Рішення

від 07.11.2023 по справі 925/190/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року м. Черкаси справа № 925/190/22

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Костянтина ДОВГАНЯ, із секретарем судового засідання Тетяною ДЯЧЕНКО, за участю представників: від позивача - не з`явився; від відповідача-1 - не з`явився, від відповідача-2 - не з`явився; від третьої особи - не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Белтім Полімери"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Купава Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатурн - Холдинг",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Київ

про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

16 лютого 2022 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Компанія Белтім Полімери" звернувся до з позовною заявою, в якій просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі - продажу транспортного засобу від 22 жовтня 2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Купава Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Сатурн - Холдинг";

- скасувати державну реєстрацію права власності на автомобіль марки MERSEDES-BENZ С250, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , сірого кольору за ТОВ "Сатурн - Холдинг" та поновити державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Купава Груп".

Позов обґрунтовано тим, що вищевказаний договір купівлі-продажу транспортного засобу підлягає визнанню недійсним, як такий, що вчинений з наміром завдати шкоди іншій особі.

Позивач посилався на те, що 12.10.2020 Господарським судом Черкаської області було відкрите провадження у справі № 925/1284/20 за позовом ТОВ «Компанія Белтім Полімери» до ТОВ «Купава Груп» про стягнення заборгованості в сумі 2456833,43 грн., а через десять днів після відкриття провадження у справі про стягнення боргу, 22 жовтня 2020 року між ТОВ «КУПАВА ГРУП» та ТОВ «САТУРН- ХОЛДИНГ» був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу.

Позивач вважає, що відповідачі, як учасники цивільних відносин (сторони оспорюваних договорів купівлі-продажу), «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір купівлі-продажу) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника.

На думку позивача, зазначені вище обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорюваний договір купівлі-продажу є фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору.

Як зазначив позивач, до обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір фраудаторним відноситься момент вчинення договорів та занижена ціна на автомобіль.

Отже, на думку позивача, розрахунку за автомобілі проведено не було, а засновником ТОВ «КУПАВА ГРУП» є фізична особа, яка зареєстрована на тимчасово окупованої території (АР Крим). Із вище перелічених підстав, позивач вважає, що вказаний договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним, внаслідок його фіктивності.

Справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження.

05.06.2023 від відповідача-1 (ТОВ «КУПАВА ГРУП») до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив суд у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити повністю вважаючи їх безпідставними та зауважив, що на час укладення оспорюваного договору відповідач не знав про порушення провадження в справі № 925/1284/20, а отже за будь-яких умов не мав намірів укласти вказані договори з метою уникнення виконання судового рішення у вказаній справі.

Під час розгляду справи суд витребовував у Регіонального Сервісного Центру ГСЦ МВС в м. Києві копію договору купівлі-продажу транспортного засобу від 22 жовтня 2020 року, укладеного між ТОВ "КУПАВА ГРУП" та ТОВ "САТУРН-ХОЛДИНГ", відповідно до якого ТОВ "КУПАВА ГРУП" в особі ОСОБА_3 продало ТОВ "САТУРН-ХОЛДИНГ" в особі ОСОБА_1 автомобіль МЕК8ЕОЕ8-ВЕГІ7 С250, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , сірого кольору, д/н НОМЕР_3 .

28.03.2023 від Регіонального Сервісного Центру ГСЦ МВС в м. Києві судом отримано належним чином завірену копію вказаного договору.

12.06.2023 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій не погодився із доводами відповідача-1, викладеними у відзиві на позов та просив суд позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 22.08.2023 до участі у справі залучено третю особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Київ (філія ГСЦ МВС) (код ЄДРПОУ 43611844).

Хід подальших процесуальних дій відображено в ухвалах суду, які містяться в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 21.09.2023 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 11:00 год. 07 листопада 2023 року.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі вказавши, що заявлені вимоги підтримує та просить їх задовольнити в поновному обсязі.

Представники відповідачів-1, -2 та представник третьої особи в судове засідання не з`явилися, про причини нез`явлення суд не повідомлений.

Про дату, час і місце розгляду справи відповідачі і третя сторона були повідомлені судом належним чином, що підтверджується відомостями із офіційного інтернет-сайту АТ «Укрпошта» у розділі «відстеження поштових відправлень».

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін за наявними матеріалами в порядку ст. 202 ГПК України.

Суд, оцінивши наявні у справі докази, встановив наступне.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, за змістом положень статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

За приписами частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/18962/20).

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 904/3368/18.

Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 904/3368/18).

Вирішуючи питання про захист порушеного права, суд має враховувати інтереси і самого товариства і його інших учасників, тобто дотримуватися балансу інтересів учасників товариства і самого товариства, про що неодноразово зазначав Верховний Суд.

Тому важливо встановити не абстрактне, а конкретне порушене право чи інтерес для його співставлення з інтересами інших учасників та, в даному випадку позивача при визнанні договору купівлі-продажу недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач не є стороною оспорюваного договору, що підтверджується самим договором купівлі-продажу транспортного засобу від 22.10.2020. З цього договору вбачається, що продавець є відповідач-1 в особі ОСОБА_2 , а покупцем є відповідач-2 в особі ОСОБА_1 .

В якості підстави для визнання оспорюваного договору недійсним позивач вказував на фіктивний характер договору, а також зазначав, що договір укладений із зловживанням належними правами власника майна та на шкоду позивачу, як кредитору, тобто з метою уникнення відповідача-1 від здійснення розрахунків із позивачем.

Як доказ укладення договорів на шкоду позивача та фіктивного характеру спірного договору, позивач зазначав, що оспорюваний договір був укладений після того, як він пред`явив позов до відповідача-1 про стягнення заборгованості в сумі 2 456 833,43 грн, який був предметом судового розгляду Господарським судом Черкаської області у справі № 925/1284/20, та в межах якого вказаний борг був стягнутий судом із відповідача-1 на користь позивача.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

Також, суд бере до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 904/2922/18 про те, що тлумачення змісту статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, з урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд має установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Тому, при вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20 та від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19.

Суд також зазначає, що вказані вище позиції є сталими і знайшли своє відображення у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 та від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18. Підстав для відступу від них суд не вбачає.

Як свідчать матеріали справи, позивач у позовній заяві жодним чином не обґрунтовує наявність порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи його інтересів як учасника оскаржуваного правочину у зв`язку з його укладенням, який в свою чергу, як встановлено судом, виконаний в повному обсязі.

Аналізуючи вище викладене, суд зазначає, що за відсутності належного обґрунтування з наданням відповідних доказів та встановлення в судових рішеннях наявності порушеного права позивача, як учасника оспорюваного правочину, незалежно від встановлених інших обставин справи, відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору.

Відтак, суд приходить до переконання, що позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 22.10.2022 є необґрунтованим, оскільки позивач не довів порушення своїх прав за оспорюваним договором.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, зважаючи на предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність підстав для задоволення позову, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору у відповідності до положень ст.129 ГПК України покладаються на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, ст. 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 17.11.2023

Суддя Костянтин ДОВГАНЬ