Рішення

від 15.11.2023 по справі 916/3733/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" листопада 2023 р. м. Одеса Справа № 916/3733/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженяя справу (позовна заява від 28.08.2023 (вх.№ 4250/23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 42399676)

до відповідача:Державного навчального закладу "Іллічівський професійний судноремонтний ліцей" (68000, Одеська область, м.Іллічівськ, вул. Перемоги, буд.93, код ЄДРПОУ 05537398)

про стягнення 136 340,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" ( ТОВ Нафтогазтрейдинг, позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного навчального закладу "Іллічівський професійний судноремонтний ліцей" (Ліцей, відповідач ), просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» борг у загальній сумі 136 340,19 гривень за спожитий в період з грудня 2021 по березень 2022р.р. обсяг (об`єм) природного газу, у тому числі: основний борг 46 750,84грн., пеня 54 894,63грн., три проценти річних 5 097,84грн.; інфляційні втрати 29 596,88грн., судовий збіру за подання цього позову в розмірі 2 684,00 грн.

Керуючись ст.ст.12,165,166,167,176,234,247,250,251,252 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 01.09.2023р. прийняв позовну заяву ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до розгляду, відкрив провадження у справі № 916/3733/23, за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).

Суд запропонував відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду

Суд встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву, та встановив відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив.

12.10.2023р. за вхідним № 36076/23 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Повністю заперечуючи проти позовних вимог, відповідач заявляє, що провадження у цій справі відкрито необгрунтовано та незаконно, з порушенням статей 176, 234, 247, 250, 251, 252 Господарського кодексу України, а саме:

- Позовна заява в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальної компанії «Нафтогаз Трейдинг» без дати і без вихідного номеру, складена з порушенням ст. 162 Господарського кодексу України.

Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Адвокат Павло Литвин, на переконання відповідача, не може вважатися представником товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальної компанії «Нафтогаз Трейдинг» за наданим посвідченням адвоката, оскільки він не є будь-якою посадовою особою цієї юридичної особи; та він не має відповідних повноважень.

У відзиві зазначено, що Державний навчальний заклад «Іллічівський професійний судноремонтний ліцей» знаходиться на державному матеріальному забезпеченні через департамент освіти в Одеській області Міністерства освіти інауки України; вказане Міністерство не залучено у якості співвідповідача у справі за № 916/3733/23;

Окрім того, 19 червня 2023 року Державний навчальний заклад «Іллічівський професійний судноремонтний ліцей» перетерпів бомбардування з боку держави агресора - Росії, в наслідок чого було: спричинені збитки Державі, що відображено у відповідних актах від 19 червня 2023р., складених комісією ДНЗ ІПСЛ та актом від 16 серпня 2023р. року № 58 у великих розмірах на суму 3 406 500 гривень, які підтверджуються комісійно складеними актами, сумісно з державною адміністрацією Чорноморської міської ради Одеської області та представниками відділення № 1 Одеського районного управління № 2 ГУНП в Одеській області. Вищезазначене требва, на переконання відповідача, вважати підтвердженням виникнення форс-мажорних обставин.

Державний навчальний заклад «Іллічівське професійний судноремонтний ліцей» заявляє, що взагалі не отримував у власність природний газ, та договір з товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальної компанії «Нафтогаз Трейдинг» у нормах постачання з перездачою у власність газу була порушена, а до 19.06.2023 року ці нормативи були порушені (несвоєчасне постачання) і з боку товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальної компанії «Нафтогаз Трейдинг».

30.10.2023р. позивачем надано відповідь на відзив, яким спростовуюється викладене відповідачем у відзиві.

Заперечень на відповідь на відзив відповідач станом на день прийняття рішення до суду не надсилав.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст.252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. Відповідно до ст. 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства. При цьому Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника Рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України № 4469/07 від 02.05.2013 та Рішення Європейського Суду з прав людини від 15.03.2012 Папазова та інші проти України, (заява № 32849/05 від 19.08.2005, №20796/06 від 19.04.2006, №14347/07 від 20.03.2020, №40760/07, від 08.08.2007). Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 5011-46/18261-2012.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити «розумним», не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Разом з цим, на підставі Указів Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №259/2022 від 14.03.2022, №133/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», №254/2023 від 01.05.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За приписами ст.10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

При цьому, статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

Відповідно до ч.1 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

З огляду на наведене, рішення у справі прийнято судом з урахуванням об`єктивних обставин та в умовах неможливості розгляду відповідного спору у визначений ст.248 Господарського процесуального кодексу України строк.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Повно і всебічно з`ясувавши обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, дослідивши докази та аргументи учасників справи, суд встановив.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - Позивач) та Державним навчальним закладом "Іллічівський професійний судноремонтний ліцей" (дачі - Відповідач) 26.11.2021р. укладено договір № 14-1326/21-БО-Т постачання природного т азу (далі - Договір).

Відповідно до п.2.1 Договору, Позивач передав Відповідачу в період з грудня 2021 по березень 2022р. замовлений Відповідачем обсяг (об`єм) природного газу, в тому числі по місяцях, перелік яких із зазначенням обсягу (об`єму) наведено в п. 2.1 Договору.

На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 625 570,43грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, що надані згідно додатку до цього позову.

Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-1V, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436- IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст.509 ЦК України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст.655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов`язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов`язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст.530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору .

Сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 46 750,84 грн., детальний розрахунок якого викладено у додатку до цього позову.

Згідно з вимогами ч.2 ст.193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 ст.230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст.231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно пункту 7.2. Договору у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої Позивачем пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 54 894,63 грн., згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку до цього позову.

Відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі № 910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.

Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 29 596,88 грн., згідно детального розрахунку, наданого у додатку до цього позову.

Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу7 складає 5 097,84 грн., згідно детального розрахунку, наданого у додатку до цього позову.

Отже, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 136 340,19 грн.

Згідно з ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року (надалі - Конвенція), кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

З огляду на приписи ст. 9 Конституції України, ст. З ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до приписів ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту прав повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

За наведеного, положення ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України підлягають застосуванню з урахуванням положень ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Реалізуючи право на судовий захист, Позивач обрав наступні передбачені законом способи захисту порушеного права: присудження до виконання обов`язку в натурі (щодо стягнення основного боргу); застосування штрафних санкцій (щодо стягнення пені); відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат).

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс складає 2 684,00 грн. судового збору, який підлягає відшкодуванню згідно положень ч.2 ст.124 ГПК України.

Стосовно наданого відповідачем відзиву на відзив суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 166 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.

Як вбачається зі змісту Відзиву на позовну заяву, Відповідач не визнав позов повністю.

Проте відзив на позовну заяву не містить належних заперечень щодо наведених Позивачем обставин та правових підстав позову, з якими Відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, а також мотивів їх визнання або відхилення.

На думку Відповідача адвокат Литвин Павло не може вважатися представником Позивача за наданим посвідченням адвоката, оскільки він не є будь-якою посадовою особою цієї юридичної особи та за посвідченням адвоката не має повноважень щодо підписання позову.

Відповідно до частини 3 статті 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Частиною 1 статті 58 ГПК України визначено, що представником у суді може бути адвокат. Згідно частини 4 статті 60 ГПК України Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: довіреністю; ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".

Позовна заява № 125/08-6797 від 07.08.2023 про стягнення боргу, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та неустойки за неналежне виконання зобов`язань до Державного навчального закладу "Іллічівський професійний судноремонтний ліцей" підписана представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» адвокатом Литвином П.В., який діє на підставі довіреності №81 від 20.12.2022, що відповідає вимогам ГПК України. Таким чином, адвокат Литвин ИВ. є належним представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».

Факт поставки позивачем природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додані до позовної заяви.

Вказані акти підписано обома учасниками - Постачальником і Споживачем без будь- яких зауважень. Спір щодо обчєму та вартості поставленого природного газу відсутній.

В свою чергу Відповідач, з порушенням умов Договору, здійснив часткову оплату отриманого природного газу, що підтверджується наступними доказами, додані до позовної заяви: сальдо підприємства Відповідача за період з 29.12.2021р. по 07.12.2022; лист АТ «Ощадбанк» з реєстром надходжень за період з 25.11.2021 по 31.05.2023; акт звіряння розрахунків за період 01.11.2021-28.02.2023, який підписаний Сторонами та в якому визнано сума заборгованості в розмірі 46 750,84 грн,

Відповідач схвалив та прийняв Договір до виконання. Відповідачем було вчинено дії, які свідчать про схвалення Договору, зокрема, але не виключно: прийнято поставлений Позивачем природний газ: підписано акти приймання-передачі природного газу; проведено часткову оплату прийнятого від Позивача природного газу.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Водночас, довідка Торгово-промислової палати не є єдиним доказом існування форс- мажорних обставин. Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов`язань може доводитися будь-якими доказами. На вказане звернув свою увату Верховний Суд у постанові від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20.

Позивач не заперечує, що є загальновідомими обставини введення в Україні воєнного стану згідно Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджений Верховною Радою України 24.02.2022 Законом №2102- IX. В подальшому воєнний стан продовжено та він є діючим на момент розгляду справи.

Згідно листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, розміщеного в загальному доступі мережі Інтернет та адресованого "Всім кого це стосується" засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Водночас, виходячи з аналізу ст. 617 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України, звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язали

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс- мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс- мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

У відзиві на позов Відповідач посилається на обставини, які виникли влітку 2023 року, тоді як правовідносини Сторін виникли в грудні 2021 року, тобто до повномаспггабного вторгнення російської федерації, та мали закінчиться до 31.05.2022, тобто до настання форс- мажорних обставин, на які посилається Відповідач, однак не повідомляє як конкретно такі обставини вплинули на його діяльність і можливість розрахунку в 2022 році.

Таким чином, позивач заявляє, що відповідачем не подано до суду жодного доказу на підтвердження неможливості виконати вчасно свої зобов`язання (до 31.05.2022 року) внаслідок бомбардування влітку 2023 року з боку держави агресора - росії.

Закон України "Про ринок природного газу" встановлює, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором (ч. 1 ст. 1 Закону).

Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами достачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч. З ст. 1).

Згідно ст. 13 вказаного Закону, споживач має право, зокрема, на вільний вибір постачальника, та зобов`язаний укласти договір про постачання природного газу і забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом.

За ст. 530 Цивільного кодексу України одним із принцип належного виконання зобов`язання, є його виконання у встановлений договором строк (термін). Так, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу (ч. 2 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. З ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Окрім того, відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання є нарахування процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат. Згідно частини другої наведеної норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідачем порушено зобов`язання з оплати вартості поставленого Позивачем природного газу в частині дотримання строку проведення кінцевого розрахунку.

Зазначене в силу наведених вище норм законодавства, є підставами для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених Договором, а також нарахувань згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Як встановлено, в пункті 7.2. Договору сторони погодили відповідальність Покупця у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 3% річних та інфляційних збитків у випадку прострочення строків остаточного розрахунку.

Вказані обставини прострочення виконання зобов`язання із своєчасного розрахунку за поставлений природний газ є підставою для застосування до Відповідача штрафних санкцій та нарахувань згідно ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України у наведеному в позовній заяві розмірі.

Враховуючи викладене, а також відсутність спростувань щодо своєчасного виконання основного зобов`язання з боку відповідача, суд вважає доведеним факт наявності та обґрунтованості заборгованості у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок нарахованих процентів річних та інфляційних втрат, суд встановив, що такі нарахування відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склались між сторонами, арифметично обчислення здійснені вірно, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Перевіривши наданий розрахунок пені суд встановив, що такі нарахування відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склались між сторонами, арифметично обчислення здійснені вірно, а отже позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу є обґрунтованими.

Відповідачем не доведено, що порушення щодо своєчасної оплати за договором сталося внаслідок випадку або непереборної сили, що відповідно до приписів ст. 617 ЦК України могло б бути підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, в разі якщо б таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Такі обставини, як військова агресія та введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють відповідача виконати свої грошові зобов`язання.

Факт військової агресії Російської Федерації проти України не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажору, за відсутності безпосереднього впливу на можливість здійснення оплати за договором.

Разом з цим, розглядаючи питання про стягнення суми пені за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов"язання суд зазначає наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зазначає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.

Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Суд оцінює чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Суд приймає до уваги той факт, що відповідач є державним навчальним закладом - "Іллічівський професійний судноремонтний ліцей", обов"язок здійснити повну оплату за отриманий природний газ беззаперечно наявний і підлягає сплаті як на дату збройної агресії Російської Федерацій проти України , так і після 24.02.2022р.

Факти тривалих і постійних обстрілів міста Іллічівськ Одеської області з початку військової агресії Російської Федерації на територію України і станом на день прийняття рішення судом - визнаються Господарським судом Одеської області загальновідомими та не потребують доказування, в силу п.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України. .

Таким чином, суд визнає, що відповідач на даний час позбавлений можливості повноцінно користуватись своїм майном та здійснювати свою господарську діяльність у повній мірі, що є наслідком військової агресії Російської Федерації на територію України.

Суд також враховує, що з матеріалів справи суд не вбачає наявність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором. При цьому, негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім пені, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку частини 2 статті 625 ЦК України.

Суд враховує, що за період з 29.12.2021р. по 07.12.2022р. відповідач не ухилявся від виконання обов"язку по оалті отриманого газу, про свідчать надані позивачем до позовної заяви реєстр надходжень коштів від відповідача за період з 25.11.2021 по 31.05.2023; акт звіряння розрахунків за період 01.11.2021-28.02.2023р.,, який підписаний Сторонами та в якому визнано сума заборгованості в розмірі 46 750,84 грн,

На переконання суду є достатні підстави для зменшення заявленої позивачем до стягнення пені, оскільки, за існуючих обставин, присудження до стягнення із відповідача всього розміру пені матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря з урахуванням того, що порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором є безпосереднім наслідком неможливості відповідача виконувати власні зобов`язання у зв`язку із існуванням об`єктивних зовнішніх обставин.

Відповідно до ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Оцінивши в сукупності існуючі обставини, суд дійшов висновку про зменшення нарахованого розміру пені на 50%, таке зменшення суд вважає оптимальним балансом дотримання інтересів сторін у спорі.

Суд акцентує увагу на тому, що наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Одночасно з урахуванням того, що звільнення відповідача взагалі від сплати штрафних санкцій також не відповідатиме загальним принципам ведення господарської діяльності, суд вважає за можливе зменшити нараховау позивачем пеню на 50%, що повною мірою відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.

З огляду на наведене, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір пені до 50%, що буде адекватною та співрозмірною компенсацією з порушеним інтересом позивача у даному конкретному випадку, та стягнути повністю суму основного боргу у сумі 46 750,84 грн., повністю суму три проценти річних у сумі 5 097,84 грн.; повністю інфляційні втрати у сумі 29 596,88 грн., та 50% від суми нарахованої пені

( 50% від суми 54 894,63 грн. = 27 447,32грн.)

Судові витрати покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 15, 42, 46, 162-164, 232-,233,238,241 ГПК України,суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного навчального закладу "Іллічівський професійний судноремонтний ліцей" (68000, Одеська обл., місто Іллічівськ, вул.Перемоги, будинок 93; код ЄДРПОУ 05537398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ 42399676) основний борг у сумі 46 750 (Сорок шість тисяч сімсот п"ятдесят гривень) 84 коп., 3% річних у сумі 5 097 (П"ять тисяч дев"яносто сім) гривень 84коп., інфляційні втрати у сумі 29 596 (Двадцять дев"ять тисяч п"ятсот дев"яносто шість ) гривень 88 коп., пеню у сумі 27 447 ( Двадцять сім тисяч чотириста сорок сім) гривень 32 коп., судовий збір 2 684 (Дві тисячі шістсот вісімдесятчотири) грн.

3. У стягненні 50% пені ( 27 447,32грн.) - відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст.240 ГПК України рішення складено та підписано без його проголошення 16.11.23р. Відповідно до вимог ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 16 листопада 2023 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна