Постанова

від 08.11.2023 по справі 199/2650/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9147/23 Справа № 199/2650/23 Суддя у 1-й інстанції - РУДЕНКО В. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Максюти Ж.І.,

за участю секретаря судового засідання - Шавкун Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Трутнєва Сергія Валерійовича на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 серпня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, скасування запису про державну реєстрацію, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності в порядку поділу майна подружжя, стягнення збитків, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, скасування запису про державну реєстрацію, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності в порядку поділу майна подружжя, стягнення збитків (т. 1 а.с. 1-10), однак в подальшому було подано заяву про зміну підстав позову шляхом їх доповнення (т. 1 а.с. 182-183, 186-187) та заяву про збільшення позовних вимог (т. 1 а.с. 204-217), в обґрунтування якого посилалась на те, що вона та ОСОБА_3 з 21.06.2003 до 12.12.2018 перебували у зареєстрованому шлюбі.

За час шлюбу на ім`я ОСОБА_3 подружжя за спільні кошти придбало нерухоме майно:

-52/100 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу домоволодіння від 24.07.2013, укладеного між ОСОБА_3 з одного і ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з іншого боку та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального Сусловим М.Є.;

-48/100 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу домоволодіння від 20.04.2017, укладеного між ОСОБА_3 з одного і ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 з іншого боку та посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального Колодієм P.O.

У подальшому ОСОБА_3 отримав висновок щодо технічної можливості поділу майна №27/12/19-1 від 27.12.2018, складеного ФОП ОСОБА_11 , відповідно до якого домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , за технічними показниками може бути поділено на:

1) вбудоване офісно-торгове приміщення №1 в зблокованому житловому будинку та в прибудовах а-1, А2-1, А3-1, А4-1, загальною площею 168 кв.м, а1 - ганок, за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) А-1 - зблокований житловий будинок (загальна площа 86,8 м2, житлова площа 50,6 м2). а1-1, А1-1 - прибудови, а, а2 - ґанок, Б, И - гараж, В, Ж - вбиральня, Г, Д, Е, Л - навіс, З, С - душ, М - альтанка, Т - навіс, за адресою: АДРЕСА_1 .

28.12.2018 державним реєстратором на підставі вказаного висновку ФОП ОСОБА_11 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності (№29895238) на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1744637712101) - зблокований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 86,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Також 28.12.2018 державним реєстратором на підставі вказаного висновку ФОП ОСОБА_11 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності (№ 29768657) ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1737739512101) - офісно-торгове приміщення загальною площею 168,0 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Тобто, з 28.12.2012 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 було поділене на два окремі об`єкти нерухомого майна:

1) зблокований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 86,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) офісно-торгове приміщення загальною площею 168 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .

03.09.2019 року, тобто після розірвання шлюбу із ОСОБА_3 , позивач надала нотаріально посвідчену згоду на дарування ОСОБА_3 ОСОБА_4 спільного майна подружжя, набутого за час шлюбу - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,100 га, кадастровий номер 1210100000:01:459:0018, на його умовах і на його розсуд.

10.10.2019 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Колодієм Р.О. та зареєстрованого у реєстрі за №651, подарував ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 86,8 квадратних метрів.

30.09.2021 ОСОБА_1 звернулась до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська із позовом до відповідачів про визнання недійсним вищевказаного договору дарування №651 від 10.10.2019 (справа №202/6588/21), який в подальшому був переданий на розгляд Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська. В ході розгляду даної справи ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 17.05.2022 витребувано у приватного нотаріуса Колодія P.O. належним чином завірену копію нотаріальної справи по посвідченню договору дарування №651 від 10.10.2019 щодо нерухомого майна, розташованого в АДРЕСА_1 . Під час розгляду справи №202/6588/21 позивач додатково перевірила чи не змінився власник спільного з ОСОБА_3 майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , та встановила, що це майно ОСОБА_3 також подарував ОСОБА_4 .

Як вбачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за параметрами запиту « АДРЕСА_2 » до Державного реєстру речових прав внесено відомості про об`єкт нерухомого майна за вказаною адресою, власником якого є ОСОБА_4 на підставі договору дарування №655 від 10.10.2019, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Колодієм P.O.

Тобто, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 нерухоме майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя та набуте під час шлюбу - приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , площею 168,0 кв.м.

Однак відповідач ОСОБА_3 не повідомляв позивача про таке відчуження та не отримав згоду останньої на відчуження цього майна. При цьому в заяві від 03.09.2019 року позивач не надавала ОСОБА_3 згоду на дарування цього нерухомого майна, оскільки в ній чітко вказано, що згода надана на дарування нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (без «приміщення 1»). Крім того, позивач не надавала ОСОБА_3 будь-яку іншу згоду в будь-якій формі на дарування ОСОБА_4 цього майна.

У момент укладення договору дарування №655 (тобто, 10.10.2019) шлюб між позивачем та ОСОБА_3 було розірвано, однак поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу, на той час не було проведено ні у добровільному, ні у судовому порядку.

Отже, ОСОБА_3 було незаконно відчужено спільне сумісне майно подружжя за відсутності нотаріально посвідченої згоди позивача на таке відчуження, що свідчить про недійсність такого правочину.

Крім того позивач зазначає, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 отримувала дохід від підприємницької діяльності в результаті надання в оренду тих самих об`єктів нерухомого майна, які під час здійснення підприємницької діяльності здавав у оренду ОСОБА_3 і припускає, що отриманий ОСОБА_4 дохід був не менший, ніж отриманий дохід ОСОБА_3 . Сумарно орієнтовний розмір отриманого ОСОБА_4 доходу від здійснення підприємницької діяльності за 2019 - 2022 роки може становити 1 000 655,50 грн, з яких частка позивача може становити 250 163,88 грн і є половиною доходу, отриманого від здачі в оренду (найм) спільно нажитого під час шлюбу нерухомого майна позивача та ОСОБА_3 , котре є предметом оспорюваного правочину.

На підставі викладеного, позивач просила суд визнати недійсним договір дарування від 10.10.2019, укладений між відповідачами, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Колодієм Р.О. та зареєстрований у реєстрі за №655, про дарування офісно-торгового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . Скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 (номер запису 33618529 від 10.10.2019) на офісно-торгове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . Визнати офісно-торгове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .. В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину офісно-торгового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину офісно-торгового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнути із ОСОБА_3 збитки у розмірі 250 163,88 грн. Вирішити питання про стягнення судових витрат.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 серпня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, скасування запису про державну реєстрацію, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності в порядку поділу майна подружжя, стягнення збитків, відмовлено в повному обсязі (т. 2 а.с. 31-35).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Трутнєв С.В. подав апеляційну скаргу (т. 2 а.с. 45-48), посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі по справі не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що 03 вересня 2019 року позивач подала заяву, якою дала згоду своєму колишньому чоловіку ОСОБА_3 , на дарування ОСОБА_4 , житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, офісно-торгового приміщення та земельної ділянки площею 0,100 га, кадастровий номер 1210100000:01:459:0018, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Дана згода на відчуження майна посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Колодій Р.О. та зареєстрована в реєстрі під №650. Таким чином, спірний договір дарування було укладено за згодою позивача, оформленої у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 червня 2003 року по 12 грудня 2018 року.

За час шлюбу на ім`я відповідача подружжя за спільні кошти придбало:

- 52/100 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу домоволодіння від 24.07.2013, укладеного між ОСОБА_3 з одного і ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з іншого боку та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального Сусловим М.Є.;

- 48/100 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу домоволодіння від 20.04.2017, укладеного між ОСОБА_3 з одного і ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 з іншого боку та посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального Колодієм P.O.

У подальшому ОСОБА_3 отримав висновок щодо технічної можливості поділу майна №27/12/19-1 від 27.12.2018, складеного ФОП ОСОБА_11 , відповідно до якого домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , за технічними показниками може бути поділено на:

1) вбудоване офісно-торгове приміщення №1 в зблокованому житловому будинку та в прибудовах а-1, А2-1, А3-1, А4-1, загальною площею 168 кв.м, а1 - ганок, за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) А-1 - зблокований житловий будинок (загальна площа 86,8 м2, житлова площа 50,6 м2). а1-1, А1-1 - прибудови, а, а2 - ґанок, Б, И - гараж, В, Ж - вбиральня, Г, Д, Е, Л - навіс, З, С - душ, М - альтанка, Т - навіс, за адресою: АДРЕСА_1 .

28.12.2018 державним реєстратором на підставі вказаного висновку ФОП ОСОБА_11 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності (№ 29895238) на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1744637712101) - зблокований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 86,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Також 28.12.2018 державним реєстратором на підставі вказаного висновку ФОП ОСОБА_11 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності (№ 29768657) ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1737739512101) - офісно-торгове приміщення загальною площею 168,0 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Тобто, з 28.12.2012 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 було поділене на два окремі об`єкти нерухомого майна:

1) зблокований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 86,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) офісно-торгове приміщення загальною площею 168 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .

10 жовтня 2019 року між відповідачами укладено договір дарування офісно-торгового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Р.О. та зареєстрований в реєстрі під №655.

Положеннями ст. 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Установлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

За змістом ст. 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Разом з тим частиною третьою цієї статті передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Тобто, з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.

Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором.

Даний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 р. по справі № 125/2157/19.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про те, що у задоволенні позовних щодо визнання недійсним договору дарування нерухомого майна від 10.10.2019 року, а також у похідних від даної вимоги - вимог про скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності, стягнення збитків, слід відмовити, у зв`язку з їх недоведеністю та безпідставністю, оскільки спірний договір дарування було укладено за згодою позивача, оформленої у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не давала згоди на відчуження нерухомого майна, яке є спільним майном подружжя, а саме на офісно-торгове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а саме змістом заяви позивача від 03 вересня 2019 року, якою вона дала згоду своєму колишньому чоловіку ОСОБА_3 , на дарування ОСОБА_4 , житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, офісно-торгового приміщення та земельної ділянки площею 0,100 га, кадастровий номер 1210100000:01:459:0018, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , яка була посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Колодій Р.О. та зареєстрована в реєстрі під №650.

Доводи скарги щодо згода від 03.09.2019 року не посвідчена нотаріально, як цього вимагає абз. 3 ч. 2 ст. 369 ЦК України, а тому є нікчемною колегією суддів відхиляються, оскільки спростовуються змістом такої згоди, відповідає вимогам абз. 3 ч. 2 ст. 369 ЦК України, оскільки згода позивача була викладена письмово та нотаріально посвідчена, тобто підтверджує саме волю позивача враховуючи, що вказаний правочин є одностороннім. Також, нотаріусом було засвідчено справжність підпису позивача на заяві про таку згоду, що також свідчить про те, що саме позивач виявила таку волю та саме нею така згода підписана, що також є підтвердження дотримання умов такого одностороннього правочину. Доказів того, що позивач на момент надання згоди була недієздатною особою, або через певні обставини не могла усвідомлювати свої дії, вчиняла вказаний правочин під тиском чи обманом матеріали справи не містять, що в своїй сукупності виключає нікчемність такої згоди.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згода одного із подружжя на укладення правочину іншим із подружжя має бути викладена окремо у письмовій формі, у визначених законом випадках - нотаріально посвідчена, із зазначенням конкретних дій. Дана правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі №308/2205/16-ц, разом з тим, як видно зі змісту згоди наявної в матеріалах справи такі вимоги були дотриманні.

Доводи стосовно того, що позивач даючи згоду на відчуження спірного майна, а саме: офісно-торгового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 не виявляла такої волі, є юридично необізнаною та не розуміла правову природу вказаної дії, а також не розуміла дозвіл на відчуження якого саме майна вона дає згоду та вважала, що дає згоду на відчуження зовсім іншого майна не беруться до уваги, оскільки таки доводи не підтверджуються будь-якими доказами, а лише зводяться до незгоди з наслідками надання такої згоди вже після її надання, разом з тим, помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою вважати вказану згоду нікчемною.

Доводи скарги про те, що посилання у тексті договору від 10.10.2019 року (реєстровий №655), також як у рішенні про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний №49108519 від 10.10.2019р.), витязі з Державного реєстру №184336926 речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на словосполучення "приміщення 1" підтверджують той факт, що це майно є відмінним об`єктом нерухомості від офісно-торгового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є безпідставними, оскільки спростовуються технічною документацією на нерухоме майно, якиї словосполученням "Приміщення 1" підкреслюється лише призначення об`єкту та зводяться лише власного тлумачення технічної документації на власний розсуд та фактично переоцінкою доказу, однак, оцінка доказів є виключно прерогативою суду, а переоцінка доказу учасниками справи не передбачена чинним законодавством України.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Судові витрати понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Трутнєва Сергія Валерійовича - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 серпня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Ж.І. Максюта