Ухвала

від 26.10.2023 по справі 757/17758/18-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 757/17758/18-ц

провадження № 61-14866ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Кобзар Юлія Богданівна, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 2 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк (далі - АТ КБ) «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення коштів.

В обґрунтування позову зазначив, що ним та АТ КБ «ПриватБанк» укладено три договори банківського вкладу.

Після закінчення строків кожного з договорів він звернувся з вимогами до банку про повернення банківських вкладів, проте отримав відмову.

За таких обставин просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь:

- суму грошових коштів за договором від 15 червня 2011 року № SAMDN25000717336325 у розмірі 100 000 грн з урахуванням 14% річних у розмірі 66 547,95 грн, а всього - 166 547,95 грн;

- суму грошових коштів за договором від 15 червня 2011 року № SAMDN25000717336325 3% річних від простроченої суми у розмірі 16 816,69 грн та суму інфляційних втрат у розмірі 230 311,34 грн відповідно до статті 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України;

- суму грошових коштів за договором від 6 березня 2014 року № SAMDN8000740898187 у розмірі 351 588,08 грн, що є тілом депозиту, та проценти за депозитом у розмірі 167 124,72 грн, а всього - 518 712,80 грн;

- суму грошових коштів за договором від 6 березня 2014 року № SAMDN8000740898187, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 51 412,72 грн відповідно до статті 625 ЦК України;

- вклад «Стандарт» за договором від 17 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070037248500 у розмірі 760 590 грн з урахуванням 9% річних за договором у розмірі 325 386,60 грн, а всього - 1 085 976,60 грн;

- вклад «Стандарт» за договором від 17 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070037248500, 3% річних від простроченої суми у розмірі 112 864,36 грн відповідно до статті 625 ЦК України;

- моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Печерського районного суду міста Києва від 2 травня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 :

- за договором № SАMDN25000717336325 від 15 червня 2011 року суму вкладу у розмірі 100 000 грн, проценти у розмірі 21 835,61 грн, 3% річних

у розмірі 7 701,36 грн, інфляційні втрати у розмірі 35 144,94 грн;

- за договором № SАMDN80000740898187 від 6 березня 2014 року суму вкладу у розмірі 12 480,94 доларів США, проценти у розмірі 1 836,23 доларів США, 3% річних у розмірі 960,17 доларів США;

- за договором за договором № SAMDNWFD0070037248500 від 17 грудня 2013 року суму вкладу у розмірі 27 000 доларів США, проценти у розмірі 2 955,94 доларів США, 3% річних у розмірі 2 321,26 доларів США.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 9 300 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У іншій частині позову відмовлено.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 8 810 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 2 травня 2023 року - без змін.

Не погоджуючись з рішенням Печерського районного суду міста Києва

від 2 травня 2023 року та постановою Київського апеляційного суду

від 12 вересня 2023 року, АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Кобзар Ю. Б., подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалити у цій частині нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Підставою касаційного оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 2 травня 2023 року та постановою Київського апеляційного суду

від 12 вересня 2023 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц (провадження № 61-43404св18), від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21, від 7 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18

(провадження № 61-697св20)(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Ухвалюючи рішення і частково задовольняючи позов, Печерський районний суд міста Києва виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт укладення договорів банківського вкладу і вважав, що наявні правові підстави для стягнення грошових коштів.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив з недопущення судом першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права та непорушення норм процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що 15 червня 2011 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір № SАMDN25000717336325 (вклад стандарт), на виконання якого позивачем внесено 100 000 грн.

6 березня 2014 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір № SАMDN80000740898187 (вклад стандарт), на виконання якого позивачем внесено 12 480,94 доларів США.

16 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір № SАMDN80000737679463 (вклад стандарт), на виконання якого позивачем внесено 27 000 доларів США.

17 грудня 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDNWFD0070037248500 вклад «Стандарт» (початкова сума вкладу 27 000 доларів США), за умовами якого ставка по вкладу складає 9% річних.

За умовами укладених договорів ПАТ КБ «ПриватБанк» сплачує ОСОБА_1 проценти за вкладами, а саме:

- згідно з договором від 15 червня 2011 року № SАMDN25000717336325 - у розмірі 14% річних,

- згідно з договором від 6 березня 2014 року № SАMDN80000740898187 - у розмірі 10% річних,

- згідно з договором від 17 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070037248500 - у розмірі 9% річних.

У зв`язку із закінченням строків дії договору вкладу від 15 червня 2011 року № SАMDN25000717336325 ОСОБА_1 1 квітня 2016 року направив до АТ КБ «ПриватБанк» вимогу про повернення йому суми вкладів та нарахованих процентів.

Вказана вимога отримана банком 4 квітня 2016 року.

У зв`язку із закінченням строків дії договору вкладу від 6 березня 2014 року № SАMDN80000740898187 ОСОБА_1 1 квітня 2016 року направив до АТ КБ «ПриватБанк» вимогу про повернення йому суми вкладів та нарахованих процентів.

Вказана вимога отримана банком 5 квітня 2016 року.

У зв`язку із закінченням строків дії договору вкладу від 17 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070037248500 ОСОБА_1 16 грудня 2015 року направив до АТ КБ «ПриватБанк» вимогу про повернення йому суми вкладів та нарахованих процентів.

Вказана вимога отримана банком 17 грудня 2015 року.

Листом від 23 грудня 2015 року № 20.1.0.0.0/7-20151221/1360

АТ КБ «ПриватБанк» повідомив про неможливість виконання вимог ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням діяльності банку на території АР Крим та міста Севастополя.

31 січня 2018 року ОСОБА_1 направив лист-претензію про повернення йому суми вкладів та нарахованих процентів за депозитними договорами.

Лист-претензію АТ КБ «ПриватБанк» отримало 9 лютого 2016 року.

Листом від 21 лютого 2015 року № 20.1.0.0.0/7-20180214/2648 АТ КБ «ПриватБанк» повідомив про неможливість виконання вимог ОСОБА_1 у зв`язку із припиненням діяльності банку на території АР Крим та міста Севастополя.

Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом положень статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Отже строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктом 5 постанови Правління Національного банку України «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 6 травня 2014 року № 260 заборонено банкам України відкривати відокремлені підрозділи на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Банки, у перелік яких входить і АТ КБ «Приватбанк», зобов`язані припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території АР Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частково задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, правильно виходили з наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки встановили, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договори банківського вкладу, проте відповідачем умови договорів не виконано, грошові кошти не повернено.

Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року ним та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» укладено договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, касаційний суд відхиляє, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Водночас судами попередніх інстанції встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надав згоду на переведення боргу на ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується з висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження № 61-14093св20) та від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21).

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц (провадження № 61-43404св18), від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21, від 7 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, відхиляються касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними до правовідносин у справі № 757/17758/18-ц.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо юрисдикції спору.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц (провадження № 61-43404св18) зазначено, що правовідносини між сторонами виникли з приводу захисту честі, гідності та ділової репутації.

Постанова від 23 грудня 2021 року Верховним Судом прийнята

у справі № 910/13/21 за позовом до АТ КБ «ПриватБанк», в якому позивач просив розірвати договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування. Суд констатував, що суди попередніх інстанцій не вирішили питання суб'єктного складу сторін у спорі щодо розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування та стягнення грошових коштів, враховуючи заперечення відповідача, зокрема з посиланням на існування договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, сторонами якого є АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон».

У постанові Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 викладено висновок про те, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У вказаній справі касаційний суд зазначив, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса при реалізації ним функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на приписах цивільного законодавства, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року

у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове

матеріально-правове регулювання спірних відносин».

З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати вказаний правовий висновок, про що вказала у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Конкретизація правового висновку полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують

у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Кобзар Ю. Б., на рішення Печерського районного суду міста Києва від 2 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Кобзар Ю. Б., на рішення Печерського районного суду міста Києва від 2 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Кобзар Юлія Богданівна, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 2 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення коштів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. В. Сердюк