Ухвала

від 17.11.2023 по справі 480/10440/23

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

17 листопада 2023 року Справа № 480/10440/23

Cуддя Сумського окружного адміністративного суду Шевченко І.Г., розглянувши матеріали позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеравтобетон" до Головного управління ДПС у Сумській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідеравтобетон" з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області, Державної податкової служби України, в якій просить:

1) визнати протиправними та скасувати рішення Комісії Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної від 22.12.2022 року №7915196/43582562 та від 22.12.2022 року №7915199/43582562 про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю ЛІДЕРАВТОБЕТОН (код ЄДРПОУ 43582562) в реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних №196 від 20.10.2022 та №200 від 27.10.2022;

2) зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних складені Товариством з обмеженою відповідальністю ЛІДЕРАВТОБЕТОН (код ЄДРПОУ 43582562) податкові накладні №196 від 20.10.2022 та №200 від 27.10.2022 по господарських (операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю ЖАКЛІН ПЛЮС (код ЄДРПОУ 33078849) днем подання на реєстрацію.

Ухвалою від 27.09.2023 позовну заяву було залишено без руху з наданням строку позивачеві для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії такої ухвали. Так, зокрема, позивача було зобов`язано надати суду:

1) заяви про поновлення строку на звернення з позовом до суду із зазначенням:

- дати, коли саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Лідеравтобетон" отримано рішення ДПС України від 05.01.2023 за №1544/43582562/2 та від 06.01.2023 за №1997/43582562/2, прийняті за результатами розгляду скарг на спірні рішення Комісії Головного управління Державної податкової служби у Сумській області з наданням відповідних доказів на підтвердження цих обставин;

- ІНШИХ підстав пропуску строку на звернення з позовом до суду з наданням доказів поважності його пропуску (у разі пропуску строку);

2) документа, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 2684грн.

Позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Лідеравтобетон", як особі, що подала позовну заяву до суду, на виконання вимог ч.6 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалу суду від 27.09.2023 про залишення позовної заяви без руху було направлено за адресою, що вказана у позові, та отримано 06.11.2023, про що свідчить підпис у відповідній графі рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, а також підтверджується трекінгом відправлень по ідентифікатору поштового відправлення 4002108198998. Тобто, з урахуванням ч.1 ст.120 Кодексу адміністративного судочинства України, представник позивача у строк до 13.11.2023 включно мав право усунути зазначені в ухвалі суду від 27.09.2023, недоліки.

Так, 01.11.2023 від представника позивача адвоката Талденко О.В., до суду надійшла заява у порядку усунення недоліків позовної заяви, в якій представник просила визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий строк, а також відстрочити позивачу сплату судового збору до моменту розгляду клопотання про поновлення строку звернення.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду представник позивача вказала, що позивач є господарюючим суб`єктом, який надає реальні послуги щодо поставки бетону, послуг спеціалізованої автотехніки, тобто, на можливість здійснювати господарську діяльність прямо впливають постійні повітряні тривоги та ракетні обстріли, зокрема, не тільки міста Суми і Сумської області, а й міжобласних автомагістралей, таких, наприклад але не виключно, як дорога на м.Кременчук Полтавської області, де розташований один із контрагентів позивача ТОВ Віолан, з яким постійно контактує позивач.

Також на пропуск строку звернення до суду вплинула неузгодженість у податковому законодавстві питання строків на оскарження рішень контролюючого органу до суду, а саме: відповідно до п.56.18 ст.56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Статтею 102 ПК України передбачено строк давності тривалістю 1095 днів.

Також, з посиланням на практику Верховного Суду у постановах від 27 січня 2022 року справа №160/11673/20, від 23 вересня 2021 року справа №640/11650/21, від 26 листопада 2020 року справа №500/2486/19, від 3 квітня 2020 року справа №2540/2576/18, від 27 липня 2021 року справа № 580/3400/20, вказала, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати надмірного формалізму та встановлювати поважність причин пропуску строків звернення до суду.

Також, з посиланням на постанову Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22, вказала, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду з позовними заявами, апеляційними та касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до сулу, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 зазначеної Конвенції..

Норми підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 ПКУ встановлюють правило - рішення приймається на користь платника податків. Дослівно пункт 56.21 статті 56 ПКУ встановлює, що в разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім того, представник позивача у заяві у порядку усунення недоліків позовної заяви просила відстрочити сплату судового збору у недоплаченій частині до моменту розгляду клопотання про поновлення строку на звернення до суду, враховуючи складну економічну обстановку, а також наявність часткової сплати судового збору та вказала, що позивач зобов`язується невідкладно здійснити доплату судового збору після розгляду клопотання та прийняття судом рішення про поважність причин пропуску строку на судове оскарження та поновлення строку.

Перевіривши матеріали справи та доводи заяви представника позивача в частині відстрочення сплати судового збору, суд вказує наступне.

Згідно ч.1 ст.133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Також, відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово або, не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.

Таким чином, положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України Про судовий збір не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України Про судовий збір можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 14.01.2021 у справі 0940/2276/18.

Предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тому підстав для відстрочення сплати судового збору позивачем відсутні.

Також суд відмічає, що такої підстави, на якій представник позивача просить відстрочити позивачу сплату судового збору у цій справі, як складна економічна обстановка та наявність часткової сплати судового збору не визначена законом як підстава для відстрочення судового збору. Більш того, представник позивача не надав жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставин.

Тому суд відмовляє у задоволенні клопотання представника позивача про відстрочення сплати судового збору позивачу за подання цього позову у зв`язку з його необґрунтованістю.

Таким чином ухвала суду в частині надання доказів сплати судового збору у розмірі 2684грн. не виконана.

Щодо виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху в іншій частині та доводів заяви представника позивача про поновлення строку на звернення з позовом до суду, суд визнає неповажними підстави для поновлення строку звернення до суду, зазначені у такій заяві, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 4 статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Представник позивача посилається на неузгодженість у податковому законодавстві питання строків на оскарження рішень контролюючого органу до суду та на те, що строк оскарження рішень контролюючого органу складає 1095 днів.

Дійсно, відповідно до абзаців 1-3 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Статтею 102 Податкового кодексу України передбачено строк давності тривалістю 1095 днів (2555 днів у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу).

Тобто, вказані вище положення Податкового кодексу України дійсно передбачають, що строк для звернення платника податків до адміністративного суду із позовом про скасування податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу становить 1095 днів (2555 днів у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу) і обчислюється з дня отримання платником податків такого рішення.

Втім, у цій справі звернення до суду з позовними вимогами відбулося 19.09.2023, тобто вже після прийняття 11 жовтня 2019 року постанови Верховного Суду у справі №640/20468/18, якою змінено правовий підхід до визначення строків звернення до суду у подібних відносинах. З того часу судова практика в цьому питанні є послідовною та підтримана в інших постановах Верховного Суду (справи 280/983/21, 560/2291/23). А відтак доводи представника позивача про неузгодженість у законодавстві питання строків на оскарження рішень контролюючого органу не відповідає дійсності.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.10.2019 у справі № 640/20468/18 спеціальні строки для звернення до суду з позовом про скасування рішень контролюючих органів, що не пов`язані з нарахуванням грошових зобов`язань, зокрема рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та зобов`язання її зареєструвати, після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення про залишення скарги без задоволення, нормами ПК України не визначені, тобто не врегульовують спірне в цій справі питання. З прийняттям чинної редакції КАС України та відмінним правовим регулюванням, визначеним частиною четвертою статті 122 КАС України, інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:

а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;

б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

Тобто, у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі № 640/20468/18 Верховний Суд здійснив системне тлумачення норм права, які регулюють питання обчислення строку звернення до суду в податкових спорах, висловивши правову позицію про те, що строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, від 28 вересня 2022 року у справі №280/983/21, від 12 жовтня 2023 року у справі №560/2291/23.

Відтак, застосуванню підлягають саме норми КАС України.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідеравтобетон" звернулося до суду з вимогами щодо визнання протиправними та скасування рішень Комісії Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної від 22.12.2022 року №7915196/43582562 та від 22.12.2022 року №7915199/43582562, а також щодо зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкові накладні №196 від 20.10.2022 та №200 від 27.10.2022, у реєстрації яких відмовлено спірними рішеннями.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідеравтобетон" скористалося правом на адміністративне оскарження спірних рішень Комісії Головного управління Державної податкової служби у Сумській області шляхом подання скарг до ДПС України.

Судом з матеріалів позовної заяви та клопотання про поновлення строку звернення до суду встановлено, що за результатами розгляду скарг рішеннями ДПС України від 05.01.2023 за №1544/43582562/2 та від 06.01.2023 за №1997/43582562/2 було відмовлено у задоволенні скарг, а рішення Комісії залишені без змін.

На виконання вимог ухвали суду від 27.09.2023 представником позивача не вказано у заяві про поновлення строку звернення до суду, коли саме позивачем отримано рішення ДПС України від 05.01.2023 за №1544/43582562/2 та від 06.01.2023 за №1997/43582562/2, прийняті за результатами розгляду скарг на спірні рішення Комісії Головного управління Державної податкової служби у Сумській області, та не надано відповідних доказів на підтвердження дати отримання рішень ДПС України від 05.01.2023 та від 06.01.2023.

Водночас зі змісту позову та заяв про поновлення пропущеного строку вбачається, що позивач не заперечує тієї обставини, що перебіг зазначеного строку звернення до суду з позовними вимогами про скасування рішень про відмову в реєстрації податкових накладних розпочався 05.01.2023 та 06.01.2023 відповідно (дата залишення без задоволення скарг платника податків на рішення про відмову в реєстрації податкових накладних, поданих в порядку адміністративного оскарження рішеннями ДПС України від 05.01.2023 за №1544/43582562/2 та від 06.01.2023 за №1997/43582562/2). Доводів про те, що позивач дізнався чи повинен був дізнатися про результати розгляду поданої ним скарг в іншу дату, у тому числі на виконання вимог ухвали суду від 27.09.2023, не наводилось.

Відтак, строк звернення до суду, з урахуванням правил обчислення процесуальних строків, визначених статтею 120 КАС України, сплинув 06.04.2023 та 07.04.2023 відповідно, у той же час позов подано більше ніж через дев`ять місяців після прийняття рішення за результатами розгляду скарги, поданої у порядку адміністративного оскарження рішень, а тому тримісячний строк звернення є пропущеним..

Схожі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі №560/2291/23.

При цьому, щодо посилань представника позивача на відсутність підстав для застосування надмірного формалізму та встановлення поважності причин пропуску строків звернення до суду, суд вказує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в ухвалах від 17 квітня 2018 року у справі № 9901/473/18, від 11 березня 2019 року у справі № 9901/95/19 та від 08 квітня 2019 року у справі № 9901/138/19.

Посилання представника позивача на висновки Верховного Суду у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 щодо суворого не застосування судами строків звернення з позовами до суду протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, суд вказує наступне.

Так, дійсно, Верховний Суд у п.52 вказаної постанови вказав, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втім, вказаного висновку Верховний Суд дійшов саме з урахуванням конкретних обставин справи №500/1912/22, та виходив з того, що позивач є учасником бойових дій та відповідно до Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 Про загальну мобілізацію мобілізований у першу хвилю (оперативні резервісти, колишні військовослужбовці та ветерани АТО та ООС), що свідчить про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків (п.50 постанови).

Поряд з цим, у цій постанові Верховний Суд наголосив на тому, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків (п.49).

Між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану повинен бути безпосередній, прямий, причинний зв`язок та поновлення строку на подання позовної заяви до суду у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку, щодо того, яким саме чином запроваджені обмеження перешкоджали своєчасно звернутися з позовом до суду.

Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 вересня 2022 року у справі №140/13772/21, від 09 лютого 2023 року у справі №240/44132/21, 12 жовтня 2023 року у справі №560/2291/23.

Представник позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду вказав, що позивач є господарюючим суб`єктом, який надає реальні послуги щодо поставки бетону, послуг спеціалізованої автотехніки, на можливість здійснювати господарську діяльність якого прямо впливають постійні повітряні тривоги та ракетні обстріли, зокрема, не тільки міста Суми і Сумської області, а й міжобласних автомагістралей.

Суд погоджується, що введення воєнного стану, безумовно, є поважною причиною пропуску процесуального строку, оскільки впливає на життєдіяльність в державі в цілому та на окремих господарюючих суб`єктів, в т.ч. позивача.

Втім, представником позивача не обґрунтовано, яким чином запровадження воєнного стану в Україні, частота і кількість повітряних тривог із обов`язковим документальним підтвердженням, вплинуло на пропуск строку на подання позову саме у цій справі, а не взагалі на діяльність позивача як господарюючого суб`єкта в цілому, тим більше що частина судового збору за подання цього позову позивачем було сплачено ще 05.07.2023. При цьому, вчинення протягом цього часу одних дій і не вчинення інших ставить під сумнів наявність таких труднощів та об`єктивну неспроможність реалізації особою тих чи інших прав і виключає можливість врахування таких обставин як поважних під час вирішення питання дотримання строку звернення до суду.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 0440/7046/18.

Довід скаржника про те, що внаслідок введення в Україні воєнного стану на підприємство має вплив постійні тривоги та ракетні обстріли, а директор вимушений вирішувати питання господарської діяльності в екстремальних умовах, при нестабільному інтернеті, є незмістовним, оскільки підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик. Поряд з цим позивач належним чином не мотивував, в чому полягає причинно-наслідковий зв`язок між необхідністю вирішувати директором питання господарської діяльності різного характеру в екстремальних умовах та вчиненням дій, спрямованих на звернення до суду у встановлені процесуальним законом строки, тим паче що право на звернення до суду могло бути реалізовано у встановлені строки і шляхом залучення професійної правової допомоги. Відповідних доказів, які б свідчили про відсутність такої можливості, позивач не надав. Крім того, як вбачається з ордеру на надання правової допомоги позивачем такий договір про надання правової допомоги був укладений ще 15.06.2023, втім позов було подано лише 19.09.2023.

Тому доводи представника позивача у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, поданому в порядку усунення недоліків позовної заяви, щодо запровадження воєнного стану є необґрунтованими.

Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі №560/2291/23.

Будь-яких інших заяв у порядку усунення недоліків позовної заяви ні позивачем, ні представником позивача, станом на сьогодні, не подано.

Водночас, суд наголошує, що у справі Європейського суду з прав людини Стаббігс та інші проти Великобританії визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі Мушта проти України нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Таким чином, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Крім того, інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до частини першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (ч.5 ст. 169 КАС України).

З урахуванням наведеного вище, вбачається необхідним позовну заяву повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч.8 ст.169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись ст.ст. 169, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеравтобетон" до Головного управління ДПС у Сумській області Державна податкова служба України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - повернути позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня прийняття ухвали.

Суддя І.Г. Шевченко