння та користування вказаною земельною ділянкою, оскільки він не має можливості повноцінно використовувати її для господарський цілей.

Позивач просив зобов`язати відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звільнити його земельну ділянку від частини вказаного офісно-житлового будинку та його елементів (відмостки, балконів), які накладаються на земельну ділянку, та привести розташування офісно-житлового будинку та його елементів (відмостки, балконів) у відповідність з вимогами пункту 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Із висновку комплексного експертного земельно-технічного та будівельно-технічного дослідження № 1983 від 11 листопада 2016 року, на який позивач посилався як на підставу своїх вимог, а суд визнав належним і допустимим доказом у справі, вбачається, що об`єкт будівництва (в тому числі його окремі елементи або інструкції), що збудований ТОВ «Основа» на замовлення ОСОБА_4 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 76:063:0003 (8000000000:76:063:0003) ( АДРЕСА_2 ), відповідно до розробленого проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_4 для реконструкції нежилої будівлі з подальшою експлуатацією та обслуговування офісно-житлового будинку по АДРЕСА_2 накладається на земельну ділянку кадастровий номер 76:063:0016 (8000000000:76:063:0016), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , яка відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою (серія ЯЯ № 380283) перебуває у постійному користуванні Національного університету харчових технологій.

Площа накладання становить 0,0001 га, яка зображена в додатку № 2 до висновку синім кольором та позначена «S1» (відмостка).

Площа накладання балконів становить: S2 - 0,0013 га, S3 - 0,007 га. Накладання описано в дослідницькій частині висновку та зображено в додатках № 1, № 2 до висновку.

Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

У статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» наведено визначення термінів, за якими: багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія

Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

У Рішенні від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Співвласники зобов`язані, зокрема: додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; забезпечувати додержання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин; відшкодовувати збитки, завдані майну інших співвласників та спільному майну багатоквартирного будинку; забезпечувати поточний огляд і періодичне обстеження прийнятого в експлуатацію в установленому законодавством порядку багатоквартирного будинку протягом усього життєвого циклу будинку та нести відповідальність за неналежну експлуатацію згідно із законом.

Кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника. У разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення новий власник набуває усіх обов`язків попереднього власника як співвласника (статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Відповідно до вимог частини першої статті 8 цього Закону співвласники несуть відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам у результаті невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків як співвласників. Відповідальність кожного співвласника визначається пропорційно до його частки співвласника. Співвласники не несуть відповідальності за зобов`язаннями, що виникли внаслідок дій уповноваженої особи (осіб) та/або управителя, вчинених з перевищенням наданих їм повноважень. Співвласники не несуть відповідальності за зобов`язаннями, що виникли внаслідок дій або бездіяльності управителя, що порушують умови договору управління багатоквартирним будинком.

Крім того, відповідно до частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Статтею 186 ЦК України передбачено, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

З наведеного вбачається, що якщо землекористувач вважає порушеними свої права щодо вільного володіння та користування належною йому земельною ділянкою, яка є суміжною із багатоквартирним житловим будинком, то до суду із позовом про зобов`язання вчинити певні дії щодо такого житлового будинку, в тому числі щодо його конструктивних елементів, з метою захисту права на користування земельною ділянкою та усунення перешкод в користуванні нею, слід звертатися до всіх співвласників цього будинку, а не до окремих власників приміщень у будинку.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 520/15112/13-ц(провадження № 61-13339св21).

Верховний Суд зазначив, що «вимоги щодо усунення перешкод у здійсненні права власності, права користування земельною ділянкою та житловими будинками шляхом знесення самочинного (як вважають позивачі) багатоквартирного будинку безпосередньо стосуються власників квартир у цьому будинку, оскільки можливе рішення про задоволення зазначеної вимоги і його виконання, яке полягатиме у знесенні спірного будинку з наявними в ньому квартирами, призведе до втрати ними квартир і припинення права власності на це нерухоме майно, яке за ними зареєстроване; суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що за вимогами первісного позову про усунення перешкод у здійсненні права власності, права користування земельною ділянкою та житловими будинками шляхом знесення самочинного будівництва - багатоквартирного житлового будинку,скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно належними відповідачами, крім ОСОБА_5 - власника багатоквартирного будинку та декількох квартир у ньому, повинні бути й власники інших квартир у цьому будинку; вказані вимоги позивачів за первісним позовом не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача з третіми особами, які в цій ситуації мають бути залучені до участі у справі як співвідповідачі, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд може вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог. При цьому права, визначені ЦПК України для третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і відповідача є різними за своїми правовими значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.».

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, 6 грудня 2007 року).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до чинної декларації про готовність об`єкта до експлуатації після реконструкції № KB 143140850508, зареєстрованої Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві 26 березня 2014 року, офісно-житловий будинок з паркінгомпо АДРЕСА_2 є багатоквартирним будинком, код об`єкта - 1122.2, III категорія складності,загальною площею 3 959,9 кв. м, має 9 поверхів, цокольний поверх та технічний поверх, загальна площа квартир - 2 742,40 кв. м, загальна площа нежитлових приміщень - 1 161,90 кв. м, кількість квартир - 16 однокімнатних.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 є власниками трьох групи нежитлових приміщень, саме: № 4, загальною площею 330,3 кв. м, на підставі договору міни нерухомого майна від 02 червня 2016 року; № 3, загальною площею 114,7 кв. м, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 червня 2017 року; № 2, загальною площею 104 кв. м, на підставі свідоцтва про право власності від 13 червня 2014 року відповідно.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

У відповідності до статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (провадження № 14-61цс19, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) та інших звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17).

За наведених обставин і сталої судової практики Верховного Суду можна дійти висновку, що вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів відповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.

Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.

Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин.

У справі за позовом щодо усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою шляхом зобов`язання звільнити земельну ділянку від частини багатоквартирного житлового будинку та його елементів (відмостки, балконів), які накладаються на земельну ділянку, та привести розташування будинку та його елементів у відповідність з вимогами ДБН безпосередньо стосуються власників квартир та нежитлових приміщень у цьому будинку, оскільки можливе рішення про задоволення зазначеної вимоги і його виконання, яке полягатиме у зміні конфігурації спірного будинку та його конструктивних елементів, безумовнопризведе до порушення прав та законних інтересів співвласників квартир (нежитлових приміщень), що не відповідає завданню та основним засадам цивільного судочинства.

Зважаючи на викладене, оскільки позивачем до участі у цій справі не залучені всі відповідачі, які мають відповідати за пред`явленим позовом, колегія суддів, з огляду визначений склад відповідачів, предмет і підстави позову та його обґрунтування,дійшла висновку про відмову у задоволенні позову Національного університету харчових технологій у зв`язку з неналежним складом відповідачів.

При цьому колегія суддів відмічає, що лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення чи відмову у задоволенні по суті спору, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного складу відповідачів є самостійною підставою для відмови в позові, вирішення позову з неналежним складом відповідачів не може мати наслідки встановлення судом обставин справи та викладення у рішенні відповідних висновків щодо відмови в позові з інших підстав, в тому числі за необґрунтованості позовних вимог.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог Національного університету харчових технологій до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити певні дії, а саме зобов`язання вказаних відповідачів звільнити земельну ділянку позивача від частини офісно-житлового будинку та його елементів (відмостки, балконів), які накладаються на земельну ділянку, та привести розташування офісно-житлового будинку та його елементів (відмостки, балконів) у відповідність з вимогами пункту 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», так як суб`єктний склад відповідачів у даній справі в межах пред`явлених вимог є неналежним.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову Національного університету харчових технологій до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити певні дії.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року у даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову Національного університету харчових технологій до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Тарасівська 9-В», про зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 листопада 2023 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.О. Писана

Д.О. Таргоній