Постанова

від 26.03.2024 по справі 910/14108/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2024 р. Справа № 910/14108/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Котенка О.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Ярук А.І.

від відповідача: Дрозд Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 (суддя Алєєва І.В.)

у справі № 910/14108/23 Господарського суду міста Києва

за позовом Приватного підприємства "Фінн 9"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО"

про стягнення 1 031 693,15 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У вересні 2023 року Приватне підприємство "Фінн 9" (далі - ПП "Фінн 9", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (далі - ТОВ "ЕКО", відповідач) про стягнення 1 031 693,15 грн, з яких: сума основного боргу - 469 602,50 грн, інфляційних втрати - 240 983,05 грн, пеня - 321 107,60 грн. Крім того, у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу в розмірі 80 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 12700К від 01.01.2014, укладеного між позивачем та відповідачем (далі - Договір), у частині оплати поставленого позивачем (постачальником) товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі № 910/14108/23 провадження у справі № 910/14108/23 в частині стягнення 469 602,50 грн закрито; в іншій частині позовні вимоги задоволено; стягнуто з ТОВ "ЕКО" на користь ПП "Фінн 9" пеню в розмірі 321 107,60 грн, інфляційні втрати в розмірі 240 983,05 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 15 475,40 грн.

Закриваючи провадження в даній справі в частині стягнення 469 602, 50 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), місцевий господарський суд виходив із того, що відповідачем сплачено позивачеві суму заборгованості в розмірі 469 602,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 321 107,60 грн та інфляційних втрат у розмірі 240 983,05 грн, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені розрахунки позивача пені та інфляційних втрат є арифметично правильними, та відповідні вимоги є обґрунтованими.

При цьому, судом першої інстанції відхилено посилання відповідача на п. 8.4 Договору (відповідно до якого позивач декларував, що він не буде застосовувати або вимагати застосування в судовому порядку до відповідача, який виконав грошове зобов`язання перед позивачем у повному розмірі, з моменту виконання і на майбутнє будь-яку фінансову відповідальність, передбачену чинним законодавством, в частині стягнення з відповідача збитків позивача у зв`язку з несвоєчасним невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за Договором, включно з неустойкою (пенею, штрафом), зі зміною індексу інфляції, штрафних санкцій, відсотків за користування чужими грошовими коштами, в тому числі і три відсотки річних), оскільки позивачем позовну заяву подано 06.09.2023, а оплату заборгованості за Договором, тобто виконання його в повному обсязі зі сторони відповідача здійснено 18.09.2023, а в даному випадку позивачем заявлено штрафні санкції за періоди, які існували до його фактичного виконання. Відтак, за висновком місцевого господарського суду, вказаний пункт Договору застосуванню не підлягає.

Щодо заявлених позивачем до стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 80 000,00 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначена сума є необґрунтованою. На підставі встановлених обставин справи місцевий господарський суд визнав за необхідне зменшити заявлену до відшкодування суму за надання правничої допомоги позивачу до 40 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись частково із рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі № 910/14108/23, ТОВ "ЕКО" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати вказане рішення про стягнення суми пені в розмірі 321 107,60 грн, втрат від інфляції в розмірі 240 983,05 грн, а також суми судового збору в розмірі 15 475,40 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в позовних вимогах у повному обсязі. Крім того, скаржник просить вирішити питання про розподіл судових витрат (судового збору за подання позову), а також стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 23 213,10 грн.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що:

- оскаржуване рішення частково є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у ньому, встановленим обставинам справи, а також у зв`язку із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- при ухваленні оскаржуваного рішення судом був неправильно трактований п. 8.4 Договору;

- позивач не мав права, згідно із чинним законодавством, після виплати основного боргу нараховувати будь-які штрафні санкції, а також інші спеціальні види цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (інфляційні втрати на суму боргу та 3 % річних); але позивач не виконав цю домовленість добровільно, тому суд першої інстанції мав відмовити ПП "Фінн 9" у стягненні вищевказаних сум;

- судом першої інстанції не було враховано клопотання ТОВ "ЕКО" про зменшення розміру штрафних санкцій згідно з доводами та поясненнями відповідача, що були викладені у відзиві на позов, у зв`язку з надмірно великим розміром порівняно зі збитками кредитора; так, стягнута за рішенням суду сума пені в розмірі 321 107,60 грн складає 68 % від суми основного боргу, тому, враховуючи положення ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та клопотання відповідача, мала бути зменшена судом, який вирішив, що їх стягнення було законним.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ЕКО" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі № 910/14108/23; розгляд апеляційної скарги призначено на 12.03.2024 об 11:00.

12.03.2024 в багатьох областях України, в тому числі на території міста Києва, було оголошено повітряну тривогу, у зв`язку із чим судове засідання, призначене на 12.03.2024 об 11:00, не відбулось.

У зв`язку з викладеним, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 продовжено строк розгляду апеляційної скарги ТОВ "ЕКО" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі № 910/14108/23; розгляд апеляційної скарги призначено на 25.03.2024 об 11:20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у судовому засіданні оголошено перерву до 26.03.2024 о 09:40.

Позиції учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги ТОВ "ЕКО" заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Також, від позивача 11.03.2024 надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

26.03.2024, до початку судового засідання, від позивача надійшли додаткові пояснення у даній справі.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 26.03.2024 з`явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав і просив суд її задовольнити.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

01.01.2014 між ПП "Фінн 9" (Постачальник) та ТОВ "ЕКО" (Покупець) укладено договір поставки № 12700К (Договір), згідно з п. 2.1 якого Постачальник зобов`язався поставити та передати у власність Покупцеві товар на підставі Замовлення останнього та відповідно до Специфікації, а Покупець зобов`язався прийняти поставлений Постачальником товар та оплатити його вартість у порядку і на умовах, погоджених сторонами в цьому Договорі.

Постачальник здійснює поставку товару у відповідності до узгодженої сторонами та посвідченої печатками сторін Специфікації. Специфікація надається Покупцю Постачальником (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 5.11 Договору у разі відповідності поставки товару умовам цього Договору Покупець підписує видаткову та товарно-транспортну накладні на поставлений товар. Дата поставки товару повинна відповідати даті виписки видаткової накладної на товар.

За змістом підп. 8.1.1 п. 8.1 Договору Покупець оплачує поставлений Постачальником товар у строк до 3 (трьох) календарних днів з дати поставки товару Постачальником.

Пунктом 8.2 Договору поставки визначено, що форма оплати - безготівковий розрахунок. Оплата вартості товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника, що зазначений у реквізитах сторін Договору. Днем здійснення платежу вважається день списання належних до сплати сум із банківського рахунка Покупця на рахунок Постачальника. Сторони можуть застосовувати інші способи розрахунків, передбачені чинним законодавством України.

Відповідно до п. 8.4 Договору Постачальник, керуючись принципами партнерства та добровільності, свободи Договору, декларує, що він не буде застосовувати або вимагати застосування в судовому порядку до Покупця, який виконав грошове зобов`язання перед Постачальником у повному розмірі, з моменту виконання і на майбутнє будь-яку фінансову відповідальність, передбачену чинним законодавством, у частині стягнення з Покупця збитків Постачальника у зв`язку з несвоєчасним невиконанням Покупцем грошового зобов`язання за Договором, включно з неустойкою (пенею, штрафом), зі зміною індексу інфляції, штрафних санкцій, відсотків за користування чужими грошовими коштами, в тому числі і три відсотки річних.

Пунктом 8.5 Договору сторони погодили, що один раз на квартал, після 20-го числа місяця, наступного за звітним періодом, проводять звірку взаєморозрахунків з обов`язковим підписанням акта звірки. Постачальник направляє Покупцю акт звірки за допомогою факсимільного зв`язку за адресою електронної пошти або поштою.

За приписами п. 10.1 Договору в разі порушення стороною Договору строків виконання грошового зобов`язання, передбаченого цим Договором, винна сторона зобов`язана сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення виконання, нараховану на суму грошового зобов`язання, за кожний день прострочення.

Будь-який спір, що виник між сторонами з приводу Договору, вирішується шляхом переговорів. До звернення в суд сторона зобов`язана пред`явити іншій стороні, яка порушила Договір, претензію. Претензія надсилається рекомендованим листом з повідомленням. Якщо протягом 30 (тридцяти) календарних днів вирішити спір у позасудовому порядку не вдається, спір вирішується в суді за відповідною підвідомчістю та підсудністю згідно із чинним законодавством України (п. 12.7 Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу із січня по березень (включно) 2020 року товар на загальну суму 2 604 286,00 грн. Відповідачем частково оплачувалась заборгованість.

Станом на дату подання позовної заяви (06.09.2023) у відповідача існувала заборгованість за Договором у розмірі 469 602,50 грн за видатковими накладними № РН-0064 від 16.03.2020 у розмірі 166 873,50 грн та № РН-0069 від 19.03.2020 у розмірі 302 729,00 грн, що не заперечується сторонами у справі, яку позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача.

Крім того, посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо оплати в повному обсязі вартості товару, позивач також просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 321 107, 60 грн та втрати від інфляції в розмірі 240 983,05 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525, 526 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, матеріалами справи підтверджується і відповідачем не заперечується порушення ТОВ "ЕКО" зобов`язання за Договором щодо повної та вчасної оплати поставленого позивачем товару.

Разом із тим, у відзиві на позов, який надійшов до суду першої інстанції 19.09.2023 від ТОВ "ЕКО", відповідач повідомив про сплату основної заборгованості на загальну суму 469 602,50 грн, на підтвердження чого до відзиву додано копії платіжних інструкцій від 18.09.2023 № 15113 та № 15124.

У силу п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору відбувається, зокрема, у випадку сплати суми боргу боржником.

Зважаючи на викладене, оскільки відповідачем сплачено позивачеві суму заборгованості в розмірі 469 602,50 грн, місцевий господарський суд на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України закрив провадження у даній справі в частині стягнення 469 602,50 грн заборгованості.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, в частині висновків суду про закриття провадження у справі в частині стягнення 469 602,50 грн заборгованості рішення суду не оскаржується, відтак, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку не переглядається. При цьому, підстав для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не встановлено.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та пені слід зазначити таке.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 240 983,05 грн та пеню в розмірі 321 107,60 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми Закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 910/3243/23.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та періоди, за які заявлено інфляційні нарахування з урахуванням зазначеної практики Верховного Суду, господарський суд першої інстанції правомірно визнав такий розрахунок арифметично правильним, а відповідну позовну вимогу обґрунтованою.

Також, приписами ст. 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі ст. 3 вищезазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до умов п. 10.1 Договору в разі порушення стороною Договору строків виконання грошового зобов`язання, передбаченого цим Договором, винна сторона зобов`язана сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення виконання, нараховану на суму грошового зобов`язання, за кожний день прострочення.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, пунктом 7 Розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями), з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що нарахування позивачем пені поза межами шестимісячного строку, а саме з 23.03.2020 по 30.06.2023, є правомірним, розрахунок пені, наданий позивачем, є арифметично правильним, відповідно, вимоги позивача про стягнення пені у заявленому розмірі - 321 107,60 грн, є обґрунтованими.

При цьому, місцевим господарським судом обґрунтовано відхилено заперечення відповідача проти стягнення на користь позивача заявлених сум пені та інфляційних втрат з посиланням на п. 8.4 Договору, з огляду на таке.

За доводами відповідача, оскільки на дату подання відзиву заборгованість за Договором відсутня, підстави для стягнення на користь позивача заявлених сум пені та інфляційних втрат, що були нараховані на суму боргу, яку вже сплачено, відсутні.

Пунктом 8.4 Договору передбачено, що Постачальник, керуючись принципами партнерства та добровільності, свободи Договору, декларує, що він не буде застосовувати або вимагати застосування в судовому порядку до Покупця, який виконав грошове зобов`язання перед Постачальником у повному розмірі, з моменту виконання і на майбутнє будь-яку фінансову відповідальність, передбачену чинним законодавством, у частині стягнення з Покупця збитків Постачальника у зв`язку з несвоєчасним невиконанням Покупцем грошового зобов`язання за Договором, включно з неустойкою (пенею, штрафом), зі зміною індексу інфляції, штрафних санкцій, відсотків за користування чужими грошовими коштами, в тому числі і три відсотки річних.

Як вбачається з матеріалів справи та враховано судом першої інстанції, позовну заяву у даній справі подано 06.09.2023, про що свідчить відбиток штампу вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва на ній, а оплату заборгованості за Договором, тобто виконання зобов`язання в повному обсязі зі сторони відповідача, здійснено 18.09.2023, після відкриття провадження у справі (провадження у даній справі відкрито 12.09.2023), що підтверджується платіжними інструкціями від 18.09.2023 № 15113 та № 15124. У даному випадку позивачем заявлено до стягнення в судовому порядку інфляційні нарахування та пеню до моменту виконання відповідачем грошового зобов`язання в повному обсязі за періоди, які існували до його фактичного виконання.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що вказаний пункт Договору у даному випадку застосуванню не підлягає.

Разом із тим, у відзиві на позов відповідач послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, згідно з якою відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, відповідач зазначив, що стягнення з нього судом 240 983,05 грн інфляційних втрат та суми пені в розмірі 321 107,60 грн унеможливлюють ведення господарської діяльності ТОВ "ЕКО", оскільки така діяльність нероздільно пов`язана з витратами (оплатою постачальникам товарів та послуг), а також своєчасному виконанню задач, направлених на досягнення головної мети підприємства, продуктові маркети якого забезпечують населення продуктами харчування в достатній кількості. Тобто, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Колегія суддів апеляційної інстанції із цього приводу вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Подібний висновок міститься в пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 тощо.

Слід зазначити, що в постанові від 25.05.2023 у справі № 910/1382/22 Верховний Суд зауважив, що застосоване у ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, а суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку із заборгованістю за Договором, яка станом на момент звернення з позовом (06.09.2023) складала 469 602,50 грн та була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, позивач нарахував 321 107,60 грн пені, що становить 68,4 % від суми основного боргу.

Одночасно, позивачем не надано доказів виникнення у позивача (кредитора) значних збитків, за винятком інфляційних збитків, що нараховані згідно зі ст. 625 ЦК України та стягнені з відповідача за рішенням суду першої інстанції у даній справі. Відтак, нарахована позивачем до стягнення пеня могла бути визнана судом першої інстанції "значним стягненням" у порівнянні з невстановленими збитками кредитора (позивача) у справі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції частково погоджується з доводами скаржника, що стягнута за рішенням суду першої інстанції сума пені є надмірною порівняно зі збитками позивача та вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити заявлену позивачем до стягнення суму пені в розмірі 321 107,60 грн на 50 % - до 160 553,80 грн.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 160 553,80 грн та інфляційних втрат у розмірі 240 983,05 грн. У частині позовних вимог про стягнення 160 553,80 грн пені належить відмовити.

Щодо вимоги позивача, викладеної в позовній заяві, про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 80 000,00 грн, слід зазначити таке.

Як встановлено місцевим господарським судом і свідчать матеріали справи, між ПП "Фінн 9" як клієнтом та Адвокатським об`єднанням "Ела" (далі - АО "Ела") як виконавцем укладено договір про надання правової допомоги № 22/08-23 від 22.08.2023 (далі - Договір № 22/08-23), у п. 2.1 якого наведено перелік правової допомоги, яка надається клієнтом за цим Договором.

Відповідно до п. 2.2 Договору № 22/08-23 за погодженням сторін виконавець може надавати клієнту інші юридичні послуги. Вид, обсяг та вартість таких послуг узгоджується сторонами додатково у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Згідно з п. 1 додатку № 1 до Договору № 22/08-23 (Специфікація) АО "Ела" надає ПП "Фінн 9" наступні види правової допомоги: складення, оформлення та направлення до Господарського суду міста Києва позовної заяви ПП "Фінн 9" до ТОВ "ЕКО" про стягнення суми заборгованості за договором поставки № 12700К від 01.01.2014, у тому числі штрафних санкцій; представництво інтересів ПП "Фінн 9" під час розгляду позовної заяви ПП "Фінн 9" до ТОВ "ЕКО" про стягнення суми заборгованості за договором поставки № 12700К від 01.01.2014, у тому числі штрафних санкцій; складення, оформлення та направлення до Господарського суду міста Києва необхідних на розсуд АО "Ела" заяв, пояснень, клопотань, відповіді на відзив та інших процесуальних документів, передбачених ГПК України, в рамках розгляду справи за позовом ПП "Фінн 9". Відповідно до п. 2 додатку № 1 до Договору № 22/08-23 (Специфікація) вартість 1 (однієї) години роботи 1 (одного) спеціаліста становить 3 000,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції № 48 від 23.08.2023 позивачем сплачено 80 000,00 грн за послуги згідно з Договором № 22/08-23.

До відповіді на відзив позивачем долучено підписаний АО "Ела" та ПП "Фінн 9" акт № 1 від 03.11.2023 прийому-передачі наданих послуг, яким засвідчено, що АО "Ела" (виконавцем) надані послуги відповідно до п. 1 додатку № 1 до Договору № 22/08-23.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною другою статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 № 922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17.

Місцевий господарський суд, дослідивши матеріали справи на предмет співмірності витрат позивача на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлена позивачем сума є необґрунтованою.

При цьому судом першої інстанції враховано правову позицію щодо застосування критерію необґрунтованості та неспівмірності заявленої до стягнення суми витрат із реальністю таких витрат, з посиланням, зокрема, на незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду у господарському суді та на тривалість судових засідань, яка міститься в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.07.2020 у справі № 915/1654/19.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правомірно зменшив заявлену до відшкодування суму за надання правничої допомоги позивачу у даній справі до 40 000,00 грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що якщо зменшення пені не є наслідком необґрунтованості позовних вимог, розподіл судових витрат здійснюється пропорційно до розміру позовних вимог, які визнаються судом обґрунтованими, без урахування зменшення неустойки.

Оскільки в даному випадку суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості позовної вимоги про стягнення пені, а зміна судом апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду в цій частині шляхом зменшення суми пені, яку належить стягнути, пов`язана із застосуванням положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України (тобто зменшення апеляційним господарським судом пені не є наслідком необґрунтованості позовних вимог), сума витрат позивача на професійну правничу допомогу, присуджена судом першої інстанції до стягнення, не підлягає зменшенню у зв`язку зі зменшенням суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19.

Слід зазначити, що апеляційна скарга не містить доводів в частині висновків суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно із ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Доводи апеляційної скарги відповідача підтвердились частково - в частині висновків суду першої інстанції щодо позовної вимоги про стягнення пені, відтак, апеляційна скарга ТОВ "ЕКО" підлягає частковому задоволенню.

На підставі встановлених обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі № 910/14108/23 підлягає зміні в частині позовних вимог про стягнення пені шляхом викладення мотивувальної частини зазначеного рішення в редакції цієї постанови та пунктів 2 і 3 резолютивної частини рішення в іншій редакції. Так, пункт 2 резолютивної частини рішення підлягає викладенню в редакції, відповідно до якої в іншій частині позовні вимоги підлягають задоволенню частково. У пункті 3 резолютивної частини оскаржуваного рішення підлягає зміні сума пені, належна до стягнення з відповідача, з урахуванням висновків, зроблених судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині цієї постанови. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі № 910/14108/23 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати

Згідно із ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За загальним правилом, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1, п. 1, 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постанові від 16.10.2019 у справі № 910/143/19, у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Оскільки матеріалами справи підтверджується правомірність заявлених позивачем вимог про стягнення пені в повному обсязі, розмір судового збору, присудженого до стягнення з відповідача на користь позивача судом першої інстанції, не підлягає зменшенню у зв`язку зі зменшенням судом апеляційної інстанції розміру пені.

Із цих же підстав не підлягає зменшенню у зв`язку зі зменшенням суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача, сума витрат позивача на професійну правничу допомогу, присуджена судом першої інстанції до стягнення, висновки про що зроблені вище.

У свою чергу, судові витрати, понесені сторонами в суді апеляційної інстанції, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги.

ТОВ "ЕКО" оскаржувало рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі № 910/10408/23 в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені в розмірі 321 107,60 грн та втрат від інфляції в розмірі 240 983,05 грн, а також в частині стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. З такої апеляційної скарги мав бути сплачений судовий збір у сумі 12 647,04 грн ((321 107,60 + 240 983,05) х 1,5 % х 150 %).

З огляду на розмір задоволених вимог апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 3 612,46 грн у рахунок відшкодування витрат, понесених відповідачем у зв`язку зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених ним у зв`язку з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції, слід зазначити таке.

За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23рп/2009 вказано, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

При цьому витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Подібна за змістом правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19.

Згідно із частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно з вимогами ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових втрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції позивач 10.03.2024 та 11.03.2024 подав до Північного апеляційного господарського суду клопотання про долучення документів, до яких додано копії: додатку № 2 від 16.02.2024 до договору про надання правової допомоги № 22/08-23 від 22.08.2023 (Специфікація) та платіжної інструкції № 1 від 27.02.2024.

Як встановлено вище, за Договором № 22/08-23, укладеним між ПП "Фінн 9" як клієнтом та АО "Ела" як виконавцем (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи), клієнт доручає, а виконавцеь приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

У п. 2.1 Договору № 22/08-23 наведено перелік правової допомоги, яка надається клієнтом за цим Договором.

У п. 2.2 Договору № 22/08-23 передбачено, що за погодженням сторін виконавець може надавати клієнту інші юридичні послуги. Вид, обсяг та вартість таких послуг узгоджується сторонами додатково у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п. 4.1 Договору № 22/08-23 розмір плати за надання правової допомоги за цим Договором або розмір гонорару визначається сторонами у додатку до Договору.

Згідно з п. 8.1 Договору № 22/08-23 цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 22.08.2024.

Згідно з п. 1 додатку № 2 до Договору № 22/08-23 (Специфікація) виконавець надає клієнту наступні види правової допомоги: складення, оформлення та направлення до Північного апляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу ТОВ "ЕКО" на рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/14108/23 за позовною заявою ПП "Фінн 9" до ТОВ "ЕКО" про стягнення суми заборгованості за договором поставки № 12700К від 01.01.2014, у тому числі штрафних санкцій; представництво інтересів клієнта в Північному апеляційному господарському суді під час розгляду зазначеної апеляційної скарги; складення, оформлення та направлення до Північного апеляційного господарського суду необхідних на розсуд виконавця заяв, пояснень, клопотань, відповіді на відзив та інших процесуальних документів, передбачених ГПК України, в рамках розгляду справи за позовом клієнта.

Відповідно до п. 2 додатку № 2 до Договору № 22/08-23 (Специфікація) вартість правової допомоги, визначеної п. 2 цього Додатку, здійснюється клієнтом протягом трьох календарних днів з моменту пред`явлення йому виконавцем рахунку у наступному порядку: у розмірі 100 % попередньої плати в сумі 15 000,00 грн за надання правової допомоги відповідно до рахунку № 3.

Відповідно до платіжної інструкції № 1 від 27.02.2024 позивачем сплачено 15 000,00 грн за послуги згідно з Договором № 22/08-23.

У матеріалах справи також містяться копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4370, виданого Ярук Анні Ігорівні (далі - Ярук А.І.) 20.06.2012, та ордеру на надання правничої (правової) допомоги ПП "Фінн 9" на підставі Договору № 22/08-23 у Північному апеляційному господарському суді адвокатом Ярук А.І., виданого АО "Ела" 21.02.2024.

Участь Ярук А.І. у даній справі підтверджується її матеріалами (зокрема, відзивом на апеляційну скаргу, підписаним адвокатом Ярук А.І., та протоколами судового засідання від 25.03.2024 та від 26.03.2024).

Слід зазначити, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у пункті 2 додатку № 2 від 16.02.2024 до Договору № 22/08-23 у вигляді фіксованої суми та не змінюється залежно від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Апеляційний господарський суд у даному випадку зважає на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, згідно з якою фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Великою Палатою Верховного Суду у згаданій постанові зазначено, що правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Європейський суд з прав людини вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" та у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

За приписами частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 910/13034/20).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач своїм правом не скористався, клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу суду не надав.

Колегією суддів апеляційної інстанції враховані надані заявником докази; розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу; співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторін.

Отже, ПП "Фінн 9" згідно з вимогами ГПК України довело обставини надання йому послуг з професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вбачає наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 715,45 грн, який визначений пропорційно задоволеним вимогам апеляційної скарги.

Керуючись ст. 74, 126, 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі № 910/14108/23 змінити в частині позовних вимог про стягнення пені.

3. Викласти мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі № 910/14108/23 в редакції цієї постанови.

4. Викласти пункти 2 і 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі № 910/14108/23 у такій редакції:

"2. В іншій частині позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (Україна, 03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 8, ідентифікаційний код 32104254) на користь Приватного підприємства "Фінн 9" (Україна, 14037, Чернігівська обл., місто Чернігів, вулиця Інструментальна, будинок 7 А, ідентифікаційний код 37887047) пеню у розмірі 160 553 (сто шістдесят тисяч п`ятсот п`ятдесят три) грн 80 коп., інфляційні втрати у розмірі 240 983 (двісті сорок тисяч дев`ятсот вісімдесят три) грн 05 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 15 475 (п`ятнадцять тисяч чотириста сімдесят п`ять) грн. 40 коп.

У частині позовних вимог про стягнення 160 553,80 грн пені відмовити.".

5. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі № 910/14108/23 залишити без змін.

6. Стягнути з Приватного підприємства "Фінн 9" (Україна, 14037, Чернігівська обл., місто Чернігів, вулиця Інструментальна, будинок 7 А, ідентифікаційний код 37887047) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (Україна, 03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 8, ідентифікаційний код 32104254) 3 612 (три тисячі шістсот дванадцять) грн 46 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (Україна, 03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 8, ідентифікаційний код 32104254) на користь Приватного підприємства "Фінн 9" (Україна, 14037, Чернігівська обл., місто Чернігів, вулиця Інструментальна, будинок 7 А, ідентифікаційний код 37887047) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 715 (десять тисяч сімсот п`ятнадцять) грн 45 коп.

8. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

9. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

У зв`язку з перебуванням суддів Демидової А.М., Ходаківської І.П., Владимиренко С.В. з 01.04.2024 по 14.04.2024 (включно) у відпустці повний текст постанови складено та підписано у перший робочий день після їх виходу з відпустки - 15.04.2024.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко