Постанова

від 14.11.2023 по справі 319/151/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 14.11.2023 Справа № 319/151/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №319/151/19 Головуючий у 1 інстанції: Фетісов М.В.

Провадження № 22-ц/807/2008/23 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«14» листопада 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Подліянової Г.С.,

Кочеткової І.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства«Українська залізниця» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи: Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України, ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», Філії «Центр управління промисловістю» АТ «Українська залізниця», треті особи: Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом в.о. директора філії «Центр управління промисловістю» Шульги О. А. № 06-ос/тр від 10 січня 2019 року його було звільнено з посади начальника виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» філії «Центр управління промисловістю» АТ «Українська залізниця» у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи, згідно з положеннями пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Зазначав, що його посада відносився до категорії посадових осіб і на нього поширювалась дія пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, однак при його звільненні мали бути дотримані не лише формальні гарантії такого звільнення у вигляді виплати не менше ніж шестимісячного середнього заробітку, а й передбачена законом процедура звільнення власником або уповноваженим ним органом, а саме шляхом прийняття самого управлінського рішення про розірвання трудового договору та оформлення кадрового рішення про звільнення. Однак про його звільнення було видано

В.о. директора філії «Центр управління промисловістю» Шульга О.А., який видав єдиний наказ про звільнення, не має повноважень на вказане кадрове рішення. Виходячи з аналізу положень Статуту АТ «Українська залізниця», лише голова правління мав право приймати таке кадрове рішення.

Крім того, його звільнення відбулося з порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України в період його тимчасової непрацездатності.

Додатково, як на підтвердження незаконності звільнення, посилався на незаконність і безпідставність скасування наказу про надання йому чергової відпустки з 04 січня 2019 року за 2018 рік.

На підставі зазначеного просив визнати протиправним та скасувати наказ № 06-ос/тр від 10 січня 2019 року про звільнення, поновити його на посаді начальника виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» філії «Центр управління промисловістю» АТ «Українська залізниця», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, вирішити питання про судові витрати.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 травня 2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року. залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 14 червня 202 року провадження у справі закрито.

Постановою Верховного Суду від 01 березня 2023 року ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду 14 червня 2022 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 вересня 2023 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ філії «Центр управління промисловістю» АТ «Українська залізниця» від 10.01.2019 № 06-ос/тр «Про звільнення з посади ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» філії «Центр управління промисловістю» АТ «Українська залізниця».

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 362930,02 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягає негайному виконанню.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в сумі 5166,10 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ «Українська залізниця» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення про звільнення було прийнято директором філії в межах повноважень в формі наказу про звільнення, філія не була належним чином повідомлена про перебування позивача на лікарняному, старшого інспектора з кадрів ОСОБА_3 позивач повідомив лише після оголошення наказу про звільнення, акт виробничого підрозділу «Трудовський кар`єр» філії «Центр управління промисловістю» АТ «Українська залізниця» від 10 січня 2019 року підтверджує перебування позивача на робочому місці, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність наказу про його звільнення та його тимчасову непрацездатність в день звільнення, він повідомив 10 січня 2019 року про свою тимчасову непрацездатність старшого інспектора з кадрів виробничого підрозділу ОСОБА_3 , чинне законодавство не містить обов`язку працівника надати роботодавцю листок непрацездатності до моменту закриття, суд врахував позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18 лютого 2021 року у справі № 757/43048/16,

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 263 ЦПК України і оцінив всі надані сторонами докази на ґрунті всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього їх дослідження, а також оцінив належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відобразив в рішенні результати оцінки доказів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 станом на день звільнення займав посаду начальника виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» Філії «Центр управління промисловістю» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», то щодо такого працівника не можливо застосування процедури звільнення, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Крім того, суд зазначив у рішенні про те, що в порушення вимог ч.3 ст.40 КЗпП України позивача звільнено в період його тимчасової непрацездатності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.12.2016 року відповідно до наказу № 236/ос від 29.11.2016 року Філії «Центр управління промисловістю» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» Буслав Андрій Анатолійович призначений на посаду начальника виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» Філії «Центр управління промисловістю» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (т.1, а.с.8-10).

Матеріали справи містять Положення про Філію «Центр управління промисловістю» АТ «Укрзалізниця» (далі-Положення), введене в дію наказом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.04.2017 року №267 відповідно до Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року №735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №52), рішення правління від 05.04.2017 року (протокол №Ц-57/27 Ком.т.) (т.1, а.с.93-115).

Відповідно до пункту 2.1 Положення Філія «Центр управління промисловістю» АТ «Укрзалізниця» (далі-Філія) є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Товариства та в його інтересах, здійснює делеговані Товариством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Товариства.

Матеріали справи містять лист Філії № ЦУП-8/9016 від 21.12.2018 року, яким ОСОБА_1 дозволено використати частину щорічної відпустки: за період роботи з 07.12.2016 року по 06.12.2017 року тривалістю 06 календарних днів (з 08 січня 2019 року по 13 січня 2019 року), за період роботи з 07.12.2017 року по 06.12.2018 року тривалістю 05 календарних днів (з 14 січня 2019 року по 18 січня 2019 року) (т.1, а.с.12). Відповідно до листа Філії № ЦУП-8/35 від 04.01.2019 року лист № ЦУП-8/9016 від 21.12.2018 року про надання відпустки необхідно вважати недійсним (т.1, а.с.13).

Відповідно до наказу Філії № 06-ос/тр від 10.01.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» Філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» 10 січня 2019 року у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України (т.1, а.с.7).

Згідно з актом по виробничому підрозділу «Трудівський кар`єр» Філії 10.01.2019 року начальник виробничого підрозділу Буслав А.А. зачитав наказ № 06-ос/тр від 10.01.2019 року в голос в присутності головного інспектора, інженера 1 категорії, головного енергетика, начальника цеху гірничо-дробильно-сортувального, начальника цеху ремонтно-транспортного, головного бухгалтера, економіста, інженера 1 категорії та голови профспілки, товарознавця, старшого інспектора з кадрів, розподілювача робіт та додав, що він з ним не згодний і підписувати не буде (т.1, а.с.90).

Згідно з наказом Філії № 14-ос/тр від 17.01.2019 року ОСОБА_2 призначений на посаду начальника виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» Філії «Центр управління промисловістю» АТ «Укрзалізниця» з 18 січня 2019 року в порядку переведення з апарату управління філії «Центр управління промисловістю» АТ «Укрзалізниця».

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП.

Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП).

За приписами пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України працівник може бути звільнений за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у випадку припинення повноважень посадової особи.

Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень (частина третя статті 99 ЦК України).

Судом встановлено, що на момент винесення оскаржуваного наказу співвідповідач АТ «Українська залізниця» мало організаційно-правову форму публічне акціонерне товариство.

Відповідно до частини другої статті 89 ГК України, статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» посадовими особами акціонерного товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, голова та члени наглядової ради.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року у справі № 757/43048/16 (провадження № 61-15449св20) зазначено, що:

«відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП працівник може бути звільнений за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у випадку припинення повноважень посадової особи. Відповідач АТ «Українська залізниця» на момент винесення оскаржуваного наказу мало організаційно-правову форму публічне акціонерне товариство. Відповідно частини другої статті 89 ГК України, статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» посадовими особами акціонерного товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, голова та члени наглядової ради. Виходячи зі змісту Рішення Конституційного суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 (у справі за конституційним зверненням ТОВ «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статі 99 ЦК України) розірвання трудового договору у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб товариства є механізмом реалізації частини третьої статті 99 ЦК України, яке передбачає можливість усунення членів виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків як право компетентного (уповноваженого) органу товариства у будь-який час та з будь-яких підстав усунути особу від виконання обов`язків члена (членів) виконавчого органу. Посада, з якої було звільнено позивача ОСОБА_6 ,-начальник філії,не відноситьсядо посад,на якірозповсюджується діяпункту 5частини першоїстатті 41КЗпП - припинення повноважень посадової особи, а позивач ОСОБА_6 не є посадовою особою у розумінні Закону України «Про акціонерні товариства». Вказана додаткова підстава для дострокового розірвання трудового договору була запроваджено з метою захисту інвесторів, як це передбачено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів».

У постанові ВерховногоСуду ускладі колегіїсуддів Третьоїсудової палатиКасаційного цивільногосуду від25вересня 2019року усправі №753/1604/17 (провадження № 61-26664св18) вказано, що:

«норму частинипершої статті41КЗпП доповненопунктом 5на підставіЗакону України«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо захиступрав інвесторів»від 13травня 2014року №1255-VII,який набравчинності 01червня 2014року.Проаналізувавши пояснювальнузаписку дозаконопроекту зазначеноговище законуможна дійтивисновку проте,що доповненнячастини першоїстатті 41КЗпП Українипунктом 5було обумовленонагальною потребоюу вдосконаленнізаконодавчих актів,що регулюютьприпинення повноваженьта звільненняпосадових осібвиконавчих органівюридичної особита посиленняїх матеріальноївідповідальності і відповідно не можуть бути застосовані для звільнення інших працівників юридичної особи, окрім працівників, які входять до їх виконавчих органів. Дія положень частини третьої статті 99 ЦК України та пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП передбачає право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, з будь-яких підстав; реалізація цього права гарантується нормами корпоративного права для припинення негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Пункт 5 статті 41 КЗпП встановлює додаткову підставу розірвання трудового договору - «припинення повноважень посадових осіб». Як у назві цієї норми «Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов», так і у її змісті закладені певні особливості розірвання трудового договору з працівником, який є посадовою особою. Розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Тому для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства та повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства. Викладена норма характеризується юридичною невизначеністю, внаслідок чого неможливо встановити коло таких посадових осіб, а також випадки та підстави (причини) припинення їх повноважень. Формулювання цього положення є загальним та не містить посилань як щодо змісту та обсягу поняття «посадових осіб», так і типу та організаційно-правових форм юридичних осіб, яких вони стосуються. Поняття «посадові особи господарського товариства» встановлено в частині другій статті 89 ГК України. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради. У статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» міститься уточнене поняття «посадових осіб органів акціонерного товариства». Це фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства. Оскільки Законом №1255-VІІ від 13 травня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» були внесені зміни у тому числі до ГК України і Закону України «Про акціонерні товариства», розглядаючи всі внесені зміни в їх системному зв`язку можна дійти висновку, що термін «посадові особи» був використаний законодавцем саме у визначенні цих двох законодавчих актів. Враховуючи те, що позивач не був членом наглядової ради чи правління ПАТ «Укрзалізниця», а працював на посаді головного бухгалтера Філії «Центр транспортного сервісу «Ліски» ПАТ «Укрзалізниця», яка не є самостійною юридичною особою, його призначення і фактичне звільнення відбулось за рішенням засідання правління, як виконавчого органу товариства, а отже його посада не відноситься до кола суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосовуватись додаткова підстава звільнення, яка передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП».

Матеріали справине містятьта відповідачамине наданодоказів напідтвердження того,що ОСОБА_1 на час звільнення був членом наглядової ради чи правління ПАТ «Укрзалізниця», а отже, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що відповідачі не мали можливості для звільнення позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП, оскільки його посада не відноситься до кола працівників, до яких може застосовуватись ця підстава звільнення.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що рішення про звільнення на підставіпункту 5частини першоїстатті 41КЗпПбуло прийнято директором філії в межах повноважень в формі наказу про звільнення, не спростовують висновків суду в цій частині.

За приписами частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлено правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 КЗпП стосуються як передбачених статтями 40, 41 (1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Згідно з пунктом 1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 року № 455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Судом встановлено, що відповідно до листка непрацездатності серії АДЛ № 176777, який видано КЗ «Більмацька центральна районна лікарня» Більмацької районної ради Запорізької області, ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні. Звільнений від роботи з 09.01.2019 року до 10.01.2019 року. Діагноз: ГРЗ. Гострий бронхіт (т.1, а.с.15).

Згідно з актом по виробничому підрозділу «Трудівський кар`єр» Філії від 10 січня 2019 року начальник виробничого підрозділу Буслав А.А. зачитав наказ № 06-ос/тр від 10.01.2019 року в голос в присутності головного інспектора, інженера 1 категорії, головного енергетика, начальника цеху гірничо-дробильно-сортувального, начальника цеху ремонтно-транспортного, головного бухгалтера, економіста, інженера 1 категорії та голови профспілки, товарознавця, старшого інспектора з кадрів, розподілювача робіт та додав, що він з ним не згодний і підписувати не буде.

Відповідно до листка непрацездатності серії АДЛ № 176748, який видано КЗ «Більмацька центральна районна лікарня» Більмацької районної ради Запорізької області, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні. Звільнений від роботи з 11.01.2019 року до 18.01.2019 року. Діагноз: ГРЗ. Гострий бронхіт (т.1, а.с.16).

Зазначені листки непрацездатності, які видані КЗ «Більмацька центральна районна лікарня» Більмацької районної ради Запорізької області, ОСОБА_1 щодо його непрацездатності у період з 09 січня 2019 року по 18 січня 2019 року, недійсними не визнавались.

Отже, за матеріалами справи позивач був звільнений з посади в період його тимчасової непрацездатності, що не відповідає вимогам ч.3 ст.40 КЗпП України.

Чинне законодавство не містить вимог, які зобов`язують працівника у разі тимчасової непрацездатності надати роботодавцю листок непрацездатності до моменту його закриття.

За вказаних обставин, суд обґрунтовано відхилив твердження представника співвідповідача Філії «ЦУП» АТ «Укрзалізниця» про те, що при винесенні спірного наказу співвідповідачу не було відомо про те, що ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним, оскільки листок непрацездатності 10.01.2019 року позивачем не було надано співвідповідачу.

При цьому, судом встановлено, та не спростовано сторонами, що 10.01.2019 року позивач повідомив про тимчасову непрацездатність старшого інспектора з кадрів виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» Філії «ЦУП» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_3 , яка у свою чергу повідомила про цю обставину відділ кадрів Філії «ЦУП» АТ «Укрзалізниця», що підтверджується її письмовими поясненнями, поданими суду співвідповідачем Філією «ЦУП» АТ «Укрзалізниця».

Крім того, задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку про те, що наказ Філії від 10.01.2019 року № 06-ос/тр «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » є протиправним за наявністю двох підстав: по-перше, відсутності можливості звільнення позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП, по-друге, звільнення позивача під час тимчасової непрацездатності, а тому зазначений наказ підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на посаді начальника ВП «Трудівський кар`єр» Філії «ЦУП» АТ «Українська залізниця».

За приписами частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з частинами другою та восьмою статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За приписами ч.6 ст.6 Закону України № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (який набрав чинності 24.03.2022 року) у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 73 (Святкові і неробочі дні) КЗпП України.

Розрахунок належної до стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу має здійснюватися відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі Порядок № 100).

Відповідно до пункту 3 розділу 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до пункту б) абзацу першого пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Згідно з абз. 2 п. 4 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата ОСОБА_1 за період листопад-грудень 2018 року склала 308,09 гривень, що підтверджується довідкою про середню заробітну плату (дохід) (т.1, а.с.200).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов розглядався більше одного року не з вини позивача, а тому стягненню підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, який складає 362930,02 гривень (308,09 гривень (середньоденна заробітна плата) * 1178 робочих днів).

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу (362930,02 грн.) не оскаржувався відповідачами в суді першої інстанції.

Апеляційна скарга також не містить посилань на неправильний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За приписами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства«Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 вересня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 17 листопада 2023 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: Г.С. Подліянова

І.В. Кочеткова