Рішення

від 17.11.2023 по справі 200/2493/22

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2023 року Справа№200/2493/22

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов Фізичної

особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Східного

міжрегіонального управління Укртрансбезпеки

третя особа Волноваський відділ державної виконавчої служби у Волноваському районі

Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.

Харків)

про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, третя особа Волноваський відділ державної виконавчої служби у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 02.11.2021 року № 283866.

Доводи адміністративного позову обґрунтовує тим, що, приймаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, відповідач, як вважає позивач, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, встановлений нормами чинного законодавства.

На підставі викладеного просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на адміністративний позов відповідач вказав на його безпідставність та зазначив, що приймаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, встановлений нормами чинного законодавства.

Враховуючи наведене, просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав відзив, заяву про розгляд справи за його участі не надав.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, суд з`ясував наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

30.09.2021 року працівниками Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки проведена рейдова перевірка автомобіля DAF TE 95XF, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та причеп (цистерна) ППЦ 99983, реєстраційний номер НОМЕР_3 , водій ОСОБА_1 , про що 30.09.2021 року складений акт № 301832, який визначає порушення, відповідальність за яке передбачена вимогами статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», перевезення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 % при перевезенні вантажу без відповідного дозволу. Виявлені порушення «повна маса ТЗ становить 49,678 т. яка складається 34,188 (маса вантажу) +7, 49 т. (маса ДАФ) + 8,00 т. (маса ППЦ), що перевищує вагову норму на 24,2% чим порушено вимоги пункту 22.5 ПДР України затверджених постановою Кабінету міністрів України № 1306 від 10.10.2001, з вказаним актом ОСОБА_1 ознайомлений.

За порушення вимог додержання законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанову від 02.11.2021 року № 283866, за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 16 част. 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 користувався транспортним засобом, що було надано йому в оренду, договір оренди від 22.06.2021 року, орендодавець ОСОБА_2 .

До матеріалів справи додано товарно-транспортна накладна від 30.09.2021 № ZP 000002346 на відпуск нафтопродуктів, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 30.09.2021 року № 039612, розрахунок плати за проїзд великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 30.09.2021 року № 039612.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті.

Відповідно до п. 1 Положення Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно п. 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Пунктом 3постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті"утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3.

Розпорядженням КМУ № 1378-р від 16.12.2015 "Питання Державної служби з безпеки на транспорті"здійснення функцій і повноважень, покладених на Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекцію), припинено та забезпечено можливість їх виконання Укртрансбезпекою.

Тобто, відповідач у справі є органом владних повноважень, якому надано повноваження щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт з правом прийняття відповідних рішень, обов`язкових до виконання.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 238, 239 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, до яких відноситься адміністративно господарський штраф.

Згідно ч. 1 ст. 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності

При цьому, для правильного вирішення справи по суті необхідним є дослідження нормативно-правового регулювання, яке визначає вимоги до осіб, які є учасникам правовідносин з перевезення.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про транспорт» № 232/94-ВР нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов`язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-ІІІ)

На підставі частини 1 статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Положення Закону України «Про автомобільний транспорт» визначають можливість застосування штрафів до осіб, які порушують визначені законодавством вимоги.

За своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є адміністративно - господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб`єкта господарювання, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до частини першої статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Таким чином, суб`єктом правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», може бути лише суб`єкт господарювання.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі Порядок № 1567, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 № 727).

Так, положеннями Порядку № 1567 врегульовано, що:

- державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України (пункт 2);

- органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи (пункт 3);

- державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (пункт 4);

- рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12);

- рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту (пункт 14);

- рейдова перевірка проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку (пункт 19). Крім того, пунктом 15 Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно:

- наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;

- виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Пунктом 22 Порядку № 1567 передбачено, що у разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акту перевірки суб`єкта господарювання або акту перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж інші документи, передбачені законодавством

Крім того, відповідно до частини другої статті 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Таким чином, положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія - пред`явлення для перевірки відповідних документи.

Суд вказує, що порушення норм визначених положеннями Закону України «Про автомобільний транспорт» на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в акті від 30.09.2021 року № 308132.

Під час перевірки було виявлено порушення вимог статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», в наслідок якого за порушення вимог додержання законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанову від 02.11.2021 № 283866, за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 16 част. 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Закон України «Про автомобільний транспорт» визначає, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Як встановлено судом, позивач користувався транспортним засобом, що було надано йому в оренду.

Таким чином, відповідно до вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» позивач є належним перевізником.

Крім того, відповідно до вимог статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Таким нормативно-правовим актом, який в цій частині мав бути дотриманий перевізником, є Правила дорожнього руху України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 та вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Верховний Суд у Постанові від 29.01.2020 справа № 814/1460/16, зауважив, що розрахунок плати за проїзд органу Укртрансбезпеки, який робиться поряд з визначенням штрафної санкції, є компенсацією руйнування автодоріг України.

В іншому випадку, така особа несе відповідальність за недотримання таких вимог.

При цьому, згідно до вимог чинного законодавства жодним національним чи міжнародним нормативним документом не передбачені виключення з ПДР України при перевезенні подільних (в тому числі сипучих) вантажів.

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, (в редакції, яка була чинною та підлягала застосуванню на час проведення рейдової перевірки позивача та виникнення спірних правовідносин), було визначено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 № 879.

Пункт 2 Порядку № 879 визначає, що документальний габаритно-ваговий контроль - визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу.

В даному випадку наявні ТТН на відпуск нафтопродуктів від 30.09.2021, у якій зазначена маса нафтопродукту (маса вантажу), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб (пункт 23 Порядку).

Пунктом 24 Порядку № 879 вказано, що після приведення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами і внесення плати за проїзд такий засіб спрямовується для здійснення повторного габаритно-вагового контролю.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб та після внесення плати за проїзд скеровується для повторного зважування з обов`язковим отриманням відповідного чеку.

Приведення габаритно-вагових параметрів до норми залежить виключно від волі власника транспортного засобу (уповноваженої ним особи, водія).

Участь у дорожньому русі транспортних засобів вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, а також внесення плати за проїзд такого великогабаритного транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування покладена на перевізника.

В свою чергу, позивачем документально не підтверджено дотримання ним вимог статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та не спростовано про допущення порушення частини 1 абзацу 16 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»

Як вбачається з матеріалів справи, будо здійснено документальний габаритно-ваговий контроль місце перевірки а/д, 233, внутрішні перевезення небезпечних вантажів.

Таким чином, в даному випадку здійснювався документальний габаритно-ваговий контроль транспортного засобу, шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу.

Документальний габаритно-ваговий контроль не передбачає скадання довідки про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

Оскільки при документальному габаритно-ваговому контролі вимірювальне та зважувальне обладнання не використовується чек не видається.

Щодо використання методики, суд враховує наступне.

Правову позицію щодо відсутності потреби в використанні відповідної методики виклав Верховний Суд України в Постанові від 02.08.2018 по справі №820/1420/17, де зазначено: «оскільки за змістом статей 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух», статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/ або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким керувався відповідач

Наведене узгоджується з подальшим нормативним регулюванням спірних правовідносин, а саме скасування п. 19 Порядку № 879 Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 671 без визначення необхідності застосування затвердженою Мінекономрозвитку або іншою методикою.»

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В своєму рішенні Верховний суд України звернув увагу не лише на відсутність необхідності застосування методики, затвердженої Мінекономрозвитку, але й будь якої іншої методики для здійснення габаритно-вагового контролю, складовою частиною якого є процес зважування.

Отже, існує обов`язок застосування норми, яка була чинною на момент здійснення відповідної дії. При цьому, необхідно враховувати загальні вимоги закону, згідно з якими при зміні правил процесу забороняється встановлювати нові обов`язки, скасовувати чи звужувати процесуального права, належні учасникам судового провадження, чи обмежувати їх використання.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки під час розгляду справи судом встановлена правомірність винесення постанови відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем надані суду належні докази правомірності винесення постанови, яка оскаржується, в розумінні зазначеної норми Закону.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В розумінні ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про автомобільний транспорт», Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, третя особа Волноваський відділ державної виконавчої служби у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 02.11.2021 року № 283866 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Т.В. Давиденко