Рішення

від 08.11.2023 по справі 137/1104/23

ЛІТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 137/1104/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" листопада 2023 р. Літинський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Верещинської Я.С.

за участю секретаря судового засідання Хижук Л.І.

сторін у справі: прокурора Черниш Г.М.

представника відповідача-адвоката Сільченка О.В.

відповідача ОСОБА_1 ,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт. Літин цивільну справу за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Семенюка Володимира Анатолійовича в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фермерського господарства «Брусленівське» про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації,

ВСТАНОВИВ:

Позиція позивача

Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Семенюк В.А. в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення його права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 0522481300:02:000:0276, площею 1,5553га, яка розташована на території Бруслинівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. Просив стягнути з відповідача на користь Вінницької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору. Позов мотивовано тим, що Вінницькою окружною прокуратурою за результатами вивчення питання законності використання ОСОБА_1 земельною ділянкою сільськогосподарського призначення виявлено порушення вимог ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.80, 81, 145 Земельного кодексу України. Встановлено, що ОСОБА_1 , який є громадянином РФ, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.11.2015 після смерті матері ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, із кадастровим номером 0522481300:02:000:0276, площею 1,5553га, яка знаходиться на території Бруслинівської сільської ради. 14.11.2015 ОСОБА_1 зареєстрував право власності на дану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Однак, ОСОБА_1 , будучи громадянином РФ, упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення не відчужив її, а лише вказану земельну ділянку передав в оренду ФГ «Брусленівське». Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 будучи іноземним громадянином, упродовж року після набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення не відчужив їх, є підстави для їх конфіскації у власність держави.

Рух справи в суді

Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 11.09.2023 провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 09.10.2023.

Ухвалою від 09.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 08.11.2023.

Розгляд справи

Прокурор Черниш Г.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, та просила задовольнити.

Представник відповідача-адвокат Сільченко О.В. в судовому засіданні не заперечив щодо обставин, викладених у позові щодо перебування у відповідача ОСОБА_1 , який є громадянином іноземної держави, на праві власності спірної земельної ділянки. Однак, подав в судовому засіданні заяву про застосування строків позовної давності відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України та просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку 14.11.2015, що свідчить про її державну реєстрацію, а держава в особі Головного управління Держгеокадастру та прокуратура як орган, який діє в інтересах держави міг довідатись те, що ОСОБА_1 , як громадянин іншої держави, набув право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, оскільки земельну ділянку реєстрував державний орган. Вважає, що перебіг позовної давності слід рахувати від 14.11.2016, а відтак, строк позовної давності сплив 14.11.2019. Також, заперечив щодо письмових пояснень, наданих Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, оскільки такі не передбачені нормами цивільного процесуального законодавства, зокрема нормами ст.181 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позицію свого представника. Одночасно, повідомив, що йому не було відомо про такі норми закону, які зобов`язують його відчужити земельну ділянку. При цьому, повідомив, що мав намір набути громадянство України, що йому не вдалось. Також, вказав на те, що його земельна ділянка фактично перебуває в користуванні фермерського господарства, яке працює на державу сплачуючи податки.

Прокурор Черниш Г.М. в судовому засіданні заперечила проти заяви представника позивача щодо застосування строків позовної давності, оскільки державний орган уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, дізнався про порушене відповідачем право лише у квітні 2023 року, що підтверджується наявними у справі доказами, а саме листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 28.02.2023. Вказала, що доказів зворотного матеріали справи не містять, а тому просила відмовити в задоволенні заяви представника відповідача.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без участі представника позивача, позов підтримав та просив задовольнити, з підстав, викладених у поясненнях на позовну заяву, які приєднано до матеріалів справи, у яких представник висловив свою позицію щодо розв`язання спору.

Разом з тим, попри заперечення представника відповідача, судом прийнято до розгляду письмові пояснення позивача, оскільки позов подано до суду прокурором однак в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Головного Управління Держгеокадастру у Вінницькій області, а тому останній має право на подання до суду заяв по суті справи в порядку та строках визначених чинним законодавством.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фермерського господарства «Брусленівське» в судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Встановлені судом обставини

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0500978192022 від 26.10.2022, 04.05.2007 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0522481300:02:000:0276 площею 1.5553га, яка належить до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення 01.01. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Бруслинівської сільської ради Літинського району Вінницької області (а.с.18-21).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі 14.11.2015 за №1-2051, ОСОБА_1 , як громадянин РФ, успадкував після смерті матері ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,5553 га, з кадастровим номером 0522481300:02:000:0276, право на яку посвідчене Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №669349. Вказану земельну ділянку зареєстровано за відповідачем 14.11.2015 та передано в оренду ФГ "Брусленівське" на підставі договору оренди землі від 05.12.2015, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та копією Свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.13,14).

Наявність громадянства РФ у відповідача ОСОБА_1 підтверджується посвідкою на постійне проживання в Україні: НОМЕР_1 від 27.07.2007, виданою ВГІРФО УМВС України у Вінницькій області, що підтверджується змістом вищевказаних документів та відповіді УДМС України у Вінницькій області (а.с.22,23).

Вінницькою окружною прокуратурою 17.04.2023 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області скеровано запит №50/5778вих-23 з метою встановлення вжитих вказаним органом заходів з метою конфіскації, зокрема у ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0522481300:02:000:0276, яка не була відчужена ним протягом року.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №0-2-0.6-1978/2-23 від 28.04.2023 перевірка дотримання вимог земельного законодавства за фактами невідчуження даних земель не проводилась, вказаний орган до суду не звертався та в найближчий час не планує звертатися до суду з позовом про конфіскацію спірної земельної ділянки, проти звернення до суду з вказаним позовом органами прокуратури не заперечує.

Листом №50/13935вих-23 від 21.08.2023 Вінницькою окружною прокуратурою проінформовано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області про намір звернутись до суду із позовом інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про припинення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, шляхом її конфіскації на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (а.с. 25-27).

Оцінка суду та мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

В силу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеціївід 23 вересня 1982 року,Джеймс та інші проти Сполученого Королівствавід 21 лютого 1986 року,Щокін проти Українивід 14 жовтня 2010 року,Сєрков проти Українивід 07 липня 2011 року,Колишній король Греції та інші проти Греціївід 23 листопада 2000 року,БулвесАД проти Болгаріївід 22 січня2009 року,Трегубенко проти Українивід 02 листопада 2004 року,East/West Alliance Limitedпроти Українивід 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воносуспільний,публічнийінтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволеннясуспільного, «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватисязначною свободою (полем) розсуду.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Відповідно до ст.13 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч.2 ст.321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) визначені нормами Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями Цивільного та Земельного кодексів України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.38 Закону України «Про міжнародне приватне право», право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно ч.1 ст.39 Закону України «Про міжнародне приватне право», виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

У ч.1 ст.1 ЗК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч.2 ст.373 ЦК України, право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Приписами ч.1, 2, 4 ст.374 ЦК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. Права та обов`язки суб`єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.

Так, згідно ст.80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування,- на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч.2-4 ст.81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

При цьому, згідно ч.5 ст.22 ЗК України (в редакції станом на дату набуття права власності - 14.11.2015) землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Згідно ч.1, 3 ст.130 ЗК України (в редакції чинній на дату розгляду справи) набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: громадяни України; юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; територіальні громади; держава. Порушення вимог частин першої і другої цієї статті є підставою для визнання правочину, за яким набувається право власності на земельну ділянку, недійсним, а також для конфіскації земельної ділянки.

У ст.125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

У п.п.д), е) ч.1ст.140 ЗК України передбачено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є, зокрема, конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

При цьому, відповідно до ст.145 ЗК України(в редакції станом на дату набуття права власності - 14.11.2015) якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду.

Відповідно до ч.1, 2, 4 ст.145 ЗК України (в редакції чинній на дату розгляду справи), якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Нормами ч.5 ст. 84 ЗК України врегульовано, що держава набуває права власності на землю у разі, зокрема, і у випадку конфіскації земельної ділянки.

Отже, аналізуючи вищенаведені положення законодавства України, судом встановлено, що станом на 14.11.2015 була встановлена законодавча заборона на передачу земель сільськогосподарського призначення, до яких відносяться земельні ділянки із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, у власність іноземцям.

При цьому, після набуття ОСОБА_1 , громадянином РФ, 14.11.2015 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства останній є особою, до якої перейшло право власності на земельну ділянку, яка у 2015 за ЗК України не може перебувати в його власності, на останнього покладався обов`язок щодо відчуження набутої ділянки протягом року з моменту переходу такого права, тобто до 13.11.2016, проте останній лише передав в оренду вказану земельну ділянки ФГ «Брусленівське». А у випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягала примусовому відчуженню за рішенням суду.

На підставі досліджених письмових доказів, суд встановив, що ОСОБА_1 , як іноземець, маючи обов`язок протягом року з моменту набуття права власності відчужити земельну ділянку для особистого селянського господарства, яка не може перебувати у його власності, такий обов`язок не виконав.

Оскільки на час розгляду справи у суді, з врахуванням внесених до ЗК України змін, на іноземців, до яких перейшло право власності на земельну ділянку, яка за ЗК України не може набуватися ними у власність, також покладається обов`язок щодо відчуження набутої земельної ділянки протягом року з моменту переходу такого права, а у разі невиконання такого обов`язку така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду на користь держави, то в діях ОСОБА_1 наявне порушення чинного земельного законодавства України.

Частиною 5 ст. 41 Конституції Українивстановлено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Так, у ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ч.3 ст.56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1302 від 09.12.2021 р., Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Відповідно до п.1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру №603 від 23.12.2021, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та їй підпорядковане.

Оскільки ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, яке здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, самостійно не реалізувало процесуальне право на подання позову про конфіскацію земельної ділянки, то наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 р. по справі №912/2385/18.

Підставою для звернення до суду з позовом прокурором, стало не здійснення ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повноважень щодо контролю за використанням та охороною земель по даному факту та, за наявності виявлених порушень, відсутність звернення до суду з позовом про конфіскацію земельних ділянок в інтересах держави. Вказані обставини знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

Отже, позовні вимоги заступника керівника Вінницької окружної прокуратури про конфіскацію земельної діляноки відповідача - іноземного громадянина, який в порушення ст.81 ЗК України не відчужив їх протягом року є обґрунтованими, підтвердженими достатніми доказами.

Суд вважає, що заява представника відповідача про застосування строку позовної давності до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність, згідно ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 56 ЦПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники. Обчислення позовної давності в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18).

А тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу (ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області).

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.11.2015 ОСОБА_1 , як громадянин РФ, успадкував спірну земельну ділянку і 14.11.2015 зареєстрував своє право власності на зазначене майно та протягом року відповідно до ч. 4 ст. 81 ЗК України, будучи іноземцем, зобов`язаний був відчужити цю земельну ділянку.

Головному управління Держгеокадастру у Вінницькій області лише після отримання листа Віницької окружної прокуратури від 17.04.2023 стало відомо про невідчуження ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, протягом року після набуття права власності, що призвело до порушення вимог ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.80, 81, 145 Земельного кодексу України.

В свою чергу, 28.04.2023 Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області повідомлено прокуратуру про можливість звернення в їх інтересах до суду та те, що перевірки дотримання вимог земельного законодавства за фактами не відчуження даних земель не проводились.

Твердження представника відповідача-адвоката Сільченка О.В. про те, що позивач, як державний орган, мав знати про порушене право, так як державну реєстрацію земельної ділянки проводив теж державний орган, суд оцінює критично, оскільки вказане твердження не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, матеріалах справи та є припущенням, крім того, державний реєстратор під час реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 не міг передбачити порушення останнім норм закону, які передбачають відчуження вказаної земельної ділянки протягом року

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтведження обставин коли позивач ймовірно міг дізнатися про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку.

До того ж, на переконання суду, застосування строків давності у вказаних правовідносинах призведе до подальшого порушення відповідачем ОСОБА_1 вимог ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.80, 81, 145 Земельного кодексу України, які передбачають заборону перебування в його власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Згідно ч.3, 4 ст.12, ч.1, 3 ст.13, ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищенаведене, встановивши, що ОСОБА_1 , будучи громадянином РФ, упродовж встановленого законодавством строку з 14.11.2015 по 13.11.2016, після набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522481300:02:000:0276, площею 1,5553га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка не може перебувати у власності іноземців, не виконав свого обов`язку щодо відчуження такої ділянки, враховуючи триваючий характер порушення ОСОБА_1 вимог земельного законодавства України, внаслідок чого спірна земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду, суд приходить до висновку, що позов заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Семенюка Володимира Анатолійовича в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фермерського господарства «Брусленівське» про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації, підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо судових витрат

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2684,00грн. Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст.141 ЦПК України, слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.2, 4, 5, 10-13, 77-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документованого посвідкою на постійне проживання в Україні, місце реєстрації на території України: АДРЕСА_1 , громадянин РФ) на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 0522481300:02:000:0276, площею 1,5553га, яка розташована на території Бруслинівської (колишньої Вербівської) сільської ради Літинського району Вінницької області, на даний час - Літинська селищна територіальна громада Вінницького району Вінницької області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документованого посвідкою на постійне проживання в Україні, місце реєстрації на території України: АДРЕСА_1 , громадянин РФ) на користь Вінницької обласної прокуратури (IBAN UA568201720343110002000003988 в банку - Державна Казначейська служба України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач - Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909) витрати зі сплати судового збору в сумі 2684,00грн.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20.11.2023.

Позивач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницької області, Код ЄДРПОУ 39767547.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , країна громадянства РФ, місце реєстрації на території України: АДРЕСА_1 , документований посвідкою на постійне проживання в Україні серія НОМЕР_1 від 27.07.2007, виданою ВГІРФО УМВС України у Вінницькій області, РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фермерське господарство «Брусленівське», адреса: вул. Зарічна, буд.37А, с. Бруслинів, Вінницького району Вінницької області, код ЄДРПОУ 32263201.

Суддя : Верещинська Я. С.