Постанова

від 08.11.2023 по справі 599/512/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 599/512/23Головуючий у 1-й інстанції Іваницький О.Р. Провадження № 22-ц/817/826/23 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірський Б.О.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

з участю секретаря - Панькевич Т.І.

представника позивача - адвоката Костової Н.З.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу № 599/512/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 червня 2023 року (ухвалене суддею Іваницьким О.Р., дата складення повного тексту судового рішення не зазначена) в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Розтоцьке» про скасування державної реєстрації права оренди земельних ділянок, розірвання договорів оренди,-

ВСТАНОВИВ:

В березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що є власником земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,7394 га. (кадастровий номер 6122688900:01:001:1204) та 3,0775 га. (кадастровий номер 6122688900:01:001:1084).

20 січня 2016 року та 23 серпня 2016 року уклав договори оренди землі з ТОВ «Розтоцьке» строком на 7 років. Державна реєстрація права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснена орендарем 18 березня 2016 року щодо земельної ділянки площею 3,0775 га. (кадастровий номер 6122688900:01:001:1084) та 25 серпня 2016 року - щодо земельної ділянки площею 0,7394 га. (кадастровий номер 6122688900:01:001:1204).

В січні 2023 року дізнався, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено зміни до записів про державну реєстрацію права оренди щодо вказаних земельних ділянок - зареєстровано право оренди землі за ТОВ «Західна агровиробнича компанія», змінено первинного орендаря та строк оренди - вказано, що договір укладено строком на 7 років - до 29 травня 2025 року з правом пролонгації, сплив якого починається з моменту укладення додаткової угоди. Підставою для державної реєстрації, окрім первинних договорів оренди, зазначено додаткові угоди від 29 травня 2018 року.

Вказував на те, що зазначених додаткових угод не підписував, оскільки перебував у Республіці Польща.

Зазначав, що оскільки вказані додаткові угоди до договорів оренди землі є неукладеними, записи про державну реєстрацію речового права (права оренди землі), здійснені на їх підставі, порушують його права щодо вільного володіння, користування та розпорядження своїм майном, тому державна реєстрація таких прав підлягає скасуванню.

Також посилався на те, що з 2018 року відповідач ТОВ Розтоцьке систематично не сплачував орендну плату на користь позивача за договорами оренди землі від 20 січня 2016 року та 23 серпня 2016 року, чим не виконав свої зобов`язання та істотно порушив умови договорів, а тому просив припинити право користування земельними ділянками шляхом розірвання зазначених договорів оренди землі на підставі ст. 141 ЗК України.

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 червня 2023 року позов задоволено.

Скасовано державну реєстрацію прав оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,7394 га. (кадастровий номер 6122688900:01:001:1204) та 3,0775 га. (кадастровий номер 6122688900:01:001:1084), проведених на підставі додаткових угод від 29 травня 2018 року. Розірвано договори оренди землі укладені між ОСОБА_1 та ТОВ Розтоцьке 23 серпня 2016 року та 20 січня 2016 року. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 4 294,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ТОВ «Західна агровиробнича компанія» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та судові витрати покласти на позивача.

Вважають, що факт перебування позивача за межами України 29 травня 2018 року жодним чином не дає можливості зробити висновок про те, що він додаткові угоди не підписував, тому висновок суду щодо даного факту є припущенням.

Звертають увагу на те, що у справі не проведено судової почеркознавчої експертизи, відповідно відсутній висновок експерта, який був би єдиним належним доказом непідписання позивачем додаткових угод.

Посилаються на те, що матеріали справи містять докази, що свідчать про наявність волевиявлення позивача на укладення додаткових угод, оскільки до відзиву було надано докази (ксерокопії документів) сплати орендної плати позивачу за 2018, 2019, 2020 роки, згідно копій відомостей на виплату готівки із вставними аркушами, які містять підпис позивача про отримання грошових коштів та за 2021 рік, згідно копії платіжного доручення від 17 вересня 2021 року, відтак вважають, що між сторонами існували договірні правовідносини.

Вказують, що вищезазначені доводи відповідають правовій позиції Верховного Суду, що висловлена у постановах від 01 лютого 2023 року у справі №530/130/21 і від 19 грудня 2022 року у справі №670/1088/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц.

Також до апеляційної скарги товариством долучено оригінали договору оренди землі від 20 січня 2016 року та оригінали додаткових угод від 29 травня 2018 року, які просять долучити як доказ до матеріалів справи.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Костова Н.З. проти доводів апеляційної скарги заперечила, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини справи.

ОСОБА_1 є власником земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,7394 га. (кадастровий номер 6122688900:01:001:1204) та 3,0775 га. (кадастровий номер 6122688900:01:001:1084), які розташованої на території Тростянецької сільської ради Зборівського району Тернопільської області.

20 січня 2016 року та 23 серпня 2016 року ОСОБА_1 уклав договори оренди землі з ТОВ «Розтоцьке» строком на 7 років, розмір орендної плати у грошовій формі встановлено 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Державна реєстрація права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснена орендарем 18 березня 2016 року щодо земельної ділянки площею 3,0775 га. (кадастровий номер 6122688900:01:001:1084) та 25 серпня 2016 року - щодо земельної ділянки площею 0,7394 га. (кадастровий номер 6122688900:01:001:1204).

Договори укладено на 7 років, а їх умовами передбачено наступне.

Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пункт 36 договорів оренди землі передбачає, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі і за взаємною згодою сторін, у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Згідно додаткових угод від 29 травня 2018 року про заміну сторони та внесення змін до Договорів, новим орендарем земельних ділянок стало ТОВ «Західна агровиробнича компанія».

Відповідно до п. 4.2 додаткових угод внесені зміни в пункт 9 Договорів та викладеного його в новій редакції: орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідно складає 534,72 грн. та 7396,80 грн. за рік оренди.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно право оренди на належні ОСОБА_1 земельні ділянки передані від ТОВ «Розтоцьке» до ТОВ «Західна агровиробнича компанія». Підставами для державної реєстрації права оренди за ТОВ «Західна агровиробнича компанія», державним реєстратором вказані додаткові угоди від 29 травня 2018 року до договорів оренди землі.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія», суд першої інстанції виходив із того, що оспорювані додаткові угоди від 29 травня 2018 року є неукладеними, оскільки позивач на дату їх підписання перебував за межами України та відповідачем не було надано витребуваних судом оригіналів додаткових угод, які могли б бути предметом експертного дослідження щодо виконання чи не виконання позивачем підпису на вказаних угодах.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Згідно з частинами першою, третьою статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з положеннями статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до пункту 5 додаткових угод від 29 травня 2018 року вони вступають в силу з моменту підписання.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Належним і достовірним доказом належності підпису особи на письмових документах, є висновок почеркознавчої експертизи, який в сукупності з іншими доказами у справі дає суду можливість дійти висновку про достатність доказів та правильно вирішити спір.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Так, у позовній заяві ОСОБА_1 заперечував факт підписання ним додаткових угод від 29 травня 2018 року, стверджуючи про те, що підпис у вказаних документах йому не належить та на час їх укладення він перебував за межами України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон та інформацією з Державної прикордонної служби України, відповідно до якої позивач виїхав з України 15 квітня 2018 року, а в`їхав в Україну 04 червня 2018 року.

Також представником позивача при поданні позовної заяви, відповідно до вимог ст. 177 ЦПК України було додано клопотання про витребування доказів, зокрема оригіналів спірних додаткових угод від 29 травня 2018 року, з мотивів відсутності примірників зазначених угод, яке було задоволено ухвалою суду від 29 березня 2023 року, яка залишилась не виконаною відповідачами. Зокрема, відповідачем ТОВ «Західна агровиробнича компанія» було додано до відзиву ксерокопії договорів, без зазначення причин неможливості подання оригіналів документів та доказів, про відсутність яких вказував позивач у поданій позовній заяві, а також не було надано оригіналів таких документів у встановлені строки, на виконання ухвали суду про їх витребування, згідно ст. 84 ЦПК України, та неповідомлено суд про причини їх неподання, хоча ними ухвала суду була отримана 04.04.2023 року (а.с. 84), повторно отримана 02.05.2023 року (а.с. 80), а також отримана ТОВ Розтоцьке 03.04.2023 року (а.с. 35).

15 травня 2023 року представником позивача було подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи на вирішення якої просив поставити питання чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець в додаткових угодах від 29 травня 2018 року та чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 в графах Підпис про одержання вставних аркушів до відомостей ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на виплату готівки за 11 жовтня 2018 року, 21 грудня 2018 року, 22 жовтня 2019 року, 11 вересня 2020 року, 13 листопада 2020 року.

З урахуванням того, що на момент підписання угод позивач перебував за межами України, що підтверджується належними та допустимими доказами, а також того, що ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не виконало вимог ухвали від 29 березня 2023 року та не надало оригіналів додаткових угод від 29 травня 2018 року, які могли б бути предметом експертного дослідження, колегія суддів, з урахуванням вимог ч. 10 ст. 84 ЦПК України, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не підписувались зазначені угоди.

У цьому аспекті колегія суддів враховує судову практику Верховного Суду пов`язану із застосуванням положень частини десятої статті 84 ЦПК України (постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 130/1508/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 130/1510/18, від 24 червня 2020 року у справі № 130/1509/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 130/1503/18, від 20 жовтня 2021 року у справі № 581/39/20) та зауважує, що ненадання оригіналів оспорюваних правочинів унеможливлює проведення судової почеркознавчої експертизи та з`ясування судом обставин підписання ОСОБА_1 додаткових угод від 29 травня 2018 року.

Із урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що долучені до апеляційної скарги оригінали додаткових угод від 29 травня 2018 року та оригінал договору оренди землі від 20 січня 2016 року, не підлягають дослідженню та оцінці в суді апеляційної інстанції, оскільки товариством не доведено поважності причин неможливості їх подання в суді першої інстанції.

Так, у пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17, від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17, від 03 травня 2018 року у справі №404/251/17.

Надаючи відповідний доказ суду апеляційної інстанції без попереднього його надання для оцінки судом першої інстанції, з урахуванням того, що ці докази витребовувались судом ухвалою від 29 березня 2023 року, апелянт аргументує поважність причин неподання до суду першої інстанції вказаних доказів тим, що не мав можливості надати вказані документи у встановлений законом строк до 26 квітня 2023 року, оскільки вказані докази перебували поза місцезнаходженням відповідача, а їх оригінали були отримані лише в липні 2023 року.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що жодних доказів на підтвердження обґрунтувань поважності причин неподання вищезазначених документів, чи на підтвердження неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача, не надано.

Відтак докази долучені апелянтом до апеляційної скарги, колегія суддів не приймає.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про неврахування правової позиції Верховного Суду, що викладена у постановах від 01 лютого 2023 року у справі №530/130/21 і від 19 грудня 2022 року у справі №670/1088/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц.

Так, колегія суддів відхиляє аргумент апеляційної скарги про необхідність застосування при вирішенні правовідносин висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, які знайшли своє подальше застосування в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц з того приводу, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

У спірних відносинах та у наведених правовідносинах різними є предмет та підстави позову, а також їх матеріально-правове регулювання.

Верховним Судом у постанові від 15 січня 2021 року у справі №650/1331/18 розглядалось питання щодо застосування висновків Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц при вирішенні правовідносин, предметом яких є негаторний позов з приводу земельної ділянки, щодо якої договір оренди не укладався, разом із висновками Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17.

З тексту постанови Верховного Суду у справі №650/1331/18 вбачається, що в розрізі того питання, чи вважається спірний договір укладеним у разі вчинення конклюдентних дій (сплати орендної плати) підлягають застосуванню саме висновки пунктів 7.38-7.39 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц і аргументи щодо досягнення волевиявлення сторони на укладення такого договору внаслідок отримання орендної плати визнано необґрунтованими.

В пунктах 7.38-7.39 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц зазначено, що відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. Між тим, статтею 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.

Щодо посилань апелянта про незаконність рішення суду в частині розірвання договорів оренди землі, укладених в 2016 році між ОСОБА_1 та товариством Розтоцьке, то суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки товариство «Західна агровиробнича компанія» не є стороною таких договорів, тому її права в даному випадку не зачіпаються, а товариством Розтоцьке рішення суду в даній частині не оскаржується, тому такі доводи апелянта є необґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» залишити без задоволення.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Судові витрати за розгляд справи в апеляційному суді покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» в межах сум, ним понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 16 листопада 2023 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Хома М.В.

Костів О.З.