Рішення

від 14.11.2023 по справі 607/2106/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.11.2023 Справа №607/2106/22

Тернопільський міськрайоннийсуд Тернопільськоїобласті вскладі головуючогосудді СтельмащукаП.Я.,за участюсекретаря судовогозасідання КрупиА.О.,розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Тернополі впорядку спрощеногопозовного провадженняцивільну справуза позовомпредставника позивача ОСОБА_1 адвокатаХлєбнікова СергіяВолодимировича до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Профспілка «Первинна профспілкова організація моторвагонного депо Тернопіль вільної профспілки машиністів України», про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Хлєбніков С.В. звернувся до суду із позовом (в подальшому уточненим у відповіді на відзив) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі Відповідач), у якому просить: визнати незаконним та скасувати наказ в.о начальника виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Тернопіль» Регіональної філії «Львівська залізниця» AT «Укрзалізниця» №681 від 09 грудня 2021 року про відсторонення слюсара 6 (шостого) розряду ОСОБА_1 (надалі Позивач) від роботина часвідсутності щепленняпроти COVID-19,без збереженнязаробітної плати;стягнути зAT«Укрзалізниця» накористь ОСОБА_1 середню заробітнуплату зачас вимушеногопрогулу здати відстороненнядо дативідновлення нароботі врозмірі 21881,20грн.; стягнути з AT «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.02.2019 позивач був прийнятий слюсарем шостого розряду у виробничий підрозділ «Моторвагонне депо Тернопіль» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця». На цій посаді позивач працює і на даний час. Наказом в.о. начальника виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Тернопіль» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» №681 від 09 грудня 2021 року позивача було відсторонено від роботи з 09.12.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати. Підставою даного наказу слугував лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 30.11.2021, у зв`язку з чим відповідно до статті 46 КЗпП, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу Міністерства охорони здоров`я України N2153 та Постанови Кабінету міністрів №1236 Позивач відстороняється від роботи.

Проте, відсторонення працівника від роботи можливе тільки з підстав, що визначені законодавством, зокрема статтею 46 КЗпП України, а томуневиконання вимог керівництва, в тому числі щодо документів про наявність щеплення проти COVID-19 або документівпро протипоказання,не можебути підставоювідсторонення працівника. Крім того, вакцинація відCOVID-19не включенадо календарящеплень ніяк обов`язкові,ні якобов`язковіпрофілактичні щепленняпроти цієїінфекційної хворобиза епідемічнимипоказаннями. Також, позивач не належить ані до працівників центральних органів виконавчої влади та їх територіальних підрозділів, ані до працівників місцевих державних адміністрацій, ані до працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідачем, при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у нього щеплення проти COVID-19, не дотримано вимог ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частиніотримання письмовоголікарського підтвердження провідмову відобов`язковогопрофілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача від роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Таким чином, даний наказ виданий з порушенням чинного законодавства України та порушує права позивача на працю, а отже є незаконним та підлягає скасуванню з поновленням позивача на роботі.

Також на підставі ст. 235 КЗпП України, з відповідача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного відсторонення позивача від роботи.

Серед іншого, своїми діями відповідач, незаконно відсторонивши позивача від роботи та порушивши його право на працю та заробляти собі на життя працею, яке гарантоване Конституцією України та КЗпП України, порушив звичний уклад життя позивача та спричинив позивачу моральну шкоду, яка полягає у розладі душевного здоров`я позивача, моральних стражданнях, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагало певний період часу від позивача додаткових зусиль для організації його життя, необхідність боротись за свої права, оскільки позивач був вимушений звертатись до суду та доводити протягом тривалого часу свою правоту, захищаючи свої права. Моральну шкоду, яку відповідач повинен відшкодувати позивачу останній оцінює у розмірі 50000 грн. З огляду на викладене, просить позов задовольнити.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.02.2022 позовну заяву залишено без руху.

На виконання вказаної ухвали 17.02.2022 позивачем усунуто недоліки.

Ухвалою судді від 22.02.2022 відкрите провадження у даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

18.04.2022 судом отримано відзив на позов, згідно якого відповідач позовні вимоги не визнає. Зазначає, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» Поставою КМУ №83 (із змінами та доповненнями) включено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Таким чином, у керівників підрозділів АТ «Укрзалізниця» (роботодавців) є об`єктивний обов`язок провести відсторонення від роботи усіх підлеглих працівників у разі їх відмови або ухилення від проведення профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на період карантину. В протилежному випадку посадові особи можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності на підставі ст.44-3 КУпАП у вигляді накладення штрафу у розмірі від 34000 грн. до 170000 грн. Позивач відсторонений від роботи саме за відмову або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 у порядку встановленому законом, а не за відсутність у нього підтверджуючих документів чи неповідомлення інформації про щеплення.

Зі змісту Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року №1645- III (із змінами та доповненнями на час розгляду справи) не випливає висновок про заборону проводити обов`язкові профілактичні щеплення від інфекційних хвороб, які не внесені до Календаря профілактичних щеплень. Навпаки в ч.1 ст. 12 цього закону наведений вичерпний перелік хвороб, обов`язкові профілактичні щеплення проти яких вносяться до календаря щеплень. Гостра респіраторна хвороба COVID-19, спричинена коронавірусом SARS-СоV-2, до цих хвороб не віднесена.

Твердження Позивача про неотримання ним письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення і як наслідок недотримання відповідачем процедури відсторонення від роботи спростовується обов`язком працівника самостійно і добровільно звернутись до відповідного медичного працівника для проведення такого профілактичного щеплення. Разом з цим у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено право лікаря взяти у громадянина відповідне письмове підтвердження про відмову від профілактичного щеплення. Тому, видання наказу про відсторонення від роботи слюсаря Моторвагонного депо Тернопіль Посувайла В.М. відповідає вимогам діючого законодавства.

Також, безпідставною є вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки відсторонення позивача від роботи не було ініціативою роботодавця, а було вимушеною необхідністю з метою виконання чинного законодавства щодо вакцинації окремих категорій громадян, а не з ініціативи роботодавця без законних підстав із зупиненням виплати заробітної плати, як про це зазначає позивач.

Крім того, для розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивачем використана довідка про усю нараховану йому заробітну плату за період з грудня 2020 року по листопад 2021 року із врахуванням його роботи у змінному режимі згідно графіка, коли враховується погодинна норма робочого часу.

Щодо стягнення моральної (немайнової) шкоди відповідач вважає, що сума, про яку просить позивач, суперечить засадам розумності, виваженості та справедливості.

31.05.2022 судом отримано відповідь позивача на відзив, у якому представник позивача позовні вимоги уточнив у вищенаведеній в першому абзаці описової частини рішення редакції та підтримує їх в повному обсязі. Зазначає, що відповідач в наказі не зазначав посилання на підстави, які наведенні у ст. 46 КЗпП, а обґрунтовував наказ актом листом-ознайомленням про обовязкове профілактичне щеплення проти COVID-19, що є неправомірним та незаконним. Такої підстави, як ненадання документів про наявність щеплення проти COVID-19 або документів про протипоказання для відсторонення від роботи законодавством не передбачено. Крім того, обов`язковою та єдиною підставою для визначення додаткових профілактичних щеплень є діяльність, яка може призвести до зараження працівників та/або поширення ними інфекційних хвороб. У той же час, оскаржуваний наказ не містить мотивування, що діяльність відповідача та відповідно позивача відноситься до діяльності, яка може призвести до зараження інших осіб. Посилання відповідача у оскаржуваному наказі, як на підставу відсторонення позивача від роботи на ненадання документів про наявність щеплення проти COVID-19 або документів про протипоказання, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Тому, цей наказ не містить відомостей на підтвердження відмови позивача здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Відповідачем не надано доказів того, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивача від роботи, до якого вдався відповідач і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобіганню зараженню вірусом.

Однак, оскільки протягом розгляду даної цивільної справи, відповідно до Наказу №34 від 21.01.2022 року, відповідачем було допущено позивача до роботи з 21 січня 2022 року, позивач вважає за необхідне зменшити свої позовні вимоги та відмовитися від позовної вимоги, щодо поновлення позивача на роботі.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вказує наступне. З довідки про доходи №2325 від 28 грудня 2021 року, яка була видана відповідачем позивачу, вбачається, що за останні два місяці, що передували відстороненню позивача від роботи (жовтень-листопад 2021 року) позивач отримав сукупну заробітну плату в розмірі 34511,63 грн. Відповідно до графіку роботи підсобно-заготівельного цеху моторовагонного депо Тернопіль за грудень 2021 року, кількість робочих годин у жовтні-листопаді становила 347 годин (512 год. -165 год.). Середньогодинна заробітна плата позивача становить 99,46 грн. (34511,63 грн./347 годин). Період за який підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу починається 09 грудня 2021 року та закінчується 21 січня 2022 року днем виходу на роботу. Відповідно до графіків роботи підсобно-заготівельного цеху моторовагонного депо Тернопіль за грудень 2021 року та січень 2022 року, які були долучені відповідачем до відзиву, норма робочого часу за цей період становить 220 годин, а саме: з 09 по 31 грудня 2021 року -121 робочих годин; з 01 по 20 січня 2022 року - 99 робочих годин. А отже, позивачем не отримано заробітну плату в сумі 21881,20 грн. за 220 годин вимушеного прогулу (99,46 грн. х 220 годин). Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного відсторонення позивача від роботи, за період з 09 грудня 2021 року по 20 січня 2022 року включно в розмірі 21881,20 грн.

Також, з відповідача слід стягнути на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.

Протокольною ухвалою суду від 31.05.2022 замінено неналежного відповідача Регіональну філію «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на належного Акціонерне товариство «Українська залізниця».

02.06.2022 судом отримано заперечення відповідача на відповідь позивача, згідно якого сторона відповідача підтримує доводи викладені у відзиві на позов та додатково зазначає, що відповідач не зобов`язаний доводити, що позивач за характером своєї роботи чи станом здоров`я становить небезпеку поширення інфекції серед населення України, оскільки є працівником акціонерного товариства «Українська залізниця», яке компетентним органом - Міністерством охорони здоров`я включене до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Відповідно до долучених відповідачем до відзиву на позовну заяву документів (наказ про відпустку, довідка про середньогодинну заробітну плату, графік роботи на грудень 2021 року) ОСОБА_1 з 20.12.2021 по 19.01.2022 включно перебував у черговій оплачуваній відпустці, а з 21.01.2022 на підставі наказу від 21.01.21 р. №34 приступив до роботи у зв`язку з проведенням щеплення. Таким чином, втрачений позивачем заробіток за час відсторонення може складати 5469,20 грн. (99.44 - середньогодинний заробіток х 55 - кількість годин невиходу на роботу у грудні 2021 року).

Ухвалою Тернопільськогоміськрайонного судуТернопільської областівід 18.10.2022за заявоюпредставника позивачапровадження уданій цивільнійсправі зупиненодо закінченняперегляду вкасаційному порядкуВПВС цивільноїсправи №130/3548/21за позовом ОСОБА_2 до Акціонерноготовариства «Укрзалізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.07.2023 поновлено провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

25.10.2023 судом отримано пояснення третьої особи, згідно яких Профспілка «Первинна профспілкова організація моторвагонного депо Тернопіль вільної профспілки машиністів України» просить позовні вимоги задовольнити. Вказує на те, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо забезпечення направлення позивача на медогляд для перевірки наявності/відсутності протипоказань до вакцинації проти хвороби COVID-19; не дотримався вимог ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», щодо отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, у разі відмови дати таке підтвердження; не дотримався вимог ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», щодо не допуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Відповідач не навів жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Не доведено, що обіймаючи свою посаду позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників «Укрзалізниці», учасників дорожнього руху тощо.

Комісією «Первинна профспілкова організація моторвагонного депо Тернопіль вільної профспілки машиністів України» було проведено індивідуальну оцінку виконуваних позивачем трудових обов`язків, щодо наявності загрози, яку потенційно при їх виконанні може нести невакцинований проти COVID-19 працівник. Встановлено, що у ОСОБА_1 , при виконанні ним трудових обов`язків слюсаря рухомого складу 6 розряду відсутня необхідність особисто контактувати з іншими людьми, він не може спричинити поширення коронавірусної інфекції COVID-19 ані серед працівників АТ «Укрзалізниця», ані серед інших учасників дорожнього (залізничного) руху. Отже, наказ виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Тернопіль» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» №681 від 09 грудня 2021 року є не законним та підлягає скасуванню, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Враховуючи, що незаконний наказ призвів до незаконного відсторонення від роботи та вимушеного прогулу позивача, підлягають до судового захисту і позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з дати відсторонення до відновлення на роботі, а також і стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання 14.11.2023 не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі. Однак, в судовому засіданні 25.10.2023 надав свої усні пояснення, суть яких відповідає тому, що наведено у відповідних заявах по суті справи.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судове засідання 14.11.2023 не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі. Однак, в судовому засіданні 25.10.2023 надав свої усні пояснення, суть яких відповідає тому, що наведено у відповідних заявах по суті справи.

Представник третьої особи ОСОБА_5 в судове засідання 14.11.2023 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Однак, в судовому засіданні 25.10.2023 надав свої усні пояснення, суть яких відповідає тому, що наведено у письмовому поясненні третьої особи.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.02.1976 та наказу №37/ос від 06.02.2019, ОСОБА_1 з 07.02.2019 прийнятий на посаду слюсаря з ремонту рухомого складу 6 розряду в підсобно-заготівельний цех виробничого структурного підрозділу «Моторновагонне депо Тернопіль» Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця».

30.11.2021 ОСОБА_1 було ознайомлено з листом-ознайомленням, згідно якого позивач своїм підписом, серед іншого, підтвердив необхідність отримання ним обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. В листі також зазначено, що його відмова або ухилення від обов`язкового щеплення може бути підставою для відсторонення його від роботи з 09.12.2021. Не пізніше 08.12.2021 необхідно пред`явити безпосередньому керівнику документ, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до проведення такого щеплення.

09.12.2021, керуючись статтею 46 КЗпП, частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153 зі змінами, внесеними наказом МОЗ від 01.11.2021 №2393, пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, в.о. начальника виробничого структурного підрозділу «Моторновагонне депо Тернопіль» Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» М.Лисий виніс наказ №681 «Про відсторонення від роботи слюсаря з ремонту рухомого складу 6 розряду Посувайла Василя», яким відсторонено Посувайла Василя, слюсаря з ремонту рухомого складу 6 розряду, від роботи з 09.12.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати. Підстава: акт лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 30.11.2021. Позивач ознайомився з наказом 09.12.2021, зазначивши, що з ним не згідний, про що є напис на наказі.

На підставі наказу в.о. начальника виробничого структурного підрозділу «Моторновагонне депо Тернопіль» Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» М.Лисого від 07.12.21 за №677 позивачу надано відпустку на 28 календарних днів з 20.12.2021 по 19.01.2022 включно з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. Представником позивача не заперечується, що позивач дійсно перебував у цій відпустці та всі пов`язані із нею грошові виплати позивачем своєчасно отримано.

За останні два місяці роботи перед відстороненням (жовтень, листопад 2021 року) ОСОБА_1 отримав 34505,51 грн. за 347 відпрацьованих годин. Середньогодинна заробітна плата склала 99,44 грн., про що начальником підрозділу «Моторновагонне депо Тернопіль» Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» Я.Сампарою видано відповідну довідку. Представники сторін в судовому засіданні погодились, що у разі необхідності, судом для розрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу буде використана саме ця довідка.

Згідно міжнародного свідоцтва про вакцинацію ОСОБА_6 був вакцинований 21.01.2022 та 11.02.2022 вакциною Пфайзер-Біо Н Тех ЛТД.

21.01.2022 в.о. начальника виробничого структурного підрозділу «Моторновагонне депо Тернопіль» Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» М.Лисий виніс наказ №34 «Про допуск до роботи слюсаря з ремонту рухомого складу 6 розряду Посувайла Василя». Наказано допустити Посувайла Василя, слюсаря з ремонту рухомого кладу 6 розгляду, до роботи з 21.01.2022. Підстава: карта профілактичних щеплень ОСОБА_1 .

Однак, не зважаючи на те, що наказ про відсторонення позивача діяв з 09.12.2021 по 20.01.2022 включно, фактично, позивач був відсутній на роботі у зв`язку із відстороненням лише 9, 12, 13, 16 і 17 грудня 2021 року, так як з 20.12.2021 по 19.01.2022 позивач перебував у оплачуваній відпустці, а 18 і 19 грудня 2021 року і 20 січня 2022 року були для позивача не робочими днями. Дана обставина підтверджується графіками роботи підсобно заготівельного цеху виробничого структурного підрозділу «Моторновагонне депо Тернопіль» Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» на грудень 2021 року та січень 2022 року та не заперечується сторонами. Також, із згаданих графіків вбачається, що кількість робочих годин у дні, коли відповідач мав працювати, але був відсторонений від роботи (9, 12, 13, 16 і 17 грудня 2021 року), складала 11 годин кожного дня, а всього 55 робочих годин.

Також, судом встановлено, що згідно затвердженої 22.06.2022 начальником моторновагонного депо Тернопіль Я.Сампарою робочої інструкції слюсаря з ремонту рухомого складу 6 розряду підсобного заготівельного цеху, останній виконує роботу з ремонту та обслуговування двигунів, обладнання, вузлів устаткування, оброблення деталей; приймає участь в технічних навчаннях.

18.07.2023 виробничим структурним підрозділом «Моторвагонне депо Тернопіль» Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» видано довідку №1612 щодо умов праці слюсаря з ремонту рухомого складу 6 розряду Посувайла В. А саме: умови роботи основна, умови праці шкідливі; тривалість робочого дня 11 годин згідно розрахунку місячних норм годин і загальної тривалості робочого часу 6-ти денний, 40-ка годинний робочий тиждень з тривалістю робочого дня 7 годин (субота 5 годин). Даний працівник не може працювати дистанційно, оскільки він прив`язаний до робочого місця.

Згідно довідки №1613 виданої 18.07.2023 виробничим структурним підрозділом «Моторвагонне депо Тернопіль» Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 виконує роботи з ремонту обладнання, котре поступає в цех, а саме виконує ремонт двигунів та гідропередач. Працівник контактує з усіма працівниками цеху, також контактує з працівниками депо в приміщенні для переодягання. Задіяний в умовах праці передбачених атестацією робочого місця. Під час проведення ремонту вузли, деталі очищаються та промиваються, приміщення цехів прибираються та дезінфікуються. Відремонтовані вузли встановлюються в дизельному приміщенні дизель-поїзда, де з населенням не контактує. Даний працівник потреби перебувати у внутрішніх та закордонних відрядженнях немає.

31.08.2023 комісією Профспілки «Первинна профспілкова організація моторвагонного депо Тернопіль вільної профспілки машиністів України» складено висновок за вих. №19/08 за результатами індивідуальної оцінки виконуваних ОСОБА_1 трудових обов`язків слюсара з ремонту рухомого складу 6 розряду щодо наявності загрози, яку він потенційно при їх виконанні може нести, не будучи вакцинованим проти COVID-19.

Комісія дійшланаступного висновку:у ОСОБА_1 ,при виконанніним трудовихобов`язківслюсаря ремонтурухомого складу6(шостого)розряду відсутнянеобхідність особистоконтактувати зіншими людьми;він не може спричинити поширення коронавірусної інфекції COVID-19 ані серед працівників АТ «Укрзалізниця», ані серед інших учасників дорожнього (залізничного) руху. А отже, відсутня об`єктивна необхідність щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 , при виконанні ним трудових обов`язків слюсаря з ремонту рухомого складу 6 (шостого) розряду.

Вирішуючи спір, суд керується наступним.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: - появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; - відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; - в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Конституційний Суд України зазначив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавстваУкраїни проохорону здоров`я» (далі Закон №2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон №1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону №1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону №1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону №1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону №1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону №1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ України), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року №90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року затверджено Перелік №2153.

У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».

Наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року №2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік №2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 постанову Кабінету Міністрів України №1236 доповнено пунктом41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком №2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: - на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; - відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; - строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі №4004-XII та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року №66 (далі - Інструкція №66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» (далі-Закон № 4004-XII)).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції №66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року №544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції №66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції №66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції №66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком №2 до цієї Інструкції.

Суд дійшов висновку, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону №4004-XII та Інструкції №66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом №4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Такі висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Отже, застосування до позивача передбачених Переліком №2153 та Законом №1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували об`єктивну необхідність відсторонення позивача від роботи. Представник відповідача стверджував, що обіймаючи посаду слюсаря з рухомого складу на виробничому підрозділі Моторвагонне депо Тернопіль, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця». Проте, позивача відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним), без жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

В кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Суд, з урахуванням правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), встановив, що у зв`язку із характером роботи позивача у відокремленому приміщенні із застосуванням механічних пристроїв, кількість соціальних контактів безпосередньо на робочому місці є мінімальною; зокрема, робота позивача, який виконує складні роботи з ремонту і огляду вузлів та агрегатів дизель-поїздів; робота, пов`язана із застосуванням механічних пристроїв, а також відсутність умов праці, у яких перебуває позивач і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема відсутність потреби відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; відсутність контакту працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Надаючи правову оцінку вказаному наказу, суд вважає, що дії роботодавця, в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що оспорюваний наказ про відсторонення від роботи позивача є неправомірним, становить невиправдане втручання в приватне життя позивача і порушує його права, а отже його слід скасувати.

Щодо позовної вимоги про виплату заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 2 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із цим, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Враховуючи, що відсторонення позивача від роботи було неправомірним, з відповідача на користь позивача слід стягнути невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи. Саме такий правовий висновок про відновлення прав позивача щодо виплати заробітку за час незаконного відсторонення від роботи у наведений спосіб вказано Верховним Судом у постанові від 01 березня 2023 року у справі №130/3510/21 (провадження № 61-5573св22).

Також, відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999, якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП).

Однак, як вже описано вище, не зважаючи на те, що наказ про відсторонення позивача діяв з 09.12.2021 по 20.01.2022 включно, фактично, позивач був відсутній на роботі у зв`язку із відстороненням лише 9, 12, 13, 16 і 17 грудня 2021 року, так як з 20.12.2021 по 19.01.2022 позивач перебував у оплачуваній відпустці, а 18 і 19 грудня 2021 року і 20 січня 2022 року були для позивача не робочими днями.

Таким чином, позов у цій частині слід задовольнити частково, та стягнути з відповідачана користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу 9, 12, 13, 16 і 17 грудня 2021 року в розмірі 5469,20 грн. (5 робочих днів х 11 робочих годин х 99,44 грн.), відмовивши у задоволенні решти даної позовної вимоги.

Щодо вимог про стягнення моральної шкодисуд зазначає таке.

У відповідності до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз`яснено у пункті 9 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №4від 31березня 1995року «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості.

Суд частково погоджується із доводами позивача про необхідність стягнення із відповідача моральної шкоди.

Моральна шкода нанесена позивачу відповідачем полягає у тому, що порушення законних прав позивача призвело до моральних страждань і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідач на певний час позбавив позивача основного джерела доходу. Моральні страждання також пов`язані із тим, що позивач змушений був звернутись до суду та доводити свою правоту.

Проте, суд вважає, що сума, в яку позивач оцінив заподіяну йому моральну шкоду 50000 грн., є завищеною і не відповідає отриманим моральним стражданням.

Виходячи із засад поміркованості, розумності та справедливості, з відповідача на користь позивача слід стягнути 2000 грн. моральної шкоди, відмовивши у задоволенні решти даної позовної вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом задоволено немайнову вимогу про скасування наказу (за неї позивачем сплачено судовий збір 992,40 грн.) та частково задоволено майнові вимоги в сумі 7469,20 грн. із 71881,20, про які просив позивач (за які сплачено судовий збір 992,40 грн.).

Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1095,51 грн. (7469,20 / 71881,20 х 992,40 + 992,40) в якості відшкодування сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Скасувати наказ в.о. начальника виробничого структурного підрозділу «Моторвагонне депо Тернопіль» Регіональної філії «Львівська залізниця» AT «Укрзалізниця» №681 від 09 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи слюсаря з ремонту рухомого складу 6 розряду Посувайла Василя».

Стягнути з Акціонерного товариства«Українська залізниця»на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 5469,20 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства«Українська залізниця»на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства«Українська залізниця»на користь ОСОБА_1 1095,51 грн. судового збору, сплаченого при зверненні до суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товаристве«Укрзалізниця», код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5.

Третя особа: Профспілка «Первинна профспілкова організація моторвагонного депо Тернопіль вільної профспілки машиністів України», код ЄДРПОУ 37977604, місцезнаходження м. Тернопіль, вул. Татарська, 26.

Повний текст рішення складено 18.11.2023.

Головуючий суддяП. Я. Стельмащук