Постанова

від 07.11.2023 по справі 462/3289/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/3289/20 Головуючий у 1 інстанції: Румілова Н.М.

Провадження № 22-ц/811/2694/22 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Провадження № 22-ц/811/2693/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретаря: Псярук О.В.

за участю: представника АТ «Міжнародний інвестиційний Банк» -

Гриценка О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний Банк» на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 19 вересня 2022 року та на додаткове рішення Залізничного районного суду м.Львова від 29 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-2000 Львів» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 5 червня 2020 року звернувся до суду з позовною заявою, яка була уточнена, в якій зазначив, що 01.10.2019 між ним ТОВ «Новодім Сервіс» був укладений договір купівлі продажу нежитлових будівель, який посвідчений державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Тетяною Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за №3-1899. 01.10.2019 державним нотаріусом Кіріловою Т.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до запису про право власності №33469735 від 01.01.2019 власником нерухомого майна, реєстраційний номер 1885469946101, який складається з нежитлової будівлі прохідної, площею 5,6 кв.м; нежитлової будівлі, 3-2, площею 274,6 кв.м; нежитлової будівлі, Ж, площею 207,5 кв.м; нежитлової будівлі навісу, В-1 площею 261,1 кв.м є ОСОБА_1 . Однак він з моменту придбання нерухомого майна не може потрапити до власних приміщень, володіти та користуватися вказаними об`єктами нерухомого майна, оскільки AT «Міжнародний інвестиційний банк» та працівники ТзОВ «Явір - 2000 Львів», які діють на виконання угоди щодо надання охоронних послуг укладеного з AT «Міжнародний інвестиційний банк», самовільно, без будь-яких правових підстав, зайняли об`єкти нерухомості та фізично унеможливлюють доступ до вищезазначених об`єктів нерухомого майна. Їх дії: на в`їзді (ворота) присутні охоронці ТзОВ «Явір - 2000 Львів», які фізично унеможливлюють доступ до нежитлової будівлі прохідної, що позначено літерою «Є», площею 5,6 м, нежитлової будівлі, що позначено літерою «3-2», площею 274,6 м2, нежитлової будівлі, що позначено літерою «Ж», площею 207,5 м 2; у нежитловій будівлі прохідної, що позначено літерою «Є», площею 5.6 м2, постійно знаходяться охоронці ТзОВ «Явір - 2000 Львів»; нежитлова будівля, що позначено літерою «З-2», площею 274,6 м2зачинена замками АТ «Міжнародний інвестиційний банк»; частково, на першому поверсі зайнята орендарем, АТ «Міжнародний інвестиційний банк», інша частина зайнята майном останнього; нежитлова будівля, що позначено літерою «Ж», площею 207,5 м2, зачинена замками AT «Міжнародний інвестиційний банк» та зайнята тим же орендарем. Він неодноразово звертався до відповідачів про звільнення нежитлових будівель та усунення перешкод, однак такі виявились безрезультатними. Натомість відповідач АТ «Міжнародний інвестиційний банк» своїм листом від 14.01.2020 повідомив його, що він є особою, яка всупереч закону отримала державну реєстрацію права власності на забудоване майно, яке нібито перебуває в іпотеці банку, тим самим підтвердили, що вони чинять йому перешкоди. Такі дії відповідачів завдають йому великих збитків. Так, 01 листопада 2019 року між ним та ТОВ «Еко-енерготехнології» укладено Договір оренди нежитлових будівель, відповідно до умов якого він зобов`язався передати у строк не пізніше 02 грудня 2019 року нежитлові будівлі: прохідної, що позначено літерою «Є», площею 5,6 м2, нежитлові будівлі, що позначено літерою «3-2», площею 274,6 м2, та літерою «Ж», площею 207,5 м2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Однак через те, що відповідачі зайняли об`єкти нерухомості він не зміг виконати умови договору та передати майно, внаслідок чого несе майнові витрати. Так внаслідок протиправних дій відповідачів він не зміг виконати умови договору оренди від 01.11.2019, внаслідок чого змушений був сплатити штрафні санкції у розмірі 555 387,00грн, що складаються з штрафних санкцій за договором в сумі 551 205,00 грн та витрат за банківські послуги за оплату штрафів у сумі 4 182,00 грн. Також ним втрачений дохід від не отриманої орендної плати (упущена вигода) за період з грудня 2019 року по січень 2021 року у сумі 559 785,00 грн, виходячи з розрахунку розміру орендної плати за місяць в гривнях, що еквівалентна 1 500,00 дол.США відповідно до п.3.2 Договору. Вважає, що неправомірними діями відповідача йому завдані моральні страждання, які він оцінює в 6 000,00грн. Просить суд стягнути на свою користь понесені збитки у сумі 555 387,00грн, збитки, що понесені у вигляді упущеної вигоди за період з грудня 2019 року по січень 2019 року в сумі 559 785,00 грн, спричинену моральну шкоду у розмірі 6 000,00 грн, та понесені судові витрати.

Рішенням Залізничного районного суду м.Львовавід 19 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-2000 Львів» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Міжнародний акціонерний банк» (код ЄДРПОУ 38058201015) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) НОМЕР_2 (один мільйон сто двадцять одна тисяча сто сімдесят дві) грн., з яких: 555387,00гривень - збитки, що реально понесені позивачем та 559785,00 гривень-збитки, що понесені позивачем у вигляді упущеної вигоди за період з грудня 2019 по січень 2021 року.

В частині стягнення моральної шкоди відмовлено.

У позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-2000 Львів» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено в повному обсязі.

Додатковим рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 29 вересня 2022 року стягнуто з Акціонерного товариства «Міжнародний акціонерний банк» (код ЄДРПОУ 38058201015) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі4161,55грн.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 19 вересня 2022 року та додаткове рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 29 вересня 2022 року оскаржило Акціонерне товариство «Міжнародний інвестиційний Банк».

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення та додаткового рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції не здійснив належної оцінки доказів, безпідставно визнав дії AT «МІБ», направлені на захист власних прав та інтересів, неправомірними, встановив факт заподіяння шкоди відповідачем без оцінки всіх доказів, зокрема, обставин, встановлених судовим рішенням, та безпідставно задовольнив позов до неналежного позивача.

Наголошує, що суд першої інстанції керувався доказами, наданими позивачем, які не підтверджували факт вчинення перешкод для позивача банком. Суд також не встановив обставини щодо законності дій ПП «Явір», їх права і обов`язки стосовно приміщень, наявність у ПП «Явір» договірних відносин, зокрема, з AT «МІБ» або з ТОВ «Явір-2000 Львів» або ПП «Едель».

Вважає, що на підтвердження обставин надання Товариством з обмеженою відповідальністю «Явір-2000 Львів» та ПП «Явір» охоронних послуг AT «МІБ» жодних доказів ОСОБА_1 надано не було. Матеріали справи не містять жодних договорів про надання охоронних послуг на користь AT «МІБ» щодо приміщень. Відтак відсутній причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями та шкодою.

Стверджує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази винної протиправної поведінки AT «МІБ», для задоволення позовних вимог.

Просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19.09.2022 скасувати частково та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 1 121 172,00 гривень відмовити. Додаткове рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29.09.2022 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким судові витрати стягнути з ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник АТ «Міжнародний інвестиційний Банк» Грищенко О.М. просив апеляційну скаргу задовольнити, поключись на доводи, викладені у скарзі. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала клопотання про відкладення розгляду справи, проте причини її неявки до суду не визнані поважними. ОСОБА_1 причини неявки не повідомив. Тому розгляд справи проводиться за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, наякі сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,якібули досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.

Предметом позову є стягнення з відповідача АТ «Міжнародний акціонерний банк» понесених позивачем збитків у сумі 555 387,00 грн, що понесені у зв`язку із сплатою ним штрафних санкцій та збитків, що понесені у вигляді упущеної вигоди за період з грудня 2019 року по січень 2021 року в сумі 559 785,00 грн, а також спричиненої моральної шкоду у розмірі 6 000,00грн.

Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ТОВ «Явір-2000 Львів» в апеляційному порядку не оскаржується.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач вказував, що є власником нежитлових будівель нерухомого майна, реєстраційний номер 1885469946101, який складається з нежитлової будівлі прохідної, площею 5,6 кв.м; нежитлової будівлі, 3-2, площею 274,6 кв.м; нежитлової будівлі, Ж, площею 207,5 кв.м; нежитлової будівлі навісу, В-1 площею 261,1 кв.м.

01 листопада 2019 року між позивачем та ТОВ «Еко-енерготехнології» укладено договір оренди нежитлових будівель, відповідно до умов якого він зобов`язався передати у строк не пізніше 02 грудня 2019 року нежитлові будівлі: прохідної, що позначено літерою «Є», площею 5,6 м2, нежитлові будівлі, що позначено літерою «3-2», площею 274,6 м2, та літерою «Ж», площею 207,5 м2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак через те, що відповідачі зайняли об`єкти нерухомості він не зміг виконати умови договору та передати майно, внаслідок чого несе майнові витрати.

Так внаслідок протиправних дій відповідачів він не зміг виконати умови договору оренди від 01 листопада 2019 року, внаслідок чого змушений був сплатити штрафні санкції у розмірі 555 387,00 грн, що складаються з штрафних санкцій за договором в сумі 551 205,00 грн та витрат за банківські послуги за оплату штрафів у сумі 4 182,00 грн. Також ним втрачений дохід від не отриманої орендної плати (упущена вигода) за період з грудня 2019 року по січень 2021 року у сумі 559 785,00 грн, виходячи з розрахунку розміру орендної плати за місяць в гривнях, що еквівалентна 1 500,00 доларів США відповідно до пункту 3.2 Договору.

Задовольняючи вказані позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за умови дії укладеного договору оренди нежитлових будівель від 01 листопада 2019 року, який не виконаний позивачем у зв`язку з не допуском до об`єкта оренди банком, міг би реально одержати орендну плату за період з грудня 2019 року по січень 2021 року у сумі 559 785,00 грн, а також поніс реальні витрати, у зв`язку із сплатою штрафних санкцій за цих договором, через неможливість його виконання позивачем з вини банку.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з такого.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно дочастини першоїта другоїстатті 1166ЦК Українимайнова шкода,завдана неправомірнимирішеннями,діями чибездіяльністю особистимнемайновим правамфізичної абоюридичної особи,а такожшкода,завдана майнуфізичної абоюридичної особи,відшкодовується вповному обсязіособою,яка їїзавдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Також законодавцем встановлена презумпція вини заподіювача шкоди та саме він повинен довести, що шкоди завдано не з його вини.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частина перша, друга статті 614 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

У статті 626ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627ЦК України і відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Саме такий висновок щодо застосування цієї норми викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк(частина перша статті 759 ЦК України)

Відповідно до статті 793 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разіістотної зміниобставин,якими стороникерувалися приукладенні договору,договір можебути зміненийабо розірванийза згодоюсторін,якщо іншене встановленодоговором абоне випливаєіз сутізобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (частина перша статті 652 ЦК України).

Згідно частини першої статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Статтею 654 ЦК України врегульовано, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що:

«збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача».

У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 759/9443/17 (провадження № 61-11386св20) зроблено такі висновки:

«Тлумачення частини першої статті 220 та статті 793 ЦК України норм свідчить, що:

- нежитлове приміщення в розмінні статті 793 ЦК України (в редакції, чинній станом на 22 травня 2014 року) є окремою частиною будівлі;

- договір найму нежитлового приміщення на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню;

- у випадку відсутності нотаріального посвідчення договору найму нежитлового приміщення, укладеного на три роки і більше, такий договір є нікчемним».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/21570/17 зазначено, що «судом встановлено, що 01 березня 2011 року між ЖБК "Юність-2" (орендодавцем) і МПП "Любисток" (орендарем) було укладено договір оренди нерухомого майна № 01/03, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв у користування нерухоме майно приміщення № № 15, 17, 20, 21, розташовані в підвалі будинку. […] Апеляційним судом було встановлено, що при укладенні договору оренди № 01/03 від 01 березня 2011 року, строком на 19 років, сторонами не було дотримано вимог щодо його нотаріального посвідчення та державної реєстрації та, що такий договір є нікчемним».

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов`язок по доказуванню.

У справі, що переглядається:

- відповідно до договору оренди нежитлових будівель від 01 листопада 2019 року укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Еко-Енерготехнології» в оренду передано нежитлові будівлі: прохідної, що позначено літерою «Є», площею 5,6 м2, нежитлові будівлі, що позначено літерою «3-2», площею 274,6 м2, та літерою «Ж», площею 207,5 м2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір діє з моменту підписання до 31 грудня 2022 року (пункт 2.1.). Відтак, такий укладено на більш як три роки;

- договір оренди укладений в письмовій формі, проте нотаріально не посвідчений, а тому є нікчемним;

- укладення між сторонами 11 листопада 2019 року додаткової угоди до договору оренди нежитлових будівель від 01 листопада 2019 року, якою зменшено строк оренди до 31 грудня 2021 року, а також надано їй зворотної дії, проте також тільки в письмовій формі, не зцілює такої вади основного договору як нікчемність, котра має абсолютний характер, адже на підставі такого договору не виникло жодних прав та обов`язків у його сторін, зокрема права вносити зміни в такий договір. Окрім цього, такі дії, на думку колегії суддів свідчать про зловживання правом, адже спрямовані на те, щоб «вивести» такий правочин з під необхідності його нотаріального посвідчення та створення у зв`язку із цим передумов для звернення з позовом про відшкодування збитків на його підставі.

За таких обставин, неправильним є висновок суду першої інстанції про стягнення збитків на підставі нікчемного договору оренди.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог та постановити в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Міжнародний інвестиційний банк». У зв`язку з наведеним підлягає скасуванню і додаткове рішення про стягнення з АТ «Міжнародний інвестиційний банк» на користь позивача судових витрат у розмірі 4161,55 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний Банк» задовольнити.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 19 вересня 2022 року скасувати в частині задоволення позову та постановити в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний Банк».

В решті рішення суду залишити без змін.

Додаткове рішення Залізничного районного суду м.Львова від 29 вересня 2022 року скасувати.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 17.11.2023

Головуючий

Судді