Рішення

від 05.10.2023 по справі 308/12653/14-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/12653/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді - Бенца К.К.

при секретарі Майор Ю.В.

з участю:

представника відповідача Бачинська А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді, цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства м. Ужгорода до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Закарпатська обласна організація Ужгородський пресс клуб про визнання інформації такою, що не відповідає дійсності,-

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства м. Ужгорода звернулося до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Закарпатська обласна організація Ужгородський пресс клуб про визнання інформації такою, що не відповідає дійсності.

Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що 3 вересня 2014 року Ужгородському прес-клубі Громадська рада Ужгородської міської ради (ГР) презентувала Програму невідкладних дій з розвитку м. Ужгорода.

В ході такої презентації громадянка ОСОБА_1 поширила ряд відомостей, які є негативними за своїм характером та змістом, а також порочать честь та гідність КП "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода". Факт поширення вказаних відомостей відповідачем підтверджується відповідними публікаціями оприлюдненими на сайті "Ужгородського прес-клубу" (http://pressclub.uz.ua/podija/785) та в газеті "РІО" від 06.09.2014 р., в статті "Оскільки Щадей не оприлюднює свою програму, Громадська рада вирішила зробити це замість нього".

Позивач зазначає у позовній заяві , що відповідач поширив наступну недостовірну інформацію: «Водоканал» піднімає 8 млн.м3 води, реалізовує 5300 млн. м3, а тариф розрахований з реалізації 5600 млн. м3. Де зникають решта? Це є втрати водоканалу на водопостачання. Чому стільки років підприємство, яке збиткове, яке має такі величезні втрати води, нічого не робить?»; «Це є втрати водоканалу на водопостачання»; «Результати перевірки міської ради засвідчили, що тариф сформований непрозоро, а ті розрахунки, які були подані до Нацкомісії, не відповідають реальному стану речей»; «Водоканал отримує щороку 3 млн. грн. у вигляді платежів, однак вони не витрачаються на поліпшення основних засобів, не покращується якість питної води і водовідведення»; «Четверта частина тарифу, до речі, складається із витрат на зарплати».

Позивач зазначає, що у разі поширення недостовірної інформації через пресу відповідачем в такому разі має бути особа, яка поширила таку інформацію.

Вся зазначена вище інформація є негативною, щодо позивача, такою, що не відповідає дійсності та спрямована на заподіяння шкоди діловій репутації позивача.

Позивач зазначає, що поширена відповідачем інформація щодо непрозорості формування тарифу та невідповідності розрахунків реальному стану речей є надуманою, такою, що не відповідає дійсності. Позивач не підтверджує достовірність такої інформації жодними належними доказами. Обгрунтованість тарифів, його відповідність вимогам законодавства, в тому числі всіх розрахунків, які покладені в його основу підтверджується зокрема тим, що такі тарифи були предметом розгляду компетентними органами та затверджені у встановленому законодавством порядку. Поширення недостовірної інформації ніби то тариф на водопостачання сформований не прозоро не відповідає дійсності та є неправомірним.

Твердження про те, що четверта частина тарифу є витратами на отримання заробітної плати працівниками позивача не відповідає дійсності та не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Тому така недостовірна інформація підлягає спростуванню в порядку визначеному законом.

На думку позивача, твердження про те, що кошти, які отримує позивач не витрачаються на поліпшення основних засобів, не покращується якість питної води і водовідведення - спростовується первинними фінансовими та платіжними документами та не відповідає дійсності, а має на меті заподіяння шкоди діловій репутації позивача.

У зв`язку з наведеним позивач просить: визнати такими, що не відповідають дійсності та принижують ділову репутацію Комунального підприємства Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства м. Ужгорода (місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Митна, буд. 1, ідентифікаційний код 033244326) відомості, які були поширені ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), а саме: твердження про те, що «Водоканал» піднімає 8 млн.м3 води, реалізовує 5300 млн. м3, а тариф розрахований з реалізації 5600 млн. м3. Де зникають решта? Це є втрати водоканалу на водопостачання. Чому стільки років підприємство, яке збиткове, яке має такі величезні втрати води, нічого не робить?»; твердження про те, що «Результати перевірки міської ради засвідчили, що тариф сформований непрозоро, а ті розрахунки, які були подані до Нацкомісії, не відповідають реальному стану речей»; твердження про те, що «Водоканал отримує щороку 3 млн. грн. у вигляді платежів, однак вони не витрачаються на поліпшення основних засобів, не покращується якість питної води і водовідведення»; твердження про те, що «Четверта частина тарифу, до речі, складається із витрат на зарплати» та зобов`язати відповідача ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), недостовірні відомості, які не відповідають дійсності та принижують ділову репутацію Комунального підприємства Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства м. Ужгорода, спростувати в такий самий спосіб через прес-конференцію в Ужгородському прес-клубі протягом десяти днів після вступу рішення в законну силу в наступній редакції: "Спростування" "Не відповідають дійсності відомості стосовно Комунального підприємства Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства м. Ужгорода (місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Митна, буд. 1, ідентифікаційний код 033244326) а саме: «Водоканал» піднімає 8 млн.м3 води, реалізовує 5300 млн. м3, а тариф розрахований з реалізації 5600 млн. м3. Де зникають решта? Це є втрати водоканалу на водопостачання. Чому стільки років підприємство, яке збиткове, яке має такі величезні втрати води, нічого не робить?»; «Це є втрати водоканалу на водопостачання.»; «Результати перевірки міської ради засвідчили, що тариф сформований непрозоро, а ті розрахунки, які були подані до Нацкомісії, не відповідають реальному стану речей»; «Водоканал отримує щороку 3 млн. грн. у вигляді платежів, однак вони не витрачаються на поліпшення основних засобів, не покращується якість питної води і водовідведення»; «Четверта частина тарифу, до речі, складається із витрат на зарплати».

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бачинська А.В. подала заперечення № 1 на позовну заяву в якому зазначає, що позовні вимоги Комунального підприємства Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства м. Ужгорода зобов`язати відповідача спростувати недостовірні відомості, які не відповідають дійсності та принижують ділову репутацію позивача через прес-конференцію у Ужгородському прес-клубі протягом десяти днів після вступу рішення в закону силу, відповідач та її представник не визнають, вважають, що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки відповідач не є належним відповідачем по даній справі, а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин, твердження про недостовірність інформації, поширення її відповідачем, приниження ділової репутації позивача - не відповідають дійсним обставинам справи. Вважає, що думка відповідача ОСОБА_1 ґрунтується на наступному: згідно ізЗаконом України "Про авторське право і суміжні права", автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір (абз. 2 ст. 1 Закону). Як видно із позовної заяви позивача, роздруківки публікації з друкованого видання і роздруківки нібито з сайту "Ужгородського прес-клубу", якщо суд вважає їх належними і достовірними доказами по даній справі, не містять підпис автора, не містять підпис ОСОБА_1 , тому є результатом творчої праці того хто їх створив, наприклад, працівників редакції друкованого видання, чи працівників поширювача інформації.

Якщо позивач вважає, що друкованим засобом масової інформації, чи іншим суб`єктом здійснено поширення інформації, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем. У даному випадку ОСОБА_1 не є поширювачем і автором відомостей, які вимагає спростувати КВ "Водоканал м. Ужгород", тобто не є належним відповідачем по даній справі, оскільки не уособлює газету "Ріо", не уособлює «Прес-клуб».

Відомості, які просить спростувати позивач, не є інформацією, у розумінніст. 200 Цивільного кодексу України, а викладені у тексті позовної заяви та у доданих до позову роздруківках, є оціночними судженнями, які згідно із ст. 30Закону України "Про інформацію"не підлягають спростуванню. У запереченні на позовну заяву представник ОСОБА_1 - адвокат Бачинська А.В. вказує, що обраний позивачем спосіб захисту не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а позов пред`явлений до неналежного відповідача.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бачинська А.В. подала заперечення № 2 на позовну заяву в якому зазначає, що позовні вимоги відповідач не визнає, в зв`язку з тим, що не є належним відповідачем по даній справі, а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин, твердження про недостовірність інформації, поширення її відповідачем, приниження ділової репутації позивача не відповідають дійсним обставинам справи. Вказала на те, що відомості, які просить спростувати позивач, не є інформацією, у розумінні ст.. 200 ЦКУ, а викладені у тексті позовної заяви та у доданих до позову роздруківках, є оціночними судженнями, які згідно із ст. 30 Закону «Про інформацію» не підлягають спростуванню.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 09.03.2017 року залучено до участі у справі №308/12653/14-ц третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Закарпатську обласну організацію «Ужгородський пресс-клуб».

Дана справа перебувала у провадженні судді Домніцького В.В.

Позиція сторін справи :

В судовому засіданні представник позивача Комунального підприємства Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства м. Ужгорода позовні вимоги підтримав , просив суд їх задовольнити. Надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та у заяві додаткові обгрунтування до позовноїзаяви.В наступнесудове засіданняпісля оголошеної всудовому розглядіперерви представник незявився ,прочас тамісце розглядусправи повідомлявся позивач належнимчином. 02.10.2023 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з вступом нового представника.

Продовжуючи розгляд справи у відсутності представника позивача, суд враховує стадію розгляду справи, а саме суд оголосив перерву за клопотанням представника позивача на стадії дослідження письмових доказів, виходить із змісту ч.1ст.6 Конвенції прозахистправ людиниі основоположних свобод,право особина справедливийі публічний розгляд його справи упродовж розумногострокукореспондуєтьсязобов`язком добросовісно користуватися наданими закономпроцесуальними правами, утримуватисьвід дій, що зумовлюють затягування судовогопроцесу,та вживатинадані процесуальним законом заходи для скороченняперіоду судовогопровадження (п.35рішеннявід 07.07.1989р. Європейського судузправлюдиниу справі "Юніон Еліментарія Сандерспроти Іспанії" (Alimentaria SandersS.A.v.Spain).Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається,в першучергу, навідповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюєтьсяв залежності від обставинсправи таз огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність судуефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для рухусправи є порушенням ч.1ст.6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду зправ людини від 08.11.2005р. усправі "СмірновапротиУкраїни").

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила, клопотань про відкладення справи до суду не надходило.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бачинська А.В. в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову, просила суд відмовити у його задоволенні з підстав викладених у письмових запереченнях на позовну заяву. Наголосила на тому, що відомості, які просить спростувати позивач, не є інформацією, у розумінніст. 200 Цивільного кодексу України, а є оціночними судженнями, які згідно із ст. 30Закону України "Про інформацію"не підлягають спростуванню. Вважає, що необхідно перш за все визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням.

Зокрема зазначила, що згідно із положення чинного законодавства, ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень; судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь, чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Наголосила на тому, що ОСОБА_1 не є автором тексту публікацій, вона створювала інформацію ні для газети « Ріо», ні для "Ужгородського прес-клубу". ОСОБА_1 не є належним відповідачем у справі. Просила суд відмовити у позові.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Закарпатська обласна організація "Ужгородський прес-клуб", в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення справи до суду не надходило.

Допитана в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача в якості свідка ОСОБА_2 пояснила, що була організована комісія, щоб перевірити роботу Комунального підприємства Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства м. Ужгорода, до якої були залучені економісти. Документи були надані Комунальним підприємством Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства м. Ужгорода. За наслідками проведення перевірки були надані рекоменданції, висновки. За спливом часу не памятає подробиць.

Допитаний в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача в якості свідка ОСОБА_3 зазначив, що очолював Ужгородську Громадську раду приблизно з 2014 року до 2015-2016 року. У громадськості було питання тарифів на воду , які постійно підвищувались. Під час вивчення документів було виявлено втрати води. Була проведена прес - конференція , на якій ними було оголошено обгрунтування тарифів на воду. Комунальне підприємство Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства м. Ужгорода надало їм інформацію, бухгалтерські звіти. За наслідками було складено висновок, ОСОБА_1 оголосила висновок Громадської ради при Ужгородській міській раді.

Заяви, клопотання сторін:

17.08.2017 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

17.08.2017 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

12.12.2017 року в судовому засіданні представником позивача подано додаткові обгрунтування до позовгої заяви;

14.12.2017 року представником відповідача ОСОБА_4 подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

21.02.2018 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

21.02.2018 року представником відповідача ОСОБА_4 подано до суду клопотання про призначення у справі підготовчого засідання, визначення відповідачу строку для подання відзиву, визначення сторонам інших строків для подання сторонами інших заяв по суті справи.

28.03.2018 року представником позивача подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

06.04.2018 року представником позивача подано до суду додаткові пояснення до позовної заяви.

23.05.2018 представником відповідача ОСОБА_4 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

19.11.2018 року представником відповідача ОСОБА_4 подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

03.07.2019 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

15.11.2019 року представником відповідача ОСОБА_4 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

03.06.2020 року в судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_4 подано до суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

29.09.2020 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

12.11.2020 року представником відповідача ОСОБА_4 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

14.04.2022 року представником відповідача ОСОБА_4 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

09.11.2022 року представником відповідача ОСОБА_4 подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

24.01.2023 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

02.02.2023 року представником відповідача ОСОБА_4 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

28.03.2023 року представником відповідача ОСОБА_4 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

06.06.2023 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

02.10.2023 року представником позивача ОСОБА_5 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

02.10.2023 року представником позивача ОСОБА_6 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

В ходірозгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

08.10.2014 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Домніцький В.В. відкрито провадження у справі.

24.11.2016 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду справу прийнято до свого провадження суддею Бенца К.К.

09.03.2017 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду залучено до участі у справі №308/12653/14-ц третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Закарпатську обласну організацію «Ужгородський пресс-клуб».

21.10.2021 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду відмовлено у прийнятті зустрічного позову.

Заслухавши вступне слово представника позивача, представника відповідача, покази свідків, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

За правилами ч.1 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи,поданими відповідно до цього Кодексу,в межах заявленихнеювимогі на підставі доказів,поданих учасниками справи або витребуванихсудом у передбачених цимКодексомвипадках.

Відповіднодоч.1ст.81ЦПКУкраїникожна сторонаповинна довеститі обставини, на яківонапосилаєтьсяякнапідставусвоїхвимог абозаперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Частиною 5.даної статтіпередбачено,що докази подаються сторонами таіншими учасниками справи, ач.6 що доказуванняне може ґрунтуватися на припущеннях.

Згіднозч.7ст.81ЦПКУкраїнисуднеможезбиратидокази,щостосуютьсяпредметаспору,звласноїініціативи,крімвитребуваннядоказівсудомувипадку,коливінмаєсумнівиудобросовісному здійсненні учасникамисправиїхніхпроцесуальнихправ або виконанні обов`язків щододоказів, а також інших випадків, передбачених цимКодексом.

Доказамиєбудь-якідані,напідставіякихсудвстановлюєнаявністьабо відсутність обставин (фактів),щообґрунтовуютьвимогиізаперечення учасників справи, таінших обставин, якімають значення длявирішення справи (ч.1ст.76ЦПКУкраїни).

Фактичні обставини справи:

Згідно фотокопії з веб-сайту Ужгородського прес-клубу, протокол передачі гіпер-текстових документів: http://pressclub.uz.ua/podija/785, наявна зокрема інформація наступного змісту: "В Ужгородському прес-клубі Громадська рада (ГР) Ужгородської міської ради презентувала Програму невідкладних дій з розвитку м.Ужгорода на найближчі два місяці для в.о. міського голови. За словами ОСОБА_7 , Голови Громадської ради, оскільки в.о. міського голови обирається не виборцями, виборчих обіцянок не дає і програму свою не оприлюднює, то потрібно йому цю програму допомогти скласти. «План дій для в.о. мера є надзвичайно важливим, - каже ОСОБА_8 - Ми підготували програму, що складається з 21 заходу на найближчі 2 місяці і включає такі блоки: «Вода». У цій програмі передбачені реальні дії стосовно того, як вирішити питання з підвищення тарифів. «АТО» - зазначені ряд заходів, щоб підтримати наших військових , бо жодних системних заходів у сьогоднішньої влади немає. «Транспорт» - йдеться про обґрунтовані тарифи щодо міських перевезень, проведення громадських слухання з приводу підвищень тарифів тощо. «Земля». Це надзвичайно болюче для ГР питання, бо спостерігаємо прийняття незаконних рішень. І тому Громадська Рада пропонує ряд заходів, щоб підвищити довіру громади, врегулювати питання, зменшити корупцію. «Комунальні підприємства» . Включають питання оприлюднення звітності, перевірки діяльності цих підприємств. «Створення спортивно-реабілітаційного центру» - для тих, хто повертається понівеченим з війни». Крім того серед головних блоків у Програмі - «Надання адмінпослуг». ГР вимагає забезпечити належне функціонування центру адмінпослуг, не змушувати мешканців ходити у різні кабінети і не підтримував корупцію. Ще один блок включає питання каналізування мікрорайону Дравці. Громадська рада очікує на реакцію в.о.мера і зазначає, що вже половина міських депутатів визнала - кроки у програмі є реальними. Програму роздадуть всім депутатам на найближчій сесії. ОСОБА_9 , відповідальний секретар ГР розповіла також про результати участі у комісії з перевірки тарифів на воду. «Розпорядження про перевірку водопостачання та водовідведення було підписано 1 серпня, з 9- го приступили до аналізу. Робота міської ради полягала у тому, що у перший чи другий день уповноважена особа взяла копію акту перевірки КРУ, - каже ОСОБА_10 , - була також представниця з відділу по тарифах. Акт КРУ нам надані не були, дали почитати «з рук». Попередні висновки такі: «Водоканал» піднімає 8 млн.м3 води, реалізовує 5 300 млн. м3, а тариф розрахований з реалізації 5600 млн.м3. Де зникають решта? Це є втрати водоканалу на водопостачання. Чому стільки років підприємство, яке збиткове, яке має такі величезні втрати води, нічого не робить? Міська рада, яка уповноважена згідно з законом про місцеве самоврядування і повинна турбуватися про ефективність роботи комунальних підприємств, не працює у цьому напрямку». За словами ОСОБА_10 , керівник збиткового підприємства має «неадекватно високу зарплату». « Це 5 мін.зарпл + 50% надбавки та 70% надбавки, а це за розрахунками - мінімум 16 тис.грн. на папері», - каже ОСОБА_10 . За її словами діяльність КП «Ужгородський Водоканал» треба робити відкритою і шукати шляхи реформування підприємства. Результати перевірки міської ради засвідчили, що тариф сформований непрозоро, а ті розрахунки, які були подані до Нацкомісії, не відповідають реальному стану речей. «Водоканал отримує щороку 3 млн.грн. як платежі, однак вони не витрачаються на поліпшення основних засобів, не покращується якість питної води і водовідведення, - коментує ОСОБА_10 - Суми перераховуються на погашення податків, на погашення інших платежів за електроенергію тощо, зарплати. Четверта частина тарифу, до речі, складається із витрат на зарплати. Треба дослідити, чи потрібен такий штат підприємству, хоча велику кількість працівників вже скоротили раніше». ГР вдалося також долучитися до заходів відділу освіти по навчальних закладах. У результаті ГР видала практичний порадник для батьків, де йдеться про облік та витрачання благодійних пожертв на потреби шкіл та садочків. З`явився також інформаційний вісник, в якому розміщено звіт про роботу 2 комітетів ГР, Програму невідкладних дій з розвитку м. Ужгорода та іншу корисну інформацію.". ( а.с. 10, Т.1)

Так, позивачем надано суду фотороздруківки з веб-сайту та зазначено посилання на адресу веб-сторінки: http://pressclub.uz.ua/podija/785 в мережі Інтернет, де розміщена інформація, яка перебуває у вільному доступі для необмеженого кола осіб. Дана інформація у правому нижньому куті зображення містить логотип " Ужгородський прес - клуб".

З наведеного вище можна дійти висновку, що позивачем доведено факт поширення інформації саме " Ужгородський прес - клуб".

У позовній заявіКомунальне підприємство Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства м. Ужгорода стверджує, що вищевказана інформація, яка розміщена на веб-сайті Ужгородського прес-клубу, протокол передачі гіпер-текстових документів: ( ІНФОРМАЦІЯ_1 була також опублікована в газеті "РІО" від 06.09.2014 р., в статті "Оскільки Щадей не оприлюднює свою програму, Громадська рада вирішила зробити це замість нього".

Так, позивачем надано суду фотороздруківки статті "Оскільки Щадей не оприлюднює свою програму, Громадська рада вирішила зробити це замість нього" в якій відносно позивача поширена інформація виданням "Ріо". У газеті "РІО" від 06.09.2014 р., надрукована та розповсюджена стаття під назвою: "Оскільки Щадей не оприлюднює свою програму, Громадська рада вирішила зробити це замість нього". Автор наведеної статті, не вказаний.Дана стаття у кінці зображення містить вказівку " За матеріалами Ужгородського прес - клубу".

Згідно доданої до позовної заяви фотокопії вказаної статті, інформація в ній викладена за матеріалами Ужгородського пресс-клубу ( а.с. 8-9,Т.1)

Нормативно-правове обґрунтування : Стаття 28 Конституції Україникожній особі гарантує право на повагу до її гідності, а зачастиною четвертою статті 32 основного Закону кожномугарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Тож право на захист честі, гідності і ділової репутації - один з основних способів захисту Конституційних прав людини на недоторканність особистого життя. Кожен має право захищати честь, гідність і ділову репутацію в суді, крім тогоКонституція Українипередбачає судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе або членів своєї сім`ї.

Також відповідно достатті 68 Конституції Україникожен зобов`язаний неухильно додержуватисяКонституціїта законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно частини 2статті 15 Конституції України, цензура заборонена.

Здійснення передбачених статтею 10 Конвенції свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів), пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно достатті 275 ЦК Українизахист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановленийглавою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту належать, наприклад, спростування недостовірної інформації (стаття 277 ЦК України).

За частиною першоюстатті 94 ЦК Україниюридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно доГлави 3 цього Кодексу.

За змістом частини першоїстатті 201 ЦК Україниділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, поданого на захист ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Тож обставина поширення спірної інформації входить до предмета доказування у відповідній справі.

Саме такаправовапозиціявикладенаупостановіВеликої ПалатиВерховного Судувід7грудня 2021року усправі№ 905/902/20.

За положеннямистатті 1 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII, інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно достатті 2 Закону України «Про інформацію»основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. За змістом частин першої та другоїстатті 7 цього Законуправо на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно достатті 5 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Статтею 24 Закону України "Про інформацію"встановлено, що забороняється цензура - будь-якавимога,спрямована,зокрема,до журналіста,суб`єкта усфері медіа,його засновника(співзасновника),видавця,керівника,розповсюджувача,узгоджувати інформаціюдо їїпоширення абонакладення забороничи перешкоджанняв будь-якійіншій формітиражуванню абопоширенню інформації. Ця заборонане поширюєтьсяна випадки,коли попереднєузгодження інформаціїздійснюється напідставі закону,а такожу разінакладення судомзаборони напоширення інформації. Забороняються втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації, накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб`єкти владних повноважень, крім випадків, встановлених законом, договором між засновником (власником) і трудовим колективом, редакційним статутом. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов`язків, за критику тягне за собою відповідальність згідно із законами України.

Статтею 27 Закону України «Про інформацію»передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України. Згідно пункту 15Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009 року № 1, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Як свідчатьматеріали справиз фотокопіїз веб-сайтуУжгородського прес-клубу,протокол передачігіпер-текстовихдокументів:http://pressclub.uz.ua/podija/785,та фотокопіїроздруківки у газеті"РІО"в статтівід 06.09.2014р."ОскількиЩадей неоприлюднює своюпрограму,Громадська радавирішила зробитице замістьнього",було опублікованозокрема інформацію: «Водоканал» піднімає 8 млн.м3 води, реалізовує 5300 млн. м3, а тариф розрахований з реалізації 5600 млн. м3. Де зникають решта? Це є втрати водоканалу на водопостачання. Чому стільки років підприємство, яке збиткове, яке має такі величезні втрати води, нічого не робить?»; «Результати перевірки міської ради засвідчили, що тариф сформований непрозоро, а ті розрахунки, які були подані до Нацкомісії, не відповідають реальному стану речей»; «Водоканал отримує щороку 3 млн. грн. у вигляді платежів, однак вони не витрачаються на поліпшення основних засобів, не покращується якість питної води і водовідведення»; «Четверта частина тарифу, до речі, складається із витрат на зарплати».

Належних та допустимих доказів про те, що саме відповідачем були поширені відомості суду не надано.

У пункті 18Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009 року № 1зазначено, згідно з положеннямистатті 277 ЦК Україниістатті 10 ЦПК Україниобов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Щодо належності складу відповідачів у справі

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві(пункт 2 частини третьоїстатті 175 ЦПК України). Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію,розміщена в мережі Інтернет наінформаційному ресурсі,зареєстрованому в установленому законом порядку, як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами,щорегулюютьдіяльністьзасобів масової інформації (постанова Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №439/1469/15-ц).

Верховний Суд в постанові від 04.03.2020 у справі №742/628/17 зазначив, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вбачається, що відповідачем у справі про спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації позивач визначив фізичну особу, яка на його думку, поширила оспорювану недостовірну інформацію.

В позовній заяві позивач доводить, що недостовірну інформацію в мережі Інтернет, а саме на веб-сайті Ужгородського прес-клубу, протокол передачі гіпер-текстових документів: http://pressclub.uz.ua/podija/785, поширено відповідачем ОСОБА_1 .

За приписами ст.12,81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2ст. 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

З наведеного слідує, що оскільки позивач - Комунальне підприємство Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства м. Ужгорода звернувся до суду з позовом про спростування недостовірної інформації та вказує на те, що така інформація поширена відповідачем, то саме на нього покладено обов`язок надати докази на підтвердження поширення інформації саме відповідачем.

Згідно з ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2статті 76 ЦПК Україниці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1ст. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3ст. 77 ЦПК України).

Положеннями ч. 2ст. 78 ЦПК Українивизначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, у позовній заяві відсутні будь-які посилання на докази наданнявідповідачу доступу довеб-сайту, або створення облікового запису,що міг би використовуватися відповідачем для розміщення веб-сторінкина вказаному веб-сайті та здійснення управління і (або) розміщення електронної(цифрової) інформації в межахтакоївеб-сторінки. Такі докази не здобуті і в ході судового розгляду справи.

Отже, наявність лише самої інформації про відповідача на веб-сайті, де розміщено інформацію і яку позивач просить визнати недостовірною, не може бути належним та допустимим доказом того, що відповідач є автором матеріалів, в якому, на думку позивача оприлюднена недостовірна інформація та те, що саме вона розмістила цю інформацію на веб-сайті.

Також суд вказує на те, що не установлено та не зазначено в позовній заяві власника вказаного веб-сайту; позивач не звертався з клопотанням до суду про витребування інформації про власника веб-сайту; позивачем не залучено в якості співвідповідача власника веб-сайту, де було оприлюднено оскаржуваний фрагмент інформації.

Позивачем не надано доказів від власника веб-сайту, який міг би підтвердити інформацію про те, що відповідач ОСОБА_1 є дійсно зареєстрованим користувачем сайта з наданими можливостями самостійно розміщувати будь-яку інформацію на веб-сайті "Ужгородського прес-клубу" (http://pressclub.uz.ua/podija/785)

Поняття «веб-сайт» міститься у наказі Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25 листопада 2002 року № 327/225 «Про затвердження Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади», згідно з яким веб-сайт - це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб`єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет.

Власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім`я. Доменне ім`я, зареєстроване у відповідному домені, використовується для позначення відповідного сайту. Для того, щоб сайт був позначений конкретним доменним ім`ям, спочатку необхідно зареєструвати доменне ім`я у відповідному домені.

Устатті 1Закону України«Про телекомунікації»від 18листопада 2003року № 1280-IV зазначено:

домен - частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється;

доменне ім`я - позначення (словесне, цифрове, словесно-цифрове), яке використовується для ідентифікації діяльності юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, з будь-якою метою.

Позивачем не надано жодних доказів того, що відповідач ОСОБА_1 є реєстрантом (власником) доменного імені http://pressclub.uz.ua/podija/785 або власником домену.

Крім того позивачем не надано жодних доказів, розміщення відповідачем спірної інформації в мережі Інтернет, а саме на веб-сайті Ужгородського прес-клубу, протокол передачі гіпер-текстових документів: http://pressclub.uz.ua/podija/785, про спростування якої він просить.

З наведеного слідує, що не доведено обставин поширення саме відповідачем на веб-сайті інформації, яка на думку позивача, є недостовірною та впливає на його ділову репутацію.

До аналогічногоправового висновку надійшов Київський апеляційний суд ,які викладені у постанові від 26 вересня 2023 рокуу справі №759/13035/21 та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду які викладені у постанові від 11 липня 2018 рокуу справі № 658/1795/17-ц.

Так, позивачем надано суду фотороздруківки з веб-сайту та зазначено посилання на адресу веб-сторінки: http://pressclub.uz.ua/podija/785 в мережі Інтернет, де розміщена інформація, яка перебуває у вільному доступі для необмеженого кола осіб. Дана інформація у правому нижньому куті зображення містить логотип " Ужгородський прес - клуб".

З наведеного слідує, що не доведено обставин поширення саме відповідачем ОСОБА_1 на веб-сайті інформації, яка на думку позивача, є недостовірною та впливає на його ділову репутацію.

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред"явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачамиє авторі редакціявідповідного засобумасової інформації (п. 9 Постанови). У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

Згідно зістаттею 21Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»(тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.

Разом з тим, відповідно до положеньстатті 7 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»(тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до суб`єктів діяльності друкованих засобів масової інформації належать засновник(співзасновники)друкованогозасобумасової інформації, його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовийколективредакції,журналістськийколектив, журналіст, автор,видавець, розповсюджувач.

Видавцем друкованого засобу масової інформації може виступати суб`єкт підприємницької діяльності, який здійснюєфункції матеріально-технічного забезпечення видання друкованого засобу масовоїінформації,на підставіпред`явлення засновником (співзасновниками) свідоцтва про йогодержавнуреєстрацію і укладеного між ними договору (стаття 28 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).

Згідностатті 29 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»виготовленийвидавцемтиражокремого випускувидання, підписаний редактором (головним редактором) навихідусвіт,є продукцією друкованого засобу масової інформації.

За змістомстатті 30 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»суб`єкт підприємницької діяльності, який продає, надсилаєза передплатою чи іншим способом розповсюджує виданий тираж періодичногоі такого, що продовжується, видання, є розповсюджувачем продукції друкованого засобу масової інформації. Чинити перешкоди розповсюджувачу у здійсненні його діяльності на законних підставах забороняється.

Таким чином, з урахуванням наведених норм належними відповідачами у справі за позовом про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, є авторі редакціявідповідного засобумасової інформації (п. 9 Постанови). У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

Водночас позивач звернувся з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 і не предявив позовні вимоги до редакції відповідного засобу масової інформації.

Окрім того позивачем не доведено обставин поширення та опублікування саме відповідачем ОСОБА_1 в газеті «Ріо»статтю "Оскільки Щадей не оприлюднює свою програму, Громадська рада вирішила зробити це замість нього", автор статті не зазначено, а наявна вказівка « за матеріалами Прес-клубу». Відсутні докази, що саме ОСОБА_1 є автором вказаної статті.

Окрім того позивачем не зазначено № газети «Ріо», на який сторінці надруковано та опубліковано статтю"Оскільки Щадей не оприлюднює свою програму, Громадська рада вирішила зробити це замість нього". Вказані обставини неможливо встановити і з наданої до суду фотокопії роздруківки статті.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Пунктом 19Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009 року № 1встановлено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. У частині 5статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року № 2939-VI( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) зазначається, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

В матеріалах цивільної справи наявна фотокопія Акту про результати ревізії фінансово-господарської діяльності в Комунальному підприємстві «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» за період з 01.04.2011 року по 01.01.2014 року № 07-810/6 від 21.03.2014р.

Також до матеріалів справи долучено Висновок по питанню обґрунтованості формування тарифів на централізоване водопостачання і водовідведення Комунальним підприємством «Водоканал м. Ужгорода», який направлявся Головою громадської ради Ужгородської міської ради до міського голови м. Ужгорода, в якому викладені ряд висновків , які зроблені на підставі оглянутих та досліджених документів ; на підставі опитування керівника Комунального підприємства, заступника, економістів.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд враховує необхідність розрізняти фактичні твердження та оціночні судження, а також те, що наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень неможливо.

Слід зауважити, що журналістська свобода та громадська діяльність також включають можливість перебільшень або навіть провокацій. Повідомлення новин,засноване наінтерв`юабо відтвореннівисловлювань іншихосіб,відредагованих чині,становить одинз найбільшважливих засобів,за допомогоюяких пресаможе відіграватисвою важливуроль «сторожовогопса суспільства» (рішення ЄСПЛ у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom», від 26 листопада 1991 року). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» заява № 16695/04 від 15 липня 2010 року, остаточне 15 жовтня 2010 року).

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 02 червня 2016 року (остаточне 17 жовтня 2016 року)ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У цьому рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статті 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

Відповідно до ст. 30Закону України "Про інформацію"ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

В рішенніЄвропейського судуз правлюдини усправі "Лінгенспроти Австрії"суд розрізняєфакти таоціночні судження.Існування фактівможна довести,а правдивістькритичного висловлюванняне підлягаєдоведенню.Вимога доводитиправдивість критичноговисловлювання єнеможливою длявиконання іпорушує свободуна власнуточку зору,що єфундаментальною частиноюправа, захищеногостаттею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

Разом з тим відповідно до п. 21постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи"суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо юридичної особи чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Аналіз зазначеного національного законодавства та ст.10 Конвенції і практики її застосування свідчать про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Проаналізувавши інформацію, яку позивач просив визнати недостовірною та спростувати, суд враховує , що позивач є публічною юридичною особою Комунальним підприємством, його діяльність становить суспільний інтерес, висловлювання опубліковані на сайті "Ужгородського прес-клубу" за посиланням ( ІНФОРМАЦІЯ_1 та в газеті «Ріо»від 06.09.2014 р. стаття під назвою "Оскільки Щадей не оприлюднює свою програму, Громадська рада вирішила зробити це замість нього", автор статті не зазначено , які позивач просить спростувати, не містять конкретних даних щодо оцінки його дій в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій, є оціночними судженнями, які не можуть бути витлумачені як фактичні дані з огляду на характер використання у них мовних засобів, а відтак на думку суду є оціночним судженням.

З метою привернути увагу громадськості, ОСОБА_1 виразила суб`єктивні оціночні судження, свій особистий погляд на діяльність позивача на засіданні Громадської Ради , власну оцінку його діяльності.

Таким чином, позивач будучи юридичною особою, діяльність якої становить суспільнийінтерес, відкритий для прискіпливого контролю за його діяльністю, як з боку активістів так і пересічних громадян та повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

За приписами частини 1статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Доводи позивача про те, що оспорювані ним висловлювання відповідачки можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на його власному трактуванні поширеної інформації.

Окрім того, позивачем не доведено , та судом не здобуто доказів чи інформація , яка розповсюджена на сайті "Ужгородського прес-клубу" (http://pressclub.uz.ua/podija/785) та в газеті "РІО" від 06.09.2014 р., стаття під назвою "Оскільки Щадей не оприлюднює свою програму, Громадська рада вирішила зробити це замість нього", автор статті не зазначено - відповідає сказаному ОСОБА_1 на засіданні Громадської ради чи є вони дослівним відтворенням публічного виступу ОСОБА_1 на засіданні Громадської ради.

Окрім того, суд звертає увагу на наступне.

Згідно п.11постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 р. №14 "Про судове рішення у цивільній справі"оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та другастатті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У пункті 6.5. постанови Великої Палати Верховного Суду 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зроблено висновок, що «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред"явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачамиє авторі редакціявідповідного засобумасової інформації (п. 9 Постанови). У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

При зверненні з позовом Комунальне підприємствоВиробниче управлінняводопровідно каналізаційного господарствам.Ужгорода вказав відповідачем ОСОБА_1 , клопотань про заміну відповідача чи залучення співвідповідачів позивач не заявляв.

Разом з тим, як вбачається представник позивача клопотав перед судом про залучення до участі у справі в якості третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Закарпатську обласну організацію « Ужгородський прес клуб».

За таких обставин, з огляду на викладені вище встановлені обставини справи , зважаючи на норми права в їх сукупності викладені вище, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповіднодост.89ЦПКУкраїни, суд оцінюєдокази засвоїмвнутрішнім переконанням, що ґрунтуєтьсянавсебічному,повному, об`єктивномута безпосередньому дослідженні наявниху справі доказів.Жодендоказ немає длясуду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв`язок доказівв їхсукупності.

З урахуваннямвсіхобставинсправи,враховуючивимогист.81ЦПКУкраїни-кожна сторона зобов`язана довеститіобставини,наяківона посилається,якнапідставу своїх вимогі заперечень, виходячизпринципупроцесуальногорівноправ`ясторін,тавраховуючи обов`язок кожної сторони довести тіобставини, на які вона посилається, виходячи із принципів розумності тасправедливості, оцінюючиналежність, допустимість, достовірністьтадостатність кожного доказуокремо, атакож достатністьі взаємний зв`язоквїхсукупностізасвоїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

При цьому, суд враховує, що згідно положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Крім цього, слід враховувати і той факт, що хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Щодо розподілу судових витрат:

Частинами першою-другоюстатті 141 ЦПК Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту другого частини другої статті 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.

Виходячи з встановлених вище обставин, суд не знаходить підстав для розподілу судових витрат, оскільки при відмові в задоволенні позовних вимог, відповідно до змісту вимог статті 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями200,269,270,277 Цивільного кодексу України,Законом України "Про інформацію",Законом України "Про доступ до публічної інформації",Законом України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні",статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 263 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства м. Ужгорода до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Закарпатська обласна організація Ужгородський пресс клуб про визнання інформації такою, що не відповідає дійсності відмовити.

Рішення може бути оскаржене уапеляційному порядкудо Закарпатського апеляційного судупротягомтридцяти днів здня його проголошення шляхомподання апеляційноїскарги.

Якщо в судовому засіданнібулооголошенолишевступну та резолютивнучастини судового рішення абоу разі розгляду справи(вирішенняпитання)безповідомлення (виклику)учасників справи,апеляційнаскарганарішення судуподаєтьсяпротягомтридцяти днівз дня складенняповного судового рішення(ч.1 ст.354,ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набираєзаконної сили післязакінчення строку для подання апеляційноїскарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скаргирішення,якщо його нескасовано, набирає законноїсили після повернення апеляційної скарги,відмовиу відкритті чи закриття апеляційного провадженняабо прийняттяпостанови судуапеляційноїінстанціїза наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2ст.273 ЦПКУкраїни).

Учасник справи, якомуповне рішення не було вручене у день його проголошення або складення,має право напоновленняпропущеногостроку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скаргаподана протягомтридцяти днівз дняврученняйомуповногорішення(п.1 ч.2ст.354ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску зіншихповажнихпричин (ч.3ст.354 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач Комунальне підприємство Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства м. Ужгорода (місце знаходження: м. Ужгород, вул. Митна, 1);

Відповідач ОСОБА_1 ( місце реєстрації: АДРЕСА_1 );

Третя особа - Закарпатська обласна організація Ужгородський пресс клуб(місце знаходження: м. Ужгород, вул. Кошицька 30/6);

Дата складання повноготексту судового рішення у зв`язку з перебуванням судді у відпустці - 23.10.2023 року .

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца