Рішення

від 20.11.2023 по справі 910/14991/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2023Справа № 910/14991/22

Господарський суд міста Києва в складі судді Літвінової М.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу №910/14991/22

за позовом Управління адміністративними будинками в особі Управління справами Апарату Верховної Ради України (вулиця Банкова, будинок 6-8, місто Київ, 01009)

до Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» (вулиця Юрія Іллєнка, будинок 83 Д, місто Київ, 04119)

За участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Грін Маєток» (вулиця Будіндустрії, будинок 8 Б, офіс 504, місто Київ, 01013).

про стягнення 46 975,02 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління адміністративними Верховної Ради України в особі Управління справами Апарату Верховної Ради України (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва звернулось з позовом до Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» (далі - відповідач) про стягнення 46 975,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов банківської гарантії №16922/21-ГВ від 31.08.2021, у зв`язку з настанням гарантійного випадку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 позовну заяву залишено без руху.

03.02.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14991/21, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, в порядку статті 50 ГПК України залучено третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Грін Маєток»

03.03.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому останні проти позову заперечує з підстав того, що на думку відповідача, Банк правомірно відмовив здійснити виплату за банківською гарантією.

20.03.2023 від третьої особи надійшли пояснення по справі.

22.03.2023 від третьої особи надійшло клопотання про долучення доказів (з диском).

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Управлінням адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України (за договором - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грін Маєток» (за договором - Виконавець) укладено договір № 226 від 14.09.2021 (далі - Договір № 226) на проведення проектних робіт (виготовлення проектно-кошторисної документації об`єкта «Капітальний ремонт приміщень першого поверху адміністративного будинку Верховної Ради України по вул. Банковій, 6-8 у Печерському районі міста Києва в частині облаштування приймальні Верховної Ради України». Закупівля № UA -2021-8-12-005060-b.

Відповідно до п. 1.1 договору Виконавець зобов`язується на свій ризик виконати вказану в пункті 1.2 Договору роботу за завданням Замовника (Додаток 1), а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно п. 1.2 договору найменування робіт: код ДК 021:2015-71240000-2 Архітектурні, інженерні та планувальні послуги (Виготовлення проектно- кошторисної документації об`єкта «Капітальний ремонт приміщень першого поверху адміністративного будинку Верховної Ради України по вул. Банковій, 6-8 у Печорському районі м. Києва в частині облаштування громадської приймальні Верховної Ради України») (далі - Робота).

Пунктом 1.3 договору передбачено, що роботи виконуються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про архітектурну діяльність» №687- ХІУ від 20.05.1999 року, Державними будівельними нормами, правилами, стандартами та розцінками на проектно-вишукувальні роботи, вихідними даними, наданими Замовником.

Пунктом 1.4 договору передбачає, що якість виконаної Роботи повинна відповідати умовам Договору та вимогам, що звичайно ставляться до робіт відповідного характеру.

Пунктом 1.5 договору встановлює, що Замовник делегує Виконавцю права Замовника експертизи в частині проходження та оплати експертизи проектно-кошторисної документації.

Згідно п.1.6 договору Зміст та обсяг Роботи визначається у завданні на проектування (Додаток 1).

Відповідно до п.1.7 договору Виконавець забезпечує проведення комплексної експертизи з отриманням позитивного експертного звіту (висновку).

Згідно п.5.1.3 договору Замовник зобов`язаний надати повний комплект вихідних даних для проектних-кошторисних Робіт.

Пункт 5.3.8 встановлює, що Виконавець зобов`язаний забезпечити проведення ДП «Укрдержбудекспертиза» експертизи розробленої відповідно до умов цього Договору проектної документації та отримання позитивного експертного звіту (висновку).

Загальна вартість послуг згідно із п. 2.1 Договору становить 939 500 грн 40 коп.

У пункті 8.10 Договору № 226 сторони зазначили, що у відповідності до статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" виконавцем забезпечення виконання договору у формі банківської гарантії, яка складає 5% від вартості Договору. Замовник повертає забезпечення виконання договору на проведення проектних робіт у випадку, передбачених статтею 27 Закону. У разі невиконання або неналежного виконання виконавцем своїх зобов`язань за даним Договором, кошти що надійшли як забезпечення виконання договору на проведення проектних робіт не повертаються та підлягають перерахуванню до Державного бюджету України Замовником.

Пунктом 8.4 Договору № 226 визначено, що робота буде вважатись виконаною в повному обсязі та належним чином з моменту передачі виконавцем замовнику проектно-кошторисної документації та позитивного звіту (висновку).

Пункт 4.1 передбачає, що визначені цим договором Роботи повинні бути виконані до 10 грудня 2021 року згідно Календарного графіку виконання робіт (Додаток 4).

Термін дії договору до 31.12.2021 (п.8.1 договору).

ТОВ «Грін Маєток» внесено забезпечення виконання договору у формі банківської гарантії № 16922/21-ГВ від 31.08.2021 у сумі 46 975,02 грн.

Позивач стверджує, що виконавцем не надано Управлінню проектно-кошторисної документації у визначені пунктом 4.1 Договору строки.

Так, умовами пункту 5.2.1. Договору № 226 від 10.08.2021 сторони погодили, що замовник має право в односторонньому порядку розірвати договір у разі невиконання чи неналежного виконання зобов`язань виконавцем. При цьому договір вважається розірваним відповідно до цього пункту зі спливу 10 календарних днів з моменту отримання виконавцем від замовника повідомлення про таке розірвання.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим..

У зв`язку із невиконанням ТОВ «Грін Маєток» умов договору, Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, керуючись п. 5.2.1 Договору № 226 та ч. 3 ст. 651 ЦК України, надіслало лист від 17.12.2021 № 15-7/44-2021/396430 до ТОВ «Грін Маєток» про розірвання Договору № 226 від 14.09.2021 в односторонньому порядку з підстав невиконання умов договору, адже відповідно до календарного графіка робіт (додаток 4 до договору) ТОВ «Грін Маєток» зобов`язано було у вересні - жовтні 2021 року надати Управлінню на погодження розроблену проектну-кошторисну документацію, а у листопаді 2021 року надати позитивний експертний звіт (висновок) - що не було виконано і чим порушено строки виконання робіт.

Також Управління листом від 14.12.2021 № 15-7/4-2021/390533 повідомило АТ «Банк інвестицій та заощаджень» про настання гарантійного випадку з вимогою перерахувати банківську гарантію.

Однак, АТ «Банк інвестицій та заощаджень» листом від 21.12.2021 № 05- 1/01/9387 відмовлено у перерахуванні банківської гарантії з підстав відсутності, на думку банку, порушень з боку ТОВ «Грін Маєток» умов Договору № 226 від 14.09.2021, оскільки гарант повідомив банк про укладення нібито додаткової угоди № 1 від 09.12.2021, якою сторони продовжили строк виконання робіт до 21.12.2021.

Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України зазначило, що між Управлінням та ТОВ «Грін Маєток» не укладалася додаткова угода про продовження строку виконання робіт. Між сторонами велися переговори щодо продовження строку, проте факту укладення додаткової угоди немає. Про відсутність укладення додаткової угоди свідчить також її відсутність публікації на електронному майданчику Prozzoro, а також направлення листа Управління до ТОВ «Грін Маєток» № 15-7/44-2021/396430 від 17.12.2021 про розірвання Договору № 226.

Спір у справі виник у зв`язку з протиправною, на думку позивача, відмовою відповідача у сплаті суми гарантії, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 46 975,01 грн за банківською гарантією № 16922/21-ГВ від 31.08.2021.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Судом встановлено, що спірний правочин за своїм змістом та правовою природою є Гарантією, що підпадає під правове регулювання норм §4 глави 49 Цивільного кодексу України та глави 22 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 Цивільного кодексу України).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України).

З наведеного вбачається, що способи забезпечення виконання зобов`язання покликані охороняти інтереси менш захищеної сторони за договором - кредитора шляхом покладення додаткового зобов`язального обтяження на боржника та/або на третю особу. Тобто, у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема, при поруці та гарантії.

Стаття 560 Цивільного кодексу України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною 1 статті 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (частина 2 статті 200 Господарського кодексу України).

Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (частина 3 статті 200 Господарського кодексу України).

Отже, у відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов`язку перед беніфіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов`язання тільки для гаранта.

Згідно із статтею 562 Цивільного кодексу України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання, серед іншого, регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України №639 від 15.12.2004.

Так, у підпункті 9 пункту 3 розділу I Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, визначено, що гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.

За змістом положень статей 561, 566 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Обов`язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов`язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Частиною 1 статті 563 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Згідно із частиною 2 статті 563 Цивільного кодексу України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача у межах визначеного строку дії гарантії із письмовою вимогою від 14.12.2021 № 15-7/4-2021/390533, в якій позивач вказав на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Грін Маєток» не виконано умови Договору, у зв`язку з чим просив АТ «Банк інвестицій та заощаджень» перерахувати кошти, відповідно до виданої відповідачем банківської гарантії № 16922/21-ГВ від 31.08.2021, у розмірі 46 975,02 грн на його рахунок.

Зазначена вимога залишена відповідачем без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 565 Цивільного кодексу України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

З умов Гарантії та норм права слідує, що обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.

Проте, щодо обов`язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, то закон такого переліку не містить, натомість вказує, що до вимоги додаються документи, вказані в гарантії, тобто законодавець залишив на вирішення особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.

В цій частині суд зазначає, що зміст гарантії не містить застережень, якими було б узалежнено виплату банком гарантії від кількості днів прострочення боржником виконання основного зобов`язання або від настання форс-мажорних обставин. За змістом гарантії має значення лише сам факт порушення принципалом зобов`язання за договором. При цьому, одного лише факту наявності прострочення виконання основного зобов`язання (незалежно від періоду, причин та обсягу простроченого зобов`язання) достатньо для пред`явлення бенефіціаром вимоги до гаранта про виплату відповідного забезпечення.

З матеріалів справи вбачається, має місце неналежне виконання боржником зобов`язання за Договором щодо своєчасного виконання робіт за ним, при цьому, правовою підставою для здійснення виплати грошових коштів за гарантією є належним чином оформлена вимога бенефіціара, а зобов`язання гаранта платити за гарантією не залежить від вимог або заперечень, що випливають із будь-яких відносин поза відносинами між гарантом та бенефіціаром (близький за змістом висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного суду від 02.10.2020 року справі №904/1156/19).

Суд звертає увагу, що банківська гарантія є безумовною та безвідкличною, відповідно до якої у разі порушення основного зобов`язання принципалом банк-гарант сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання додаткових умов (про що зазначено безпосередньо в Гарантії).

При цьому сторони банківської гарантії прямо погодили, що усі платежі за гарантією мають бути здійснені банком-гарантом на користь бенефіціара незалежно від будь-яких заперечень або оскаржень принципала або будь-якої третьої сторони.

Враховуючи умови наданої відповідачем банківської гарантії № № 16922/21-ГВ від 31.08.2021, суд приймає доводи позивача про те, що АТ «Банк інвестицій та заощаджень» у межах спірних правовідносин не наділено правомірною компетенцією самостійно визначати ступінь вини принципала у порушенні умов Договору, аналізувати умови Договору, якими врегульовані правовідносини виключно між позивачем та третьою особою, та за результатом власних суб`єктивних висновків приймати рішення про відмову у виплаті суми гарантії.

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача суми гарантії за банківською гарантією №16922/21-ГВ від 31.08.2021 у розмірі 46 975,02 грн.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту настання гарантійного випадку за банківською гарантією № 16922/21-ГВ від 31.08.2021 (порушення виконання принципалом зобов`язання з виконання робіт) та невиконання відповідачем (гарантом) обов`язку з виплати грошової суми за гарантією у встановлений в ній строк, вимоги позивача про стягнення з відповідача 46 975,02 грн є правомірними, обґрунтованими та доведеними, внаслідок чого позов підлягає задоволенню в цій частині.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог та стягнення з АТ «Банк інвестицій та заощаджень» на користь позивача заборгованості у розмірі 46 975,02 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVI№THERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» (04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, будинок 83-Д; ідентифікаційний код 33695095) на користь Управління адміністративними будинками в особі Управління справами Апарату Верховної Ради України (вулиця Банкова, будинок 6-8, місто Київ, 01009, ідентифікаційний код 26252302) заборгованість у розмірі 46 975 (сорок шість тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять) грн 02 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 20.11.2023.

СуддяЛітвінова М.Є.