Постанова

від 10.01.2024 по справі 137/1104/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 137/1104/23

Провадження № 22-ц/801/278/2024

Категорія: 8

Головуючий у суді 1-ї інстанції Верещинська Я. С.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 рокуСправа № 137/1104/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Матківської М.В., Стадника І.М.,

за участю секретаря судового засідання Кахно О.А.,

за участю сторін: прокурора Кравчука О.Л., відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовомузасіданні вм.Вінниці цивільнусправу №137/1104/23запозовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Семенюка Володимира Анатолійовича в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фермерського господарства «Брусленівське» про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката СільченкаОлександра Васильовичана рішення Літинського районного суду Вінницької області від 08 листопада 2023 року, яке ухвалене суддею Верещинською Я.С. в Літинському районному суді Вінницької області, повний текст судового рішення складено 20 листопада 2023 року,

в с т а н о в и в :

В вересні 2023 року заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Семенюк В.А. в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області звернувся в суд з позовом ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фермерського господарства «Брусленівське» про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації, мотивуючи позовні вимоги тим, що Вінницькою окружною прокуратурою за результатами вивчення питання законності використання ОСОБА_1 земельною ділянкою сільськогосподарського призначення виявлено порушення вимог ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.80, 81, 145 Земельного кодексу України. Встановлено, що ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 листопада 2015 року, після смерті матері ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, із кадастровим номером 0522481300:02:000:0276, площею 1,5553 га, яка знаходиться на території Бруслинівської сільської ради.

14 листопада 2015 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на дану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Однак, ОСОБА_1 , будучи громадянином російської федерації, упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарськогопризначення невідчужив її,а лише вказану земельну ділянку передав в оренду ФГ «Брусленівське». Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 будучи іноземним громадянином, упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення не відчужив її, є підстави для її конфіскації у власність держави.

Отже позивач просив припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 0522481300:02:000:0276, площею 1,5553 га, яка розташована на території Бруслинівської (колишньої Вербівської) сільської ради Літинського району Вінницької області, на даний час Літинська селищна територіальна громада Вінницького району Вінницької області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Стягнути витрати зі сплати судового збору.

Рішенням Літинського районногосуду Вінницькоїобласті від08листопада 2023року позов задоволено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Сільченко О.В. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального права, без дотримання норм процесуального права. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що сплив позовної давності, є підставою для відмови у позові, проте суд першої інстанції безпідставно відхилив заяву відповідача про застосування строків позовної давності, у зв`язку з чим ухвалив незаконне рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Семенюк В.А. зазначив, що викладені твердження в апеляційній скарзі є безпідставними, необґрунтованими, а оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3,5ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , будучи громадянином російської федерації, упродовж встановленого законом річного строку з дня набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522481300:02:000:0276, площею 1,5553 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, не виконав свого обов`язку щодо її відчуження, а тому земельна ділянка підлягає конфіскації на користь держави.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що прокуратурою не пропущений строк позовної давності.

Колегія суддів, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першоїінстанції встановлено,що згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0500978192022 від 26 жовтня 2022 року, 04 травня 2007 року зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0522481300:02:000:0276 площею 1,5553 га, яка належить до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Бруслинівської сільської ради Літинського району Вінницької області (а.с.18 21).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі 14 листопада 2015 року за №1-2051, ОСОБА_1 , як громадянин російської федерації, успадкував після смерті матері ОСОБА_3 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,5553 га, з кадастровим номером 0522481300:02:000:0276, право на яку посвідчене Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №669349. Вказану земельну ділянку зареєстровано за відповідачем 14 листопада 2015 року та передано в оренду ФГ «Брусленівське» на підставі договору оренди землі від 05 грудня 2015 року, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та копією Свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.13, 14).

Наявність громадянства російської федерації у відповідача ОСОБА_1 підтверджується посвідкою на постійне проживання в Україні: НОМЕР_1 від 27 липня 2007, виданою ВГІРФО УМВС України у Вінницькій області, що підтверджується змістом вищевказаних документів та відповіді УДМС України у Вінницькій області (а.с.22 23).

Вінницькою окружною прокуратурою 17 квітня 2023 року до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області скеровано запит №50/5778вих-23 з метою встановлення вжитих вказаним органом заходів з метою конфіскації, зокрема у ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0522481300:02:000:0276, яка не була відчужена ним протягом року.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №0-2-0.6-1978/2-23 від 28 квітня 2023 року перевірка дотримання вимог земельного законодавства за фактами невідчуження даних земель не проводилась, вказаний орган до суду не звертався та в найближчий час не планує звертатися до суду з позовом про конфіскацію спірної земельної ділянки, проти звернення до суду з вказаним позовом органами прокуратури не заперечує.

Листом №50/13935вих-23 від 21 серпня 2023 року Вінницькою окружною прокуратурою проінформовано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області про намір звернутись до суду із позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про припинення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, шляхом її конфіскації на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

В силу статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справахСпорронґ і Льоннрот проти Швеціївід 23 вересня 1982 року,Джеймс та інші проти Сполученого Королівствавід 21 лютого 1986 року,Щокін проти Українивід 14 жовтня 2010 року,Сєрков проти Українивід 07 липня 2011 року,Колишній король Греції та інші проти Греціївід 23 листопада 2000 року,БулвесАД проти Болгаріївід 22 січня2009 року,Трегубенко проти Українивід 02 листопада 2004 року,East/West Alliance Limitedпроти Українивід 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воносуспільний,публічнийінтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволеннясуспільного, «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватисязначною свободою (полем) розсуду.

Принциппропорційностіпередбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.Справедлива рівновагапередбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ст.41 Конституції України).

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним кодексом України (далі -ЗК України).

У відповідності до ч. ч. 1-3 ст.1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст.22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог цього Кодексу (ч. 5 ст. 22 ЗК України).

За змістом ч. ч. 3-4 ст.81 ЗК України, іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі прийняття спадщини.Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно ч. «е» ст.140 ЗК України, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. «в» ст.143 ЗК України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: конфіскації земельної ділянки.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст.145 ЗК України визначено, що якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі, якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

В силу ч.4ст.145 ЗК України,конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

За змістом вказаної норми права, передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом, а тому, в даному випадку, наявнасправедлива рівновагаміж державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваних земельних ділянок, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.

Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі №513/444/15-ц від 23 січня 2018 року.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з вірними висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , як іноземець, громадянин російської федерації, набувши у власність в порядку спадкування та зареєструвавши своє право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 0522481300:02:000:0276, площею 1,5553 га, не відчужив її протягом строку, встановленогостаттею 81 ЗК України, а тому спірна земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду на підставіст. 145 ЗК України.

Відповідно, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги прокурора підлягають до задоволення.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу додотримання норм права.Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Насамперед для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини сам факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

Як свідчатьматеріали справи, на розгляді Вінницької окружної прокуратури перебуває звернення Управління Служби безпеки України у Вінницькій області про звернення до суду в інтересах держави з позовами щодо конфіскації у громадян рф земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які не були відчужені протягом року.

Отже, Вінницькою окружною прокуратурою 17 квітня 2023 року до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області скеровано запит №50/5778вих-23 з метою встановлення вжитих вказаним органом заходів з метою конфіскації земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які не були відчужені протягом року, зокрема земельної ділянки відповідача ОСОБА_1 .

Таким чином, в квітні 2023 року прокурору було відомо про порушення права інтересів держави та особу, яка його порушила.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №0-2-0.6-1978/2-23 від 28 квітня 2023 року перевірка дотримання вимог земельного законодавства за фактами невідчуження даних земель не проводилась, вказаний орган до суду не звертався та в найближчий час не планує звертатися до суду з позовом про конфіскацію спірної земельної ділянки, проти звернення до суду з вказаним позовом органами прокуратури не заперечує.

Прокурор із даним позовом звернувся в суд в вересні 2023 року, тобто в межах загального трирічного строку позовної давності, з дня коли прокурор дізнався про порушене право та особу, яка його порушила.

З урахуванням цих обставин, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування строку позовної давності.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката СільченкаОлександра Васильовичазалишити без задоволення.

Рішення Літинського районногосуду Вінницькоїобласті від08листопада 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 січня 2024 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Матківська М.В.

Стадник І.М.