Постанова

від 19.06.2024 по справі 375/32/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 375/32/23

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3185/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2024року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 31 жовтня 2023 року у складі судді Чорненької О.І.,

у цивільній справі за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: державне підприємство «Богуславське лісове господарство», Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Філії «Богуславське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И В :

У січні 2023 року заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся у суд із позовом, у якому просив усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 площею 0,1200 га, яка розташована на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області (на даний час - Білоцерківського району Київської області), шляхом:

- визнання недійсним та скасування рішення Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області від 11 вересня 2020 року № 670-35-УІІ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га, для індивідуального садівництва з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 254408893 від 08 жовтня 2020 року із скасуванням державної реєстрації права ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0, 12 га з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008;

- повернення Київській обласній державній адміністрації від ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008; вирішити питання судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням сесії Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Кивської області від 11 вересня 2020 року № 670-35-VII затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га, для індивідуального садівництва (кадастровий номер 3223784000:07:020:0008) на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області (на даний час Білоцерківського району Київської області).

У подальшому, на підставі вищевказаного рішення сесії Ольшаницької сільської ради, здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (номер запису про право власності 38564549, індексний номер 54475170).

Однак указане рішення Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області та подальша реєстрація права власності на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 за ОСОБА_1 прийнята з порушеннями земельного та лісового законодавства, оскільки земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, у зв`язку з чим, рішення сільської ради та рішення про державну реєстрацію підлягають визнанню недійсними, а земельна ділянка- поверненню у державну власність.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 31 жовтня 2023 року у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовлено. Скасованоарешт, накладений ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 20 жовтня 2023 року на земельну ділянку з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008, площею 0,12 га, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

В апеляційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до інформації № 451 від 03 червня 2021 року та доданих картографічних матеріалів, наданих Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО «УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ» спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення, а саме земельна ділянка з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 розміщена в кварталі 93 виділу 7 Бушівського лісництва ДП «Богуславське лісове господарство».

Крім того, згідно з інформацією №247 від 26 травня 2021 року, наданої ДП «Богуславське лісове господарство» з доданими картографічними матеріалами спірна земельна ділянка площею 0,12 га накладається на землі лісового фонду у кварталі 93 виділу 7 Бушівського лісництва, при цьому останнє не надавало погоджень на передачу, припинення, вилучення чи зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008.

Вказує, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства неодноразово висловлена у постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-196цс15 від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, у правових висновках Верховного Суду, викладених у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 707/2192/15-ц, від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц, від 07 жовтня 2020 року справі № 369/16418/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 363/669/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 13 червня 2018 року у справі № 369/1777/13-ц.

Зазначає, що у спірних правовідносинах рішення про вилучення, зміну цільового призначення земельної ділянки не приймалися жодним органом.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 31 жовтня 2023 року, як законне та обґрунтоване, без змін.

Представники Київської обласної державної адміністрації та Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області, а також третіх осіб у судове засідання не з`явилися, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому на підставі положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Київської обласної прокуратури, який просив апеляційну скаргу задовольнити, ОСОБА_1 , який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню з частковим задоволенням позову шляхом витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача на користь держави з огляду на таке.

Судом установлено, що рішенням Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області від 11 вересня 2020 року № 670-35-VII затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га, для індивідуального садівництва (кадастровий номер 3223784000:07:020:0008) на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області (на даний час Білоцерківського району Київської області),а також передано безоплатно у власність відповідача указану земельну ділянку для індивідуального садівництва (а.с. 32 т.1).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 квітня 2021року вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,12 га, кадастровий номер 3223784000:07:020:0008. Підстава реєстрації права власності: рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, рішення органу місцевого самоврядування серія та номер № 670-35-VII, виданий 11.09.2020, видавник Ольшанська сільська рада Рокитнянського району Київської обл. (а.с. 36 т.1).

Відмовляючи у задоволенні позову районний суд виходив з підстав недоведеності того, що земельна ділянка, яка була надана у власність відповідача на підставі рішення Ольшанської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 11.09.2020 №670- 35-VII належить до земель лісогосподарського призначення.

Між тим, з такими висновками районного суду погодитися неможливо, остільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать положенням матеріального закону.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно із вимогами статті 1 ЛК України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів,що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

За змістом статті 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР від 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тому, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження№ 14-140цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19), постановах Верховного Суду: від 15 січня 2019 року у справі № 907/459/17, від 19 червня 2019 року у справі № 911/604/18,від 21 квітня 2021 у справі № 707/2196/15-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 925/889/19.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Районний суд дійшов висновку про відсутність у справі будь-яких доказів на підтвердження віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарської діяльності.

Між тим, такі висновки апеляційний суд визнає поспішними, зробленими без належного з`ясування дійсних обставин справи.

Так, зіславшись в оскаржуваному рішенні на долучені позивачем до справи листи ДП «Богуславське лісництво» щодо правового статусу спірної земельної ділянки, районний суд не дав належної оцінки їх змісту, в той час як ця обставина, в сукупності з іншими доказами, має істотне значення для правильного вирішення справи.

Так з листа ДП «Богуславське лісове господарство» № 247 від 26.05.2021 адресованого Білоцерківській окружній прокуратурі та доданих до нього картографічних матеріалів видно, що спірна земельна ділянка площею 0,12 га накладається на землі лісового фонду у кварталі 93 виділу 7 Бушівського лісництва. Також у цьому листі державне підприємство повідомило, що не надавало погоджень на передачу, припинення, вилучення чи зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008.

На підтвердження висновків державним підприємством було направлено витяг з публічної карти (а.с. 37,41 т.1).

Відповідно до справи, у відповіді № 1001 від 26.12.2022 на звернення ДП «Богуславське лісництво» повідомило прокуратуру про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 накладається на землі державного лісового фонду Бушівського лісництва, а саме квартал 93 виділу 7. Також зазначено, що перевірка, зокрема, даного кадастрового номеру проведена за посиланням на адресу інтернет-ресурсу, остільки у зв`язку з збройною агресією російської федерації проти України доступ до публічної кадастрової карти заблокований.

В якості додатку до листа державним підприємством долучено копію Проєкту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Богуславське лісове господарство" Київського обласного та по місту Києву Управління лісового та мисливського господарства, Бушівське лісництво, виготовленого Українським державним проєктним лісовпорядним виробничим об`єднанням "Українська лісовпорядна експедиція" Державного агенства лісових ресурсів України, відповідно до якого площа кварталу 93 становить 39,3 га (а.с. 61-64 т.1).

Аналізуючи зміст додатку, районний суд дійшов висновку про відсутність у даному Проєкті рівно як і в частково оглянутому в судовому засіданні його оригіналі, належних доказів щодо розташування кварталу 93, пл. 39,3 га ДП «Богуславський лісгосп», остільки не містить у проєкті точних координат та меж, а земельна ділянка, що відноситься до виділу № 7 зазначена у ньому, як галявина «відкриті простори без дерев».

За наведених підстав суд визнав зазначені докази такими, що не підтверджують належність земельної ділянки з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 до земель лісогосподарського призначення.

Між тим, суд залишив поза увагою положення ст. 55 ЛК України, якою визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать не лише землі, вкриті лісовою рослинністю, а й землі, не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства та рекреаційного відновлення.

Не звернув суд увагу й на відображену у Проєкті інформацію про те, що земельна ділянка, розташована у виділі 7 кварталу 93 Бушівського лісництва, відноситься до земель лісового господарства, як галявина й призначенням якої є рекреаційного відновлення (а.с. 62-63 т1).

За змістом інформації, яка міститься у долученому до справи Проєкті в частині розташування 93 кварталу Бушівського лісництва ДП «Богуславський лісгосп» з додатками: фрагментом планшету №2, що має інвентаризаційний номер 03202/01/02 Прим.2, відповідно до якого розташування земельної ділянки 93 кварталу лісництва перенесено на планово-картографічні матеріали з відображенням системи координат та інших умовних знаків, а також детальним описом та характерними особливостями земельної ділянки, що розташована на 7 виділах кварталу, як то передбачено положеннями Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним Комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986року (а.с. 62 т.1).

Також на підтвердження висновків про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 на землі лісового господарства державним підприємством долучено витяг з публічної кадастрової карти (а.с. 64 т.1).

Піддаючи сумніву дійсність інформації, відображеній на долученому до справи витягу з публічної кадастрової карти, яка містить межі кварталу 93, та на який накладається спірна земельна ділянка, суд послався на відсутність на ній підпису особи, яка його виготовила.

Проте суд ретельно не дослідив зміст указаного фрагменту й дійшов передчасного висновку про визнання його неналежним доказом у справі, остільки відповідно до наявної на ньому інформації, витяг з публічної кадастрової карти України із нанесенням межових кварталів 93 Бушівського лісництва ДП «Богуславський лісгосп» виготовлено за матеріалами базового лісовпорядкування 2014 року (а.с. 34 т.1, 220 т.2).

До того ж спірна земельна ділянка без спеціальних знань та додаткових навичок ідентифікується за кадастровим номером на Публічній кадастровій карті Україні, що дозволяє візуально визначити її місцерозташування.

Посилання суду на відсутність у справі доказів правової природи земельної ділянки на час прийняття рішення про передачу її у власність відповідачу спростовується змістом фрагменту кадастрової карти, згідно якого відповідний витяг з нанесеними межовими знаками кварталу №93 сформовано станом на 02.06.2021, проте за матеріалами базового лісовпорядкування 2014 року (а.с.34 т.1,220 т.2).

Зазначена обставина узгоджується з долученим до справи наказом № 92 від 26.07.2019 Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, яким затверджено матеріали лісовпорядкування 2014-2015 років державних лісогосподарських підприємств, діяльність яких координується Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства (а.с.65 т.1).

07.06.2021 Київське обласне та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства, розглянувши листа щодо накладення на землі лісогосподарського призначення, повідомило позивача, що Управління не надавало погодження про вилучення чи зміну цільового призначення, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 (а. с.35 т.1).

Не приймалися й Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення із державної власності, надання у власність, зміни цільового призначення, припинення права постійного користування державного підприємства «Богуславське лісове господарство» спірної земельної ділянки, про свідчить долучений до справи лист № 20461/0/2-22 від 03.10.2022 Секретаріату КМ (а.с. 81 т.1).

Відповідно до справи, Міністерством екології та природніх ресурсів України листом за № 5/4,1-15/8289-19 від 26.07.2019 року було погоджено проект організації та розвитку лісового господарства Київської обл щодо в тому числі й ДП «Богуславський лісгосп» (а.с.67,68т.1).

Згідно даних фрагменту публічної кадастрової карти України, направленої обєднанням, межі земельної ділянки з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008, відображені на карті червоним кольором під №3 накладаються на землі 93 кварталу 93 Бушівського лісництва, відображені на карті чорним кольором (а.с. 33, 34 т.1, 220 т.2).

Отже, листом ВО «Укрдержліспроект» з долученим до нього фрагментом кадастрової карти підтверджено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 накладається на землі лісогосподарського призначення.

У постанові Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі № 361/6826/16 зазначено: «Відхиляючи наведені докази, суд апеляційної інстанції не врахував, що ВО «Укрдержліспроект» є створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.

До листа Державного агентства лісових ресурсів України Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект», який судом апеляційної інстанції відхилено як належний, допустимий та достатній доказ, долучено додаток: фрагмент кадастрової карти України з нанесеними межами Лівобережного лісництва ДП«Вищедубечанський лісгосп», а саме меж 905 кварталу, що також дозволяє візуально визначити розташування кварталу. Цьому доказу оцінка судом апеляційної інстанції не надавалась».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Помилковими колегія суддів визнає й висновки суду першої інстанції про невикористання спірної земельної ділянки для лісогосподарської діяльності, зроблені на підставі відповіді державного підприємства «Богуславське лісове господарство» від 17.06.2021, остільки та обставина, що державне підприємство не володіло інформацією про протиправний факт вибуття її з державного лісового фонду не свідчить про законність таких дій. До того ж відповідно до листа, підприємством було зроблено такі висновки на підставі візуального спостереження та невиявлення факту проведення на ній будь-яких робіт, забудови чи розміщення механізмів (а.с.74 т.1).

При цьому, апеляційний суд вкотре звертає увагу, що згідно долучених до справи планово-картографічних матеріалів, земельна ділянка лісогосподарського призначення, на яку накладається виділена у власність відповідача спірна ділянка, має рекреаційну характеристику, як галявина - відкритий простір без дерев (а.с. 62,63 т.1).

Не довів і відповідач протилежне та належними доказами не спростував матеріали справи, якими підтверджено накладення виділеної у його власність земельної ділянки на землі лісового господарства.

Надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відбулося без участі і відому компетентного органу виконавчої влади, а саме Київської обласної державної адміністрації, поза її волею.

Отже, матеріалами справи доведено, що спірна земельна ділянка накладається на землі 93 кварталу Бушівського лісництва та не вилучалась з Державного лісового фонду України, а Ольшаницька селищна рада, правонаступником якої є Рокитнянська селищна рада Білоцерківського району Київської області не наділена такими повноваженнями, рішення про вилучення спірної земельної ділянки, зміну її цільового призначення не приймалося.

Між тим, районний суд належним чином не врахував викладене та те, що землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання й передача у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки за рахунок земель лісогосподарського призначення для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, суперечить положенням ЗК України та ЛК України.

Отже, рішення Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області від 11 вересня 2020 року № 670- про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки лісогосподарського призначення для індивідуального садівництва за рахунок державних земель лісогосподарського призначення із подальшою реєстрацією за ним права власності є незаконними, остільки зазначена земельна ділянка вибула з державної власності у незаконний спосіб, тож в даному випадку порушені права держави.

Установлено, що Київська обласна державна адміністрація не зверталася у суд з позовом на захист порушених земельних прав держави, з посиланням на труднощі у підготовці позову (а.с.74,75 т.1).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Позивач довів, що представництво інтересів держави у цій справі здійснюється згідно з діючим законодавством та в межах наданих прокурору повноважень щодо захисту інтересів держави. Про звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації прокурор завчасно повідомив державну адміністрацію (а.с.82 т.1).

Суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту у вигляді усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 площею 0,12 га, шляхом повернення її на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_1 , є суперечливим, оскільки містить елементи одночасно негаторного (володіючого власника) та віндикаційного (неволодіючого власника) позовів, які є взаємовиключними.

Проте відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально. Схожі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Також Велика палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі 904/5726/19 заначила, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до положень статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм процесного права, неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позову.

При цьому, колегія суддів враховує наступне.

Питання щодо правильності застосування належного та ефективного способу захисту у справах предметом спору у яких виступають лісові землі було досліджено Великою Палатою Верховного суду у постанові у справі № 359/3373/16-ц від 23 листопада 2021 року.

Так, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного суду, володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4), постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 30 вересня 2022 року у справі № 169/1080/18 (провадження № 61-15437св21).

Обґрунтовуючи зміст вимог, прокурор посилався на незаконність рішення сільської ради про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , яка накладається на землі лісового Фонду, остільки установлено, що право постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства на спірну земельну ділянку в установленому законом порядку не припинено, цільове призначення земельної ділянки не змінено, волі на відчуження її державою в особі уповноважених органів не встановлено.

Отже, враховуючи викладене та мету позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов`язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,12 га, з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника.

Також звертаючись у суд, позивач просив визнати недійсним та скасувати рішення Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області від 11 вересня 2020 року № 670-35-УІІ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га, для індивідуального садівництва з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області, а також скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 254408893 від 08 жовтня 2020 року із скасуванням державної реєстрації права ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0, 12 га з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008.

Між тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 викладено наступні висновки: « 11.5. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

11.6. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

11.7. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

11.8. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

11.9. Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).».

Також у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування відповідного рішення Ольшаницької сільської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку.

Колегія суддів з урахуванням обставин справи та зазначених висновків Верховного Суду, вважає, що у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями лісогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Отже, з урахуванням викладених обставин, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та витребування із володіння ОСОБА_1 на користь держави земельної ділянки площею 0,12 га, з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008 та відмову в задоволенні позову в іншій частині.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати.

Враховуючи часткове задоволення позову стягненню на користь Київської обласної прокуратури з Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області та ОСОБА_1 підлягають судові витрати пов`язані з оплатою судового збору в сумі 9 303 грн 75 коп з кожного (7 443 + 11 164, 50 = 18 607,50/2).

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 31 жовтня 2023 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 0,12 га, з кадастровим номером 3223784000:07:020:0008.

Стягнути з Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області (код ЄДРПОУ 04358997, адреса: 09601, Київська обл., Білоцерківський р-н, смт. Рокитне, вул. Незалежності, 2) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Київської обласної прокуратури (код 02909996, назва банку: ДКСУ м. Київ, МФО банку 820172, р/р НОМЕР_2 ) судові витрати пов`язані з оплатою судового збору в сумі 9 303 грн 75 коп з кожного.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 липня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: