Рішення

від 26.04.2023 по справі 761/29185/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/29185/21

Провадження № 2/761/1463/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярової К.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України про стягнення заборгованості із заробітної плати та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 5841,90 грн та моральної шкоди 5000,00 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що злютого 1995 року вона працює в науковій бібліотеці Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України.

Вказує, що на даний момент вона працює на посаді провідного бібліотекаря наукової бібліотеки та за сумісництвом на 0,5 посадового окладу інженером 1 категорії у відділі науково-технічної інформації та маркетингу, має численні грамоти та подяки за сумлінну працю, догани відсутні.

Зазначила, що враховуючи її трудовий стаж, їй нараховувалась та виплачувалась надбавка за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу.

Проте з січня 2021 року Інститутом було безпідставно припинено нарахування та виплату надбавки за вислугу років та про причини припинення нарахування та виплати надбавки за вислугу років відповідачем не повідомлено.

Вона зверталась до відповідача із заявами про поновлення нарахування та виплати їй надбавки, проте офіційної відповіді так і не отримала.

При цьому, 02 квітня 2021 року її ознайомили з наказом №67-к від 01 квітня 2021 року про встановлення надбавки за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу з 01 квітня 2021 року, в той же час їй так і не було повідомлено про причини припинення виплати надбавки та не вирішено питання про виплату надбавки за період з січня по квітень 2021 року.

Також, позивач вказує, що вона пережила сильний стрес та душевні страждання через те, що Інститутом так і не було сплачено заробітну плату в повному розмірі та постійний тиск з боку посадових осіб Інституту через спроби Позивача отримати свої кошти.

Вказані обставини зумовили позивача звернутися до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2021 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді СіромашенкоН.В.

Ухвалою суду від 16.08.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження повідомленням (викликом) сторін. Витребувано у Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України належним чином засвідчені копії: документів, на підставі яких ОСОБА_2 зупинено нарахування та виплату надбавки за вислугу років з січня 2021року по квітень 2021 року; документів, що підтверджують накладення дисциплінарних стягнень на ОСОБА_2 та підтвердження надсилання таких документів до профспілкових організацій - якщо такі стягнення були накладені; колективного договору Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України, діючого станом на 01.01.2021, з додатками; розрахункових листів по нарахуванню ОСОБА_2 заробітної плати із розшифровкою за період з грудня 2020 року по травень 2021 року.

Представник позивача у судовому засіданні, яке відбулося 26.04.2023 позов підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи сповіщений неодноразово належним чином про час та місце розгляду справи, заяв про слухання справи за відсутності представника до суду не надходило, відзиву на позов не надав.

Відповідно до ч. 1ст. 223 ЦПК Українинеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, з урахуванням положеньст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що злютого 1995 року позивач працює на посаді провідного бібліотекаря в науковій бібліотеці Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України (надалі - Інститут), що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 .Копія якої долучена до матеріалів справи.

04.01.2021 позивача, провідного бібліотекаря наукової бібліотеки, зараховано на 0,5 посадового окладу за суміщенням у відділ науково-технічної інформації та маркетингу на посаду інженера 1 категорії з посадовим окладом 4049/2 грн місяць з 12.01.2021,що підтверджується витягом із наказу відповідача № 5-квід 04.01.2021.

Враховуючи трудовий стаж позивача, їй нараховувалась та виплачувалась надбавка за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу.

Проте з січня 2021 року Інститутомбуло припинено нарахування та виплату позивачу надбавки за вислугу років, що підтверджується розрахунковими листами, копії яких містяться в матеріалах справи.

Оскільки про причини припинення нарахування та виплати позивачу надбавки за вислугу років повідомлено не було, вона звернулася до керівництва Інституту із заявами про поновлення нарахування та виплати їй надбавки, про що свідчить її заява від 10.02.2021, проте офіційної відповіді вона не отримала.

Також позивач зверталась до профспілкових організацій щодо порушення її прав, що підтверджено її заявами від 01.02.2021 за вх № 02 на адресу директора Інституту та від 03.02.2021 та листом-відповіддю Київської регіональної організації профспілок працівників НАН Українивід 09.02.2021 № 7, проте не отримала позитивного результату.

У зв`язку з цим, 17 березня 2021 року адвокатом позивача було направлено адвокатський запит до Інституту з наступними проханнями: повідомити причину та надати засвідчені у встановленому порядку копії документів, на підставі яких ОСОБА_2 було зупинено нарахування та виплату надбавки за вислугу років з січня 2021 року по теперішній час; повідомити, чи застосовувались до ОСОБА_2 за весь період роботи у Інституті фізіології рослин і генетики Національної Академії Наук України дисциплінарні стягнення та які. Якщо так - надати засвідчені у встановленому порядку копії документів, які підтверджують застосування дисциплінарних стягнень (накази, ін.) та підстави застосування таких дисциплінарних стягнень (доповідні записки, ін.); у випадку застосування до ОСОБА_2 дисциплінарних стягнень повідомити чи надсилалась інформація про такі дисциплінарні стягнення до профспілкових організацій, та якщо так прошу надати засвідчені у встановленому порядку копії документів, підтверджуючих це; надати засвідчену у встановленому порядку копію діючого на момент отримання цього адвокатського запиту колективного договору Інституту фізіології рослин і генетики Національної Академії Наук України з додатками; надати засвідчену у встановленому порядку копію трудової книжки ОСОБА_2 ; надати засвідчену у встановленому порядку копії діючого на момент отримання цього адвокатського запиту Статуту Інституту фізіології рослин і генетики Національної Академії Наук України з додатками.

Судом встановлено, що 01.04.2021 позивачу встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу з 01 квітня 2021 року,що підтверджено наказом директора Інституту №67-к від 01.04.2021.

При цьому, позивача не було повідомлено про причини, з яких їй було припинено виплату надбавки, а також не вирішено питання про виплату надбавки за період з січня по квітень 2021 року.

Крім того, в квітні 2021 року позивача ознайомили з наказом №65-к від 01.04.2021 про припинення виплати позивачу надбавки за складність та напруженість у розмірі 20% від посадового окладу з 02.06.2021.

Також, з матеріалів справи вбачається, що у відповідь на адвокатський запит щодо припинення нарахування та виплати доплати за вислугу років позивачу, листом від 22.04.2021 № 106/101 Інститутом повідомилось, що зазначена доплата була знята, оскільки в Колективному договорі Інституту не була передбачена доплата співробітнику на посаді провідного бібліотекаря.

На звернення адвоката позивача з до Головного управління держпраці у Київській області, отримано відповідь №4.2/4-П-2533-3401 від 18.05.2021, в якій повідомлялось, що в зв`язку із можливими порушеннями Інститутом законодавства про працю до Інституту було надіслано відповідний запит про надання до ГУ обґрунтованих пояснень з наданням підтверджуючих документів та невідкладного вжиття заходів щодо усунення порушень..

Однак, будь-яка інформація стосовно розгляду даної заяви Головним управлінням Держпраці у Київській області відсутня.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 2005 року №84, затверджено Порядок виплати доплати за вислугу років працівникам державних і комунальних бібліотек (публічних, спеціальних та спеціалізованих) (далі - Порядок).

Відповідно до Порядку доплата виплачується щомісяця працівникам державних і комунальних бібліотек, які провадять культурну, освітню, науково-дослідну діяльність, методичну діяльність, залежно від стажу роботи доплата встановлюється в такому розмірі: 3 роки - 10 % до посадового окладу; понад 10 років - 20 % до посадового окладу; понад 20 років - 30% до посадового окладу.

При цьому, положеннями пункту 3.15 додатку №5 до Колективного Договору№ 28 від 22.02.2013, укладеного між Інститутом і Профспілкою працівників НАН України, копія якого міститься в матеріалах справи, доплата за вислугу років виплачується щомісячно працівникам бібліотек, які провадять культурну, освітню, інформаційну, науково-дослідну, методичну діяльність.

Отже, пунктом 3.15 додатку 5 до Колективного договору передбачено доплату за вислугу років працівникам бібліотек, без обмежень по посаді.

Будь-яких змін до пункту 3.15 додатку №5 до Колективного Договору судом не встановлено.

Таким чином, твердження Інституту, що доплата була знята, оскільки в Колективному договорі Інституту не була передбачена доплата співробітнику на посаді провідного бібліотекаря є безпідставними та не можуть бути підставою для припинення таких виплат.

Крім того судом встановлено, що Інститутом виплачувалась надбавка раніше до січня 2021 та поновлено виплату надбавки з 01 квітня 2021 року.

Доказів того, що доплата доплату за вислугу років була знята та на якій правовій підставі суду не надано та в матеріалах справи не міститься, відсутні будь-які повідомлення позивача про причини нарахування та виплати надбавки за вислугу років.

В свою чергу, відповідач правом, встановленим ст. 178 ЦПК України, не скористався, доказі, якіб спростовували доводи позивача, суду не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 97 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

З огляду на викладене, доплата за вислугу років є складовою заробітної плати працівника та безпідставне припинення її виплати є порушенням трудового законодавства.

Відповідно до розрахункового листа за січень 2021 року посадовий оклад позивача становить 6461,00 грн.

Таким чином, у період з 01.01.2021 по 01.04.2021 підлягає стягненню з відповідача на користь позивача надбавка за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу в сумі5814,90 грн.

Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн слід зазначити наступне.

Як зазначила позивач у позовній заяві,через те, що Інститутом так і не було сплачено заробітну плату в повному розмірі та постійний тиск з боку посадових осіб Інституту через її спроби отримати свої коштивона пережила сильний стрес та душевні стражданні.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких уфізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При цьому, розмір грошового відшкодування моральної шкоди повинен визначатись судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз`яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відповідно до вимог п.5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджуєтьсяфакт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру,за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У постанові Великої Палати ВС від 15 грудня 2020 року № 752/17832/14-ц визначено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з людьми, які його оточують, інших негативних наслідків морального характеру.

Разом з тим, позивач не надала жодних доказів на підтвердження розміру моральної шкоди, позовна заява не містить будь-яких фактичних даних, на підставі яких суд може встановити наявність обставин, що обґрунтовують цю вимогу та її розмір, будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів судом не встановлено та в матеріалах не міститься, тому підстав для задоволення вказаної вимоги суд не вбачає.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 77-81, 141,259, 263, 264, 265, 268, 278, ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України про стягнення заборгованості із заробітної плати та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України (код ЄДРПОУ: 05417242, адреса місцезнаходження: 03022, м. Київ, вулиця Васильківська, буд. 31/17) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) заборгованість із заробітної плати у розмірі 5814 (п`ять тисяч вісімсот чотирнадцять) грн 90 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.В. Сіромашенко