Рішення

від 17.04.2024 по справі 911/1954/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.04.2024Справа № 911/1954/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 911/1954/22

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури (Україна, 01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 27/2; ідентифікаційний код: 02909996) в інтересах держави

в особі Української міської ради (Україна, 08720, Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, площа Шевченка, буд. 1; ідентифікаційний код: 35161509)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право" (Україна, 03189, м. Київ, вул. Вільямса Академіка, буд. 8-Є, оф. 48; ідентифікаційний код: 30606898)

2) Київської обласної державної адміністрації (Україна, 01196, м. Київ, площа Лесі Українки, буд. 1; ідентифікаційний код: 00022533)

3) Обухівської районної державної адміністрації Київської області (Україна, 08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Малишка, буд. 10; ідентифікаційний код: 04054725)

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки

Представники учасників справи:

від прокурора: Козачук В.Б., посвідчення № 069059;

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Шилов В.В., ордер серії АА № 1393639 від 17.01.2024;

від відповідача-2: не з`явився;

від відповідача-3: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право", Київської обласної державної адміністрації, Обухівської районної державної адміністрації Київської області, в якій просив суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 15 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0002 шляхом визнання недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 854 від 24.12.2003 "Про надання в оренду земельної ділянки";

- усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 15 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0002 шляхом визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 15 га, який укладено 16.01.2004 між Київською обласною державною адміністрацією в особі Обухівської районної державної адміністрації та ТОВ "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право";

- усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 15 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0002 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав від 02.09.2014 за індексним номером 15525790 з одночасним поверненням земельної ділянки площею 15 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0002 на користь держави в особі Української міської ради з незаконного володіння ТОВ "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право".

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.10.2022 матеріали позовної заяви прокурора було передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2022 матеріали позовної заяви було передано на розгляд судді Павленку Є.В.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Павленко Є.В.) від 20.04.2023 у справі № 911/1954/22 в задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі 911/1954/22 залишено без змін, судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покладено на апелянта.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2023 касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у справі № 911/1954/22 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2023 справу № 911/1954/22 передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 було прийнято справу № 911/1954/22 до свого провадження, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.12.2023.

12.12.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли письмові пояснення.

18.12.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли письмові пояснення та клопотання про закриття провадження у справі.

У підготовче засідання 20.12.2023 з`явився представник прокуратури, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась, від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні 20.12.2023 судом було долучено до матеріалів справи письмові пояснення прокуратури та відповідача-1, оголошено перерву до 17.01.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2023, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 911/1954/22 призначено на 17.01.2024.

02.01.2024 представником прокуратури сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі, яке 02.01.2024 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

08.01.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшло заперечення на клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі.

У підготовче засідання 17.01.2024 з`явились представники прокуратури та відповідача-1, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 17.01.2024 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі, оголошено перерву до 14.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2024, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 911/1954/22 призначено на 14.02.2024.

06.02.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-3 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

14.02.2024 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про долучення доказів, яке 14.02.2024 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У підготовче засідання 14.02.2024 з`явились представники прокуратури та відповідача-1, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 14.02.2024 судом було оголошено перерву до 28.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2024, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 911/1954/22 призначено на 28.02.2024.

16.02.2024 представником прокуратури сформовано в системі "Електронний суд" пояснення щодо поданих відповідачем-1 доказів, які 16.02.2024 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

26.02.2024 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" додаткові пояснення, які 27.02.2024 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У підготовче засідання 28.02.2024 з`явились представники прокуратури та відповідача-1, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 28.02.2024 судом було долучено до матеріалів справи докази відповідача-1, пояснення прокуратури щодо поданих відповідачем-1 доказів та додаткові пояснення відповідача-1. Присутніми представниками прокуратури та відповідача-1 надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.03.2024.

20.03.2024 представником відповідача-2 сформовано в системі "Електронний суд" заяву про розгляд справи без участі його представника, яку 20.03.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У судове засідання 20.03.2024 з`явились представники прокуратури та відповідача-1, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У судовому засіданні 20.03.2024 судом було оголошено перерву до 17.04.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2024, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 911/1954/22 призначено на 17.04.2024.

У судове засідання 17.04.2024 з`явились представники прокуратури та відповідача-1, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

Представник прокуратури надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача-1 надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.

У судовому засіданні 17.04.2024 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

24.12.2003 Київською обласною державною адміністрацією було видано розпорядження № 854 "Про надання в оренду земельної ділянки", яким затверджено розроблений Обухівським бюро державного земельного кадастру проект відведення земельної ділянки загальною площею 15,0 га (чагарників заболочених) за рахунок земель держаної власності на території Української міської ради Обухівського району (п. 1); надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право" в оренду на 50 років земельну ділянку, зазначену у пункті 1 цього розпорядження, під будівництво водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу (п. 2); доручено Обухівській райдержадміністрації укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаної земельної ділянки із зазначеним підприємством після затвердження в установленому порядку її нормативної грошової оцінки, передбачивши обмеження щодо її використання, визначені чинним законодавством та матеріалами погодження проекту відведення (п. 4).

На виконання вказаного розпорядження, 16.01.2004 між Київською обласною державною адміністрацією в особі першого заступника голови Обухівської районної державної адміністрації (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право" (орендар) було укладено Договір оренди, посвідчений 16.01.2004 Чеботар С.І., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 77 (далі - Договір). Того ж дня Договір зареєстровано в Обухівському районному відділі земельних ресурсів за № 5 в книзі реєстрації договорів оренди землі.

У п. 1.1 Договору визначено, що об`єктом оренди є земельна ділянка (чагарники заболочені), розміром 15,0000 га, що знаходиться у державній власності орендодавця на території Української міської ради Обухівського району Київської області.

Згідно з п. 2.1 Договору орендодавець на підставі розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 24.12.2003 № 854 "Про надання в оренду земельної ділянки" надає, а орендар приймає в термінове, платне володіння і користування об`єкт оренди, необхідний орендарю для будівництва водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу, розміщений на території Української міської ради Обухівського району Київської області, в розмірі 15,0000 га.

Термін оренди обчислюється з дати, зазначеної в Акті прийому-передачі об`єкта оренди, підписаного обома сторонами і минає через 50 років, якщо він не буде перерваний раніше відповідно до положень цього Договору (п. 4.1 Договору).

У п. 8.1 Договору викладено підтвердження орендодавця про те, що на момент укладення цього Договору не існує обмежень і обтяжень у використанні об`єкта оренди.

19.01.2004 сторони підписали Акт приймання-передачі земельної ділянки, відповідно до якого відповідач-2 передав, а відповідач-1 прийняв об`єкт оренди в довгострокове платне володіння та користування для будівництва водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу. Об`єкт оренди переданий без будь-яких обмежень в користуванні. Характеристика - чагарники заболочені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2005 у справі № 41/472 за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право", за участі третіх осіб: Державного комітету України з земельних ресурсів, Державного комітету України з водного господарства, про визнання розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 24.12.2003 № 854 та Договору недійсними, у задоволенні позову було відмовлено.

Позовні вимоги Заступника прокурора Київської області були обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду і є водним об`єктом, оскільки знаходиться під водою Канівського водосховища, а також займає територію прибережної захисної смуги Канівського водосховища.

Господарський суд міста Києва у вищенаведеній справі вказав на недоведеність того факту, що спірна земельна ділянка на момент її надання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право" була віднесена до категорії земель водного фонду у передбаченому Земельним кодексом України порядку.

28.07.2014 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), складеної 17.04.2013 Фізичною особою - підприємцем Головненком В.С., Управлінням Держземагентства в Обухівському районі Київської області було зареєстровано земельну ділянку державної власності площею 15,0000 га, що розташована на території Української міської ради Обухівського району Київської області, та присвоєно їй кадастровий номер: 3223151000:05:007:0002, про що свідчить сформований 28.07.2014 витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3203077362014.

Із цього витягу також вбачається, що цільовим призначенням вищевказаної земельної ділянки є 07.01 (для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення); категорія земель - землі рекреаційного призначення; вид використання земельної ділянки - для будівництва водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані.

27.08.2014 проведено державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право" на спірну земельну ділянку на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 15525790 від 02.09.2014).

Скасовуючи судові рішення, ухвалені при попередньому розгляді, та скеровуючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зауважив, що судами не надавалася оцінка усім доводам і доказам прокурора, якими останній обґрунтовував підстави заявленого позову, вважаючи такі докази ключовими у справі. Так, судами обох інстанцій було безпідставно не досліджено надані прокурором викопіювання з Публічної кадастрової карти України, та помилково визнано їх недопустимими з посиланням на підпункт 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 № 564 "Деякі питання ведення та функціонування Державного земельного кадастру в умовах воєнного стану", оскільки цим пунктом лише обмежено загальне оприлюднення під час дії воєнного стану на офіційному веб-сайті Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, зокрема через Публічну кадастрову карту, інформаційних шарів та всіх відомостей Державного земельного кадастру. Крім того, вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не надали належної оцінки доказам, поданим прокурором на підтвердження своїх доводів щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду, а саме: кадастровому плану земельної ділянки (додатки до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.07.2014 № НВ-3203077362014), посилаючись на який прокурор вказував на межування спірної земельної ділянки з землями водного фонду Дніпровського басейнового управління водних ресурсів; акту приймання-передачі земельної ділянки від 19.01.2004, згідно з яким земельна ділянка має характеристики - чагарники заболочені.

Верховий Суд також зазначив, що з урахуванням мотивів скасування судових рішень у цій справі, він не надає оцінки іншим доводам (у зв`язку з їх передчасністю) як касаційної скарги, так і відзиву на неї, зокрема, щодо порушення (його відсутності) судами положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України в частині безпідставного врахування встановлених у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.02.2005 у справі № 41/472 обставин як преюдиційних для справи № 911/1954/22.

У цьому контексті Верховий Суд звернув увагу на те, що з урахуванням доводів прокурора, якими останній обґрунтовував свою позицію щодо відсутності підстав для врахування у цій справі обставин, встановлених у рішенні суду в справі № 41/472, а також процесуальної позиції відповідача-1 у суді першої інстанції (щодо наявності підстав саме для закриття провадження у цій справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України), під час нового розгляду справи судам необхідно надати належну оцінку цим доводам в контексті розглянутого судом спору у справі № 41/472 відносно заявлених у справі № 911/1954/22 позовних вимог.

З урахуванням вищенаведеного Верховний Суд вказав, що судам під час нового розгляду справи слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Вважаючи, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережної смуги річки Дніпро, про що свідчать відомості Публічної кадастрової карти та надані ретроспективні супутникові знімки цієї земельної ділянки, що унеможливлює будівництво на ній будь-яких споруд, прокурор звернувся до суду з даним позовом та просить усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 15 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0002 шляхом визнання недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 854 від 24.12.2003 "Про надання в оренду земельної ділянки", визнання недійсним Договору, скасування рішення про державну реєстрацію прав від 02.09.2014 за індексним номером 15525790 з одночасним поверненням земельної ділянки площею 15 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0002 на користь держави в особі Української міської ради з незаконного володіння ТОВ "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право".

Позивач, а також відповідачі-2,-3, при новому розгляді справи жодних пояснень не надали.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач-1 посилається на те, що функціонал Публічної кадастрової карти не надає змогу здійснювати перегляд відомостей про земельну ділянку станом на певну дату в минулому, тому надані прокурором роздруківки із Публічної кадастрової карти не можуть свідчити про те, що станом на 2004 рік спірна земельна ділянка накладалася на прибережну захисну смугу. Крім того відповідач-1 наголошує, що відомості Публічної кадастрової карти носять виключно інформаційний характер, на відміну від наданого ним Викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти № НВ-3200060182024 від 18.01.2024, з якого вбачається відсутність у Державному земельному кадастрі інформації про наявність встановленої прибережної захисної смуги річки Дніпро в тому вигляді, як на роздруківці із Публічної кадастрової карти.

Також відповідач-1 вказує на не врахування прокурором того, що із часом межі водних об`єктів можуть змінюватися внаслідок певних природних чи антропогенних чинників. Документи або інші докази, що фіксують місце розташування земельної ділянки у майбутніх періодах, на думку відповідача-1, не можуть бути належним та допустимим доказом того, що на момент передання земельної ділянки в оренду відповідачі допустили порушення закону, оскільки не враховують часові зміни положення берегової лінії річки Дніпро (які відбувались протягом 20 років), фактори сезонності природних явищ (повінь, паводок, злива тощо), меженний період згідно з ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України, фактор періодичності спуску водойм (Київського та Канівського водосховищ).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною першою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Прокурор, у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомив Українського міського голову про звернення до суду із позовом в інтересах держави в особі Української міської ради щодо визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, звернення з цим позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого питання - захисту суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу та як джерела задоволення потреб суспільства у водних ресурсах, які не підлягали передачі у користування для цілей, які суперечать закону.

Підставою для звернення до суду з даним позовом прокурор зазначив те, що позивач, як уповноважений орган у спірних правовідносинах, будучи обізнаним про наявність порушення при відведенні спірної земельної ділянки, неналежно здійснював надані йому законодавством України повноваження і протягом тривалого часу не вжив заходів щодо відновлення правомочностей власника і розпорядника цієї земельної ділянки.

Суд вважає, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з цим позовом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд, з урахуванням вказівок Верховного Суду, дійшов наступних висновків.

За приписами статті 19 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо окремо не зазначено про інше) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Статтею 20 Земельного кодексу України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель визначені у статті 21 Земельного кодексу України. Так, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Аналогічні за змістом положення містяться і в чинній редакції цієї статті.

Суд встановив, що розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 24.12.2003 № 854 "Про надання в оренду земельної ділянки", зокрема, було затверджено розроблений Обухівським бюро державного земельного кадастру проект відведення земельної ділянки загальною площею 15,0 га (чагарників заболочених) за рахунок земель державної власності на території Української міської ради Обухівського району (п. 1) та надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право" в оренду на 50 років земельну ділянку, зазначену в пункті 1 цього розпорядження, під будівництво водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу (п. 2).

Однак цим рішенням не було віднесено спірну земельну ділянку до тієї чи іншої категорії.

Суд зауважує, що виявлення земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, є завданням інвентаризації земель.

Так, згідно з ч. 2 ст. 35 Закону України "Про землеустрій" у разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

У рішенні Господарського суду міста Києва від 04.02.2005 у справі № 41/472 зазначено про недоведеність того факту, що спірна земельна ділянка на момент її надання в оренду відповідачу-2 була віднесена до категорії земель водного фонду у передбаченому Земельним кодексом України порядку.

У справі № 41/472 прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка повністю знаходиться на території земель водного фонду: частково на території смуг відведення захисної дамби Конча-Заспа-Плюти, частково на території прибережної захисної смуги Канівського водосховища та частково під водним об`єктом загальнодержавного значення, яким є Канівське водосховище. Однак ці доводи були відхилені судом з огляду на відсутність відповідного рішення, яким було б затверджено проект землеустрою, визначено розміри і межі водоохоронних зон.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.02.2005 у справі № 41/472, мають преюдиційне значення для вирішення справи № 911/1954/22 лише в частині підтвердження того, що рішенням, яким спірну земельну ділянку було надано у користування відповідачу-1, цю земельну ділянку не було віднесено до земель тієї чи іншої категорії, а також того, що ця земельна ділянка не знаходиться частково на території смуг відведення захисної дамби Конча-Заспа-Плюти, частково на території прибережної захисної смуги Канівського водосховища та частково під водним об`єктом загальнодержавного значення, яким є Канівське водосховище, що давало б підстави для висновку про віднесення її до земель водного фонду.

Водночас питання віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду через її розташування у межах стометрової прибережної захисної смуги річки Дніпро в межах справи № 41/472 не розглядалось, відповідні обставини судом не встановлювались.

В аспекті викладеного суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача-1 та закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суб`єктний склад сторін, предмет, а також підстави позовів у цій справі та справі № 41/472 є відмінними.

Суд відзначає, що підставою цього позову не є порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. Так само позов пред`явлено прокурором не в порядку здійснення контролю за використанням та охороною земель. Підставою позову в цій справі є захист прав на землю.

Згідно з частинами 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для усунення перешкод державі в особі Української міської ради у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхами, визначеними прокурором у прохальній частині позовної заяви.

При цьому, підставою позовних вимог прокурора є те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережної смуги річки Дніпро, що унеможливлює її використання за цільовим призначенням (будівництво на ній будь-яких споруд).

Аргументуючи свою правову позицію, викладену у позовній заяві, прокурор позиціонує такий позов як негаторний, а шляхи відновлення прав та інтересів держави у цьому випадку - як визнання недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 854 від 24.12.2003 "Про надання в оренду земельної ділянки", визнання недійсним Договору, скасування рішення про державну реєстрацію прав від 02.09.2014 за індексним номером 15525790 з одночасним поверненням земельної ділянки площею 15 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0002 на користь держави в особі Української міської ради з незаконного володіння ТОВ "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право", і вважає їх такими, що покликані на повернення майна державі.

Суд відзначає, що залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав спрямовані на захист цих прав від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, а також постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20).

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19, від 27.10.2021 у справі №916/1769/20, від 07.06.2023 у справі №904/1270/22).

При оцінці обраного прокурором в цій справі способу захисту суд враховує судову практику Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту права власності на земельні ділянки водного фонду, які не можуть передаватися у приватну власність.

Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14 вирішувалося питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, Верховний Суд у низці постанов дійшов висновку про те, що належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов саме про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Оскільки заявлені прокурором позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 854 від 24.12.2003 "Про надання в оренду земельної ділянки", визнання недійсним Договору, скасування рішення про державну реєстрацію прав від 02.09.2014 за індексним номером 15525790, не пов`язані з вчиненням особами, які визначені прокурором як відповідачі, відповідних дій, що підтвердять відновлення порушених прав чи інтересів позивача без необхідності ще одного звернення до суду, які вони не можуть вчинити самостійно без вирішення таких шляхів в якості заявлених позовних вимог тільки судом, суд, у зв`язку із встановленням помилкового способу захисту, визначеного прокурором при формуванні негаторних позовних вимог, які не націлені на відповідне повноцінне поновлення порушеного права держави та не є ефективними у даному випадку, вважає відсутніми підстави для задоволення позову в цій частині.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 915/1008/21.

Водночас позовна вимога прокурора про усунення перешкод у здійсненні Українською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 15 га з кадастровим номером 3223151000:05:007:0002 шляхом поверненням такої земельної ділянки на користь держави в особі Української міської ради з незаконного володіння ТОВ "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право" відповідає характеру стверджуваного прокурором порушення прав та інтересів позивача та є ефективним у спірних правовідносинах.

Поряд із цим, суд вважає позов прокурора в цій частині передчасним, оскільки Українська міська рада, яку прокурор визначив позивачем, ще не набула права власності на спірну земельну ділянку.

Так, згідно з пунктом 24 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Суд встановив, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:05:007:0002 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 444321732231). Власником цієї земельної ділянки є Київська обласна державна адміністрація.

Докази державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку в матеріалах справи відсутні.

Тим не менш, враховуючи, що позов пред`явлено в інтересах держави, яка є власником цієї ділянки, а Київська обласна державна адміністрація втратила право розпорядження нею, зважаючи також і на те, що судове рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є підставою для проведення державної реєстрації прав, суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду.

Оцінюючи доводи прокурора про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережної смуги річки Дніпро, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України, ст. 4 Водного кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Частинами 1, 3 статті 85 Водного кодексу України визначено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У тимчасове користування за погодженням із постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Аналогічна за змістом норма закріплена і в частині 4 статті 59 Земельного кодексу України.

За приписами частин 1, 2 статті 60 Земельного кодексу України, частин 1 - 3 статті 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Частинами 1, 2 статті 61 Земельного кодексу України, частинами 1, 2 статті 89 Водного кодексу України встановлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про землеустрій", землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

За приписами статей 22, 25 Закону України "Про землеустрій" землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою (у тому числі при розробленні містобудівної документації); б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.

Документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.

До видів документації із землеустрою, зокрема, належать:

в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів;

ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

з) робочі проекти землеустрою;

і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідність документації із землеустрою положенням нормативно-правових актів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується сертифікованим інженером-землевпорядником, який відповідає за якість робіт із землеустрою:

у паперовій формі - підписом та особистою печаткою;

в електронній формі - накладанням кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

У рішенні Господарського суду міста Києва від 04.02.2005 у справі № 41/472 було наголошено, що належним доказом віднесення земельної ділянки до земель водного фонду є проєкт землеустрою, затверджений у встановленому порядку. Проте відповідний проєкт земелеустрою не розроблявся, й відповідно не затверджувався, і не був наданий суду ані під час розгляду справи № 41/472, ані під час розгляду цієї справи.

З урахуванням вказівок Верховного Суду, судом надано оцінку долученим прокурором витягам із Публічної кадастрової карти, із приводу чого суд вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів (ч. 1 ст. 11 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки:

кадастровий номер;

місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності);

опис меж;

площа;

міри ліній по периметру;

координати поворотних точок меж;

дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі;

дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів;

відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка;

цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель);

склад угідь із зазначенням контурів, координат поворотних точок, геометричних параметрів, назв, адрес будівель, споруд та інженерних мереж, ідентифікаторів об`єктів будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

відомості про обмеження у використанні земельних ділянок;

відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки;

відомості про заходи щодо охорони земель і ґрунтів;

нормативна грошова оцінка;

частину земельної ділянки, на якій може проводитися гідротехнічна меліорація;

відомості про назву, код (номер) меліоративної мережі, яка забезпечує гідротехнічну меліорацію відповідної земельної ділянки;

інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку;

відомості про земельні ділянки, забруднені вибухонебезпечними предметами.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Відповідно до частин 1, 2 статті 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі: витягів з Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Для фізичних та юридичних осіб відомості Державного земельного кадастру надаються за бажанням заявника: у паперовій формі; в електронній формі через Публічну кадастрову карту, за умови електронної ідентифікації особи з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобу електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та оплати послуг за надання відомостей з Державного земельного кадастру із застосуванням електронних платіжних засобів відповідно до Закону України "Про платіжні послуги".

Таким чином, твердження відповідача-1 про те, що відомості Публічної кадастрової карти не є офіційними та мають виключно інформаційний характер є помилковими.

У той же час варто зазначити, що земельна ділянка була надана відповідачу-1 у користування в 2004 році, а витяг з Державного земельного кадастру в електронній формі надається в режимі реального часу. Відтак наявні у матеріалах справи витяги із Публічної кадастрової карти не мають доказового значення при встановленні обставин формування спірної земельної ділянки за рахунок земель водного фонду (прибережних захисних смуг річки Дніпро).

Більше того, за приписами частин 2, 5 ст. 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру:

а) щодо категорії земель:

на підставі відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються;

на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки та комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту - щодо земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється на підставі такої документації;

на підставі технічної документації із землеустрою - щодо інвентаризації земель;

б) щодо виду цільового призначення в межах певної категорії земель:

на підставі відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються;

на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки відповідно до комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту.

Відомості про меліоративні мережі, складові частини меліоративних мереж, обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), робочих проектів землеустрою, технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів, проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, іншої документації із землеустрою.

Статтею 47 Закону України "Про землеустрій" визначено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою:

а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу;

б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму;

в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини;

г) проведення науково-дослідних робіт;

ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг;

д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів для біосферних заповідників, природних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, парків - пам`яток садово-паркового мистецтва та зоологічних парків можуть розроблятися лише на землях та земельних ділянках, що включаються до складу таких територій без вилучення у землевласників та землекористувачів.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів включають:

а) завдання на складання проекту землеустрою;

б) пояснювальну записку;

в) характеристику території із встановленням режиму використання земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів;

ґ) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування;

д) витяг з графічної частини відповідної містобудівної документації з позначеними межами водоохоронної зони, прибережної захисної смуги, пляжної зони (за наявності);

е) інформацію про перспективний стан використання та охорони земель у межах адміністративно-територіальної одиниці, яка є складовою схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель відповідної адміністративно-територіальної одиниці (за наявності);

є) план організації території з відображенням угідь, землевласників і землекористувачів, у тому числі земельних ділянок, щодо яких встановлені обмеження у використанні;

ж) план меж земельних ділянок, що включаються до території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів без їх вилучення у землевласників та землекористувачів;

з) креслення перенесення в натуру (на місцевість) меж території оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення та земель водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів;

и) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж території оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів у натурі (на місцевості);

і) перелік обмежень у використанні земельних ділянок.

Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, що розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та режими використання земель у межах територій пам`яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об`єктів культурної всесвітньої спадщини, розробляється у складі науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини, крім випадків розроблення таких проектів з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, встановлені до набрання чинності цією частиною.

Межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон встановлюються і по суходолу, і по водному простору.

Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів вносяться до Державного земельного кадастру.

Втім, як вже було наголошено судом, за відсутності відповідної документації із землеустрою, встановлення категорії, цільового призначення земель, встановлення меж земель водного фонду, є неможливим та таким, що порушує порядок ведення землеустрою.

У цьому контексті суд визнає недопустимими доказами надані прокурором витяги із Публічної кадастрової карти та ретроспективні супутникові знімки спірної земельної ділянки, оскільки в силу ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З приводу цих доказів суд також вважає за необхідне зазначити, що з їх змісту вбачається, що спірна земельна ділянка підтоплена (заболочена). Заболочення земель не свідчить про утворення болота та належність земель, на яких його утворено, до земель водного фонду, натомість є властивістю земель, здебільшого негативною.

Суд зазначає, що з метою отримання інформації про якісний стан земель, а також для виявлення самозалісених ділянок, земель, що зазнають впливу водної та вітрової ерозії, підтоплення, радіоактивного та хімічного забруднення, інших негативних явищ, відповідно до статті 36 Закону України "Про землеустрій", проводяться ґрунтові, геоботанічні та інші обстеження при здійсненні землеустрою.

З метою здійснення заходів з рекультивації порушених земель, зняття та перенесення родючого шару ґрунту, консервації деградованих та малопродуктивних угідь, поліпшення сільськогосподарських і лісогосподарських угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, зсувів, ущільнення, закислення, забруднення промисловими та іншими відходами, радіоактивними та хімічними речовинами, на підставі рішення власника земельної ділянки або землекористувача розробляються робочі проекти землеустрою (ст. 54 Закону України "Про землеустрій").

Докази розробки робочого проекту землеустрою на підставі рішення власника спірної земельної ділянки або землекористувача з метою захисту земель від підтоплення, заболочення в матеріалах справи відсутні.

Необхідно також враховувати, що відповідно до статей 60 Земельного кодексу України, 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період), тобто у період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність.

Докази того, що стосовно спірної земельної ділянки розроблялась проектна документація по розширенню меж прибережних захисних смуг для річки Дніпро з визначенням зон підтоплення та затоплення прибережної території, або технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою відокремлення зон підтоплення, в матеріалах справи відсутні.

Суд також ураховує висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, згідно з якими існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (статтею 60 Земельного кодексу України, статтею 88 Водного кодексу України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до порядку визначення.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Таким чином, на землі прибережних захисних смуг поширюється особливий порядок їх надання й використання. Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статтях 59 - 61 Земельного кодексу України, суперечить вимогам статті 93 цього Кодексу.

Таким чином, на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту, можуть встановлюватися прибережні захисні смуги, які надаються в користування лише для цілей, визначених статтями 59, 60 Земельного кодексу України та статтями 85, 88 - 89 Водного кодексу України, тому під час розгляду справ щодо надання в користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг судам належить встановити, чи знаходиться земельна ділянка в межах прибережної захисної смуги (незалежно від цільового призначення та категорії земельної ділянки), чи дотримано порядок її надання в користування, чи дотримано цілі та режим її використання при наданні у користування.

З наведених правових висновків випливає, що під час розгляду справ щодо надання у користування земельних ділянок, які можуть мати обмеження щодо їх використання (землі водного фонду), дослідженню підлягає як визначення самої категорії земельної ділянки, так і цільового призначення, з яким відбувається передача у користування такої ділянки. Оцінка фактичної мети для передачі в оренду відповідної ділянки надає змогу визначити чи було рішення органу місцевого самоврядування правомірним та прийнятим із дотриманням законодавчих обмежень.

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 24.12.2003 № 854 "Про надання в оренду земельної ділянки" Товариству з обмеженою відповідальністю "Центр правової підтримки підприємництва "Бізнес і Право" було надано в оренду на 50 років спірну земельну ділянку під будівництво водно-спортивного комплексу з будинками котеджного типу.

Як вбачається з витягу із Державного земельного кадастру від 28.07.2014 № НВ-3203077362014, спірна земельна ділянка віднесена до категорії земель рекреаційного призначення.

Із кадастрового плану земельної ділянки, який є додатком до цього витягу, випливає, що спірна земельна ділянка складається із чагарників і межує із землями Дніпровського басейнового управління водних ресурсів та землями Української міської ради.

Відповідно до висновків Відділу містобудування і архітектури Обухівської районної державної адміністрації № 498 від 28.08.2003, Обухівського районного відділу земельних ресурсів Київського обласного управління земельних ресурсів Держкомзему України № 393 від 29.08.2003, висновків про погодження місця розташування земельної ділянки Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 591 від 27.06.2003, Обухівської районної ради Київської області № 110 від 27.06.2003, Української міської ради Обухівського району Київської області № 7437 від 27.06.2003, Обухівського районного відділу земельних ресурсів Київського обласного управління земельних ресурсів Держкомзему України № 288 від 27.06.2003, Відділу містобудування і архітектури Обухівської районної державної адміністрації № 400 від 27.06.2003, Обухівської районної санітарно-епідеміологічної станції № 752 від 27.06.2003, а також листа Державного управління екології та природних ресурсів в Київській області від 17.10.2003 № 06-13/5418 "Про погодження матеріалів розташування земельної ділянки під будівництво водно-спортивного комплексу в м. Українка", спірна земельна ділянка, на момент її відведення, західною стороною межувала із захисною дамбою масиву Конча-Заспа Плюти, з інших сторін була обмежена прибережною водозахисною смугою Канівського водосховища.

Відтак спірна земельна ділянка межує із землями водного фонду, зайнятими прибережними захисними смугами річки Дніпро та/або Канівського водосховища, але не накладається на прибережні захисні смуги, про що свідчить позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 22.12.2003 № 16-170, затверджений В.о. начальника Київського обласного управління земельних ресурсів, та відсутність зареєстрованих обмежень у використанні земель (як на момент відведення земельної ділянки, так і на час розгляду цієї справи).

З вищенаведених доказів також вбачається, що на момент відведення земельна ділянка була частково підтоплена, покрита очеретом і чагарниковою рослинністю. Також це вбачається і зі змісту Акту приймання-передачі земельної ділянки від 19.01.2004, згідно з яким земельна ділянка має такі характеристики: чагарники заболочені. Однак, як вже зауважував суд, "заболочення" і "болото" є відмінними поняттями, які не слід ототожнювати. Надавати в користування земельні ділянки, які знаходяться в заплаві річок, внаслідок чого відбувається підтоплення, заболочення земель не забороняється.

Зі змісту наданого прокурором викопіювання з ортофотоплану в масштабі 1:10 000 з нанесенням меж спірної земельної ділянки, берегової лінії річки Дніпро та 100-метрової прибережної захисної смуги вбачається, що станом на 2009 рік спірна земельна ділянка знаходилась за межами берегової лінії та 100-метрової прибережної захисної смуги.

Інших доказів встановлення (у тому числі умовного) меж прибережних захисних смуг поряд зі спірною земельною ділянкою, у тому числі станом на момент її відведення, матеріали справи не містять.

Суд також встановив, що у 2014 році, на замовлення відповідача-1, сертифікованим інженером-землевпорядником - Фізичною особою - підприємцем Головненком В.С. (кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника № 010813 від 02.08.2013) було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з кадастровим планом земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:05:007:0002, що є складовою частиною вищевказаної землевпорядної документації, земельні угіддя складаються із чагарників заболочених. Обмеження у використанні земель відсутні.

Відповідно до Акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 23.05.2014 межі земельної ділянки за кадастровим номером 3223151000:05:007:0002 закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка у кількості 11 шт.

Наведе також свідчить на користь доводів відповідача-1 про те, що спірна земельна ділянка не належить до земель водного фонду, адже відповідно до ч. 2 ст. 106 Земельного кодексу України межові знаки на водних об`єктах не встановлюються.

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави вважати, що спірна земельна ділянка була сформована за рахунок земель водного фонду (земель, зайнятих прибережною захисною смугою річки Дніпро) та, враховуючи її властивості, не може використовуватися за цільовим призначенням.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, а також апеляційної і касаційної скарг, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Київську обласну прокуратуру, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 9 924,00 грн, апеляційної скарги в розмірі 14 886,00 грн та касаційної скарги в розмірі 19 848,00 грн покласти на Київську обласну прокуратуру.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 01.05.2024

Суддя О.В. Нечай