Ухвала

від 28.03.2024 по справі 916/3733/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/3733/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючої), Бенедисюка І. М., Ємця А. А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - ТОВ «Нафтогаз Трейдинг», скаржник)

на рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2023

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024

у справі № 916/3733/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

до Державного навчального закладу «Іллічівський професійний судноремонтний ліцей»

про стягнення 136 340, 19 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» 25.03.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 916/3733/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 27 447, 32 грн скасувати та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» щодо стягнення пені в розмірі 27 447, 32 грн, у стягненні яких було відмовлено, задовольнити.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 916/3733/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуюча, Бенедисюка І. М., Ємця А. А.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» звернулось до суду позовною заявою про стягнення з Державного навчального закладу «Іллічівський професійний судноремонтний ліцей» (далі ДНЗ «Іллічівський професійний судноремонтний ліцей») на свою користь борг у загальній сумі 136 340, 19 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.11.2023 у справі № 916/3733/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ДНЗ «Іллічівський професійний судноремонтний ліцей» на користь ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» основний борг у сумі 46 750, 84 грн, 3% річних у сумі 5 097, 84 грн, інфляційні втрати у сумі 29 596, 88 грн, пеню у сумі 27 447, 32 грн, судовий збір 2 684 грн. У стягненні 50 % пені ( 27 447, 32 грн.) відмовлено.

Зі змісту судових рішень щодо стягнення пені вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку, що у даному випадку є достатні підстави для зменшення заявленої позивачем до стягнення пені, оскільки, за існуючих обставин, присудження до стягнення із відповідача всього розміру пені матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря з урахуванням того, що порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором є безпосереднім наслідком неможливості відповідача виконувати власні зобов`язання у зв`язку із існуванням об`єктивних зовнішніх обставин, а суд апеляційної інстанції зазначив, зокрема, що відповідач не ухилявся від виконання обов`язку з оплати отриманого газу, про, що свідчать надані позивачем до позовної заяви реєстр надходжень коштів від відповідача за період з 25.11.2021 до 31.05.2023, акт звіряння розрахунків за період 01.11.2021- 28.02.2023, який підписаний сторонами та в якому визнано сума заборгованості за спожитий газ. Отже, місцевий господарський суд, зменшуючи розмір пені на 50 %, на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов`язує можливість зменшення розміру неустойки. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що у наявних матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано, доказів на підтвердження понесення останнім збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставленого газу за договором. Також, відсутній й докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставленого газу, а тому наведене вище у своїй сукупності, на переконання суду апеляційної інстанції, є винятковою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру пені.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» у контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 ГПК України.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684 гривні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 916/3733/23 є стягнення з відповідача борг у загальній сумі 136 340, 19 грн, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2 684, 00 = 268 400, 00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Верховний Суд відзначає, що ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» фактично звернулося з касаційною скаргою в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення 50 % пені в розмірі 27 447, 32 грн.

ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» у поданій касаційній скарзі зазначає, що рішення прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та процесуального, зокрема, статей 236, 238 ГПК України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог та посилаючись на пункт 1 частини першої статті 287 ГПК України, як підставу для їх оскарження вказує, що місцевим та апеляційним господарськими судами не були враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норми права (статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) у подібних правовідносинах, які були викладені у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14.

Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник не зазначив належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Скаржником у касаційній скарзі не наведено жодних аргументів та доводів, які б відповідали вказаним вище критеріям, та не наведено жодних доказів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Касаційний суд вказує, що скаржником у касаційній скарзі не наведено випадків щодо оскарження судових рішень у справі № 916/3733/23 в частині зменшення пені на 50 %.

Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Касаційна скарга ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» не містить обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для відповідача, а зводиться лише до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» у касаційній скарзі не погоджується з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції щодо зменшення суми нарахованої скаржником пені, а тому позивач у справі вважає, що рішення прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що право суду вирішувати питання про зменшення розміру неустойки, встановленої договором, закріплено законодавчо.

Виходячи із положень статей 549, 551 ЦК України, 233 ГК України зменшення розміру заявленої до стягнення грошової суми на підставі положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України є правом суду і суд на власний розсуд у порядку статті 236, 86 ГПК України вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Вирішуючи питання про зменшення розміру заявленої суми на підставі цієї статті, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

При цьому Суд звертається й до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 № 911/2269/22.

Так, зменшення розміру заявленої до стягнення грошової суми на підставі положень вищевказаних норм права, може бути реалізоване судом у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Отже, наведені доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів у справі, а також встановлення інших обставин у справі, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь учасника справи є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи та сталої судової практики щодо застосування статті 551 ЦК України і статті 233 ГК України, зокрема, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 № 911/2269/22.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, касаційна скарга ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дає підстав для висновку про те, що вона (касаційна скарга) стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа малозначна, а відтак застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб`єктивної волі скаржника.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 916/3733/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 916/3733/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець