Постанова

від 07.11.2023 по справі 911/1954/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 911/1954/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 (суддя Павленко Є. В.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 (головуючий суддя Шаптала Є. Ю., судді Гончаров С. А., Яковлєв М. Л.)

у справі № 911/1954/22

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право", 2) Київської обласної державної адміністрації, 3) Обухівської районної державної адміністрації

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки,

(у судовому засіданні взяли участь: прокурорка - Круш Т. О., представник відповідача-1 - Касьянов І. О.)

СУТЬ СПОРУ

1. Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор), звернувшись до суду із позовом в інтересах держави в особі Української міської ради (далі - позивач, Рада) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, оскаржив розпорядження Київської обласної державної адміністрації (далі - відповідач-2, Облдержадміністрація) "Про надання в оренду земельної ділянки" від 24.12.2003 № 854 та укладений між Облдержадміністрацією в особі Обухівської районної державної адміністрації (далі - відповідач-3, Райдержадміністрація) договір оренди цієї земельної ділянки, з огляду порушення порядку надання спірної земельної ділянки у користування, яка відноситься до земель водного фонду в межах прибережної захисної смуги.

2. За наслідком розгляду цієї справи, судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку недоведенням прокурором віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду в межах прибережної захисної смуги, а також з посиланням на преюдиційні обставини, встановлені у іншому судовому рішенні.

3. Незгода прокурора з висновками судів попередніх інстанцій щодо недоведення обставин віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду в межах прибережної захисної смуги стала предметом касаційного оскарження рішень у цій справі.

4. За результатами касаційного розгляду Верховний Суд дійшов до висновку про необґрунтованість / передчасність висновків судів попередніх інстанцій, про що детально зазначено у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

5. Прокурор звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право" (далі - відповідач-1, Товариство), Облдержадміністрації та Райдержадміністрації про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 15 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0002 шляхом: визнання недійсним розпорядження Облдержадміністрації "Про надання в оренду земельної ділянки" від 24.12.2003 № 854 (далі також - розпорядження № 854); визнання недійсним договору оренди цієї земельної ділянки, укладеного 16.01.2004 між Облдержадміністрацією в особі Райдержадміністрації та Товариством; скасування рішення про державну реєстрацію прав від 02.09.2014 за номером 15525790 з одночасним поверненням спірної земельної ділянки на користь Ради з незаконного володіння Товариства.

6. За твердженням прокурора, зазначене розпорядження Облдержадміністрації прийняте, а договір про передачу цієї ділянки в оренду під забудову - укладений всупереч вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та розташована в межах прибережної зони захисної смуги річки Дніпро.

Короткий зміст судових рішень

7. Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.10.2022 матеріали позовної заяви прокурора передано за територіальної підсудністю до Господарського суду міста Києва.

8. Під час розгляду справи у суді першої інстанції Товариством було подано клопотання про закриття провадження у справі № 911/1954/22 на підставі пункту 3 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з огляду на наявність рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2005 у справі № 41/472, яким вже вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

9. Товариство зазначало, що вимоги прокурора у справі № 911/1954/22 щодо оскарження розпорядження № 854 та договору оренди спірної земельної ділянки з підстав віднесення цієї земельної ділянки до земель водного фонду та накладення на прибережну захисну смугу, вже були предметом розгляду у спорі у справі № 41/472 з аналогічних підстав. Натомість дві інші вимоги, які заявлені у справі № 911/1954/22, а саме: скасування державної реєстрації прав та повернення земельної ділянки на користь Ради, є похідними від перших двох вимог.

10. При цьому Товариство також вказувало, що на відміну від справи № 41/472, у якій за позовом прокурора позивачем виступав Кабінет Міністрів України, участь у справі № 911/1954/22 Ради у якості позивача як розпорядника земельної ділянки, та визначення прокурором одним з відповідачів Облдержадміністрації, не може свідчити про зміну суб`єктного складу сторін спору та бути підставою для повторного дослідження обставин, встановлених у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.02.2005 у справі № 41/472.

11. Господарським судом міста Києва протокольною ухвалою, постановленою у судовому засіданні 23.02.2023, було відмовлено в задоволенні вказаного клопотання Товариства про закриття провадження у справі.

12. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023, в задоволенні позову відмовлено.

13. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що спірна земельна ділянка на момент її відведення та надання в оренду відносилась до земель водного фонду та розташована в межах прибережної захисної смуги.

14. Мотивуючий такий висновок, суди попередніх інстанцій зазначили про врахування встановлених у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.02.2005 у справі № 41/472 обставин, які суди визнали преюдиційними в частині факту приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

15. Водночас, відхиляючи доводи прокурора, які останній обґрунтовував в тому числі з посиланням на відомості з Публічної кадастрової карти, суди керувалися положеннями прийнятої Кабінетом Міністрів України постанови від 07.05.2022 № 564 "Деякі питання ведення та функціонування Державного земельного кадастру в умовах воєнного стану".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. Прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 20.04.2023 і постанову апеляційного суду від 01.08.2023 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

17. У касаційній скарзі прокурор не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зазначає про ухвалення оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права, а саме статей 2, 7, 11, 73 - 79, 86, 236, 269 ГПК України, що призвело до порушення норм матеріального права, а саме статей 59, 60, 61 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 4, 85, 88, 89 Водного кодексу України (далі - ЗК України), та без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 30.08.2022 у справ № 904/1427/21, від 15.09.2020 у справ № 469/1044/17, від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, а також постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2017 у справі № 924/381/16.

18. Прокурор наголошує, що до матеріалів цієї справи прокуратурою було долучено низку доказів на підтвердження доводів щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду та розташування цієї земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро. Проте суди попередніх інстанцій оцінили такі докази вибірково, залишивши їх без належної правової оцінки в їх сукупності.

19. При цьому прокурор вказує на неврахування судами того, що звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду встановлених / недоведених обставин у іншому судовому рішенні зі справи № 41/472.

20. Отже, на переконання прокурора, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, які обмежені в цивільному обороті, перебувають під особливою охороною держави та мають особливий режим використання, така земельна ділянка не може використовуватися для будівництва будинків котеджного типу та водно-спортивного комплексу.

21. Крім того, скаржником подано пояснення до касаційної скарги, які останній просить врахувати при прийнятті рішення судом касаційної інстанції.

22. З огляду на те, що зазначені пояснення на касаційну скаргу прокурором подано після настання терміну, який визначив Верховний Суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 26.09.2023, а також з урахуванням відсутності підстав для поновлення пропущеного процесуального строку (стаття 119 ГПК України) Верховний Суд залишає такі пояснення без розгляду (див. пункти 20-24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

Позиція інших учасників справи

23. Товариство подало відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

24. У відзиві Товариство зазначає, зокрема, про: (1) недоведеність прокурором обставин накладення спірної земельної ділянки повністю або частково на прибережну захисну смугу річки Дніпро; (2) обґрунтоване врахування судами преюдиційного значення рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2005 у справі № 41/472; (3) недоведеність наданою прокурором інформацією ДНВП "Картографія" та картографічними матеріалами розташування спірної земельної ділянки в межах 100-метрової прибережної захисної смуги; (4) непідтвердження накладення меж спірної земельної ділянки на аналітичний шар Публічної кадастрової карти; (5) неналежність наданих прокурором відомостей веб-ресурсу "Відкриті дані земельного кадастру України"; (6) недоведеність доводів прокурора щодо незаконності передачі спірної земельної ділянки для будівництва водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу. на землях рекреаційного призначення; (7) порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у випадку задоволення позовних вимог і припинення права оренди Товариства; (8) наявність підстав для застосування позовної давності.

25. Також Товариством подано до Суду клопотання про закриття касаційного провадження у справі № 911/1954/22 з посиланням на те, що у справах, на правові висновки з яких посилається заявник касаційної скарги, обставини не є подібними обставинам справи, що переглядається. Зазначене клопотання не підлягає задоволенню відповідно до мотивів, що будуть наведені нижче.

26. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

27. 24.12.2003 Облдержадміністрацією видано розпорядження № 854 "Про надання в оренду земельної ділянки", відповідно до якого Товариству надано в оренду на 50 років земельну ділянку, площею 15,0 га (чагарників заболочених), за рахунок земель державної власності на території Ради під будівництво водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу.

28. Відповідно до пункту 4 вказаного розпорядження Райдержадміністрації доручено укласти та підписати від імені Облдержадміністрації договір оренди земельної ділянки з Товариством.

29. На виконання вказаного розпорядження Райдержадміністрацією 08.01.2004 видано розпорядження № 1 "Про укладення договору оренди земельної ділянки із Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право", згідно з пунктом 3 якого підписання договору оренди доручено першому заступнику голови Райдержадміністрації Пелешенку О. В.

30. 16.01.2004 між Облдержадміністрацією в особі заступника голови Райдержадміністрації Пелешенка О. В. та Товариством укладено договір оренди спірної земельної ділянки. Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб.

31. 19.01.2004 між Товариством та Облдержадміністрацією підписано акт приймання-передачі спірної земельної ділянки в довгострокове платне володіння та користування (на умовах оренди) для будівництва водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу.

32. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.07.2014 № НВ-3203077362014, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 17.04.2013, вищезазначеній орендованій земельній ділянці, площею 15 га, присвоєно кадастровий номер: 3223151000:05:007:0002.

33. Також судами встановлено, що 27.08.2014 проведено державну реєстрацію права оренди Товариства на земельну ділянку на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 15525790 від 02.09.2014).

34. Вважаючи, що віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду, яка розташована в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, унеможливлює передачу в оренду оспорюваним розпорядженням цієї земельної ділянки під забудову, прокурор звернувся до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

35. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

36. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

37. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

38. Разом з тим згідно із частиною четвертою статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Щодо суті касаційної скарги

39. Верховний Суд зазначає, що статтею 129 Конституції України принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості визначені як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях 2, 7, 13 ГПК України.

40. Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

41. Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

42. Отже, створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи першою та апеляційною інстанціями може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів. Такі правові висновки неодноразово викладалися Верховним Судом та наведені, зокрема, у постанові від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, на яку посилався прокурор на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України.

43. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом частини першої та третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

44. Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, що виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

45. При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

46. Статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

47. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

48. Верховний Суд відзначає, що застосування зазначених у пункті 17 цієї постанови і тут вище приписів ГПК України, як норми процесуального права, має загальний (універсальний, абсолютний) характер для усіх справ. Обов`язком суду при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів. Тобто, з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих і наявних у справі доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Саме чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

49. Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

50. Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи свої доводи в частині підстав для віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду в межах прибережної захисної смуги, прокурор посилався, зокрема, на викопіювання з Публічної кадастрової карти України (відповідь на відзив на позовну заяву, т. 2 а.с. 1-12).

51. Разом з тим, посилаючись на положення прийнятої Кабінетом Міністрів України постанови від 07.05.2022 № 564 "Деякі питання ведення та функціонування Державного земельного кадастру в умовах воєнного стану" (далі - Постанова № 564), як на підставу для відхилення наведеного прокурором доказу, суди попередніх інстанцій зазначили про необґрунтованість доводів останнього щодо того, що відомості з Публічної кадастрової карти України є загальновідомими.

52. Так, положеннями підпунктів 3, 4 пункту 1 вказаної Постанови № 564, та на які посилались суди, визначено, що надання доступу до Державного земельного кадастру користувачам, які мали такий доступ до 24.02.2022, здійснюється за рішенням Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на підставі звернень таких користувачів до зазначеної Служби. Надання доступу до Державного земельного кадастру іншим користувачам здійснюється відповідно до вимог Порядку. Вимоги законодавства щодо оприлюднення на офіційному веб-сайті Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, зокрема через Публічну кадастрову карту, що є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру, картографічної основи, індексних кадастрових карт (планів), базових, аналітичних, кадастрових, інформаційних шарів та всіх відомостей Державного земельного кадастру, передбачених статтями 12-15 Закону України "Про Державний земельний кадастр", зокрема у векторному вигляді, не застосовуються.

53. У касаційній скарзі прокурор наголошує, що доступ до відомостей Державного земельного кадастру, а саме відомостей Публічної кадастрової карти (які на даний час обмежені в загальному використанні), Київською обласною прокуратурою отримано саме у визначеному Постановою № 564 порядку.

54. На переконання колегії суддів, навіть з урахуванням обставин обмеження на даний час загального використання Публічної кадастрової карти, судами обох інстанцій було безпідставно не досліджено надані прокурором картографічні матеріали, та помилково визнано їх недопустимими з посиланням на підпункт 4 пункту 1 Постанови № 564, оскільки цим пунктом лише обмежено загальне оприлюднення під час дії воєнного стану на офіційному веб-сайті Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, зокрема через Публічну кадастрову карту, інформаційних шарів та всіх відомостей Державного земельного кадастру.

55. Окрім цього, із текстів оскаржуваних судових рішень також вбачається, що вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не надали належної оцінки і іншим доказам, поданим прокурором на підтвердження своїх доводів щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду, а саме: кадастровому плану земельної ділянки (додатки до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.07.2014 № НВ-3203077362014), посилаючись на який прокурор вказував на межування спірної земельної ділянки з землями водного фонду Дніпровського басейнового управління водних ресурсів; акту приймання-передачі земельної ділянки від 19.01.2004, згідно з яким земельна ділянка має характеристики - чагарники заболочені.

56. Отже, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами не надавалася оцінка усім доводам і доказам прокурора, якими останній обґрунтовував підстави заявленого позову, вважаючи такі докази ключовими у справі.

57. Разом з тим, за приписами частини першої статті 210 ГПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

58. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

59. Таким чином, як місцевий, так і апеляційний господарські суди, не звернули уваги на викладене, допустивши порушення норм процесуального права, а саме: статей 86, 210, 236, 237 ГПК України в частині повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог

60. Отже, з урахуванням наведених у цій справі правових висновків Верховного Суду та відповідних положень процесуального законодавства колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

61. Відтак, ухвалені у справі судові рішення по суті спору не можна вважати правомірними та обґрунтованим.

62. Колегія суддів зауважує, що положення ГПК України не дають Верховному Суду права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

63. Беручи до уваги визначені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення попередніх інстанцій у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

64. При цьому з урахуванням мотивів такого скасування (як окремої і самостійної підстави, про яку зазначено вище у цій постанові), суд касаційної інстанції не надає оцінки іншим доводам (у зв`язку з їх передчасністю) як касаційної скарги, так і відзиву на неї, зокрема, щодо порушення (його відсутності) судами положень статті 75 ГПК України в частині безпідставного врахування встановлених у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.02.2005 у справі № 41/472 обставин як преюдиційних для справи № 911/1954/22.

65. Водночас, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу судів на те, що з урахуванням доводів прокурора, якими останній обґрунтовував свою позицію щодо відсутності підстав для врахування у цій справі обставин, встановлених у рішенні суду у справі № 41/472, а також зазначеної в пунктах 8-10 цієї постанови процесуальної позиції Товариства у суді першої інстанції (щодо наявності підстав саме для закриття провадження у цій справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України), під час нового розгляду справи судам необхідно надати належну оцінку цим доводам в контексті розглянутого судом спору у справі № 41/472 відносно заявлених у справі № 911/1954/22 позовних вимог.

66. Так, відмовивши у задоволенні клопотання Товариства про закриття провадження у справі № 911/1954/22, яке обґрунтовувалось наявністю судового рішення у справі № 41/472, що набрало законної сили між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд першої інстанції тим не менше врахував встановлені у судовому рішенні зі справі № 41/472 (в якій, як і в справі, що переглядається, предметом оскарження також були розпорядження № 854 та договір оренди спірної земельної ділянки від 16.01.2004) обставини як преюдиційні для справи № 911/1954/22.

67. Разом з тим, Товариство ані в апеляційному, ані у касаційному порядках судові рішення з підстав непогодження з висновком суду першої інстанції щодо незакриття провадження у справі, що переглядається, не оскаржувало, а тому Верховний Суд (з урахуванням приписів статті 300 ГПК України) позбавлений можливості самостійно оцінити обґрунтованість висновків суду, які слугували підставою для відмови в задоволенні клопотання Товариства про закриття провадження у цій справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України.

68. За наведених вище підстав (зокрема, викладеного у пунктах 39-48 цієї постанови) клопотання Товариства про закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

69. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

70. Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частини третьої статті 310 ГПК України касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції і рішення місцевого господарського суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

71. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

72. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у справі № 911/1954/22 скасувати.

3. Справу № 911/1954/22 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил