Рішення

від 20.11.2023 по справі 910/14108/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2023Справа № 910/14108/23 Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом Приватне підприємство «Фінн 9»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО»

про стягнення 1 031 693, 15 грн.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до відповідача про стягнення 1 031 693, 15 грн.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Вказану ухвалу суду, сторони отримали у встановленому законом порядку, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

19.09.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомляє про сплату основної заборгованості та просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій.

17.10.2023 від Приватне підприємство «Фінн 9» надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

31.10.2023 від Приватне підприємство «Фінн 9» надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

07.11.2023 від Приватне підприємство «Фінн 9» надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2023 було відмовлено в задоволенні клопотання Приватного підприємства «Фінн 9» про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

01.01.2014 між Приватним підприємство «Фінн 9» (далі - Позивач/Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (далі- Відповідач/Покупець) укладено Договір поставки №12700К (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1. Договору поставки, Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупцеві Товар на підставі Замовлення останнього та у відповідності до Специфікації, а Покупець зобов`язується прийняти поставлений Постачальником Товар та оплатити його вартість у порядку і на умовах погоджених Сторонами у цьому Договорі.

У відповідності до пункту 5.11. Договору поставки у разі відповідності поставки Товару умовам цього Договору Покупець підписує видаткову та товарно-транспортну накладні на поставлений Товар. Дата поставки Товару повинна відповідати даті виписки видаткової накладної на Товар.

За змістом п.8.1.1. Договору поставки Покупець оплачує поставлений Постачальником Товар у строк по закінченню до 3 (трьох) календарних днів з дати поставки Товару Постачальником.

Пунктом 8.2. Договору поставки визначено, що форма оплати - безготівковий розрахунок. Оплата вартості Товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника, що зазначений у реквізитах Сторін Договору. Днем здійснення платежу вважається день списання належних до сплати сум з банківського рахунка Покупця на рахунок Постачальника. Сторони можуть застосувати інші способи розрахунків, передбачені чинним законодавством України.

Пунктом 8.5. Договору поставки Сторони погодили, що один раз на квартал, після 20-го числа місяця, наступного за звітним періодом, проводять звірку взаєморозрахунків з обов`язковим підписанням акту звірки. Постачальник направляє Покупцю акт звірки за допомогою факсимільного зв`язку за адресою електронної пошти або поштою.

За приписами п. 10.1. Договору поставки у разі порушення Стороною Договору строків виконання грошового зобов`язання, передбаченого цим Договором, винна Сторона зобов`язана сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період прострочення виконання, нараховану на суму грошового зобов`язання, за кожний день прострочення.

Будь - який спір, що виник між сторонами з приводу Договору вирішується шляхом перемовин. До звернення в суд Сторона зобов`язана пред`явити іншій Стороні, яка порушила Договір, претензію. Претензія надсилається рекомендованим листом з повідомленням. Якщо протягом 30 (тридцяти) календарних днів вирішити спір в позасудовому порядку не вдається, спір вирішується в суді за відповідною підвідомчістю та підсудністю згідно чинного законодавства України (п.12.7).

Так, на виконання умов Договору поставки Позивач поставив Відповідачу з січня 2020 по березень 2020 (включно) товар на загальну суму 2 604 286,00 грн. Відповідачем частково оплачувалась заборгованість.

Станом на дату подання позовної заяви у Відповідача наявна заборгованість за Договором поставки №12700К від 01.01.2014р. у розмірі 469 602,50 грн. за видатковими накладними №РН-0064 від 16.03.2020р. у розмірі 166 873,50 грн. та №РН-0069 від 19.03.2020р. у розмірі 302 729,00 грн..

Крім того, Позивач враховуючи, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання щодо оплати в повному обсязі вартості товару окрім основного боргу в розмірі 469 602, 50 грн., звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 321 107, 60 грн. та втрат від інфляції в розмірі 240 983, 05 грн.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Господарським судом встановлено, що відповідачем порушено зобов`язання за договором щодо повної та вчасної оплати поставленого позивачем товару.

19.09.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомляє про сплату основної заборгованості на загальну суму 469 602, 50 грн., що підтверджується платіжними інструкціями від 18.09.2023 № 15124 та від 18.09.2023 № 15113.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору відбувається, зокрема, у випадку сплати суми боргу боржником.

За таких обставин, оскільки відповідачем частково сплачено позивачеві суму заборгованості у розмірі 469 602, 50 грн., провадження у справі в частині стягнення 469 602, 50 грн. заборгованості підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

За приписами п. 10.1. Договору поставки у разі порушення Стороною Договору строків виконання грошового зобов`язання, передбаченого цим Договором, винна Сторона зобов`язана сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період прострочення виконання, нараховану на суму грошового зобов`язання, за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, пунктом 7 Розділу ІХ Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

При цьому, згідно з положеннями пункту 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно змін від 23.12.2022 до розпорядження КМУ "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації" від 25.03.2020 № 338-р і постанови КМУ "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом "SARS-CoV-2" від 09.12.2020 № 1236 продовжено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30.04.2023, а також продовжено на всій території України дію карантину через COVID-19 до 30.04.2023.

Відповідно до змін від 25.04.2023 до розпорядження КМУ "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації" від 25.03.2020 № 338-р, з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 червня 2023 року, а також продовжено на всій території України дію карантину через COVID-19 до 30.06.2023.

З огляду на викладене вище та враховуючи звернення позивач до суду з позовом 06.09.2023, нарахування позивачем пені поза межами шестимісячного строку є правомірним.

Господарський суд враховуючи викладене та здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку пені у розмірі 321 107, 60 грн. дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені, у заявленому розмірі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму штрафних санкцій в розмірі 240 983, 05. - інфляційного збільшення боргу.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики ВС про нарахування інфляційних втрат за повний місяць, господарський суд вважає, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню в заявленій сумі, а саме в розмірі 240 983, 05 грн.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій посилається на п. 8.4 Договору та зазначає, що оскільки на дату подання відзиву заборгованість за спірним Договором відсутня, Відповідач заперечує щодо стягнення на користь Позивача заявленої суми пені та інфляційних втрат, що були нараховані на суму боргу, яку вже сплачено.

Пунктом 8.4. Договору поставки передбачено, що Постачальник, керуючись принципами партнерства та добровільності, свободи Договору декларує, що він не буде застосовувати або вимагати застосування в судовому порядку до Покупця, який виконав грошове зобов`язання перед Постачальником у повному розмірі, з моменту виконання і на майбутнє будь-яку фінансову відповідальність, передбачену чинним законодавством в частині стягнення з Покупця збитків Постачальника у зв`язку з несвоєчасним невиконанням Покупцем грошового зобов`язання за Договором, включно з неустойкою (пенею, штрафом), зі зміною індексу інфляції, штрафних санкцій, відсотків за користування чужими грошовими коштами, в тому числі і три відсотки річних.

Дослідивши вищезазначений пункт Договору поставки, Господарський суд міста Києва зазначає, що Позивачем позовну заяву подано 06.09.2023, про що свідчить відбиток печатки, а оплату заборгованості за договором, тобто виконання його в повному обсязі зі сторони Відповідача здійснено 18.09.2023, що підтверджується платіжними інструкціями від 18.09.2023 № 15124 та від 18.09.2023 № 15113, а в даному випадку Позивачем заявлено штрафні санкції за періоди, які існували до його фактичного виконання.

Враховуючи викладене, вказаний пункт договору застосуванню не підлягає.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 80 000, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між Приватним підприємством «Фінн 9» та Адвокатським об`єднанням «Ела» укладено договір про надання правової допомоги від 22.08.2023 № 22/08-23.

Згідно Додатку №1 (Специфікація) до Договору про надання правової допомоги від 22.08.2023 № 22/08-23 вартість 1 (однієї) години роботи 1 (одного) спеціаліста становить 3 000, 00 грн.

Платіжною інструкцією від 23.08.2023 № 48 Позивачем сплачено 80 000, 00 грн. за послуги відповідно до Договору про надання правової допомоги від 22.08.2023 № 22/08-23.

До відповіді на відзив Позивачем долучено Акт № 1 прийому - передачі наданих послуг, який підписаний з обох сторін.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 07.08.2018 Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1283/17.

Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали справи, щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, вважає, що заявлена позивачем сума є необґрунтованою.

Аналогічна правова позиція щодо застосування критерію необґрунтованості та неспівмірності заявленої до стягнення суми витрат із реальністю таких витрат, з посиланням зокрема, на незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду у господарському суді та на тривалість судових засідань міститься у Додатковій ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.07.2020 у справі 915/1654/19.

З урахуванням викладеного та вищезазначених обставин, суд вважає за необхідне зменшити заявлену до відшкодування суму за надання правничої допомоги позивачу у даній справі до 40 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 ГПК України, обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/14108/23 в частині стягнення 469 602 (чотириста шістдесят дев`ять тисяч шістсот дві) грн. 50 коп. закрити.

2. В іншій частині позовні вимоги задовольнити.

3. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕКО» (Україна, 03039, місто Київ, ПРОСПЕКТ НАУКИ, будинок 8, ідентифікаційний код 32104254) на користь ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ФІНН 9» (Україна, 14037, Чернігівська обл., місто Чернігів, ВУЛИЦЯ ІНСТРУМЕНТАЛЬНА, будинок 7 А, ідентифікаційний код 37887047) пеню у розмірі 321 107 (триста двадцять одна тисяча сто сім) грн. 60 коп., інфляційні втрати у розмірі 240 983 (двісті сорок тисяч дев`ятсот вісімдесят три) грн. 05 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 15 475 (п`ятнадцять тисяч чотириста сімдесят п`ять) грн. 40 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва