Постанова

від 08.11.2023 по справі 369/11248/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2023 року м. Київ

Справа №369/11248/21

Провадження № 22-ц/824/6158/2023

Резолютивна частина постанови оголошена 08 листопада 2023 року

Повний текст постанови складено 14 листопада 2023 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Мандрики О.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про скасування рішення про державну реєстрацію речового права, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що в період часу з 06 квітня 2000 року по 11 березня 2016 він перебував в зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_7 .

У період перебування у шлюбі ними було набуте спільне сумісне нерухоме майно, а саме: квартира, заг. площа 161,50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378080000); домоволодіння, заг. площа 320,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224,); земельна ділянка, заг. площа 0,19 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07.09.2018 щодо квартири, позивачу стало відомо, що на підставі рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр Реєстрації» Хоменко І.О. від 30.08.2018 право власності на квартиру, було зареєстровано за ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 27701331.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07.09.2018 щодо домоволодіння, позивачу стало відомо, що на підставі рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр Реєстрації» Мамонтова К.С. від 30.08.2018 право власності на домоволодіння було зареєстровано за ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 27702180.

Вважаючи, що він, був протиправно позбавлений нерухомого майна, він разом зі своїм представником розпочав збір доказів та відомостей з метою повернення спільного сумісного нерухомого майна.

Так, 28.04.2021 позивачем було отримано лист від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому останнього повідомлено, що право вимоги за кредитним договором № 20743 від 03.10.2007 було реалізовано на аукціоні у складі лоту № F43GL12951 і відомості про це можна переглянути на сайті https://prozorro.sale.

07.05.2021 року представником позивача була отримана розгорнута довідка з архівними записами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо квартири, з якої йому стало відомо що право власності на квартиру перейшло від ОСОБА_2 фізичним особам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі договору-купівлі продажу № 2225 від 08.08.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Малаховою Г.І., а також договору про поділ спільного майна подружжя № 1163 від 22.09.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Івановою О.С., номери запису про право власності: 32748522, 32748523, 38299570.

07.05.2021 представником позивача була отримана розгорнута довідка з архівними записами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо домоволодіння та земельної ділянки, з якої стало відомо, що на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація плюс» Товкайло У.Є. від 09.01.2019 право власності на земельну ділянку під домоволодінням було зареєстровано за ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 29799477.

Крім того, йому стало відомо, що право власності на домоволодіння та земельну ділянку від ОСОБА_2 перейшло фізичній особі ОСОБА_8 на підставі договору № 2312 про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М., номери запису про право власності: 31005345, 31005256.

09.06.2021 представником позивача була отримана розгорнута довідка з архівними записами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки, згідно якої стало відомо, що право власності на земельну ділянку від ОСОБА_8 перейшло фізичній особі ОСОБА_6 на підставі договору міни № 908 від 12.05.2021 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К.

11.08.2021 позивачем було отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо домоволодіння, та стало відомо що право власності на нього перейшло фізичній особі ОСОБА_6 на підставі договору міни № 908 від 12.05.2021 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К.

Позивач зазначив, що всупереч вимогам законодавства станом на 12.08.2021 він так і не отримав жодних документів чи повідомлень, щодо переходу права власності на спільне сумісне нерухоме майно третім особам і що його грошові зобов`язання є погашеними перед Банком чи третіми особами.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказав, що 03.10.2007 між ним та акціонерним банком «Енергобанк»(правонаступник публічне акціонерне товариство «Енергобанк», ідентифікаційний код 19357762) було укладено кредитний договір № 20743 із змінами і доповненнями внесеними до нього відповідно до Додаткової угоди від 04.10.2007 та Додаткової угоди від 11.12.2007.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк надає ОСОБА_1 кредит в сумі 3 762 500, 00 грн. на строк до 02.10.2012 на споживчі цілі.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, відносно ПАТ «Енергобанк» (ідентифікаційний код 19357762) з 22.06.2015 внесено запис № 10711780047027231 про внесення рішення державного органу про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

Як вказано в позовній заяві, 04.04.2018 відбувся аукціон з реалізації права вимоги по кредитному договору. Переможцем аукціону стало товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп», яке придбало право вимоги за кредитним договором за ціною 2 544 000, 00 грн.

26.04.2018 року між Банком та ТОВ «Фінанс проперті групп» було укладено договір про відступлення права вимоги № 20 за результатами відкритих торгів (аукціону), які оформлені протоколом електронних торгів № UA-EA-2018-02-12-000216-a від 04.04.2018

25.06.2018 між ТОВ «Фінанс проперті групп» та ОСОБА_2 був укладений договір № 2493 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від № 2456 від 03.10.2007, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луценко В.С.

25.06.2018 між ТОВ «Фінанс проперті групп» та ОСОБА_2 був укладений договір № 2491 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від № 8471д від 11.12.2007, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луценко В.С. (примірник якого я досі так і не отримав).

Як вбачається з публічного паспорту активу, сума видачі (у валюті кредиту) становить 3 762 500, 00 грн., залишок по тілу кредиту становить 4 360 797,66 грн., залишок за процентами становить 0, 00 грн, залишок по комісіям становить 0,00 грн, залишок по пеням і штрафам становить 0, 00 грн.

В позовній заяві зазначено, що відомості щодо заборгованості за кредитним договором суперечливі, оскільки тіло кредиту це основна заборгованість, тобто це сума отримана ОСОБА_1 від Банку і вона становить 3 762 500, 00 грн.

Також, зазначено, що грошові кошти, нараховані банком, в сумі 598 297, 66 грн. є необґрунтованими та помилковими, оскільки в паспорті об`єкта не зазначена природа їх виникнення і розрахунки її нарахування.

Аналізуючи правові норми, позивач зазначив, що кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

У зв`язку з чим зазначено, що залишок заборгованості за кредитним договором має становити не більше 3 762 500, 00 грн. і саме цю суму мало право вимагати сплатити позивача ТОВ «Фінанс проперті групп», а згодом ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу, однак, вимоги щодо сплати боргу позивач не отримував, як і не отримував доказів переходу права вимоги від Банку до ТОВ «Фінанс проперті групп», а згодом до ОСОБА_2 ..

В позовній заяві зазначено, що в якості забезпечення повернення кредитних коштів за кредитним договором ОСОБА_1 передав в іпотеку Банку наступне спільне сумісне нерухоме майно: квартиру за договором іпотеки № 2456 від 03.10.2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк М.І.; домоволодіння та земельну ділянку за договором іпотеки № 8471д від 11.12.2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Німченко О.Є.

Як вбачається з публічного паспорту активу, вартість застави за договором іпотеки № 2456 від 03.10.2007 року становить 3 000 000, 00 грн., а за договором іпотеки № 8471д від 11.12.2007 року - 2 121 000, 00 грн.

З метою визначення ціни позову позивачем було зроблено оцінку вартості спільного сумісного нерухомого майна на сайті Фонду державного майна України яке є предметом застави за договорами іпотеки № 2456 від 03.10.2007 та № 8471д від 11.12.2007, та встановлено наступне: вартість квартири відповідно до довідки № 201-20210811-0002340879 від 11.08.2021 року становить 6 375 369, 37 грн.; вартість домоволодіння та земельної ділянки відповідно до довідки № 201-20210811- 0002341146 становить 10 910 116, 16 грн.

Позивач, як співвласник спільного сумісного нерухомого майна, не отримував жодних відомостей щодо проведення ТОВ «Фінанс проперті групп» чи ОСОБА_2 чи іншими особами оцінки предмета іпотеки у відповідності до приписів Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»; не отримував жодних документів чи повідомлень, щодо переходу права власності на спільне сумісне нерухоме майно третім особам і що його грошові зобов`язання є погашеними перед Банком чи третіми особами; не отримував жодної компенсації вартості предмета іпотеки, зважаючи на те, що заборгованість за кредитом становить не більше 3 762 500, 00 грн., а оціночна вартість предметів іпотеки становить 17 285 485, 53 грн.

Позивач вказав, що дії вчинені відповідачами відносно нерухомого майна є незаконними.

Так, право власності на квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було перереєстроване за ОСОБА_2 30.08.2018.

Однак, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07.05.2021 щодо квартири, на час перереєстрації права власності на неї була наявна заборона на її відчуження, а саме: номер запису про обтяження 1328000 від 13.07.2010; вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для державної реєстрації: ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 12.07.2010 у справі № 2-3204/10; обтяження припинено: 15.07.2019.

Проте, при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна, державний реєстратор не має право здійснювати реєстраційні дії поки таке обтяження не буде зняте (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 03.04.2019 року у справі № 755/5072/17).

Також, зазначено, що укладаючи 03.10.2007 договір іпотеки, ОСОБА_1 не узгоджував з іпотекодержателем умови про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором, а значить, таку згоду він не надавав, а надавав згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному ст. 37 Закону України «Про іпотеку», тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

ОСОБА_1 не отримував належним чином оформленої вимоги від ОСОБА_2 про погашення заборгованості за кредитним договором із застереженням, що у разі не погашення заборгованості за кредитом нею буде звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру і безпосередньо буде набуто право власності на нього.

Позивач вважав, що спірна квартира вибула з його володіння незаконно, у зв`язку з чим правомірним є витребування такого майна від добросовісних набувачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі ст. ст. 216, 236, 388 ЦК України.

Також зазначено, що як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07.05.2021 року щодо домоволодіння та земельної ділянки, державним реєстратором Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр Реєстрації» Мамонтовим К.С. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 42770378 від 30.08.2018 року (номер запису про право власності: 27702180 від 30.08.2018 року), на підставі якого внесено запис про реєстрацію права власності на домоволодіння, заг. площа 320,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224) за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Також, як вбачається із вищезазначеної інформаційної довідки щодо домоволодіння та земельної ділянки на час перереєстрації права власності на домоволодіння була наявна заборона на його відчуження, а саме номер запису про обтяження 29799913 від 22.07.2011; вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для державної реєстрації: постанова ВДВС Києво-Святошинського РУЮ про арешт майна боржника № 337/12 від 01.06.2011; обтяження припинено: 01.04.2021.

З аналогічних підстав, які були зазначені щодо відчуження спірної квартири, ОСОБА_1 вказав, що законодавством заборонено здійснювати відчуження об`єктів нерухомості при наявності в Єдиному реєстрі заборон записів про заборону відчуження спірного майна, а тому реєстратор не мав права здійснювати реєстраційні дії поки таке обтяження не буде знято.

Зазначено, що укладаючи договір іпотеки № 8471д від 11.12.2007, ОСОБА_1 не узгоджував з іпотекодержателем умови про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором, а значить, таку згоду він не надавав, а надавав згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному ст. 37 Закону України «Про іпотеку», тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Як вказано в позовній заяві, позивач також не отримував належним чином оформленої вимоги від ОСОБА_2 про погашення заборгованості за кредитним договором із застереженням, що у разі не погашення заборгованості за кредитом нею буде звернено стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння і безпосередньо буде набуто право власності на нього.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07.05.2021 року щодо домоволодіння та земельної ділянки, державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація плюс» Товкайло У.В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 44993186 від 09.01.2019 (номер запису про право власності: 29799477 від 09.01.2019) на підставі якого внесено запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку, заг. площа 0,19 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224) за ОСОБА_2 .

Однак, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07.05.2021 щодо земельної ділянки, на час перереєстрації права власності була наявна заборона на її відчуження, а саме: номер запису про обтяження 29799913 від 22.07.2021; вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для державної реєстрації: постанова ВДВС Києво-Святошинського РУЮ про арешт майна боржника № 337/12 від 01.06.2011; обтяження припинено: 01.04.2021.

З аналогічних підстав, які були зазначені щодо відчуження спірної квартири та домоволодіння, ОСОБА_1 вказав, що законодавством заборонено здійснювати відчуження об`єктів нерухомості при наявності в Єдиному реєстрі заборон записів про заборону відчуження спірного майна, а тому реєстратор не мав права здійснювати реєстраційні дії поки таке обтяження не буде знято.

Зазначено, що укладаючи договір іпотеки № 8471д від 11.12.2007, ОСОБА_1 не узгоджував з іпотекодержателем умови про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором, а значить, таку згоду він не надавав, а надавав згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному ст. 37 Закону України «Про іпотеку», тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Як вказано в позовній заяві, позивач також не отримував належним чином оформленої вимоги від ОСОБА_2 про погашення заборгованості за кредитним договором із застереженням, що у разі не погашення заборгованості за кредитом нею буде звернено стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння і безпосередньо буде набуто право власності на нього.

Позивач вважав, що спірне домоволодіння та земельна ділянка вибули з його володіння незаконно, у зв`язку з чим правомірним є витребування такого майна від добросовісного набувача ОСОБА_6 на підставі ст. ст. 216, 236, 388 ЦК України.

ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр Реєстрації» Хоменко І.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42769532 від 30.08.2018, на підставі якого за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право дасності: 27701331 від 30.08.2018) на квартиру, загальною площею 161,50 кв.м., що находиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378080000); витребувати у власність ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартиру, загальною площею 161,50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378050000); визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Київської власної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр Реєстрації» Мамонтова К.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42770378 від 30.08.2018, на підставі якого за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 27702180 від 09.01.2019) на домоволодіння, заг. площа 320,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224); витребувати у власність ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 домоволодіння, заг. площа 320,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224); визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація плюс» Товкайло У.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу: індексний номер 449931 86 від 09.01.2019, на підставі якого за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 29799477 від 09.01.2019) на земельну ділянку, заг. площа 0,19 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 17394002322241; витребувати у власність ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 земельну ділянку, заг. площа 0,19 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224).

08.09.2021 ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області було відкрито провадження у даній справі.

09.09.2021 ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

08.10.2021 представник ОСОБА_5 подав до суду відзив на позовну заяву за вх. № 44168, відповідно до якого зазначив, що 03.10.2007 між позивачем та акціонерним банком «Енергобанк» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Енергобанк») було укладено кредитний договір № 20743 із змінами та доповненнями, внесеними до нього відповідно до Додаткової угоди від 04.10.2007 та Додаткової угоди від 11.12.2007.

Відповідно до п.1.1. вищезазначеного кредитного договору банк надає ОСОБА_1 кредит у сумі 3 762 200,00 грн. на строк до 02.10.2012 на споживчі цілі.

В якості забезпечення повернення кредитних коштів за кредитним договором, ОСОБА_1 передав в іпотеку наступне нерухоме майно: квартиру, загальною площею 161,50 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за договором іпотеки № 2456 від 03.10.2007 року; житловий будинок загальною площею 365,8 кв.м., що знаходиться за адресою, АДРЕСА_2 .

Враховуючи те, що з 22.06.2015 ПАТ «Енергобанк» знаходиться в стані ліквідації, 04.04.2018 відбувся аукціон з реалізації права вимоги по кредитному договору № 20743 від 03.10.2007 переможцем якого стало ТОВ «Фінанс проперті групп».

За результатами аукціону, 26.04.2018 між Банком та ТОВ «Фінанс проперті групп» було укладено договір відступлення права вимоги № 20.

25.06.2018 між ТОВ «Фінанс проперті групп» та ОСОБА_2 було укладено договори відступлення права вимоги за договорами іпотеки предметом яких є квартири та житловий будинок.

В подальшому, 30.08.2021, ОСОБА_2 , в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», задовольнила забезпечену іпотекою вимогу, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та зареєструвала за право власності на вищевказані об`єкти нерухомості, з подальшим відчуженням їх іншим відповідачам.

Представник відповідача не погодився із твердженнями позивача, що на спірну квартиру на час вчинення реєстраційних дій був накладений арешт, оскільки ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14.01.2013 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 28.12.2015 у справі № 2-3204 знято арешт, накладений ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12.07.2010.

Обґрунтовуючи позовну заяву ОСОБА_1 вказував, що при реєстрації права власності на спірне майно не здійснювалась його оцінка. Проте, відповідно до Звіту про визначення ринкової вартості нерухомого майна - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 від 16.08.2018 вартість такої квартири на момент оцінки склала 2 329 064 грн. Таким чином, для реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які були предметом іпотечних договорів, зокрема на квартиру, вартість такого майна була визначена на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, станом на момент його набуття, як це передбачено ст. 37 Закону України «Про іпотеку», що спростовує посилання позивача про відсутність такої оцінки.

Водночас, посилання позивача, що йому не було відшкодовано перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, може бути предметом спору про стягнення такого відшкодування позивачем з ОСОБА_2 , а не підставою для скасування реєстрації права власності.

Представник відповідача зазначив, що законодавством передбачено можливість задоволення вимог іпотекодержателя або на підставі відповідного договору, або на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.

Пунктом 4.1.1. договору іпотеки № 2456 від 03.10.2007 прямо передбачено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень зобов`язання за цим договором у встановлений іпотекодержателем строк такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження згідно із Законом України «Про іпотеку» вважається Договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі цього договору, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом.

Також, у відзиві на позовну заяву зазначено, що вимогу від 26.06.2018 б/н про усунення порушень основного зобов`язання та/або іпотечного договору, яка містить розрахунки заборгованості за кредитним договором та повідомлення про намір задовольнити вимоги шляхом стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та строк протягом якого необхідно усунути порушення було направлено за усіма відомими місцями проживання позивача, у тому числі за місцем реєстрації.

Також зазначив про неправомірність витребування, в даному випадку, майна у добросовісних набувачів.

Просив відмовити у задоволенні позову.

12.10.2021 ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив за вх. № 44682, який неодноразово був продубльований, згідно якого зазначив, що долучений до відзиву звіт про визначення ринкової вартості спірної квартири не відповідає нормам законодавства та є неналежним, оскільки: площа квартири становить 161,50 кв.м., натомість у звіті вказано площу 165,1 кв.м.; позивач не отримував належним чином засвідчену копію цього звіту та не погоджував вартість нерухомого об`єкту; за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ 1 дол. США станом на 16.08.2021 становить 27,44986 грн., а в копії звіту зазначений 26,14 грн.; датою проведення оцінки спірної квартири є 16.08.2018, а перереєстрація права власності на ОСОБА_2 була здійснена 30.08.2018.

Належних доказів направлення ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та/або іпотечного договору та доказів того, що ОСОБА_2 є правонаступником за кредитним договором № 20743 від 04.10.2007 представником відповідача надано не було. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

25.11.2021 ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області було задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів.

ОСОБА_6 подав до суду відзив на позовну заяву, зазначивши, що незгода боржника із розміром заборгованості не може бути підставою для задоволення позову у даній справі.

З тих же підстав не може бути підставою для задоволення позову і незгода позивача із вартістю заставного майна, яка була визначена при реалізації прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.

Підставою для скасування оспорюваної державної реєстрації права власності позивач зазначає, що оспорювана реєстрація була проведена у період дії заборони відчуження нерухомого майна від 07.09.2018.

Відповідач зазначив, що 03 липня 2018 року Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відновлення кредитування», яким ч.4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» доповнено п. 7 про те, що: відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі «державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону «Про іпотеку»; наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем».

Враховуючи, що ОСОБА_2 набула право власності на нерухоме майно, як іпотекодержатель, наявність заборони відчуження не була перешкодою для проведення державної реєстрації права власності.

Також зазначено, що ОСОБА_1 не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, а тому у ОСОБА_2 , як нового кредитора (іпотекодержателя), виникло право вимагати повернення кредиту та сплати інших передбачених договором платежів, у тому числі і звернення стягнення на предмети іпотеки у позасудовому порядку шляхом переходу права власності на предмети іпотеки у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі іпотечного договору.

Просив залишити без задоволення позовну заяву ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про скасування рішення про державну реєстрацію речового права - відмовити.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ні відповідачами, ні зібраними у справі доказами не спростовано того факту, що ОСОБА_2 в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» не надсилала ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушення основного зобов?язання, докази наявні в матеріалах справи не відповідають чинному законодавству та є неналежними. Станом на час написання апеляційної скарги року доказів переходу прав вимоги за кредитним договором від 04 жовтня 2007 року № 20743 від ТОВ «Фінанс проперті групп» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не надано, такі докази також не були надані суду. ОСОБА_2 не набула права здійснювати фінансові операції відносно ОСОБА_1 . Заявник вказує, що не отримував копії звіту про оцінку майна.

Відповідачем ОСОБА_6 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року витребувано з Києво-Святошинського районного суду Київської області матеріали цивільної справи № 369/11248/21 за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , про скасування рішення про державну реєстрацію.

24 березня 2023 року матеріали цивільної справи №369/112248/21 за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , про скасування рішення про державну реєстрацію надійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , про скасування рішення про державну реєстрацію.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, викладених у мотивувальній частині ухвали.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 червня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2023 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Бабенко Ю.В. в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Максимовський С.О. та представник відповідача ОСОБА_6 адвокат Карапетян А.Р., проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законністьта обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в судове засідання не з`явилися.

Судові повістки, яка направлялася відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , повернулися до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що 03 жовтня 2007 року між АТ «Енергобанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 20743, та Додаткову угоду до Договору про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2007 року № 20743, за умовами яких банк надав позичальнику кредит в розмірі 3 762 500,00 грн на строк з 03 жовтня 2007 року по 02 жовтня 2012 року на споживчі цілі.

Відповідно до пункту 2.1 даного Договору та Додаткової угоди забезпеченням виконання зобов`язань за цим договором є іпотека квартири за адресою:

АДРЕСА_1 , згідно із Договором іпотеки від 03 жовтня 2007 року, та іпотека житлового будинку, площею320,3 кв.м з надвірними будівлями, за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до Договору іпотеки від 03 жовтня 2007 року для забезпечення своєчасного виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, іпотекодавець передає іпотекодержателю на умовах передбачених цим договором в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. 03 жовтня 2007 року, реєстровий номер

2453, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 .

Відповідно до Договору іпотеки від 03 жовтня 2007 року для забезпечення своєчасного виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, іпотекодавець передає іпотекодержателю на умовах передбачених цим договором в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,19 га, за адресою:

АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_2 .

За змістом пункту 4.1 даних Договорів іпотеки у разі порушення основного зобов`язання та/або умов договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушених зобов`язань у не більше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 4.4.1 Договорів іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження згідно із Законом України «Про іпотеку» вважається Договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі цього Договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Цей Договір про задоволення вимог іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя від свого імені передати предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». В цьому випадку правовою підставою для реєстрації права власності покупця на предмет іпотеки є укладений між іпотекодержателем та покупцем договір купівлі-продажу предмета іпотеки.

У зв`язку із ліквідацією ПАТ «Енергобанк», право вимоги за кредитним договором клієнта ОСОБА_1 № 20743 від 03 жовтня 2007 року було відступлено ТОВ «Фінанс проперті групп» у складі лоту F43GL12951.

Так, згідного договору про відступлення прав вимоги від 26 квітня 2018 року, укладеному між ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Фінанс проперті групп» (Новий кредитор), Банк відступив шляхом продажу Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набув у обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги Банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), зазначених у Додатку № 1 до цього договору (Боржників), включаючи право вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників або які зобов`язані виконати обов`язки Боржників, за кредитним договором, договорами поруки та застави (іпотеки), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього Договору (Права вимоги); Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

В подальшому, між ТОВ «Фінанс проперті групп» (Первісний іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Новий іпотекодержатель) був укладений договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідчений 25 червня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луценко В.С., реєстраційний номер 2493, згідно п.1.1. якого у зв`язку з укладенням між Новим іпотекодержателем та Первісним іпотекодержателем Договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 25 квітня 2018 року за умовами якого Первісний іпотекодержатель відступив Новому іпотекодержателю всі права та вимоги за кредитним договором № 20743 від 03 жовтня 2007 року з усіма додатками та додатковими угодами до нього укладеному між Акціонерним банком «Енергобанк» та ОСОБА_1 , Первісний іпотекодержатель відступає, а Новий іпотекодержатель набуває прав Первісного іпотекодержателя, належних Первісному іпотекодержателю згідно іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. 03.10.2007 за реєстровим № 2456. Згідно п.1.3 вищезазначеного договору предметом іпотеки є: квартира АДРЕСА_3 .

З Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 лютого 2021 року та від 08 червня 2021 року, встановлено, що право власності на квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 , перейшло ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2019 року № 2225, посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., а також договору про поділ спільного майна подружжя від 22 вересня 2020 року № 1163, посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. С., номер запису про право власності: 32748522, 32748523, 38299570.

Відповідно до даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 лютого 2021 року право власності на домоволодіння та земельну ділянку за адресою:

АДРЕСА_2 , перейшло до ОСОБА_8 на підставі договору № 2312 про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М., номер запису про право власності 31005345, 31005256.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що на підставі рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» - Хоменко І. О., від 30 серпня 2018 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 27701331.

Згідно із даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Мамонтова К. С. від 30 серпня 2018 року право власності на домоволодіння адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 27702180.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація плюс» - Товкайло У.С., від 09 січня 2019 року (номер запису про право власності 29799477).

Також з Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що на підставі договору міни від 12 травня 2021 року № 908, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К., право власності на домоволодіння та земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_6 .

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Згідно із статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення

від 19 лютого 2009 року у справі «Марченко М. В. проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.

Спірні правовідносини виникли з приводу того, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 укладеного з банком кредитного договору утворилася заборгованість. На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором кредитор звернув стягнення на предмет іпотеки, право власності на яке зареєстроване державним реєстратором.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

При цьому, у статті 575 ЦК України наведено окремі види застав та вказано, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Отже, іпотека є особливим видом застави, за яким виконання зобов`язань забезпечується виключно нерухомим майном. Іпотека регулюється не лише загальним законодавством - ЦК України, Законом України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу», а й спеціальним -Законом України від 05 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-ІV).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 898-IV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У частині першій статті 12 Закону № 898-IV вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

У частинах першій, третій статті 33 цього Закону передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із положеннями частин першої - третьої статті 36 Закону № 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі

№ 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) міститься висновок, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

ОСОБА_1 посилається на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між іпотекодержателем та іпотекодавцем не укладався, а іпотечний договір не містить відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Однак у пункті 7.10 іпотечних договорів сторони погодили, домовились про те, що цей Договір укладається з накладенням заборони відчуження нерухомого майна, що складає предмет іпотеки.

За пунктами 2.1.4, 2.1.5 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з чинним законодавством у випадку, якщо в момент настання терміну виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, забезпеченого іптекою згідно з цим Договором, воно не буде виконано, письмово попередивши про це іпотекодавця. За рахунок предмету іпотеки задовольнити свої вимоги, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги. У випадку виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки - реалізувати своє право відповідно до законодавства.

Також, відповідно до пункту 2.1.6 Договору іпотеки іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання забезпеченого предметом іпотеки зобов`язання, якщо іпотекодавець не зміг виконати будь-яке зобов`язання забезпечене іпотекою та/або Договором і така неспроможність тривала більше 15 (п`ятнадцяти) днів.

У пунктах 4.1, 4.2, 4.3 іпотечного договору встановлено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушених зобов`язань у не більше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання за Кредитним договором, забезпеченого цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно із договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Відповідно до пункту 4.4.1 цього розділу Договорів іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження згідно із Законом України «Про іпотеку» вважається Договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі цього Договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею

37 Закону України «Про іпотеку». Цей Договір про задоволення вимог іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Також передбачено право іпотекодержателя від свого імені передати предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». В цьому випадку правовою підставою для реєстрації права власності покупця на предмет іпотеки є укладений між іпотекодержателем та покупцем договір купівлі-продажу предмета іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку»іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Таким чином, зазначені вище пункти іпотечного договору містять відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням.

На підставі вказаних вище іпотечних договорів, які містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, державним реєстратором прийнято оскаржувані рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно (предмет іпотеки) за іпотекодержателем.

З аналізу змісту наведених норм у їх поєднанні вбачається, що за Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», який набрав чинності 14 січня 2009 року, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмети іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Нова редакція статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», викладена у підпункті 17 пункту4 розділу ІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх.

Аналіз наведених вище норм, як і Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 10 жовтня 2011 року у справі № 21-131а11 та від 18 вересня 2012 року у справі

№ 21-236а12.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 915/297/17 та від 31 липня 2018 року у справі № 826/9658/15 (адміністративне провадження№ К/9901/3238/18).

Отже, законодавцем визначено як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.

Таким чином, стаття 37 Закону України «Про іпотеку» і в редакції діючій станом на момент укладення договору іпотеки від 03 жовтня 2007 року, також передбачала можливість задоволення забезпеченої іпотекою вимоги кредитора як шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, так і на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, а твердження позивача щодо неможливості задоволення вимог іпотекодержателя саме за статтею 37 Закону України «Про іпотеку» є безпідставними та необгрунтованими.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент набуття, на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку», яка має назву «Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки», в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Згідно із пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9, 15 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та статті 37 Закону № 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 607/8488/18 (провадження № 61-7603св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі

№ 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

Позивач посилавсяь на те, що при здійсненні реєстрації права власності на іпотечне майно, реєстратором порушено пункт 61 Порядку № 1127, оскільки реєстратору не було надано копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові.

Однак, відсутність у відповідній графі письмової вимоги саме по собі не свідчить про те, що такі документи реєстратору не надавалися і зазначена вимога відповідачу не направлялася.

Так, в матеріалах справи міститься вимога від 26 червня 2018 року, адресована ОСОБА_1 , про усунення порушень основного зобов`язання або іпотечного договору, яка містить розрахунки заборгованості за кредитним договором та повідомлення про намір задовольнити вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку» та строк протягом якого необхідно усунути порушення. Така вимога направлялася за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 та за місцезнаходженням предмета іпотеки.

Не заслуговують на увагу і доводи заявника про те, що йому не було відшкодовано перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, оскільки відповідно до Звіту про визначення ринкової вартості нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від 16 серпня 2018 року, виготовленого Фізичною особою-підприємцем суб`єктом оціночної діяльності

ОСОБА_10 (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 16 лютого 2018 року

№ 150/18) вартість квартири на момент оцінки склала 2 329 064,00 грн.

Таким чином, для реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які були предметом іпотечних договорів, зокрема на квартиру, ОСОБА_2 визначив вартість такого майна на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, станом на момент його набуття, як це і передбачено статтею 37 Закону України «Про іпотеку», що спростовує посилання позивача про відсутність такої оцінки.

Водночас, посилання ОСОБА_1 про невідшкодування йому 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, може бути предметом спору про стягнення такого відшкодування позивачем з ОСОБА_2 , а не підставою для скасування реєстрації права власності, яке було здійснено з додержанням порядку визначеного статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку № 1127, а тим більше, витребування майна від добросовісних набувачів.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У частині першій статті 388 ЦК України зазначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом; 4) якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Отже, для застосування передбаченого статтею 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов`зально-правові способи захисту права власності.

Крім того, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Таким чином, положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 18 січня2017 року у справі № 610/10207/15ц.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав вважати, що іпотечне майно вибуло із власності, поза волею позивача ОСОБА_1 .

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача ОСОБА_1 щодо скасування рішення про державну реєстрацію задоволенню не підлягають, у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, правильним також є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав і для задоволення вимог про витребування майна, що є похідною вимогою від вимог про оскарження реєстраційних дій.

Проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, суд Київський апеляційний суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв?язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, оскільки не можна вважати, що іпотечне майно вибуло із власності поза волею позивача ОСОБА_1 . Оскільки вимоги позивача ОСОБА_1 щодо скасування рішення про державну реєстрацію речового права задоволенню не підлягають, у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, відсутні підстави і для задоволення вимог про витребування майна, що є похідною вимогою від вимог про оскарження реєстраційних дій. Висновки зроблені судом першої інстанції, не суперечать висновкам, зробленим у справах, наведених заявником у апеляційній скарзі.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, Київський апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року- без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна