Постанова

від 25.10.2023 по справі 902/567/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 902/567/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Петухов М.Г., судді: Мельник О.В., Розізнана І.В.)

від 26.05.2023

у справі № 902/567/21

за позовом ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 )

до:

ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ),

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , скаржник),

Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" (далі - СТОВ "Нива"),

Державного реєстратора Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області Цимбал Олени Василівни (далі - державний реєстратор Цимбал О.В.),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник Інна Анатоліївна (далі - приватний нотаріус Скутельник І.А.),

про визнання недійсними договору міни, акта приймання-передачі частки у статутному капіталі, скасування реєстраційної дії/запису та визначення розміру статутного капіталу і розміру частки його учасника,

за участю представників учасників справи:

позивача - Іллюшко О.В. , Хілінський А.О. ,

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - Черненко С.М. ,

відповідача 3 - Радзієвський А.М. ,

відповідача 4 - не з`явився,

третьої особи - не з`явився.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , СТОВ "Нива", державного реєстратора Цимбал О.В. про:

- визнання недійним договору міни, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Скутельник І.А.,

- визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі СТОВ "Нива",

- скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) та

- визначення розміру статутного капіталу СТОВ "Нива" та розміру частки його учасника.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 є учасником СТОВ "Нива" та на момент його державної реєстрації володів часткою, що становить 30% від статутного капіталу, доказом чого є свідоцтво про повну сплату внеску до статутного фонду СТОВ "Нива". На даний час позивач являється власником 90 % статутного капіталу СТОВ "Нива", доказом чого є витяг з ЄДР та довідка СТОВ "Нива".

Із витягу з ЄДР позивачу стало відомо, що державним реєстратором Цимбал О.В. проведено реєстраційну дію (запис), відповідно до якої учасником СТОВ "Нива" став ОСОБА_1 із часткою в статутному капіталі 10 %. Позивач вказує, що відчуження ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частки в статутному капіталі СТОВ "Нива" відбулось з прямим порушенням як Статуту, Установчого договору, так і Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", оскільки на момент укладення вказаного договору він, по-перше, не вніс частку в статутний фонд СТОВ "Нива" у строк встановлений установчими документами; по-друге, не був учасником СТОВ "Нива", адже згідно з рішенням зборів учасників СТОВ "Нива", оформленого протоколом, його було виключено з числа учасників; по-третє, відчуження відповідачем 1 частки в статутному капіталі відбулось без згоди загальних зборів, тобто з порушенням норм Статуту.

На думку позивача, договір міни, а також акт приймання-передачі укладенні з грубим порушенням його корпоративних прав, а відтак підлягають визнанню недійсними, а реєстраційна дія, вчинена на підставі вказаних правочинів, підлягає скасуванню.

Крім того, позивач зазначає, що, беручи до уваги значну особливість частки в статутному капіталі товариства, з огляду на спеціальні приписи як Закону України "Про господарські товариства", що діяли станом на час набуття товариством частки учасника, так і Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", що наділяють частку, яка придбана самим товариством ознаками майна та оборотоздатності лише тимчасово, а саме протягом року від моменту її придбання, установивши, що набуття права на таку частку відбулося більше ніж рік тому, та застосувавши положення статті 53 Закону України "Про господарські товариства" чи статті 25 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", позивач дійшов висновку, що до цієї частки може бути застосована лише одна процедура, визначена законом - зменшення за її рахунок розміру статутного капіталу, де частка позивача становить 100 відсотків статутного капіталу.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.02.2023 у справі №902/567/21 у позові відмовлено в повному обсязі.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 у справі №902/567/21 рішення Господарського суду Вінницької області від 16.02.2023 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсним договір міни, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Скутельник І.А., за реєстровим №2579 від 23.04.2021. Визнано недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі СТОВ "Нива" від 23.04.2021, складений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про передачу прав на частку в статутному капіталі СТОВ "Нива" в розмірі 10%, на підставі якого проведено реєстраційну дію (запис) від 29.04.2021 № 1001471070011000603 державним реєстратором Цимбал О.В . Скасовано в ЄДР від 29.04.2021 № 1001471070011000603: зміни складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників ( учасників) юридичної особи або інформації про засновників, здійснену державним реєстратором Цимбал О.В . В решті позову відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 у справі №902/567/21, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на пункти 3, 4 частини другої статті 287, пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною та необґрунтованою. При цьому, на думку позивача:

- відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини третьої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою да додатковою відповідальністю" у взаємозв`язку з частинами першою та другою статті 203 ЦК України.

- суд апеляційної інстанції не дослідив повно та всебічно зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин щодо сплати відповідачем 1 свого внеску до статутного капіталу СТОВ Нива".

Скаржник відзначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме частину третю статті 21 Закону України «Про товариства з обмеженою да додатковою відповідальністю», адже дана норма не є підставою для визнання договору міни частки в статутному капіталі товариства недійсним.

Крім того, ОСОБА_1 вказує і те, що суд апеляційної інстанції не дослідив дослідницьку частину висновку експертів, а також безпідставно оцінив висновок експертів як доказ відсутності підтвердження сплати, зокрема ОСОБА_3 частки в статутному капіталі СТОВ «Нива», чим порушив норми процесуального права.

Скаржник вважає, що Установчим договором підтверджено факт сплати ним частки в статутному капіталі, водночас суд апеляційної інстанції належно не дослідив та не надав оцінку правомірності цього доказу, чим допустив прийняття незаконного та необґрунтованого судового рішення.

3.2. ОСОБА_2 08.09.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив Суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Позивач відзначив, що фактичні обставини даної справи свідчать про виникнення між ним та відповідачами 1, 2 приватноправового спору у сфері корпоративних відносин. Метою цього позову є захист прав та інтересів позивача як повноправного власника 100% статутного капіталу СТОВ «Нива» та єдиного його учасника, порушення яких зумовлене неправомірними діями відповідачів та полягає у створенні перешкод в користуванні та розпорядженні належною часткою, що не пов`язані із позбавленням володіння нею, шляхом внесення до ЄДР недостовірних відомостей та без достатніх на те правових підстав. Набуття у власність частки статутного капіталу товариства є підставою для виникнення у її власника статусу учасника та відповідних корпоративних прав відносно такої юридичної особи (як майнових, так і особистих немайнових), зокрема - приймати участь в управлінні товариством, отримувати дивіденди чи вартість частини належного майна при виході, відчужувати частку, тощо. Такі правомочності (корпоративні права) та можливість їх реалізації і становлять суть права користування та розпорядження часткою у статутному капіталі товариства та безпосередньо зачіпають права та інтереси позивача як єдиного учасника СТОВ «Нива».

ОСОБА_2 також вказує, що скаржником не спростовано доводів апеляційного суду щодо невнесення ОСОБА_3 протягом усього періоду діяльності СТОВ «Нива» частки в статутному капіталі. Відтак договір міни частки у статутному капіталі, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , порушує вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним у силу того, що ОСОБА_3 не набув права власності на частку, а відтак не мав права нею розпоряджатись.

При цьому позивач посилається на постанову Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №902/882/21 та вважає, що наявні підстави для закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

Окрім іншого, ОСОБА_2 у поданому відзиві на касаційну скаргу відзначає і те, що суд апеляційної інстанції передчасно дійшов до висновку, що положення установчого договору не можуть застосовуватись разом з положенням статуту товариства, адже станом на дату укладення спірного правочину положення статуту та установчого договору у розумінні пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» були чинними та узгоджувались між собою.

У контексті дотримання судом норм процесуального права позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у справах №826/7423/16, №340/422/19, №925/1147/18.

При цьому ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_3 зловживає своїми правами та вводить суди в оману.

Разом з тим, позивач вказує, що суд апеляційної інстанції ухвалив постанову з дотримання норм процесуального та матеріального права, а відтак підстав для її скасування нема.

3.3. Відзиви від інших учасників справи до Суду не надходили.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень

4.1. В матеріалах справи наявні декілька ідентичних ксерокопій установчого договору про створення та діяльність СТОВ "Нива", затверджених установчими зборами засновників СТОВ (Протокол №1 від 23.02.2000), із різними датами від 24.02.2000 та від 29.02.2000, а саме: установчий договір від 24.02.2000 про створення та діяльність СТОВ "НИВА", затверджений установчими зборами засновників СТОВ (Протокол №1 від 23.02.2000); установчий договір від 29.02.2000 про створення та діяльність СТОВ "НИВА", затверджений установчими зборами засновників СТОВ (Протокол №1 від 23.02.2000).

Відповідно до установчого договору про створення та діяльність СТОВ "НИВА" (далі - Установчий договір) його засновниками (учасниками) є:

1) ОСОБА_2 ;

2) ОСОБА_9 ;

3) ОСОБА_10 ;

4) ОСОБА_11 ;

5) ОСОБА_12 ;

6) ОСОБА_13 ;

7) ОСОБА_3 ;

8) ОСОБА_14 .

Згідно з пунктом 3.1 статті 3 Установчого договору для забезпечення фінансово-господарської діяльності, а також для гарантії майнових зобов`язань товариства, за рахунок грошових внесків, майнових та земельних паїв учасників формується статутний фонд, який не може бути менший 100 розмірів мінімальних зарплат на час реєстрації статуту 7 400 гривень.

Кожен учасник вносить у статутний фонд товариства пай в грошовому виразі в сумі 740 гривень, як обов`язковий членський внесок, що дає право на один голос. Збільшення кратної суми внеску, збільшує відповідну кількість голосів учасника. Внесення майнового паю посвідчується пайовою книжкою або свідоцтвом про право на майновий пай, а коштів - квитанцією про оплату суми внеску на рахунок товариства в банку. Внески учасників можуть проводитись цінними паперами, будівлями, спорудами, виробничими площами, обладнанням та запасними частинами до нього, комплектуючими виробами, технологіями, наданням рекламно інформаційних послуг, правами користування землею, водою та іншими природними ресурсами, а також іншими майновими правами (в т.ч. інтелектуальною власністю). Оцінка товарно - матеріальних цінностей, які вносять учасники в рахунок своїх майнових внесків проводиться згідно з існуючими нормативними цінами. При їх відсутності - на договірних засадах (пункт 3.2 Установчого договору).

На час державної реєстрації учасники зобов`язані внести не менше 30 відсотків свого внеску в статутний фонд товариства (пункт 3.3 Установчого договору).

Кожен учасник зобов`язаний не пізніше одного року з часу державної реєстрації, повністю сплатити свій внесок у статутний фонд товариства (пункт 3.4 Установчого договору).

В разі невиконання вимог пункту 3.4 даного договору учасник сплачує 10 відсотків річних від недонесеної суми за кожен місяць прострочення.

Якщо учасник не сплатив повністю свій внесок протягом 3-х місяців до спливу річного терміну, товариство може реалізувати частку такого учасника виплативши йому лише кошти, оплачені ним в якості внеску в статутний фонд товариства (пункт 3.5 Установчого договору).

Учаснику, який повністю сплатив свій внесок в статутний фонд, товариство видає свідоцтво, яке не є цінним папером (пункту 3.6 Установчого договору).

Зміни вартості майна, внесеного як вклад та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки в статутному фонді товариства (пункт 3.7 Установчого договору).

Товариство має право змінювати розмір статутного фонду. Збільшення статутного фонду може бути здійснене тільки після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів. Зменшення не допускається при наявності заперечень кредиторів товариства (пункт 3.9 Установчого договору).

Відповідно до пункту 3.10 Установчого договору склад, персональні внески учасників в статутний фонд товариства і кількість їх голосів становлять:

- ОСОБА_2 вніс пай в грошовому розмірі 2 220 грн, що становить 3 голоси або 30% статутного фонду;

- ОСОБА_9 вніс пай в грошовому розмірі 740 гривень, що становить 1 голос або 10% статутного фонду;

- ОСОБА_10 вніс пай в грошовому розмірі 740 гривень, що становить 1 голос або 10% статутного фонду;

- ОСОБА_11 вніс пай в грошовому розмірі 740 гривень, що становить 1 голос або 10% статутного фонду;

- ОСОБА_12 вніс пай в грошовому розмірі 740 гривень, що становить 1 голос або 10% статутного фонду;

- ОСОБА_13 вніс пай в грошовому розмірі 740 гривень, що становить 1 голос або 10% статутного фонду;

- ОСОБА_3 вніс пай в грошовому розмірі 740 гривень, що становить 1 голос або 10% статутного фонду;

- ОСОБА_14 вніс пай в грошовому розмірі 740 гривень, що становить 1 голос або 10% статутного фонду.

Відповідно до пункту 5.1 Установчого договору органами управління є збори учасників товариства; дирекція товариства; директор, (генеральний директор) товариства; ревізійна комісія товариства.

Вищим органом управління товариством є збори учасників товариства. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників (пункт 5.2 Установчого договору).

До виключної компетенції зборів належить, зокрема затвердження статуту товариства та внесення змін до установчих документів (пункт 5.5 Установчого договору).

Збори учасників товариства вважаються правочинними, якщо на них присутні засновники (їх представники), що мають більше як 60 відсотків голосів, а з питань, які потребують одностайності - всі учасники (пункт 5.6 Установчого договору).

Збори учасників товариства скликаються не рідше одного разу на рік. Позачергові збори скликаються за ініціативою учасників, які мають 20 відсотків майна у статутному фонді, у випадках, коли цього вимагають інтереси товариства. Збори учасників скликаються також на вимогу дирекції, директора (генерального директора) або ревізійної комісії (пункт 5.11 Установчого договору).

Учасник товариства вправі вийти зі складу товариства, повідомивши про це решту учасників не пізніше ніж за 30 днів до виходу. При виході учасника Товариства йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його паю у статутному фонді. Виплату проводять після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, протягом 12 місяців від дня виходу. На вимогу учасника і за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Вибулому учаснику виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством у році вибуття його з товариства (до моменту виходу). Розрахунок з учасником проводиться з часу вступу його в товариство. Майно, передане учасником товариству в користування, повертається йому в натуральній формі без винагороди. Учасник може за одностайною згодою решти учасників відпустити свою частку (II частину) одному або кільком учасникам цього товариства або третім особам. Передача частки третім особам можлива лише після повного внесення учасником в статутний фонд, частки (II частини), що передається. Учасник, який систематично не виконує, або неналежним чином виконує обов`язки або перешкоджає своїми діями досягненню мети діяльності товариства, може бути виключений з його складу. При цьому згаданий учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. Виключення учасника супроводжується наслідками, передбаченими пунктом 7.1 цієї статті (стаття 7 Установчого договору).

4.2. Відповідно до Статуту СТОВ "НИВА", затвердженого установчими зборами від 23.02.2000 та зареєстрованого районною державною адміністрацією Барського району Вінницької області від 29.02.2000, реєстраційний №43 (далі - Статут), статутний фонд товариства створено шляхом внесків від кожного з учасників СТОВ "НИВА". Розмір статутного фонду порядок здійснення внесків учасників до статутного фонду визначаються в статті З договору (пункт 4.3.1 Статуту).

Розмір статутного Фонду може бути збільшено або зменшено рішенням зборів учасників (пункт 4.4.1 Статуту).

Учасники СТОВ "НИВА" мають право, зокрема вийти з товариства з правом одержання своїх часток землі в натурі пропорційно до розміру належних їм земельних часток у земельній ділянці СТОВ "НИВА", розпоряджатися своїми земельними частками та/або отримати частину майна СТОВ "НИВА" пропорційно розміру частки такого учасника у статутному фонді. Реалізація всіх вищенаведених прав здійснюється у порядку, що встановлюється статтею 4 та статтею 5 договору та положеннями цього Статуту (пункт 7.1.4 Статуту).

Згідно з пунктом 8.1 Статуту вищим органом управління СТОВ "НИВА" є збори учасників. Учасники несуть остаточну відповідальність за прийняті рішення щодо діяльності товариства.

До виключної компетенції зборів учасників належать, зокрема затвердження та ухвалення будь-яких змін до цього Статуту; затвердження будь-яких змін у статутному фонді і в розмірах часток учасників СТОВ "НИВА" у статутному фонді, як і стосовно додаткових внесків учасників товариства до статутного фонду; прийняття до СТОВ "НИВА" нових учасників; виключення учасників із СТОВ "НИВА"; визначення інших питань, що періодично можуть погоджуватися між учасниками СТОВ "НИВА" як такі, що потребують ухвалення зборами учасників, або які відносяться до компетенції зборів учасників за чинним законодавством (пункт 8.3 Статуту).

Чергові засідання зборів учасників проводяться не менше одного разу на фінансовий рік. Засідання зборів учасників скликаються головою зборів учасників. Повідомлення про такі збори, дату та місце їхнього проведення, порядок денний повинні бути вивішені не менше як за тридцять днів до дня проведення засідання в людних місцях всіх населених пунктів, де мешкає та працює більшість учасників СТОВ "НИВА". Якщо окремі учасники СТОВ "НИВА" мають інше місце проживання, їм у той же термін направляються письмові повідомлення (пункт 9.2 Статуту).

Участь у СТОВ "НИВА" може припинятися шляхом:

а) виходу учасника СТОВ "НИВА" із СТОВ "НИВА";

б) виключення учасника СТОВ "НИВА" із СТОВ "НИВА";

в) ліквідації або реорганізації юридичної особи - учасника СТОВ "НИВА", або смерті фізичної особи учасника СТОВ "НИВА" (пункт 14.1 Статуту).

Учасника СТОВ "НИВА" може бути виключено із складу СТОВ "НИВА" на підставах, передбачених чинним законодавством України, шляхом одностайного рішення зборів учасників. При цьому такий учасник СТОВ "НИВА" (або його представник) участі в голосуванні не бере. При виключенні учасника СТОВ "НИВА" із СТОВ "НИВА" йому виплачується вартість частини майна СТОВ "НИВА", що пропорційна частці такого учасника СТОВ "НИВА" у майні СТОВ "НИВА", а також належна йому частка прибутку, одержана СТОВ "НИВА" у рік виключення учасника СТОВ "НИВА" із СТОВ "НИВА" до моменту виключення учасника СТОВ "НИВА" із СТОВ "НИВА". Виплата проводиться після затвердження звіту СТОВ "НИВА" за фінансовий рік, в якому учасника СТОВ "НИВА" було виключено з товариства (пункт 14.3 Статуту).

4.3. З моменту створення товариства та на день розгляду справи Статут товариства не змінювався і використовується у вище зазначеній редакції, що учасниками справи не заперечується.

4.4. Відповідно до протоколу зборів учасників СТОВ "НИВА" від 26.03.2014 №1-2001 на зборах зареєструвались наступні учасники товариства:

- ОСОБА_2 володіє кількістю голосів - 3 або 30 % відсотків статутного фонду;

- ОСОБА_9 , володіє кількістю голосів - 1 або 10 % відсотків статутного фонду;

- ОСОБА_10 , володіє кількістю голосів - 1 або 10 % відсотків статутного фонду;

- ОСОБА_11 , володіє кількістю голосів - 1 або 10 % відсотків статутного фонду;

- ОСОБА_12 , володіє кількістю голосів - 1 або 10 % відсотків статутного фонду;

- ОСОБА_13 , володіє кількістю голосів - 1 або 10 % відсотків статутного фонду;

- ОСОБА_14 , володіє кількістю голосів - 1 або 10 % відсотків статутного фонду.

За наслідками зборів, зокрема, вирішили: "За невиконання (неналежне виконання) обов`язку щодо внесення грошових вкладів до статутного капіталу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" у розмірі 740 грн, що є прямим порушенням як вимог Статуту так і Установчого договору, за вчинення дій спрямованих проти самого товариства - ОСОБА_3 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; паспорт: серія НОМЕР_2 , виданий Барським РВ УМВС України в Вінницькій області 26 березня 1997 року) з 26 березня 2014 року виключити з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" код ЄДРПОУ 30804475. Членство ОСОБА_3 у Товаристві припинити.

Неоплачену частку в статутному капіталі СТОВ "НИВА": ОСОБА_3 - в розмірі 740 грн, тимчасово розділити на користь товариства. Бухгалтерії товариства обліковувати дану частку, як неоплачену…

... Внести зміни у Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо відомостей про СТОВ "НИВА" та його учасників, зокрема щодо, зміни складу учасників: звернутись до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію відповідних змін до відомостей про СТОВ "НИВА", що містяться в ЄДР, відповідно до рішень цих зборів та на підставі документів, що додаються....".

4.5. В подальшому позивач, будучи власником 30% статутного капіталу, 02.04.2021 набув прав ще на 60% статутного капіталу, які належали: ОСОБА_9 - 10 % відсотків статутного фонду; ОСОБА_10 - 10% відсотків статутного фонду, ОСОБА_11 - 10 % відсотків статутного фонду, ОСОБА_12 - 10% відсотків статутного фонду, ОСОБА_13 - 10% відсотків статутного фонду та ОСОБА_14 - 10% відсотків статутного фонду, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі до договорів дарування від 04.04.2021 №1, 2, 3, 4, 5 та 6.

4.6. Відповідно до витягу з ЄДР станом на 22.04.2021, 04.04.2021 здійснено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, а саме: зміна складу засновників (учасників), проведена приватним нотаріусом Лукашенко В.Б.; і станом на 22.04.2021 перелік засновників (учасників) СТОВ "НИВА" були:

- ОСОБА_2 з розміром внеску до статутного фонду 6 660,00 грн;

- ОСОБА_3 з розміром внеску до статутного фонду 740,00 грн.

Розмір статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) становить 7 400,00 грн.

4.7. Між ОСОБА_3 (в договорі - сторона один) та ОСОБА_1 (в договорі - сторона два) 23.04.2021 укладено нотаріально посвідчений договір міни (далі - Договір міни), відповідно до умов якого сторона один передає стороні два у власність належну їй частку в статутному капіталі СТОВ "НИВА", дата державної реєстрації: 29.02.2000 року, номер запису: 1 174 120 0000 000603, код ЄДРПОУ 30804475, місцезнаходження: Україна, 23060, Вінницька обл., Барський р-н, с. Мар`янівка, в розмірі 10 (десяти) % (відсотків) статутного капіталу товариства за номінальною вартістю 740 (сімсот сорок) гривень, а сторона два передає стороні один у власність належний їй на праві приватної власності цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 , та земельну ділянку під номером АДРЕСА_1 (третім) загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер якої 0520280800:04:027:0036, яка розташована в АДРЕСА_1 (пункт 1.1 Договору міни).

Експертно-грошова оцінка цілого житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами складає 56 440,00 грн згідно із звітами про експертну грошову оцінку частки виробничих будівель та споруд, складеним суб`єктом оціночної діяльності - ФОП Вакалюк Л.М., 20 квітня 2021 року. Експертно-грошова оцінка земельної ділянки складає 38 790,00 грн згідно із звітами про експертну грошову оцінку, складеним суб`єктом оціночної діяльності - ФОП Вакалюк Л.М., 20 квітня 2021 року.

У власність сторони два надходить частка у статутному капіталі СТОВ "Нива", дата державної реєстрації: 29.02.2000 року, номер запису: 1 47 120 0000 000603, код ЄДРПОУ 30804475, місцезнаходження: Україна, 23060, Вінницька обл., Барський р-н, с. Мар`янівка, в розмірі 10 (десяти) % (відсотків) статутного капіталу товариства за номінальною вартістю 740 (сімсот сорок) гривень (пункт 1.7 Договору Міни з урахуванням внесених виправлень).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру сторона один є учасником (засновником) товариства і володіє статутним капіталом в розмірі 10 (десять) %, що складає 740 (сімсот сорок) гривень 00 копійок. Договір укладається за згодою дружини сторони один - ОСОБА_15 , справжність підпису якої на заяві засвідчено Скутельник І.А., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 23 квітня 2021 року за реєстровим №2577. Нерухоме майно набувається стороною один в спільну сумісну власність подружжя. Договір укладається за згодою дружини сторони два - ОСОБА_16 , справжність підпису якої на заяві засвідчено ОСОБА_17 , приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 23 квітня 2021 року за реєстровим № 2578 (пункти 1.8, 1.9 Договору Міни з урахуванням внесених виправлень).

Сторони стверджують, що: об`єкти обміну, які є предметом цього договору, на момент його укладання нікому іншому не продані, не подаровані, як внесок до статутного капіталу юридичної особи не передані, не відчужені іншим способом, не заставлені, під податковою заставою, в спорі і під забороною (арештом) не перебувають; за договором управління вище вказане майно не передавалося; прав довічного користування у третіх осіб немає; прав щодо відчужуваних об`єктів даного договору у третіх осіб, а також юридично закріплених прав за договорами найму (оренди, позички тощо) немає; будь-які інші обтяження стосовно цієї нерухомості відсутні; прихованих недоліків, які відомі "Сторонам" та про які вони свідомо не попередили один одного, об`єкти обміну даного договору не мають; обставини, які б перешкоджали вчиненню правочинну та які б замовчувалися ними, не існують; сторона один довела до відома сторону два, що частка, яка є предметом обміну, в розмірі 10 (десяти) % (відсотків) статутного капіталу товариства за номінальною вартістю 740 (сімсот сорок) гривень, на момент укладання даного договору внесена стороною один в повному обсязі; об`єкти обміну, що є предметом даного договору, візуально оглянуті стороною один та стороною два до моменту посвідчення цього договору; недоліків, які перешкоджають використанню вказаних об`єктів обміну за цільовим призначеннями на момент огляду не виявлено та претензій один до одного щодо якісних характеристик вказаного об`єкту сторони не мають і приймають їх у стані, придатному для використання за їх цільовим призначенням; відсутність податкової застави підтверджується витягами з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, сформованими Скутельник І.А., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 23 квітня 2021 року; відсутність іпотеки, заборон, арештів, відчуження об`єкту нерухомого майна підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності па нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідно до витягів сформованих Скутельник І.А., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 23 квітня 2021 року; відомості про реєстрацію інших речових прав, крім прав сторін на зазначене майно, що є предметом цього договору, та зареєстровані обтяження речових прав, відсутні (пункт 2.1 Договору Міни з урахуванням внесених виправлень).

Фактичний обмін вказаним в цьому договорі майном проведено сторонами до підписання цього договору (пункт 4.1 Договору Міни).

Договір підписано сторонами та посвідчено приватним нотаріусом Скутельник І.А., а також зареєстровано в реєстрі за №2579.

4.8. Між сторонами Договору міни 23.04.2021 підписано нотаріально посвідчений акт приймання-передачі у статутному капіталі СТОВ "НИВА" (далі - Акт приймання-передачі), відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняв частку у статутному капіталі СТОВ "НИВА" у розмірі 10% (десять відсотків). Сторони не мають один до одного матеріальних претензій у зв`язку з передачею зазначеної у Акті частки у статутному капіталі СТОВ "НИВА".

Акт підписано сторонами та посвідчено приватним нотаріусом Скутельник І.А., а також зареєстровано в реєстрі за №2584, №2585.

4.9. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру станом на 07.06.2021, 29.04.2021 проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, а саме: зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, проведена державним реєстратором Цимбал О.В.; та 04.06.2021 проведено виправлення помилок державним реєстратором Цимбал О.В.

4.10. В матеріалах справи наявні:

- довідка Акціонерного Комерційного Агропромислового Банку "Україна" від 24.03.2000 №03001/127, відповідно до якої СТОВ "Нива" відкрито рахунок № НОМЕР_3 і на нього зараховано 2 274 грн 60 коп.;

- прибуткові касові ордера від 25.02.2000 № 98, від 15.06.2000 №136, від 20.07.2000 №143, від 16.08.2000 №156, від 20.09.2000 №169, від 19.10.2000 №178, від 22.11.2000 №192 видані на імена ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 .

4.11. Відповідно до наявного в матеріалах справи експертного висновку від 15.09.2022 №7731/7732/21-21 за результатом проведення судово-технічної експертизи по питанню поставленому на розгляд судово-економічної експертизи експерти зазначили, що в матеріалах справи відсутній та на дослідження не надано фінансової звітності, зокрема баланс СТОВ "Нива" (вул.Інтернаціональна, 23, с.Мар`янівка, Жмеринський р-н, Вінницька обл., 23060, код 30804475) станом на 23.04.2021, тому надати відповідь на питання щодо повноти формування статутного капіталу товариства на зазначену дату експерту не вбачається за можливе. За відсутності повного об`єму документів, зокрема квитанцій про внесення готівки на рахунок у банк або банківських виписок за 2000-2001 роки та касових книг із звітами касира експерту не вбачається за можливе документально підтвердити внесення коштів до статутного фонду наступними учасниками: ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 та ОСОБА_3 . Обґрунтування наведено в дослідницькій частині.

По питанню поставленому на розгляд судово-технічної експертизи - "Чи виготовлені підписи у протоколі Зборів учасників СТОВ "Нива" (код 30804475) від 26.03.2014 №1-2001 в той час, яким датований?", експерти зазначили, що дане питання вирішити не вбачається можливим з причин відсутності фахівців та обладнання в ВВ КНДІСЕ.

Із дослідницької частини висновку вбачається, що за результатами дослідження документів документально підтверджується внесення коштів на рахунок у банку СТОВ "Нива" від імені ОСОБА_2 у вигляді внеску до статутного фонду в розмірі 2 220 грн, відповідно до пункту 3.1 статті 3 Установчого договору.

Також, із дослідницької частини вбачається, що за результатами дослідження фінансової звітності СТОВ "Нива" (форми №1 Баланс") станом на 31.12.2007, 31.12.2008, 31.12.2009, 31.12.2010 31.12.2011, 31.12.20.12 31.12.20,13 31.12.2014, 31.12.2015, 31.12.2016, 31.12.2017, 31.12.2018, 31.12.2019, 31.12.2020, 31.03.2021,та 31.12.2021 розділу "Власний капітал" рядків "Статутний (пайовий) капітал" та "Неоплачений капітал" рахується сума 0,7 тис грн.

4.12. Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив з такого:

- суд критично відноситься до твердження позивача щодо виключення ОСОБА_3 зі складу учасників товариства відповідно до рішення про виключення, оформленого протоколом загальних зборів учасників від 26.03.2014 №1-2001, оскільки реєстраційні дії щодо виключення ОСОБА_3 не вносилися;

- відтак станом на день укладення Договору міни ОСОБА_3 був учасником СТОВ "Нива";

- твердження позивача щодо несплати ОСОБА_3 своєї частки спростовується висновком судової експертизи, відповідно до якої експертом не вдалося встановити факт сплати не лише ОСОБА_3 , але й всіма учасниками товариства своїх часток, окрім позивача ( ОСОБА_2 );

- застосовування до Договору міни загальних положень договору купівлі-продажу буде суперечити суті зобов`язання, оскільки відчуження частки є більш широким поняттям, ніж купівля-продаж. При цьому порядок відчуження частки саме за договором купівлі-продажу врегульовано окремо Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю";

- учасники товариства з обмеженою відповідальністю користуються переважним правом купівлі частки у іншого учасника товариства за наявності у нього наміру здійснити відчуження такої частки саме шляхом укладення договору купівлі - продажу. У разі відступлення учасником товариства своєї частки іншим чином, відмінним від її продажу, зокрема шляхом міни, переважне право на її придбання у інших учасників товариства не виникає;

- Статут містить загальні обов`язки щодо внесення змін до Статуту, разом з тим застережень щодо відчуження учасниками своїх часток норми Статуту не містять;

- підстави для визнання недійсним Договору міни та Акта приймання-передачі відсутні;

- скасування записів в Єдиному державному реєстрі відомостей щодо зміни складу засновників (учасників), як похідна вимога від попередніх, задоволенню не підлягає;

- вимога про визнання розміру статутного капіталу та розміру часток учасників суперечить нормам законів, які встановлюють порядок внесення відповідних змін до відомостей про юридичну особу щодо зміни розміру статутного капіталу;

- відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

4.13. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, зокрема відзначив таке:

- вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Проаналізувавши обставини справи, предмет та підстави позову, суд вбачає, що позивач вказує на порушення своїх корпоративних прав, зокрема, права на управління та отримання прибутку, оскільки позивач вважає, що після відчуження 02.04.2021 на його користь часток іншими учасниками в загальному розмірі 60 % СТОВ "Нива" та з врахуванням невнесення ОСОБА_3 його частки, ОСОБА_2 є таким, що володіє 100% статутного капіталу, а правочини, направлені на передачу неоплаченої частки, є такими, що порушують вказані вище його права;

- місцевий господарський суд вірно вказав, що Статут СТОВ "Нива" містить загальні обов`язки щодо внесення змін до Статуту, разом з тим застережень щодо відчуження учасниками своїх часток норми Статуту не містять;

- посилання скаржника на те, що положення Статуту слід застосовувати разом з положеннями Установчого договору не беруться судом до уваги, оскільки договір про створення (заснування), зокрема, СТОВ "Нива" не регулює відносин між учасниками (акціонерами) товариства під час здійснення його діяльності і припиняє свою дію після досягнення мети - створення та державної реєстрації товариства;

- щодо такої підстави позову, як виключення ОСОБА_3 26.03.2014 на підставі рішення зборів учасників СТОВ "Нива", оформленого протоколом №1-2001, то суд її оцінює критично, з таких підстав:

1) позивачем не подано жодного доказу на підтвердження вчинення дій щодо формування порядку денного зальних зборів 26.03.2014, їх скликання та проведення;

2) протягом семи років (з моменту таких зборів до звернення із цим позовом), уповноваженими особами товариства не вчинено дій щодо державної реєстрації відповідних змін;

3) на противагу вказаному, після набуття позивачем 60% частки в статутному капіталі на підставі правочинів 02.04.2021 та 04.04.2021, вже станом на 22.04.2021 у ЄДР внесені зміни щодо переліку засновників (учасників) СТОВ "Нива";

4) заяви свідків не є допустимими доказами на підтвердження такої обставини у відповідності до приписів статей 77 та 87 ГПК України, оскільки обставина виключення учасника товариства не може доказуватися повідомленням особи відомі йому обставини.

- в матеріалах справи відсутній прибутковий касовий ордер на ім`я ОСОБА_3 або інший документ, який би підтвердив сплату частки в статутному капіталі СТОВ "Нива".

- судом враховується, що ОСОБА_3 , як фізична особа, котра мала намір на рівні з іншими учасниками створити юридичну особу, основою ціллю якої є отримання прибутку (стаття 3 Статуту), та, відповідно, отримувати частки від такого прибутку, мав вжити всіх доступних йому заходів щодо отримання та збереження первинних документів, які підтверджують набуття ним корпоративних прав, зокрема документа, який підтверджує внесення (оплату) частки в статному капіталі;

- з огляду на докази, наявні в матеріалах господарської справи, відсутність в них будь-яких, в тому числі первинних документів щодо сплати ОСОБА_3 частки в статутному капіталі СТОВ "Нива", на переконання суду апеляційної інстанції, висновок експерта слід оцінювати, як доказ відсутності підтвердження сплати, зокрема ОСОБА_3 частки в статутному капіталі СТОВ "Нива";

- при цьому, суд першої інстанції, всупереч обставин справи, за відсутності належного обґрунтування, протилежно потрактував такий висновок;

- принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач, стверджуючи про існування певної обставини, має подати відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу, суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою, виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності;

- отже, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних доказів, які б підтвердили оплату ОСОБА_3 частки в статному капіталі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що більш вірогідною є та обставина, що ОСОБА_3 не сплатив таку частку;

- відтак, ОСОБА_3 відповідно до частини третьої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не мав права у будь-який спосіб відчужувати частку, яку не оплатив, а тому спірні Договір міни та похідний від нього Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі СТОВ "Нива" укладені з недодержанням (у момент вчинення правочинів) вимог, необхідних для чинності таких правочинів, передбачених частинами першою, другою статті 203 ЦК України, з огляду на що підлягають визнанню недійсними;

- оскільки чинним законодавством передбачена можливість реєстрації змін у складі учасників, розмірі часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства, визнання недійсним такого акта в даному випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України;

- позовні вимоги в частині визнання недійним Договору міни та Акта приймання-передачі частки у статутному капіталі СТОВ "Нива" від 23.04.2021 є обґрунтованими та підлягають до задоволення;

- враховуючи задоволення позовних вимог про визнання правочинів недійсними, задоволенню підлягає і похідна від них вимога - скасування реєстраційної дії/запису в ЄДР, оскільки вона була наслідком оспорюваних та визнаних судом недійсними правочинів (договір міни та акт приймання-передачі частки в статутному капіталі);

- в той же час, за встановлених судом правовідносин, які виникли між сторонами, з огляду на те, що ОСОБА_3 не вніс своє частки в статутний капітал, про те фактично продовжує бути його учасником, так як належних та допустимих доказів протилежного не надано, відсутність рішень загальних зборів про зменшення розміру статутного капіталу, а також те, що така вимога заявляється у категорії спорів, де є спір на частку в статутному капіталі, суд вважає, що така позовна вимога не є належним способом захисту.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №902/567/21 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Баранець О.М., Вронська Г.О.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №902/567/21 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 21.08.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №902/567/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 у справі №902/567/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №902/567/21 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №902/567/21 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

5.2. Шлапак О.Г. 19.09.2023 подав до Верховного Суду заяву про подання доказів, на підставі яких судом встановлюється розмір судових витрат, які відповідач сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи №902/567/21 в суді касаційної інстанції, відповідно до якої такі докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду в касаційній інстанції у вказаній справі.

ОСОБА_1 24.10.2023 подав до Верховного Суду письмові пояснення у справі №902/567/21.

5.3. Об`єктом касаційного оскарження є постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 у справі №902/567/21, якою частково задоволено позовні вимоги (скаржник просить скасувати дану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким у позові відмовлено у повному обсязі).

При цьому ані скаржником, ані іншим учасником справи постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог не оскаржується, а відтак у цій частині Судом не переглядається.

5.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.5. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

6.6. Так, скаржник вказує, що відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норм права, а саме статті 15, частини першої статті 16 ЦК України та частини третьої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою да додатковою відповідальністю" у взаємозв`язку з частинами першою та другою статті 203 ЦК України.

Як стверджує скаржник, суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову у цій справі, повинен був обґрунтувати наявність порушеного права позивача. Разом з тим, судом апеляційної інстанції не зазначено та не наведено мотивів, за яких він дійшов висновку про порушення, невизнання, оспорення прав та законних інтересів позивача, наслідком чого є наявність права на оскарження Договору міни та Акта приймання-передачі. Тобто, за змістом статей 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цих правочинів, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено. Водночас суд апеляційної інстанції, не зважаючи на те, що серед фактичних обставин справи, які він встановив, відсутні будь-які встановлені судом порушення прав позивача, все ж таки помилково визнав вказані правочини недійсними.

6.7. З огляду на відсутність таких висновків у контексті спірних правовідносин необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як умови необхідності надання висновку.

6.8. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статті 15, 16 ЦК України визнають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Одним із загальних способів захисту цивільного права або інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, правом оспорювати правочин законодавець наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, які не є сторонами правочину, визначаючи статус цих осіб як "заінтересовані особи".

Також у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 зазначено, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статті 203 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/5425/18).

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права особи чи інтересу. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи чи інтерес, за захистом якого позивач звернувся до суду; яке саме право порушено чи інтерес та в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права особи чи інтересу є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Зі змісту статей 16, 203, 215 ЦК України вбачається, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці (подібні висновки містяться у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16).

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (аналогічний висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

Відповідно до частини першої статті 167 ГК України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Права учасників господарського товариства закріплені у статті 116 ЦК України, серед яких є право учасника господарського товариства брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди), тощо.

Аналогічна норма міститься у пункті 1 частині першій статті 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (зараз і надалі - чинний на момент виникнення спірних правовідносин), яка є спеціальною, зокрема щодо учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Право брати участь в управлінні товариством як організаційно-господарське (немайнове) право нерозривно пов`язане із іншими немайновими та майново-господарськими корпоративними правомочностями учасника, утворюючи з ними внутрішньо цілісний єдиний комплекс, яку законодавець визначає як корпоративні права.

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту (див. правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №915/540/16).

ЦК України та корпоративне законодавство України (зокрема, Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") не містять норм, які б унеможливлювали захист корпоративних прав та інтересів учасника товариства шляхом визнання правочину недійсним, укладеного між одним з учасників товариства і третьою особою, якщо цим договором порушуються корпоративні права цього учасника чи законний інтерес, зокрема, але не виключно права на управління товариством та/або отримання прибутку, тощо.

Отже, якщо правочин, укладений між учасником товариства і третьою особою, порушує корпоративні права іншого учасника товариства, зокрема на управління товариством, правочин може бути визнаний судом недійсним за позовом цього учасника (схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №902/882/21).

6.9. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень позивач просив суд, зокрема визнати недійсними Договір міни та Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі, що укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , як такі, що, в тому числі, порушують права останнього на управління та отримання прибутку, адже позивач на даний час є власником 90 % статутного капіталу СТОВ "Нива". Водночас з урахуванням обставин несплати відповідачем 1 частки в статутному капіталі, скаржник вважав, що до цієї частки може бути застосована лише одна процедура, визначена законом - зменшення за її рахунок розміру статутного капіталу, де частка позивача становить 100 відсотків статутного капіталу.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, вирішуючи питання наявності/відсутності у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, проаналізувавши обставини справи, предмет та підстави позову, вказав, що позивачем заявлено позов у звязку з порушенням його корпоративних прав, зокрема, права на управління та отримання прибутку.

Ураховуючи вищенаведене правове регулювання спірних правовіднсин, колегія суддів вважає, що в цій частині суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на правильному застосуванні закону висновку про відсутність правових підстав для відмови у позові з огляду на відсутність порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне відзначити і те, що судом апеляційної інстанції відмовлено позивачу у частині задоволення позовних вимог про визначення розміру статутного капіталу СТОВ "Нива" та розміру частки його учасника, зокрема шляхом зменшення за рахунок спірної частки (10%) розміру статутного капіталу, де частка позивача становить 100 відсотків статутного капіталу, з огляду на те, що така позовна вимога не є належним способом захисту.

Разом з тим, ураховуючи, що жодною зі сторін спору судове рішення у цій частині не оскаржувалось до касаційного суду, колегія суддів відзначає, що позивач (як власник 90 % статутного капіталу СТОВ "Нива") на відновлення свого порушеного/оспорюваного права/законного інтересу (як він вважає) не позбавлений можливості визначити розмір статуного капіталу шляхом зменшення його розміру за рахунок спірної частини (10%) статутного капіталу у відповідності до вимог Статуту та чинного законодавства, зокрема, але не виключно, згідно з рішенням загальних зборів товариства.

6.10. Крім того, колегія суддів відзначає, що згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.

Відчуження частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульовано статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Відповідно до частини першої статті 21 вказаного Закону учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Частиною третьої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15).

Згідно з частиною першою статті 52 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній станом на момент створення та державної реєстрації юридичної особи - СТОВ "Нива") статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.

6.11. Як встановлено судом апеляційної інстанції відповідно до Установчого договору про створення та діяльність СТОВ "НИВА" кожен учасник вносить у статутний фонд товариства пай в грошовому виразі, як обов`язковий членський внесок, що дає право на один голос. Внесення майнового паю посвідчується пайовою книжкою або свідоцтвом про право на майновий пай, а коштів - квитанцією про оплату суми внеску на рахунок товариства в банку. Кожен учасник зобов`язаний не пізніше одного року з часу державної реєстрації, повністю сплатити свій внесок у статутний фонд товариства (пункт 3.4 Установчого договору). Учаснику, який повністю сплатив свій внесок в статутний фонд, товариство видає свідоцтво, яке не є цінним папером (пункту 3.6 Установчого договору).

Суд апеляційної інстанції на підставі встановлених обставин справи, а також досліджених та оцінених доказів, що містяться в матеріалах справи (зокрема, але не виключно, довідки Акціонерного Комерційного Агропромислового Банку "Україна" від 24.03.2000, відповідно до якої СТОВ "Нива" відкрито рахунок і на нього зараховано 2 274, 60 грн; прибуткові касові ордера, видані на імена ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 ; аналіз фінансової звітності СТОВ "Нива" (що міститься у висновку експерта) станом на 31.12.2007, 31.12.2008, 31.12.2009, 31.12.2010 31.12.2011, 31.12.20.12 31.12.20,13 31.12.2014, 31.12.2015, 31.12.2016, 31.12.2017, 31.12.2018, 31.12.2019, 31.12.2020, 31.03.2021,та 31.12.2021 розділу "Власний капітал" рядків "Статутний (пайовий) капітал" та "Неоплачений капітал" рахується сума 0,7 тис грн), з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів, у тому числі первинних документів, які б підтверджували оплату ОСОБА_3 частки в статному капіталі, дійшов висновку, що більш вірогідною є та обставина, що ОСОБА_3 не сплатив свою частку до статутного фонду товариства.

Відтак, частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_3 відповідно до частини третьої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не мав права у будь-який спосіб відчужувати частку, яку не оплатив, а тому спірні Договір міни та похідний від нього Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі СТОВ "Нива" укладені з недодержанням (у момент вчинення правочинів) вимог, необхідних для чинності таких правочинів, передбачених частинами першою, другою статті 203 ЦК України, з огляду на що підлягають визнанню недійсними. При цьому задоволенню підлягає і похідна від них вимога - скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі, оскільки вона була наслідком оспорюваних та визнаних судом недійсними правочинів.

6.12. Суд враховує, що скасування акта приймання-передачі та реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі за своєю суттю є нічим іншим як застосуванням наслідків недійсності правочину у відповідності до вимог статті 216 ЦК України у вигляді приведення сторін у первісний стан.

6.13. Колегія суддів відзначає, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 2 ГПК України).

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин першої та другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до вимог статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміст цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

6.14. Отже, ураховуючи вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин, з огляду на встановленні судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на правильному застосуванні статей 15, 16, 203, 215 ЦК України та частини третьої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" висновку про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому колегія суддів відхиляє покликання Скаржника про неналежне дослідження та оцінку висновку експерта, а також положень Установчого договору, адже суд апеляційної інстанції насправді дослідив та оцінив дані докази у справі (згідно з вимогами статей 76-79, 86 ГПК України) у сукупності з іншими, поданими сторонами, доказами, до переоцінки яких Верховний Суд у силу положень статті 300 ГПК України вдаватись не може. Суд апеляційної інстанції з огляду на відсутність в матеріалах справи належних, допустимих та достовірних доказів (у тому числі первинних документів), з яких би можливо було достовірно встановити факт оплати відповідачем 1 частки в статутному капіталі, дійшов обґрунтованого висновку, що більш вірогідною є та обставина, що ОСОБА_3 не сплатив свою частку до статутного фонду товариства.

Колегія суддів наголошує, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, доводи скаржника у цій частині фактично зводяться до заперечень обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, при цьому такі не можуть бути беззаперечною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відтак доводи касаційної скарги у цій частині не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження.

6.15. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (із посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Відхиляючи доводи позивача щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.

Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстави касаційного оскарження у цій частині.

При цьому Верховний Суд вкотре відзначає, що зміст касаційної скарги переважно стосується заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, та зводиться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судом апеляційної інстанції надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

У свою чергу, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

6.16. Отже, наведені скаржником доводи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваного судового рішення з цих підстав.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

6.17. Верховний Суд (з урахуванням зазначеного у пункті 5.3 - 5.4 даної Постанови) бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї Постанови та узгоджуються з межами касаційного оскарження судового рішення.

При цьому колегія суддів відзначає, що у Суду відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, як на це вказував позивач, адже справа № 902/882/21 хоча і ухвалена за схожого правового регулювання, водночас містить висновки про застосування норм статей 15, 16, 203, 215 та частини другої статті 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», що не може беззаперечно свідчити про подібність даної справи до справи, що переглядається, ураховуючи критерії подібності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Крім того, колегія суддів відхиляє покликання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у справах №826/7423/16, №340/422/19, №925/1147/18, оскільки останні є неподібними до спірних правовідносин, адже визначально різняться предметами, підставами позову, а також фактично-доказовою базою.

Разом з тим, Суд відхиляє і покликання ОСОБА_2 про передчасність/помилковість висновків суду апеляційної інстанції в частині застосування/незастосування до спірних правовідносин положень Установчого договору, оскільки Верховний Суд переглядає судове рішення суду попередньої інстанцій у межах доводів та вимог касаційної скарги, тобто у відповідності до імперативних приписів статті 300 ГПК України. При цьому колегія суддів враховує, що постановою апеляційного суду позов задоволено частково, водночас скаржник за доводами касаційної скарги не оскаржує судове рішення у частині відхилених позовних вимог та мотивів, а відтак Суд позбавлений можливості переглядати оскаржуване судове рішення у цій частині. При цьому Суд відзначає, що ані позивач, ані будь-який інший учасник справи не оскаржував до Верховного Суду постанову суду апеляційної інстанції у цій частині.

Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.18. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

6.19. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваної постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

7.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін, як таке, що ухвалене із додержанням норм процесуального права.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 у справі №902/567/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко