Рішення
від 31.10.2023 по справі 375/32/23
РОКИТНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 375/32/23

Провадження № 2/375/112/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2023 року смт Рокитне

Рокитнянський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Чорненької О.І.,

за участі секретаря судового засідання Киричок В.В.,

прокурора Хахлюка В.В.

відповідача 2 ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Коляди М.Ю.

розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження, в залі суду в смт Рокитне матеріали цивільної справи за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство "Богуславське лісове господарство", Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі Філії "Богуславське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

До Рокитнянського районного суду Київської області звернувся заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області з позовною заявою в якій він звертається в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою.

Обгрунтування позовних вимог та позиції учасників справи щодо заявленого позову

Обгрунтовуючи позовні вимоги тим, зазначає, що рішенням сесії Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Кивської області від 11.09.2020 № 670-35-VII затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га, для індивідуального садівництва (кадастровий номер 3223784000:07:020:0008) на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області (на даний час Білоцерківського району Київської області).

У подальшому, на підставі вищевказаного рішення сесії Ольшаницької сільської ради, здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (номер запису про право власності 38564549, індексний номер 54475170).

Однак, вищевказане рішення сесії Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області та подальша реєстрація права власності на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 за ОСОБА_1 , прийнята з порушеннями земельного та лісового законодавства, оскільки земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, у зв`язку з чим, рішення сільської ради та рішення про державну реєстрацію підлягають визнанню недійсними, а земельна ділянка поверненню у державну власність.

Відповідно до ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор вважає, що оспорюваним розпорядженням порушено інтереси держави, оскільки з власності держави протиправно вибули лісові землі, та просив суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 площею 0,1200 га, яка розташована на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області (на даний час - Білоцерківського району Київської області), шляхом:

- визнання недійсним та скасування рішення Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області від 11.09.2020 № 670-35-УІІ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га, для індивідуального садівництва з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 254408893 від 08.10.2020 із скасуванням державної реєстрації права ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0, 12 га з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008;

- повернення Київській обласній державній адміністрації від ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008.

Стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури судовий збір, сплачений при поданні позову.

Київською обласною державною адміністрацією, як органом державної влади, в інтесах якого прокурором заявлено позов, надано пояснення по суті заявленого позову, відповідно до яких заявлений позов підтримує та просить задовольнити. Також зазначено, що надані докази є належними та допустимими.

Відповідачем 1 - Рокитнянською селищною радою Київської області надано відзив на заявлений позов, відповідно до якого у задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Свою позицію відповідач обгрунтовує тим, що заявлені позовні вимоги не грунтуються на фактичних обставинах справи та є безпідставними.

Так, до позовної заяаи не додано планово-картографічні матеріали, плани лісонасаджень, карти-схеми розподілу території лісгоспу. Також позивачем не доведено, що на момент ухвалення спірного рішення сільської ради, спірна земельна ділянка, у визначеному законодавством порядку, відносилась саме до земель лісогосподарського призначення, оскільки не надано ні копій рішень органів влади про віднесення земельної ділянки до такої категорії земель, ні доказів її використання для потреб саме лісового господарства.

На момент розробки погодження проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність, вона не належала до земель лісогосподарського призначення, оскільки ця обставина перевірялась та була підтверджена відповідними службами та була ними погоджена. Зокрема, проєкт землеутрою містить наказ Головного управління Держземагенства у Київській області про затвердження проеєкту землеустрою, яким проєкт погоджено без зауважень.

Так, у проєкті землеустрою зазначено, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту у межах території Ольшаницької сільської ради. Цільове призначення - для індивідуального садівництва, категорія замель - землі сільськогосподарського призначення. На момент складання проєкту землеустрою цільове призначення земельної ділянки - для сінокосіння і випасання худоби.

Матеріали справи не містять доказів того, що проєкт землеустрою складено з порушенням, чинних на той час правил і процедур.

Крім того, відповідно до даних Державного земельного кадастру, земельні ділянки лісогосподарського призначення, що межують зі спірною земельною ділянкою, не сформовані, і відповідно до статті 79-1 ЗК України, не існують як об"єкти цивільних прав. Оскільки земельні ділянки не визначені як об"єкти цивільних прав, ДП "Богуславське лісове господарство", відповідно до вимог закону, не є землекористувачем. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, на які посилається позивач як на такі, що підтверджують право користування землею, відповідно до законодавства України, не є документами, на підставі яких здійснюється формування земельних ділянок.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджкують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Водночас, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2014 року, на які посилаєтьчя позивач, не є проєктом відведення у постійне користування земельних ділянок, оскільки затверджені лише матеріали лісовпорядкування.

Крім того, зазначені матеріали лісовпорядкування, позивачем не надані відповідачеві, тому надати належну оцінку та аргументовану відповідь в цій частині не вбачається можливим.

Водночас, ненадання основних доказів, на яких грунтуються позовні вимоги, може слугувати ознакою неналежності доказів.

Зважаючи на викладені обгрунтування, рішення Ольшаницької сільської ради від 11.09.2020 № 670-35-VII, що базується і видане на підставі вимог закону, є законним.

З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Позивачем надано відповідь на відзив на позов відповідача - Рокитнянської селищної ради Київської області, відповідно до якої зазначені у відзиві на позов обставини, є безпідставними, необгрунтованими та повністю спростовуються матеріалами позовної заяви. Заявлений позов просить задовольнити.

Відповідачем 2 - ОСОБА_1 надано відзив на заявлений позов, відповідно до якого у задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Свою позицію відповідач обгрунтовує тим, що заявлені позовні вимоги не грунтуються на фактичних обставинах справи та є безпідставними. Надані до позовної заяви документи та матеріали не відповідають вимогам статтей 77, 78 та 79 ЦПК України щодо належності, допустимості та достовірності доказів.

Як зазначено відповідачем, проєкт землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, відсутній. Тобто, перевірити ча встановити законність чи безпідставність зміни цільового призначення земельної ділянки не є можливим.

Таким чином, відповідно до статті 388 ЦК України, він є добросовісним набувачем зазначеної земельної ділянки, оскільки не міг та не має змоги знати про доброчесність попереднього власника.

Натомість, позивачем не встановлено та не доведено безпідставність та незаконність зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008, що може викликати сумніви в обгрунтованості позовної заяви.

Отже, з огляду на відсутність інформації щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, він, як добросовісний набувач, на час реєстрації права власності, не міг знати обставин зміни цільового призначення земельної ділянки чи зміни її власника.

Також недоречним є посилання позивача на належність спірної ділянки до земель лісового фонду, оскільки цей факт не є підтвердженим належними та достатніми доказами.

З огляду на викладене, заявлений до нього позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні.

Позивачем надано відповідь на відзив на позов відповідача - ОСОБА_1 , відповідно до якої зазначені у відзиві на позов обставини, є безпідставними, необгрунтованими та повністю спростовуються матеріалами позовної заяви.

Зокрема зазначено, що сам факт відсутності проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки підтверджує незаконність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, оскільки зазначена земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення і при цьому її цільове призначення не змінено. Заявлений позов просить задовольнити.

Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Богуславське лісове господарство ДП "Ліси України", як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, надано пояснення по суті заявленого позову.

Зокрема зазначено, що спірна земельна дівлянка накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 93 виділі 7 Бушівського лісництва, що знаходиться у постійному користуванні ДП "Ліси України" (філія "Богуславське лісове господарство" ДП "Ліси України"), яке є правоноступником Державного підприємства "Богуславське лісове господарство". Це підтверджується Проєктом організації та розвитку лісовго господарства ДП "Богуславський лісгосп" 2004 року, Планом лісових насаджень Бушівського лісництва ДП "Богуславський лісгосп" лісовпорядкування 2014 року, планово-картографічними матеріалами, а саме: планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу, картографічними матеріалами ВО "Укрдержліспроект", копії яких містяться у матеріалах справи.

З вигляду на викладене, підтримує заявлений прокурором позов та просить його задовольнити.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Позов заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ДП "Богуславське лісове господарство" про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою надійшов до Рокитнянського районного суду Київської області 11 січня 2023 року.

Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 21 лютого 2023 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 09 годину 29 березня 2023 року.

10 березня 2023 року на адресу суду надійшов відзив на позов від відповідача - Рокитнянської селищної ради Київської області. Відповідач позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні.

14 березня 2023 року на адресу суду надійшов відзив на позов від відповідача - ОСОБА_1 . Відповідач позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні.

21 березня 2023 на адресу суду надійшли пояснення позивача - Київської обласної державної адміністрації, відповідно до яких підтримує заявлений позов та просить його задовольнити.

28 березня 2023 року данійшла заява Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Богуславське лісове господарство" подано заяву про заміну сторони, відповідно до якої просить залучити до участі у справі правонаступника Державного підприємства "Богуславське лісове господарство" - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Богуславське лісове господарство".

28 березня 2023 року прокурором заявлено клопотання про відкладення підготовчого судового засідання на іншу дату, у зв"язку із його зайнятістю у розгляді іншого кримінального провадження.

З огляду на викладене, проведення підготовчого судового засідання відкладено до 09 години 22 травня 2023 року.

28 березня 2023 року на адресу суду надійшло пояснення третьої особи - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Богуславське лісове господарство" по суті заявленого позову. Позов підтримує та просить задовольнити.

29 березня 2023 року прокурором надано відповідь на відзив, наданий Рокитнянською селищною радою Київської області, відповідно до якої заявлений позов підтримує та просить його задовольнити.

31 березеня 2023 року прокурором надано відповідь на відзив, наданий ОСОБА_1 , відповідно до якої заявлений позов підтримує та просить задовольнити.

18 травня 2023 року надійшло клопотання відповідача ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи висновку про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 07.11.2019 №8239/82-19.

22 травня 2023 року у зв"язку з відрядженням судді справа була знята з розгляду. Підготовче судове засідання відкладено до 09 години 26 травня 2023 року.

Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 26 травня 2023 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до розгляду. Судовий розгляд справи призначено на 10 годину 11 липня 2023 року.

Крім того задоволено клопотання Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Богуславське лісове господарство" про залучення до участі у справі правонаступника третьої особи. До участі у справі залучено Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Богуславське лісове господарство" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

11 липня 2023 року на електрону адресу суду надійшло клопотання третьої особи - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Богуславське лісове господарство" про відкладення розгляду справи.

З огляду на викладене, розгляд справи відкладено до 10 години 04 серпня 2023 року.

11 липня 2023 року від представника відповідача - Рокитнянської селищної ради Київської області, надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Рокитнянської селищної ради Київської області, за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні, призначеному на 04 серпня 2023 року, прокурором надано для огляду проєкт організації та розвитку ДП "Богуславське лісове господарство" та картографічні матеріали.

Після їх огляду розгляд справи відкладено до 14 години 05 вересня 2023 року.

У судовому засіданні, призначеному на 05 вересня 2023 року оглянуто книгу реєстрації та розвитку лісового господарства та окремих документів з неї на сторінках 256-257, а також книгу проєкту по Бушівському лісовому господарству.

Після огляду судом зазначених документів, відповідачем ОСОБА_1 заявлено клопотання про надання йому часу для ознайомлення із зазначеними документами.

З огляду на викладене, судовий розгляд справи відкладено до 14 години 25 вересня 2023 року.

Однак, 25 вересня 2023 року, у зв"язку з перебуванням судді на лікарняному, справу було знято з розгляду та судовий розгляд справи відкладено до 10 години 19 жовтня 2023 року.

18 жовтня 2023 року прокурором подано клопотання про заберпечення позову шляхом накладення арешту та заборони державним органам та органам нотаріату здійснювати будь-які реєстраційні дії в тому числі і реєстрацію (перереєстрацію), пов"язану із відчуженням, зміною, поділом, застовою або іншого виду зміни власників на земельну ділянку з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 площею 0,12 га, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1

19 жовтня 2023 року від відповідача ОСОБА_1 надійшло заперечення на заяву про забезпечення позову, відповідно до якої останній просив не застововувати заходи забезпечення позову.

Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської обалсті від 20 жовтня 2023 року клопотання прокурора про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 площею 0,12 га, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 . У задоволенні інших вимог заяви про забезпечення позову - відмовлено.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

У судовому засіданні прокурор заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач 1 - Рокитнянська селищна рада Київської області, будучи належним чином повідомленим про дату, час та мічце розгляду справи, у судове засідання свого представника не направила. Натомість, на електронну адресу суду відповідачем подано клопотання про розгляд справи у відсутності її представника за наявними у справі матеріалами. Відповідно до поданого відзиву, заявлений позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач 2 - ОСОБА_1 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні заявленого позову з мотивів, викладених у відзиві на позов. Також наголосив, що позивачем належними та достатніми доказами не доведено перебування спірної земельної ділянки у власності, володінні чи користуванні лісогосподарського підприємства, а так само віднесення її до земель лісового фонду.

Дослідивши письмові докази та матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення і заяви осіб, які беруть участь у справі, їх представників, оцінивши їх відповідно до статті 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено, що на підставі рішення сесії Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Кивської області від 11.09.2020 № 670-35-VII затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га, для індивідуального садівництва (кадастровий номер 3223784000:07:020:0008) на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області (на даний час Білоцерківського району Київської області).

У подальшому, на підставі вищевказаного рішення сесії Ольшаницької сільської ради, здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (номер запису про право власності 38564549, індексний номер 54475170).

Відповідно до статті 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Крім того, відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового Кодексу України (в редакції на 2020 рік) до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків і містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з вимогами пункту 2.1.4 даної Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи.

Так, суду для огляду надано Проєкт організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Богуславське лісове господарство" Київського обласного та по місту Києву Управління лісового та мисливського господарства.

У судовому засідання оглянуто сторінки 257-258.

Так, на сторінці 257 зазначеного проєкту наявний оригінал Акту узгодження площі лісових земель ДП "Богуславський лісгосп" з земельним балансом Рокитнянського району від 22 жовтня 2014 року.

Відповідно до зазначеного акту станом на 01.10.2014 по земельному балансу Роктнянського району Київської області площа лісових земель ДП "Богуславський лісгосп" в межах території району складає 7271,2 га.

На сторінці 258 наявний оригінал віднесення лісів до міських, селищних та сільських рад ДП "Богуславський лісгосп", відповідно до якого квартал 93 відноситься до Ольшаницької сільської ради та має площу 39,3 га.

Суд критично оцінює вказані докази із врахуванням наступного. Так, у жодному з цих документів не зазначені фактичні межі, із зазначенням поворотних точок, земельних ділянок, які є землями лісового фонду чи безпосередньо використовуються для лісогосподарської діяльності. Також відсутні кадастрові номери земельних ділянок лісового фонду, що унеможливлює їх ідентифікацію як об"єктів цивільного права.

У фрагменті з публічної кадастрової карти України станом на 02.06.2021 з нанесеними межами кварталів №93 Бушівського лісництва ДП "Богуславський лісгосп", слова "виконавець; інженер-таксатор І кат. Труш І.М. " не супроводжуються підписом, електронним підписом тощо.

До того ж вказаний фрагмент публічної кадастрової карти не є частиною матеріалів лісовпорядкування за період, що підлягає дослідженню у справі (з 11 вересня 2019 року - дата наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області "Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою" до 11 вересня 2020 року - прийняття оспорюваного рішення сільської ради), та оформлений лише через 9 (дев`ять) місяців після дати ухвалення оспорюваного рішення сесії Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області.

Тобто, позивачем не надано суду належних та достатніх доказів внесення до публічної кадастрової карти України інформації про межі кварталу №93 Бушівського лісництва ДП "Богуславський лісгосп", до та упродовж досліджуваного періоду (з вересня 2019 по вересень 2020).

З огляду на викладене, суд критично оцінює посилання позивача щодо того що складання матеріалів лісовпорядкування складало певний період часу і відповідне підприємство могло плутатись в тому, що слід вважати датою складення матеріалів лісовпорядкування, оскільки статтею 48 Лісового кодексу України чітко визначено момент набуття чинності матеріалами лісовпорядкування - дата затвердження таких матеріалів. До того ж до суду не надано жодних інших доказів, що б підтверджували факт розробки матеріалів лісовпорядкування (рішення про розробку матеріалів, договір на розробку з проектною організацією тощо).

Станом на 2020 рік вимоги до матеріалів лісовпорядкування були визначені Інструкцією про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої 11 грудня 1986 року Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству. Про необхідність застосування вказаної Інструкції для оцінки планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів зазначено в Постановах Касаційного цивільного суду Верховного суду від 08 червня 2022 року, справа № 307/3155/19, від 30 вересня 2022 року, справа № 169/1080/18, від 12 травня 2022 року, справа № 488/6602/14-ц та інші.

За змістом пункту 1.1 Інструкції планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Згідно з вимогами пункту 2.1.4 даної Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи.

У Таблиці 1 Інструкції вказаний перелік видів лісових карт, які оформляються для лісового господарства, серед яких Планшет лісовпорядкувальний, План лісництва, План лісових насаджень обходу, Карта-схема лісових насаджень лісогосподарського підприємства та ін.

Однак, суду не надано доказів погодження і затвердження матеріалів лісовпорядкування, оскільки наявність розробленого проєкту, без надання відповідних доказів, не є свідченням його затвердження, набрання ним чинності та використання у практичній діяльності саме у тому вигляді, у якому він наданий для огляду суду.

Згідно із статтею 48 Лісового кодексу України матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, натомість у відповідній графі стоїть «Погоджено», також відсутня інформація щодо затвердження центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а в порушення Інструкції відсутнє погодження територіальним органом державної влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, в тому числі із землевпорядкування.

При поданні позову прокурором до позовної заяви додано лист Київського обласного та по місту Києву Управління лісового та мисливського господарства від 07.06.2021 №04-48/908, відповідно до якої управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок, у тому числі з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008.

Листом ДП "Богуславське лісове господарство" від 26.05.2021 №247 також підтвердженно, що підприємство не надавало погодження на передачу, припинення, вилучення чи зміну цільового призначення земельних ділянок, у тому числі, з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008, яка знаходиться на території Рокитнянського району Київської області.

Листом ДП "Богуславське лісове господарство" від 26.12.2022 №1001 у відповідь на запит прокуратури, надано інформацію, що земельні ділянки, у тому числі із кадастровим номером 3223784000:07:020:0008, накладається на землі державного лісового фонду Бушівського лісництва, а саме, на квартал 93 виділ 7. Перевірка кадастрових номерів проведена за посиланням https://kadastr.live, так, як у зв`язку зі збройною агресією рф проти України, доступ до Публічної кадастрової карти заблокований.

Також до листа додано копію проєкту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Богуславське лісове господарство" Київського обласного та по місту Києву Управління лісового та мисливського господарства, Бушівське лісництво, виготовленого Українським державним проєктним лісовпорядним виробничим об`єднанням "Українська лісовпорядна експедиція" Державного агенства лісових ресурсів України, відповідно до якого площа кварталу 93 становить 39,3 га. Однак, зазначені матеріали не містять точних координат та межі як самого кварталу так і його виділів. Зокрема, виділ №7 має площу 4,4 га та характеризується як галявина "відкриті простори без дерев".

Зазначений доказ, наданий прокурором як підтвердження заявлених ним позовних вимог, на переконання суду, підтверджує відсутність належних, допустимих та достовірних доказів належності земельної ділянки з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 до земель лісового фонду та її використання для лісогосподарських потреб.

Також зазначений доказ підтверджує твердження відповідача ОСОБА_1 про те, що візуально визначити належність переданої йому у власність земельної ділянки до земель лісового фонду чи використання її для лісогосподарської діяльності не є можливим.

Згідно з копією наказу Київського обласного та по місту Києву Управління лісового та мисливського господарства від 26.07.2019 №92 "Про затвердження матеріалів лісовпорядкування державних лісогосподарських підприємств, діяльність яких координується Київським обласним та по місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства" затверджено матеріали лісовпорядкування 2014-2015 років державних лісогосподарських підприємств, діяльність яких координується Київським обласним та по місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства, згідно до Переліків, що додаються (Додатки 1-15).

Однак, до копії зазначеного наказу жоден з додатків не додано, а тому розцінюється судом як неналежний доказ.

Відповідно до відповіді Державного підприємства "Богуславське лісове господарство" від 17.06.2021 №302 на запит прокурора наявна інформація про те, що "В ДП Богуславський лісгосп" відсутні достатні відомості та документи, які свідчать про факт протиправного вибуття земельної ділянки (з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008) з державного лісового фонду, на земельній ділянці будь-які дії щодо вирубки лісу, забудови чи розміщення устаткування, перебування транспортних засобів чи інших механізмів не було, проте що земельна ділянка вибула із земель державного лісового фонду та на ній зареєстроване право власності за ОСОБА_1 , підприємству стало відомо з листа Білоцерківської окружної прокуратури Київської області від 25.05.2020 № 50/2-1292 вих-21.

Зазначена інформаціє є ще одним доказом того, що спірна земельна ділянка для лісогосподарської діяльності фактично не використовувалась.

Згідно з відповіддю юридичного департаменту Київської обласної державної адміністрації від 14.07.2021 №441 на запит прокурора, Київська обласна державна адміністрація, як орган виконавчої влади, фактично позбавлена можливочсті самостійно встановити порушення законодавства, у тому числі, в силу відсутності законодавчих підстав для проведення відповідних перевірок.

...Враховуючи ту обставину, що мова йде про повернення земельних ділянок, слід зазначити, що Київська обласна державна адміністрація не володіє інформацією щодо реальної вартості спірних земельних ділянок, яка необхідна для визначення ціни позову та сплати судового збору.

Таким чином, Київська обласна державна адміністрація не володіє достатньою інформацією, яка необхідна для обгрунтування позовної заяви, а також доказами, що підтверджують обставини, які стосуються спірних правовідносин і необхідні для підготовки позовної заяви відповідно до вимог процесуального законодавства.

Відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України №20461/0/2-22 від 02.10.2022 на запит прокурора від 27.09.2022 №50/2-6038-вих-22, надано відповідь про те, що Кабінетом Міністрів рішень про вилучення із державної власності, надання у власність, зміни цільового призначення, припинення права постійного користування державного підприємства "Богуславке лісове господарство" земельних ділянок із зазначеними у списку кадастровими номерами ( у тому числі з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008) не приймалося.

З огляду на викладене, суд не погоджується із здійсненим у позові посиланням на пункт 5 Розділу VII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України як обґрунтуванням позовних вимог.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

З огляду на норму статті 1 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Згідно зі статті 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Наведені норми законодавства визначають поняття лісових ділянок та лісового фонду України не залежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них.

Поняття земель лісогосподарського призначення наведене в статті 5 Лісового кодексу України (у відповідній редакції), згідно з якою до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Частиною 2 статті 5 Лісового кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Тобто в порядку статті 20 Земельного кодексу України, частини 1 та 4 якої передбачають, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органі місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

За змістом статті 55 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла в період спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Таким чином, в сукупності наведених норм лісового та земельного законодавства, існує відмінність в понятті лісових ділянок чи ділянок лісового фонду, до яких належать всі земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю, та земельних ділянок лісогосподарського призначення, кваліфікуючою ознакою яких є їх надання та використання для потреб лісового господарства.

Тобто, земельні ділянки, які вкриті лісовою рослинністю і не передані в установленому порядку для потреб лісового господарства, належать до лісового фонду, однак не мають лісогосподарського призначення.

Згідно із пункту 5 Розділу VII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України (в редакції на 11.09.2020) передбачено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що обов`язковою обставиною для підтвердження належності відповідних земельних лісових ділянок лісогосподарським підприємствам є факт надання їм таких земельних ділянок уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування.

Тобто з аналізу положень п 5 Розділу VII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України випливає, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування можуть певним чином тимчасово заміняти титульні документи на право користування землею (акт на право постійного користування земельною ділянкою) але не документи, що визначені згідно із законом як такі, на підставі яких відповідне право землекористування має виникати.

Натомість в матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт надання відповідних земельних ділянок для лісогосподарського призначення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем не доведено належними та допустимим доказами, що земельна ділянка, яка була надана у власність відповідача ОСОБА_1 на підставі оспорюваного рішення сесії Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області від 11.09.2020 № 670-35-VII була раніше надана відповідним лісогосподарським підприємствам.

Суд критично оцінює посилання прокуратури на дані фрагменту з Публічної кадастрової карти, оскільки, такі дані містять інформацію, яка не ґрунтується на відповідних правових підставах, тому не може покладатись в обґрунтування позовних вимог.

При цьому, на момент надання земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_1 , така земельна ділянка обліковувалась як землі державної власностіі її цільове призначення як земель лісогосподарського призначення в установленому Земельним кодексом України порядку не визначалось.

Як визначено частиною 2 статті 30 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу.

Також, частиною 2 статті 19 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Також суд враховує надані відповідачем докази щодо того, що відповідна територія, на якій була в 2020 році сформована оспорювана земельна ділянка, до моменту передачі у власність приватній особі перебувала в категорії земель сільськогосподарського призначення.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області засвідчило, що відповідні землі обліковувались як землі сільськогосподарського призначення, інформація щодо зміни цільового призначення таких земель відсутня.

Відповідно до частини 1 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органі місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Однак, суду не надано інших доказів встановлення лісогосподарського цільового призначення земельної ділянки та її передачі в постійне користування лісогосподарським підприємствам.

Оскільки, відсутні належні та достовірні докази перебування земельної ділянки в постійному користуванні ДП "Богуславське лісове господарство", безпідставними є твердження прокуратури про необхідність її попереднього вилучення у землекористувача.

У рішенні ЄСПЛ «Щокін проти України» визначено, що вирішення колізій у законодавстві завжди має тлумачиться на користь особи (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Заяви №№ 23759/03 та 37943/06, від 14 жовтня 2010 р.). Зокрема, у цьому рішенні ЄСПЛ визначено концепцію якості закону, наявна вимога, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Як зазначається в рішенні відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості і точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Достатньо важливими є висновки, які зроблені у рішенні ЄСПЛ у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11, п.п. 170, 171). Так, характеризуючи загальні принципи законності втручання, Суд наголосив на тому, що вислів «згідно із законом» …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); «якість закону» передбачає, interalia (з лат. «серед інших речей і справ»), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. andOthers v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39); законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів (рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.Н. v. theUnitedKingdom), заява № 44787/98, п. 46). Крім того, у пункті 179 цього Рішення ЄСПЛ наголошує на тому, що наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» (Goodwin v. theUnitedKingdom), заява № 17488/90, п. 33).

Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі «Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства» (GillanandQuinton v. theUnitedKingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями).

Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 125). Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див., наприклад, рішення у справі «Озтюрк проти Туреччини» (Ozturk v. Turkey) [ВП], заява № 22479/93, п. 55, ECHR 1999-VI). Хоча Суд не може замінити своїм рішенням рішення національних судів та його повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства обмежені (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Слівенко проти Латвії» (Slivenko v. Latvia) [ВП], заява № 48321/99, п. 105, ECHR 2003-Х; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, п. 39), його функцією є перевірка обґрунтування національних судів з точки зору Конвенції (див. рішення у справі «Слівенко проти Латвії», зазначене вище). Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (див., mutatismutandis, рішення у справі «Лупса проти Румунії» (Lupsa v. Romania), заява № 10337/04, пункти 41-42, ECHR 2006-VII; та рішення від 24 квітня 2008 р. у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. andOthers v. Bulgaria), заява № 1365/07, пункти 42,46 та 49-50).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року) ЄСПЛ визначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [GC], N 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I). В той же час, з огляду на зміст наведеного рішення ЄСПЛ, відсутність чітких законодавчих положень створює загрозу непередбачуваного та свавільного втручання, тому має тлумачиться на користь особи.

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.08.2018 року у справі № 492/446/15-а врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

З огляду на фактичні обставини спору та враховуючи наведену практику Європейського Суду з Прав Людини, наведені прокуром в позові твердження створюють загрозу непередбачуваного та свавільного втручання в право на мирне володіння майном. Встановлені в ході розгляду справи обставини свідчать про відсутність в діях відповідачів порушень прямих вказівок закону, тому відсутні підстави стверджувати про незаконність рішення органу місцевого самоврядування та надання земель у власність.

Щодо заявленої вимоги щодо незаконності рішення сесії Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області від 11.09.2020 № 670-35-VII «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га, для індивідуального садівництва з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області", суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні (у редакції станом на дату прийняття оспорюваного рішення (11.09.2020) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частинами 2 та 3 вказаної статті передбачено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Відповідно до вимог частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт органу місцевого самоврядування - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

За наслідками розгляду спору не підтвердились посилання прокурора на перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні лісогосподарського підприємства, відведення її для лісогосподарських потреб чи іншим чином встановлення лісогосподарського цільового призначення. Також суд зауважує про відсутність підстав стверджувати про порушення прав та інтересів Київської обласної державної адміністрації як власника спірної землі, оскільки Київська обласна державна адміністрація в даному випадку є органом розпорядження землями державної власності, наведені в позові обставини стосуються лише повноважень стосовно розпорядження землями, порушення яких не підтвердилось.

Щодо належного способу захисту порушених прав суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), вказала, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 Лісового кодексу України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (повернення від) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Відповідно до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).

Обрання прокурором (позивачем) неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Заявляючи негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровими номерами 3223784000:07:020:0008 площею 1,120 га, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка відносяться до земель лісогосподарського призначення.

Однак, позовні вимоги прокурора пред`явлені в порядку статті 391 Цивільного кодексу України не відповідають належному способу захисту, що є підставою для відмови в їх задоволенні, в тому числі у зв`язку з тим, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту прав.

У даному випадку належним способом захисту порушеного права власності на земельну ділянку є подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача, а не шляхом подачі негаторного позову.

Подібний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 17.02.2022 у справі № 910/19236/20.

Посилання прокурора на судову практику викладену в зазначених ним судових рішеннях в підтвердження того, що поданий ним негаторний позов у даній справі є належним способом захисту, порушеного права за захистом якого він звернувся до суду з даним позовом, судом не приймаються до уваги при вирішенні даного спору та відхиляються з огляду на те, що при вирішенні даного спору суд застосував останню актуальну практику Великої Палати Верховного Суду викладену в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц щодо належного та ефективного способу захисту права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які вибули з володіння власника.

Таким чином, обраний прокуром спосіб захисту у вигляді усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 площею 0,12 га, шляхом повернення її на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_1 , є суперечливим, оскільки містить елементи одночасно негаторного (володіючого власника) та віндикаційного (неволодіючого власника) позовів, які є взаємовиключними.

Так, у вказаній Постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц вказано (п 153), що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. також постанови Великої Палати від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).

Окрім того, оскільки позивачем не було доведено належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, то вимога про скасування записів про державу реєстрацію права власності не підлягає задоволенню.

Враховуючи вимоги статей 76-79, 89, 263 ЦПК України, необґрунтованість позовних вимог прокурора - незаконність отримання у приватну власність відповідачем спірної земельної ділянки підтверджено не було.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Змістом статті 79 Цивільного процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з вимогами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 95 ЦПК України - письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

У дослідженому у судовому засіданні проєкті землеустрою зазначено, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту у межах території Ольшаницької сільської ради. Цільове призначення - для індивідуального садівництва, категорія замель - землі сільськогосподарського призначення. На момент складання проєкту землеустрою цільове призначення земельної ділянки - для сінокосіння і випасання худоби.

Матеріали справи не містять доказів того, що проєкт землеустрою складено з порушенням, чинних на той час правил і процедур.

Крім того, відповідно до даних Державного земельного кадастру, земельні ділянки лісогосподарського призначення, що межують зі спірною земельною ділянкою, не сформовані, і відповідно до статті 79-1 ЗК України, не існують як об`єкти цивільних прав. Оскільки земельні ділянки не визначені як об`єкти цивільних прав, ДП "Богуславське лісове господарство", відповідно до вимог закону, не є землекористувачем. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, на які посилається позивач як на такі, що підтверджують право користування землею, відповідно до законодавства України, не є документами, на підставі яких здійснюється формування земельних ділянок.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджкують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Водночас, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2014 року, на які посилаєтьcя позивач, не є проєктом відведення у постійне користування земельних ділянок, оскільки затверджені лише матеріали лісовпорядкування.

У зв`язку із вищевикладеним, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Щодо судових витрат

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263,268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство "Богуславське лісове господарство", Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі Філії "Богуславське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою - відмовити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 20 жовтня 2023 року, на земельну ділянку з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008, площею 0,12 га, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подання на нього апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду виготовлено 10 листопада 2023 року.

Повне найменування сторін

позивач: Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської обласної прокуратури Антонюк Денис Олександрович, юридична адреса: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Шолом-Алейхема, 38а, електронна пошта: bc_prok@ukr.net, код ЄРДПОУ прокуратури Київської області 02909996);

в інтересах держави в особі:

Київської обласної державної адміністрації, код ЄДРПУО 00022533, юридична адреса: 01196, м. Київ-196, площа Лесі України, 1, doc@koda.gov.ua;

відповідач 1: Рокитнянська селищна рада Білоцерківського району Київської області, код ЄДРПОУ 04358997, юридична адреса: 09601, Київська область, Білоцерківський район, смт Рокитне, вул. Незалежності, 2, електронна пошта: rokytne04@ukr.net;

відповідач 2: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , тел. Моб. НОМЕР_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Державне підприємство "Богуславське лісове господарство", код ЄРДПОУ 00992042, юридична адреса: 09701, Київська область, м. Богуслав, провул. Інтернаціональний, 8, електронна пошта: info@boguslavlis.com.ua,

Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", код ЄРДПОУ:44768034, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А, в особі:

філії "Богуславське лісове господарство" код ЄРДПОУ: 45040284, юридична адреса: 09701, Київська область, Обухівський район, м. Богуслав, провул. Інтернаціональний, 8, тел. (04561)5-14-39, електронна пошта: bg_lisgosp@.ukr.net.

Головуюча суддя Олена ЧОРНЕНЬКА

СудРокитнянський районний суд Київської області
Дата ухвалення рішення31.10.2023
Оприлюднено21.11.2023
Номер документу115010746
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Судовий реєстр по справі —375/32/23

Ухвала від 21.08.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Дундар Ірина Олександрівна

Постанова від 19.06.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Слюсар Тетяна Андріївна

Ухвала від 08.01.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Слюсар Тетяна Андріївна

Ухвала від 08.01.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Слюсар Тетяна Андріївна

Ухвала від 25.12.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Слюсар Тетяна Андріївна

Рішення від 31.10.2023

Цивільне

Рокитнянський районний суд Київської області

Чорненька О. І.

Рішення від 31.10.2023

Цивільне

Рокитнянський районний суд Київської області

Чорненька О. І.

Ухвала від 20.10.2023

Цивільне

Рокитнянський районний суд Київської області

Чорненька О. І.

Ухвала від 26.05.2023

Цивільне

Рокитнянський районний суд Київської області

Чорненька О. І.

Ухвала від 21.02.2023

Цивільне

Рокитнянський районний суд Київської області

Чорненька О. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні